Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №480/1170/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 р. Справа № 480/1170/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: Русанової В.Б. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Є.Д. Кравченко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 26.11.25 по справі № 480/1170/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 184050005663 від 03.02.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 27.01.2025 позивач звернулася до регіонального відділення управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком. Разом із заявою подано необхідні для призначення пенсії документи. За результатами розгляду її заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.04.1981, оскільки на титульній сторінці прізвище " ОСОБА_2 " (мовою оригіналу), не відповідає прізвищу " ОСОБА_3 ", зазначеному в свідоцтві про шлюб. На думку позивача, за наявності відповідних записів про періоди роботи у трудовій книжці, вона не може бути позбавлена права на пенсійне забезпечення через неналежну організацію ведення обліку трудової книжки роботодавцем, у зв`язку з чим ввважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначені пенсії є таким, що порушує її право на гарантоване Конституцією України, пенсійне забезпечення.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.02.2025 № 184050005663 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 27.01.2025 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області суму судового збору у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції помилково не враховано те, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивача на дату звернення становить 13 років 08 місяців 21 день. До страхового стажу не зараховано всі періоди роботи згідно трудової книжки від 01.04.1981 серії НОМЕР_2 , оскільки на титульній сторінці прізвище ОСОБА_2 (мовою оригіналу), не відповідає прізвищу ОСОБА_3 зазначеному в свідоцтві про шлюб. Судом першої інстанції помилково не враховано, що згідно з пунктом 26 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи з паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено в судовому порядку. Таким чином, судом першої інстанції помилково не враховано те, що відповідач не міг зарахувати вищевказані періоди роботи до страхового стажу позивача у зв`язку з наданням неналежно оформлених документів, що призвело до прийняття помилкового рішення. Суд першої інстанції помилково не врахував того, що діючим законодавством передбачено, що саме позивач подає особисто або через вебпортал ПФУ заяву про призначення пенсії, до якої додає відповідний належно оформлений пакет документів, що передбачено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління ПФУ № 22-1 від 25.11.2005. Відповідач вважає, що саме позивач мав подати заяву про призначення пенсії за віком, додавши до ней належно оформлені документи, у тому числі уточнюючі довідки щодо спірних періодів роботи. Крім того, вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення вимоги представника позивача адвоката Осьмакова О.А. щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат у розмірі 2500,00 грн, оскільки ця вимога, на думку відповідача, є необґрунтованою.

Позивач надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Третя особа своїм процесуальним правом на подання письмових пояснень не скористалась.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 звернулася до регіонального відділення управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою від 27.01.2025 про призначення пенсії за віком.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

За результатами розгляду заяви позивача 03.02.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняло рішення № 184050005663 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю на час звернення достатнього страхового стажу.

При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що вік заявника становить 62 роки 11 місяців, страховий стаж - 13 років 08 місяців 21 день.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.04.1981, оскільки на титульній сторінці прізвище ОСОБА_2 (мовою оригіналу), не відповідає прізвищу ОСОБА_3 зазначеному в свідоцтві про шлюб.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернулася до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.02.2025 № 184050005663 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 27.01.2025 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 4 вказаної статті Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Приписами частини другої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Судовим розглядом встановлено що позивач досягла 60-річного віку 26.02.2022.

Таким чином, для призначення позивачу пенсії за віком після набуття нею встановленого законом 60-річного віку, її загальний страховий стаж повинен був становити не менше 29 років.

За змістом частини першої ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV термін страховий стаж визначений як період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески, а страховий стаж у солідарній системі визначений частиною першою статті 24 Закону як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Страховий стаж обчислюється в місяцях (ч.ч. 2, 3 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз. 1 ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV).

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній

Відповідно до пунктів 1 та 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно із абзацом 1 пункту Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За приписами п. 26 Порядку № 637 якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 439/1148/17.

Крім цього, у разі невідповідності ім`я, по батькові та прізвища, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, в тому числі і у трудовій книжці, свідоцтві про народження паспортним даним громадянина України, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.

При цьому, за змістом позовної заяви у межах спірних правовідносинах питання полягає у правомірності незарахування відповідачем до страхового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком, зокрема періоду роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.04.1981.

Так, відповідач зазначає, що періоди роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.04.1981, не підлягають зарахуванню, оскільки на титульній сторінці прізвище " ОСОБА_2 " (мовою оригіналу), не відповідає прізвищу " ОСОБА_3 ", зазначеному в свідоцтві про шлюб.

Оцінюючи вказані доводи відповідача, суд враховує, що за приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (зі змінами), що була чинна на момент внесення спірного запису до трудової книжки серії № НОМЕР_3 від 01.04.1981, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно із пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу; прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань, заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і уставами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції і про виплачені у зв`язку із цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не вносяться.

Пунктом 2.5 Інструкції № 162 передбачено, що у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження і заохочення і інш. виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати робітнику в цьому необхідну допомогу.

Згідно із пунктом 2.7 Інструкції № 162 якщо підприємство, що внесло неправильний чи неточний запис, ліквідовано, виправлення вносяться правонаступником, а при його відсутності вищестоящою організацією, якій підпорядковувалося ліквідоване підприємство.

