Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №390/666/23 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

іменем України

12 травня 2026 року м. Кропивницький

справа № 390/666/23

провадження № 22-ц/4809/688/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Мурашка С.І.,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 24 грудня 2025 рокуу складі судді Квітки О.О.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року представник Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк», банк, позивач) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що 22.08.2019 між АТ «Альфа - Банк», яке змінило найменування на АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 укладено угоду про надання споживчого кредиту №501176919, відповідно до умов якої позивач зобов`язується надати відповідачу кредит, а відповідач зобов`язується в порядку та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісії та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачу кредит. Однак відповідачка свої зобов`язання належним чином не виконала, порушила умови кредитного договору в результаті чого станом на 22.01.2023 має прострочену заборгованість у розмірі 58199, 34 грн. На підставі викладеного просило стягнути з відповідача заборгованість у вказаному розмірі та судові витрати по справі.

Рішенням Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 24 грудня 2025 рокуу задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням АТ «Сенс Банк»подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що наданими АТ «Сенс Банк» доказами підтверджується факт укладення 22.08.2019 між сторонами споживчого кредитного договору, що був підписаний відповідачем. Долучений банком до матеріалів справи розрахунок заборгованості підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, оскільки містить детальний опис нарахованої заборгованості. Крім того, надана позивачем виписка підтверджує обставини видачі кредиту та його розмір, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено також у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача. Отже, АТ «Сенс Банк» вважало, що суд першої інстанції поверхнево та формально підійшов до розгляду справи, а відповідач не надав власного розрахунку заборгованості з обґрунтуванням його правильності та повноти на спростування розрахунку, наданого банком.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до вимог ч.1 ст.368, ч.1 ст.369 ЦК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності її учасників, відповідно до ч.13 ст.7, ч.2 ст.247 ЦПК України судове засідання не проводиться і фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Крім того, згідно з ч.ч.4, 5 ст.268 та ст.383 ЦПК України постанова не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що 22.08.2019 між ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк» була підписана оферта на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501176919, анкета-заява про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк», паспорт споживчого кредиту, графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, які в сукупності становлять кредитний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 68722,79 грн зі сплатою процентів за користування кредитом 18,99% річних строком на 48 місяців (а.с.7-10).

Відповідно до оферти ОСОБА_1 запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти з нею угоду про надання споживчого кредиту, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Підставою для укладення цієї угоди є договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». Пункти перший-другий оферти містять умови споживчого кредиту, а саме тип кредиту: «кредит готівкою», сума кредиту: 68722,79 грн, процентна ставка: 18,99 % річних, тип ставки: фіксована, строк кредиту: 48 місяців, дата повернення кредиту: 22.08.2023, для повернення заборгованості за угодою пропонувалось використовувати рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у банку.під час користування кредитом пропонувала банку надавати їй послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, визначених цим пунктом та договором. За надання яких пропонувала встановити комісійну винагороду. А саме за надання кредиту – 0,00% від суми кредиту, за обслуговування кредиту – 2,25% від суми кредиту.

З п.3 Оферти убачається, що кредит надається позичальнику для власних потреб у розмірі 43945,84 грн, спосіб видачі - переказ на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «Альфа Банк»; повернення заборгованості за кредитним договором №501131088 від 11.04.2019. Розмір - 24526,95 грн, спосіб видачі - переказ на рахунок № НОМЕР_3 , відкритий в АТ «Альфа Банк»; оплата страхового платежу в розмірі 250 грн згідно з умовами договору добровільного страхування ризиків позичальника за програмою «Альфа-Сервіс» №107.501176919.111 від 22.08.2019, спосіб оплати переказ коштів на рахунок № НОМЕР_4 , відкритий в АТ «Альфа Банк».

Крім того, сторони своїми підписами узгодили у письмовій формі графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, що становить додаток № 1 до укладеного між сторонами договору № 501176919 від 22.08.2019.

01.12.2022 найменування АТ «Альфа - Банк» змінено на АТ «Сенс Банк», що підтверджується витягом з Державного реєстру банків.

Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Як встановлено судом першої інстанції банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому договором, що підтверджується меморіальним ордером №871980 від 22.08.2019 (а.с.14).

Проте відповідачка не повернула своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та комісією, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Отже, в порушення умов кредитного договору та вимог ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України відповідачка зобов`язання за вказаним вище договором не виконала.

