Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №240/1726/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/1726/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко О.В. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

12 травня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Хмельницького міжрегіонального Управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) у виконавчому провадженні, виражену у невжитті всіх передбачених законодавством заходів забезпечення примусового виконання рішення суду у справі № 240/11743/20 щодо не здійснення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області з 01.01.2026 нарахування та виплату йому підвищення до пенсії, як не працюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік;

- зобов`язати відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) у виконавчому провадженні вжиття всіх передбачених Законом України "Про виконавче провадження" і чинним законодавством заходів забезпечення примусового виконання рішення суду у справі №240/11743/20 на забезпечення моїх процесуальних гарантій, як стягувана, спрямованих на повне та фактичне виконання судового рішення про "Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 12.09.2019 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як не працюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про державний бюджет України на відповідний рік)", зокрема на 01.01.2026 в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 01.01.2026 нарахування та виплату йому підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат (2 х 8647 грн мінімальна заробітна плата).

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та не врахував того, що невиконання рішення суду в частині перерахунку пенсії з 01.01.2026 свідчить про протиправну бездіяльність державного виконавця.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.05.2026 о 13:15.

04.05.2026 від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Враховуючи, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися, при цьому в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.07.2022 державним виконавцем ухвалено постанову про відкриття виконавчого провадження № 69379303 з примусового виконання виконавчого листа виданого Житомирським окружним адміністративним судом за результатами розгляду справи № 240/11743/20.

У межах ВП № 69379303 державним виконавцем винесено вимогу від 02.08.2023, якою зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі також Пенсійний фонд, боржник) виконати рішення суду, на виконання якої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області роз`яснено порядок виконання судового рішення.

З настанням нового бюджетного року та з метою перевірки виконанням рішення суду державним виконавцем винесено вимогу від 10.01.2024, якою зобов`язано боржника виконати рішення суду, у відповідь на яку отримав лист Головного управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області згідно з яким роз`яснено порядок виконання судового рішення.

У подальшому, з метою перевірки виконанням рішення суду державним виконавцем винесено вимоги від 20.03.2026, якими зобов`язано боржника виконати рішення суду, у відповідь на яку отримав листи Головного управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області згідно з яким роз`яснено порядок виконання судового рішення.

Як свідчить зміст позовної заяви, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо вчинення дій у межах ВП № 69379303, зокрема в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 01.01.2026 нарахування та виплату їй підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат (2 х 8647 грн мінімальна заробітна плата), що у свою чергу слугувало зверненню до суду із даними вимогами.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем не допущено протиправних дій у межах ВП № 69379303 з примусового виконання виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду, виданого у справі № 240/11743/20, оскільки ним вжито всі передбачені законодавством заходи забезпечення його примусового виконання, в тому числі приймалися вимоги виконавця. При цьому, обставини щодо виплати (припинення виплати) позивачу з 01.01.2026 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 29 Закону № 4695-ІХ свідчать про виникнення нових спірних правовідносин між сторонами.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Спір у цій справі стосується того, чи свідчить невиплата, на думку позивача, належного розміру підвищення до пенсії за період, починаючи з 01.01.2026 про протиправну бездіяльність саме органу ДВС. Позивач вважає, що невиконання боржником судового рішення в частині визначення розміру підвищення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (2*8647 грн) є наслідком невжиття державним виконавцем усіх заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі – Закон №1404-VIII) виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і полягає у сукупності дій, спрямованих на примусове виконання рішень.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Статтями 63, 75 цього Закону визначено порядок виконання рішень немайнового характеру та заходи впливу на боржника у разі їх невиконання.

Аналіз наведених норм свідчить, що обов`язок державного виконавця полягає у вчиненні передбачених законом дій, які спрямовані на виконання рішення суду.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконанні у відповідача перебуває виконавче провадження №69379303 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Житомирським окружним адміністративним судом у справі №240/11743/20.

У межах зазначеного виконавчого провадження державним виконавцем вчинялися дії, спрямовані на перевірку стану виконання судового рішення, зокрема виносилися відповідні вимоги до боржника, отримувалися пояснення та інформація щодо порядку виконання судового рішення, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження.

Посилання апелянта на те, що державним виконавцем не вжито усіх передбачених законом заходів примусового виконання рішення, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи ґрунтуються на помилковому ототожненні факту невиконання рішення у бажаний для стягувача спосіб із протиправною бездіяльністю державного виконавця.