Аналогічні приписи містяться і у п.п.1.1, 2.4, 2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників" встановлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Поряд із цим, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, згідно якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Вказана позиція також підтверджена Верховним Судом у постанові від 31 січня 2025 року у справі №120/8471/23, яка враховується судом апеляційної інстанції в силу приписів ч.5 ст. 242 КАС України.

В контексті обставин цієї справи та доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, колегія суддів зазначає, що за частиною третьою статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Матеріали справи не містять доказів звернення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем відомостей.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 при зверненні з заявою про призначення пенсії за віком подано трудову книжку серії НОМЕР_1 від 01.04.1981.

Так, з титульного аркуша трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1981 вбачається, що власником трудової книжки є " ОСОБА_4 " (мовою оригіналу), дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата заповнення трудової книжки: ІНФОРМАЦІЯ_2 . Титульний аркуш містить відтиск печатки та підпис особи, відповідальної за видачу трудових книжок, а також підпис особи на ім`я якої видана трудова книжка.

Разом з тим, анкетні дані викладені у трудовій книжці на ім`я " ОСОБА_4 " заповнені лише російською мовою, дані ПІБ українською мовою відсутні.

При цьому, прізвище " ОСОБА_5 " (мовою оригіналу) є прізвищем позивача після укладання шлюбу з " ОСОБА_6 " (мовою оригіналу), що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 .

Відтак наявна розбіжність між написанням прізвища позивача на російській мові у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.04.1981 (" ОСОБА_2 ") та у свідоцтві про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 (" ОСОБА_3 ").

Так, прізвище позивача " ОСОБА_7 " є її дівочим прізвищем віповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 (а.с. 78). Вказане прізвище також зазначене на титульній сторінці трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1981.

Крім цього, у трудовій книжці серії НОМЕР_1 зазначено дату народження її володільця - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Така ж дата народження вказана і в паспорті громадянина України позивача серії НОМЕР_5 .

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що трудова книжка серії НОМЕР_1 належить позивачу, а її зміст підтверджує трудовий стаж саме позивача.

При цьому, відповідно до частини першої статті 40 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" прізвище, імена та по батькові громадян України виконуються державною мовою відповідно до правил українського правопису, передаються шляхом транслітерації за допомогою літер відповідного алфавіту згідно із звучанням державною мовою та не перекладаються іншими мовами.

Тобто невірний переклад прізвища громадянина України на іншу мову в офіційних документах не може бути підставою для визнання таких документів не чинними або для не застосування їх.

За наведених обставин, описка у прізвищі позивача на титульній сторінці трудової книжки не спростовує факту наявності у неї відповідного стажу роботи, відтак Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відмовляючи зарахувати до страхового стажу періоди трудової діяльності позивача згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тому рішення про відмову в призначенні пенсії від 03.02.2025 № 18405005663, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині задоволенню, про що вірно дійшов висновку суд першої інстанції.

Враховуючи те, що призначення пенсії належить до виключної компетенції пенсійного органу, та недостатність у позивача страхового стажу у зв`язку із незарахуванням пенсійним органом до стажу ОСОБА_1 періодів роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1981, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність захисту прав позивача у спосіб зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 27.01.2025 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Частинами 1, 2 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію договору про надання правової допомоги від 12.02.2025 № 02-02/25, укладеного між позивачем та адвокатом Осьмаковим О.А., копію акту виконаних робіт від 13.02.2025 № 01-02/25, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 13.02.2025 № 02-02/25, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія ВН № 000695.

Відповідно до акту виконаних робіт (надання послуг) від 13.02.2025 № 01-02/25, адвокатом було виконано такі послуги: попереднє вивчення матеріалів, консультування; складання позовної заяви; інших заяв, клопотань в процесі підготовки до розгляду справи; представництво в судових засіданнях. Загальна вартість робіт (послуг) склала - 4000,00 грн.

Дослідивши надані позивачем документи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що такий вид правової допомоги, як попереднє вивчення матеріалів, консультування, не може вважатися часом витраченим для надання правової допомоги по справі, оскільки такі дії спрямовані не на надання правової допомоги щодо розгляду та вирішення адміністративної справи.

Водночас розгляд справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судові засідання не проводились.

Враховуючи, що справа є не складною, отже підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем, як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви.

При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Викладене узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 16.05.2023 по справі № 640/2756/19.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Враховуючи, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, беручи до уваги критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають витрати на правову допомогу в сумі 2500,00 грн.

Стосовно доводів апелянта про не зазначення ні в договорі №02-02/25 про надання правової допомоги від 12.02.2025, ні в акт виконаних робіт (наданих послуг) № 01-02/25 від 13.02.2025 конкретного номера справи, колегія суддів зазначає, що на момент складання договору про надання правової допомоги, позивачу та його пердставнику не могло бути відомо про порядковий номер справи, оскільки позовна заява зареєстрована в суді першої інстанції 13.02.2025, тоді як договір датований 12.02.2025, тобто за день до звернення з даним позовом.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 по справі № 480/1170/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.О. Бегунц

Судді В.Б. Русанова Я.В. П`янова