Внаслідок невиконання відповідачкою своїх зобов`язань станом на 22.01.2023 утворилася заборгованість за кредитним договором №501176919, яка згідно з наданого позивачем розрахунку становить 58199, 34 грн та складається із 31660,15 грн заборгованості за тілом кредиту; 6437,81 грн заборгованості по відсоткам та 20101, 38 грн заборгованості по комісії (а.с.13).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за цим договором.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Отже, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором у відповідача виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з на користь позивача.

З огляду на викладене, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, зважаючи на те, що відповідачка допустила порушенням умов договору щодо сплати кредиту та плати за користування ним відповідно до погодженого сторонами графіку, в зв`язку з чим у банка виникло право вимагати повернення суми кредиту в повному обсязі, а позичальником не спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитом (тіло кредиту), процентами та комісією.

Наданий банком розрахунок заборгованості за кредитом та виписка по рахунку відповідача, є належним доказом користування відповідачем кредитними коштами. Контррозрахунку заборгованості, що спростовував би розмір заборгованості, визначений позивачем, сторона відповідача не надала.

Отже, матеріалами справи підтверджено погодження сторонами умов кредитування, перерахування позичальникові кредитних коштів, розмір процентів за користування кредитом та комісії за розрахунково-касове обслуговування, розрахунок заборгованості виконано позивачем відповідно до умов кредитування, тому позовні вимоги АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором суд першої інстанції наявним у справі доказам дав неналежну правову оцінку та, неправильно застосувавши норми матеріального права, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні комісії та здійснюючи перерахунок заборгованості, послався на положення Закону України «Про захист прав споживачів» та Правила надання банками України інформації споживачу (постанова НБУ №168). Однак судом не враховано, що на момент укладення кредитного договору, а саме 22.08.2019, спірні правовідносини регулювалися спеціальним законом, а саме Законом України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10.06.2017.

Відповідно до п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування», стаття перша якого визначає, що загальні витрати за споживчим кредитом включають, зокрема, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги банку. Отже, чинне законодавство на момент укладення договору не містило прямої заборони на встановлення комісій, якщо вони були погоджені сторонами та включені до розрахунку реальної річної процентної ставки, що й було зроблено Банком та що підтверджується Паспортом споживчого кредиту, підписаним сторонами.

Суд дійшов висновку, що комісія у розмірі 2,25% встановлена за дії, які Банк вчиняє на власну користь. Проте, згідно з умовами Оферти та Договору, зазначена комісія є платою за розрахунково-касове обслуговування (РКО). Послуги з РКО (ведення рахунку, забезпечення можливості погашення через різні канали, обробка платежів, надання виписок тощо) є самостійними банківськими послугами відповідно до ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 липня 2022 у справі №496/3134/19 дійшла такого висновку: «Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року – остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року – остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року – остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених, постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Відповідач добровільно підписав Оферту, Паспорт споживчого кредиту та графік платежів, де чітко була зазначена комісія у розмірі 2,25% від суми кредиту. Відповідач погодився з сукупною вартістю кредиту, визнаючи і умову про комісію.

Суд першої інстанції, визнавши комісію нікчемною, самостійно перерахував сплачені відповідачем кошти (43295,28 грн) в рахунок погашення тіла кредиту та відсотків. Проте, відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Платежі, які здійснював відповідач, були передбачені умовами кредитного договору, що не суперечили Закону України «Про споживче кредитування» та спрямовувалися на погашення, у тому числі і комісії, згідно з графіком платежів. Зарахування цих коштів в рахунок тіла кредиту суперечить природі платежів, здійснених у минулі періоди.

Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.

За таких обставин апеляційна скарга АТ «Сенс Банк» підлягає задоволенню, а рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 24 грудня 2025 року скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог та відповідно до ч.13 ст141 ЦПК України стягненнюз відповідача на користь позивача судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 5317,6 грн.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити.

Рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 24 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) заборгованість за кредитним договором №501176919 від 22 серпня 2019 року у розмірі 58199 (п`ятдесят вісім тисяч сто дев`яносто дев`ять) грн 34 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) витрати зі сплати судового збору у суді першої інстанції у сумі 2684 ( дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп та витрати зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції у сумі 3633,60 ( три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді С.М. Єгорова

С.І. Мурашко