Сам по собі факт відсутності повного виконання рішення суду не свідчить автоматично про протиправність дій чи бездіяльності державного виконавця, оскільки оцінці підлягає саме характер та достатність вчинених виконавцем заходів у межах наданих йому законом повноважень.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що повноваження державного виконавця не включають самостійне визначення належного розміру пенсійної виплати, тлумачення бюджетного законодавства поза межами виконавчого документа чи вирішення питання про незастосування чинного закону у зв`язку з твердженнями сторони про його неконституційність. Обов`язок виконавця полягає у вчиненні виконавчих дій, а не в підміні собою боржника або суду при вирішенні матеріально-правового спору.

Доводи апеляційної скарги фактично відтворюють позицію, викладену в позовній заяві: апелянт вважає, що відсутність перерахунку в січні 2026 року у розмірі двох мінімальних заробітних плат сама по собі доводить протиправну бездіяльність державного виконавця.

Такий підхід не враховує характер повноважень виконавця за статтями 18, 63, 75 Закону №1404-VIII. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених законом заходів примусового виконання, однак не наділений повноваженням самостійно визначати розмір пенсійної виплати, підміняти собою боржника або ігнорувати чинний закон з мотивів його, на думку сторони, неконституційності.

Державний виконавець не наділений повноваженнями визнавати неконституційними положення законів України чи ігнорувати чинні нормативно-правові акти, які є обов`язковими до застосування на момент здійснення виконавчих дій.

Відтак доводи апеляційної скарги про те, що державний виконавець був зобов`язаний не застосовувати положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та вчиняти виконавчі дії виключно виходячи з правової позиції апелянта, є безпідставними.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що з 01.01.2026 набрали чинності положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», якими врегульовано питання виплати доплат непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.

З огляду на зміну нормативного регулювання спірних правовідносин між позивачем та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області фактично виник новий спір щодо порядку та розміру нарахування відповідної доплати після 01.01.2026.

При цьому предметом даної справи є саме перевірка правомірності дій та бездіяльності органу державної виконавчої служби, а не вирішення спору щодо конституційності положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» або правильності нарахування Пенсійним фондом відповідних виплат.

Доводи апелянта щодо неконституційності статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» не можуть бути предметом оцінки суду апеляційної інстанції у межах цієї справи, оскільки питання відповідності законів Конституції України належить до виключної компетенції Конституційного Суду України.

Посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Горнсбі проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Брумареску проти Румунії», колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки наведені правові висновки стосуються обов`язковості виконання судових рішень загалом, однак не свідчать про наявність у державного виконавця повноважень ігнорувати чинне законодавство або самостійно визначати порядок застосування матеріального права у разі зміни нормативного регулювання.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про порушення принципу res judicata, оскільки рішення у справі №240/11743/20 не було скасовано чи переглянуто, а виконавче провадження не закінчено. Натомість спір у цій справі стосується виключно оцінки достатності заходів, вжитих державним виконавцем у межах виконавчого провадження.

Твердження апелянта про те, що державний виконавець був зобов`язаний накласти штраф на боржника та звернутися до органів досудового розслідування, також не заслуговують на увагу, оскільки застосування заходів, передбачених статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», можливе за умови встановлення невиконання рішення без поважних причин.

Матеріалами справи підтверджується, що боржник надавав відповіді державному виконавцю та повідомляв про порядок виконання рішення суду у зв`язку зі зміною законодавчого регулювання, а тому у державного виконавця були відсутні безумовні підстави для застосування до боржника заходів відповідальності, передбачених Законом №1404-VIII.

Посилання апелянта на окремі постанови Верховного Суду та рішення Конституційного Суду України не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки наведені правові позиції ухвалені за інших фактичних обставин справ та не свідчать про протиправність дій державного виконавця саме у спірних правовідносинах.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем вчинялися дії, спрямовані на забезпечення виконання судового рішення, а позивачем не доведено наявності саме протиправної бездіяльності державного виконавця у розумінні положень Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта з правовою оцінкою суду першої інстанції та власного тлумачення норм матеріального права, однак не містять обставин, які б свідчили про неправильне встановлення судом фактичних обставин справи чи неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.