Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №120/2515/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2515/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

13 травня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошової компенсації за піднайом (найом) житла, за період з 18.11.2019 по 29.11.2023, виходячи з розрахунку визначеного пунктом 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 № 450;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за піднайом (найом) житла, за період з 18.11.2019 по 29.11.2023, виходячи з розрахунку визначеного пунктом 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 № 450.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07.01.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач вказує про обгрунтованість рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №344 від 29.11.2023 ОСОБА_1 звільнено з військової служби та з 30.11.2023 виключено зі списків особового складу військової частини.

Згідно з довідкою вiд 15.03.2024 року № 609 в 2019 році позивачу нараховувалась грошова компенсація в розмірі 1 700 грн. за місяць (за листопад 2019 року – пропорційно службі), в 2020 році – 1 900 грн. за мiсяць; в 2021 році – 1 900 грн. за місяць, в 2022 році - 1900 грн. за місяць; в 2023 році – 1 900 грн. за місяць відповідно.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати позивачу грошової компенсації за піднайом (найом) житла не в повному обсязі, тобто, без урахування пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 № 450, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з того, що розмір грошової компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення, яка виплачувалась позивачу, повністю відповідає визначеним наказам, дорученням та окремому рішенню Міністерства оборони України розмірам, а також вимогам Порядку № 450.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 року (далі Закон №2011-ХІІ), який встановлює єдину систему соціального захисту військовослужбовців, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За змістом частини 1статті 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до абзаців 1, 3-5 та 11 частини 1статті 12 Закону №2011-ХІІ, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

У разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови в таких казармах повинні відповідати вимогам, які пред`являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян. У разі відсутності можливості розміщення зазначених військовослужбовців у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини та сімейних гуртожитках військова частина зобов`язана орендувати для військовослужбовців та членів їх сімей жиле приміщення або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Для військовослужбовців офіцерського складу у разі відсутності службового жилого приміщення військова частина зобов`язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №450 від 26.06.2013 року, затверджений Порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони та військовослужбовцям, відрядженим до Міністерства освіти і науки, Державного космічного агентства, за піднайом (найом) ними житлових приміщень (далі - Порядок №450, у редакції на момент подання рапорту),

Даний Порядок визначає розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень (далі - грошова компенсація) військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Держспецзв`язку, Держспецтрансслужби, Управління державної охорони, у тому числі особам офіцерського (у тому числі особам, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, курсантам вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які мають сім`ї, та зазначеним у цьому пункті особам, які відряджені до МОН, ДКА.

Особам, зазначеним у пункті 1 цього Порядку (далі - військовослужбовці), грошова компенсація виплачується щомісяця (у поточному місяці за попередній) у розмірі, який не перевищує: у м. Києві - двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року; у мм. Сімферополі, Севастополі та обласних центрах - півтора розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року; в інших населених пунктах - одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року. При цьому, військовослужбовцям за наявності в них трьох і більше членів сім`ї зазначені розміри грошової компенсації збільшуються в 1,5 рази (пункт 2 Порядку №450).

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям здійснюється у межах відповідних бюджетних призначень, передбачених Міноборони, МВС, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку та Держспецтрансслужбі, Управлінню державної охорони, а також МОН, ДКА на відповідний рік (пункт 3 Порядку №450).

Грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту військовослужбовця, зокрема, особам офіцерського (у тому числі особам, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини (пункт 4 Порядку № 450).

Для отримання грошової компенсації військовослужбовці разом з рапортом подають такі документи: копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України військовослужбовця та членів його сім`ї; копії документів, що засвідчують реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті) військовослужбовця та членів його сім`ї; інформацію (витяг, інформаційну довідку) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та бюро технічної інвентаризації про нерухоме майно, яке належить військовослужбовцю та членам його сім`ї; копії довідок про реєстрацію місця проживання (перебування), видані органом реєстрації, на військовослужбовця та кожного члена його сім`ї, який проживає разом з ним (військовослужбовці військових частин, які дислокувалися в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, і які переміщені з місць попередньої дислокації, подають довідку про склад сім`ї, видану командиром (начальником) цієї військової частини (підрозділу); копії свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану (про шлюб, розірвання шлюбу, про народження тощо), інших документів, що підтверджують родинні стосунки; належним чином завірену копію довідки про забезпечення житлом з попереднього місця проходження військової служби, видану квартирно-експлуатаційним органом (службою) Міноборони, Національної гвардії, відповідним підрозділом СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецзв`язку, Держспецтрансслужби, МОН, ДКА, Управління державної охорони (крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження) (пункт 5 Порядку №450).

Пунктом 7 Порядку № 450 передбачено, що виплата грошової компенсації припиняється з дня, наступного за днем: виключення із списків особового складу військової частини, Держспецзв`язку (за винятком військовослужбовців, направлених у складі підрозділів для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки).

Отже Порядок №450 встановлює граничні (максимальні) розміри грошової компенсації, водночас не визначаючи фіксованого обов`язкового розміру виплати у кожному конкретному випадку. Конкретний розмір грошової компенсації, який підлягає виплаті військовослужбовцю, визначається уповноваженим органом у межах наданих повноважень та відповідних бюджетних призначень.

Як встановлено судом, у спірний період розмір грошової компенсації військовослужбовцям визначався на підставі наказів та доручень Міністерства оборони України, якими, з урахуванням бюджетного забезпечення, встановлювались конкретні суми виплат (1700 грн, 1900 грн тощо), що фактично застосовувались при реалізації положень Порядку №450.

Колегія суддів враховує, що зазначені акти Міністерства оборони України прийняті в межах компетенції відповідного органу, спрямовані на реалізацію положень Порядку №450 та у встановленому порядку не визнані протиправними чи нечинними.

Доводи апелянта про те, що зазначені акти не підлягають застосуванню у зв`язку з відсутністю їх державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції, оскільки сам по собі факт відсутності державної реєстрації не змінює правової природи таких актів як внутрішньо-організаційних документів, спрямованих на розподіл бюджетних коштів та визначення порядку їх використання в системі Міністерства оборони України.

При цьому, колегія суддів виходить з того, що Порядок №450 не встановлює обов`язку здійснювати виплату саме у максимальному розмірі, право військовослужбовця полягає у отриманні компенсації в межах визначених гарантій, а не у гарантованому отриманні її граничного розміру.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу протягом усього спірного періоду здійснювались нарахування та виплати грошової компенсації у розмірах, які відповідали визначеним уповноваженим органом показникам та не перевищували граничних розмірів, встановлених Порядком №450

Доводи апелянта зводяться до необхідності застосування максимально можливого розміру такої компенсації, обчисленого виходячи з прожиткового мінімуму, проте такі доводи не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке не передбачає обов`язку держави забезпечувати виплату саме у граничному розмірі.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи та не містять посилань на обставини чи докази, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.