Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №120/17796/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/17796/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик В.В.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

12 травня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Решкатюк Л.O.,

представника позивача: Тиховського М.О.

представника відповідача: Сандул Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийнятих Головним управлінням ДПС у Вінницькій області податкових повідомлень - рішень, оскільки у разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб`єктом взаємовідносин щодо оренди, а тому саме воно має й нести обов`язки щодо сплати відповідної орендної плати. ФГ "Дружба-Н" сплатило орендну плату за вказану землю за 2019-2025 роки, а тому нарахування цієї ж самої плати позивачу призведе до подвійного оподаткування, що є неприпустимим.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 15.09.2025 року №1160085-2407-0228-UA05020210000033427, від 15.09.2025 року №1160084-2407-0228-UA05020210000033427, від 12.09.2025 року №1159905-2407-0228-UA05020210000033427, від 12.09.2025 року №1159902-2407-0228-UA05020210000033427, від 12.09.2025 року №1159887-2407-0228-UA05020210000033427, від 12.09.2025 року №1159882-2407-0228-UA05020210000033427, від 12.09.2025 року №1159868-2407-0228-UA05020210000033427, від 12.09.2025 року №1159867-2407-0228-UA05020210000033427, від 12.09.2025 року №1159843-2407-0228-UA05020210000033427, від 12.09.2025 року №1159827-2407-0228-UA05020210000033427, від 12.09.2025 року №1159819-2407-0228-UA05020210000033427, від 12.09.2025 року №1159800-2407-0228-UA05020210000033427, від 19.06.2025 року №812789-2407-0228-UA05020210000033427, від 19.06.2025 року №812787-2407-0228-UA05020210000033427, від 03.04.2025 року №390053-2407-0228-UA05020210000033427, від 03.04.2025 року №134990-2407-0228-UA05020210000033427.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 12112 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02.06.2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) укладені договори оренди землі №318 від 02.06.2014 року та №319 про передачу земельних ділянок за кадастровими номерами 05234810000:02:001:0088 площею 81,9122 га та 05234810000:05:000:0035 площею 62,6110 га, строком до 01.06.2021 року.

Цього ж дня між Орендодавцем та Орендарем підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.

11.09.2014 року відповідно до вимог Закону України “Про фермерське господарство” ОСОБА_1 створене Фермерське господарство "Дружба-Н", основний вид діяльності: Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11).

04.03.2019 року між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області укладено додаткові угоди №88 та №89, згідно яких строк дії договорів оренди продовжено до 03.03.2026 року.

04.06.2025 року між ОСОБА_1 та Погребищенської міською радою укладено додаткові угоди про внесення змін до договору оренди землі №318 та №319 від 02.06.2014 року та, зокрема, продовжено строку дії договорів оренди до 02.06.2032 року.

Виконавчий комітет Погребищенської міської ради листом від 23.01.2025 № 02-21/281 надав контролюючому органу перелік орендарів станом на 01.01.2025, згідно з яким позивач є орендарем земельної ділянки за кадастровими номерами 05234810000:02:001:0088 площею 81,9122 га та 05234810000:05:000:0035 площею 62,6110 га

На підставі отриманої інформації, Головне управління ДПС у Вінницькій області здійснило нарахування орендної плати з фізичних осіб за 2019-2025 рр. та винесло спірні податкові повідомлення-рішення форми "Ф", якими нарахувало позивачу зобов`язання з вказаного податку на загальну суму 3346359,85 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У даній справі спірним є питання правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, щодо нарахування орендної плати фізичним особам, які уклали договір оренди з державною адміністрацією й утворили фермерське господарство, яке фактично протягом спірного періоду використовувало земельну ділянку у своїй господарській діяльності, нараховуючи та сплачуючи за неї відповідний податок (орендну плату).

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство", прийнятого 19 червня 2003 року, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до Закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

За висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Подібні за змістом висновки викладені й у інших постановах Великої Палати Верховного Суду, а саме у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/92/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 1 квітня 2020 року у справі №320/5724/17.

Крім того, у пунктах 6.22 та 6.23 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі. В цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, а здійснюється встановлений нормами перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону України "Про фермерське господарство" та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Тобто усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов`язує момент набуття фермерським господарством прав та обов`язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Отже, в силу наведених підходів, у разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб`єктом взаємовідносин щодо оренди, а тому за логікою таких висновків саме воно має й нести обов`язки щодо сплати відповідної орендної плати. В інакшому випадку поглиблюється правова невизначеність, адже всі права та обов`язки щодо відповідної земельної ділянки правомочне реалізовувати фермерське господарство, однак орендну плату вносить засновник цього господарства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові КАС ВС від 19.09.2024 у справі № 320/6885/23, яка є обов`язковою до застосування при вирішенні цієї справи в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що у вказаній справі Верховний Суд ухвалою від 16.05.2024 передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що відсутність сталої та послідовної судової практики щодо того, хто ж виступає платником орендної плати (засновник, який уклав договір оренди, чи фермерське господарство, яке безпосередньо використовує земельну ділянку) є одним з аспектів, що свідчить про наявність виключної правової проблеми з означеного питання.

Утім, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13.06.2024 визнала, що наведене в ухвалі КАС ВС від 16.05.2024 обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/6885/23, зокрема, беручи до уваги, що нею вже викладався висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, наприклад, у постановах від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17, від 13березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018року у справі № 704/29/17-ц, № 695/1275/17, від 16 січня 2019 року у справі у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі №574/381/17-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 628/776/18, від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 та ін.

Суд першої інстанції правомірно врахував постанови КАС ВС від 26 червня 2023 року у справі №820/6406/16 та від 10 грудня 2025 року у справі № 520/4343/25, у яких зроблено наступний висновок: якщо фермерське господарство користується земельною ділянкою, яка отримана позивачем у постійне користування для ведення фермерського господарства, зареєстроване належним чином в якості юридичної особи, здійснює сплату податкових платежів, у тому числі і за використання спірної земельної ділянки, то нарахування земельного податку з фізичних осіб позивачу є протиправним, оскільки фізична особа, яка отримала у власність "для ведення фермерського господарства" земельні ділянки здійснює діяльність на цих землях не особисто, а через створену ним юридичну особу фермерське господарство.

Із матеріалів справи слідує, що Фермерське господарство "Дружба-Н" здійснювало сплату податкових платежів, у тому числі і за використання спірних земельних ділянок, а відтак нарахування орендної плати з фізичних осіб позивачу є протиправним, оскільки фізична особа, яка отримала у власність “для ведення фермерського господарства” земельні ділянки здійснює діяльність на цих землях не особисто, а через створену ним юридичну особу фермерське господарство.

Колегія суддів враховує постанову КАС ВС від 10.12.2025 року у справі №520/4343/25, у якій колегія суддів погодилась з позицією позивача, що відсутність окремої перереєстрації права постійного користування земельною ділянкою з фізичної особи на фермерське господарство не впливає на законність використання цієї ділянки фермерським господарством, оскільки право користування вже перейшло до нього в силу закону.

З огляду на викладене та беручи до уваги вищенаведені висновки Верховного Суду, суд вважає, що нарахування зобов`язань з орендної плати фізичній особі, яка отримала земельні ділянки "для ведення фермерського господарства" та здійснює на цих землях діяльність не особисто, а через створене ним фермерське господарство, є протиправним. Саме фермерське господарство як належним чином створена та зареєстрована юридична особа здійснює господарську діяльність на земельних ділянках і сплачує відповідні податкові платежі, у тому числі плату за землю.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 13 травня 2026 року.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.