Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №520/7611/22 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 р. Справа № 520/7611/22

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи "Покровська виправна колонія (№17)" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 року (ухвалене суддею Шляховою О.М.) в справі № 520/7611/22

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи "Покровська виправна колонія (№17)"

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної установи Покровська виправна колонія (№17), якому з урахуванням уточнень, просив: визнати протиправною бездіяльність Державної установи Покровська виправна колонія (№17) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2019 р. по 18.01.2023 р. включно; зобов`язати Державну установу Покровська виправна колонія (№17) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2019 р. по 18.01.2023 р. включно у сумі 274494,90 грн., відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08.02.1995 р. №100.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Державної установи Покровська виправна колонія (№17) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2019 р. по 18.01.2023 р. включно у розмірі 21912,94 грн.; зобов`язано Державну установу Покровська виправна колонія (№17) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2019 р. по 18.01.2023 р. включно в сумі 21912,94 грн.; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2024 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а саме рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 р. в справі №520/7611/22 змінено з підстав та мотивів його прийняття; в іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 р. в справі № 520/7611/22 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 07.10.2025 р. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 р. та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2024 р. в справі № 520/7611/22 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 р. частково задоволено позов, а саме: визнано протиправною бездіяльність Державної установи Покровська виправна колонія (№17) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов`язано Державну установу Покровська виправна колонія (№17) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2019 р. по 18.07.2022 р. в розмірі 251677,30 грн., а з 19.07.2022 р. по 20.02.2024 р. - 45359,68 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Кодексу законів про працю України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач зазначає, що позивачу вчасно не виплачена лише частина грошового забезпечення, на які він мав право при звільненні, тому обчисленню на його користь підлягає пропорційна частина відшкодування.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 з 23.06.2003 р. по 16.07.2019 р. проходив військову службу у Державній установі Покровська виправна колонія (№17).

Наказом від 16.07.2019 р. № 41/ОС-19 позивача з 16.07.2019 р. звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України (на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

30.08.2022 р. на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 р. в справі № 520/22058/21 відповідачем виплачено на користь позивача першу частину індексації грошового забезпечення у сумі 25600,17 грн., а 16.06.2023 р. на виконання цього ж рішення виплачено другу частину індексації грошового забезпечення у сумі 36249,73 грн., що підтверджується повідомленням про надходження коштів.

З метою виплати компенсації за звільнення без повного розрахунку позивач звернувся до суду та рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2023 р. в справі №520/18792/23 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 16.12.2022 р. по 15.06.2023 р., у сумі 22542,08 грн.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2024 р. в справі №520/18788/23 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн. в місяць у загальній сумі 69250,77 грн. за період з 01.03.2018 р. по 16.07.2019 р. включно, відповідно до норм абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. за № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. за № 44.

21.02.2024 р. на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2024 р. в справі № 520/18788/23 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 16.07.2019 р., в сумі 69250,77 грн., що підтверджується банківською випискою.

Позивач, вважаючи, що наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та необхідністю зобов`язання Державної установи Покровської виправної колонії (№17) нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2019 р. по 18.07.2022 р. в розмірі 251677,30 грн., а з 19.07.2022 р. по 20.02.2024 р. - 45359,68 грн.

Суд апеляційної інстанції частково не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 4 та ч. 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної в постанові від 26.02.2020 р. в справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (в подальшому - КЗпП України).

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відтак, за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.

Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, складовою якого є індексація, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за відпустку, тощо) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідні з ч. 2 ст. 116 КЗпП України, в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 р. № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022 р.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 з 23.06.2003 р. проходив військову службу у Державній установі Покровська виправна колонія (№17) та 16.07.2019 р. звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України (на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). При звільненні позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 р. в справі № 520/22058/21 відповідачем 30.08.2022 р. виплачено позивачу першу частину індексації грошового забезпечення у сумі 25600,17 грн., а 16.06.2023 грн. на виконання цього ж рішення виплачено другу частину індексації грошового забезпечення у сумі 36249,73 грн.

З метою виплати компенсації за звільнення без повного розрахунку позивач звернувся до суду та рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2023 р. в справі №520/18792/23 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 16.12.2022 р. по 15.06.2023 р., у сумі 22542,08 грн.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2024 р. в справі №520/18788/23 зобов`язано Державну установу «Покровська виправна колонія (№17)» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн. в місяць у загальній сумі 69250,77 грн. за період з 01.03.2018 р. по 16.07.2019 р. включно, відповідно до норм абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. за № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. за № 44.

21.02.2024 р. на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2024 р. в справі № 520/18788/23 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 16.07.2019 р., в сумі 69250,77 грн.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправної бездіяльності Державної установи Покровська виправна колонія (№17) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо розрахунку судом першої інстанції середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 17.07.2019 р. по 18.07.2022 р., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, за усталеною практикою застосування положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022 р., при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 р. в справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 р. в справі № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 р. в справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 р. в справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 р.

Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом № 2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 р. в справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом в справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 р. в справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 р. в справі № 440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 р., необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. в справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції зазначає, що у цій справі як до періоду з 17.07.2019 р. по 18.07.2022 р. включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 р. по 20.02.2024 р. (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. в справі № 761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (в подальшому - Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом «б» п. 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

Судовим розглядом встановлено, що позивача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України 16.07.2019 р., тому двома попередніми місяцями перед звільненням є травень 2019 р. та червень 2019 р.

Зі змісту довідки Державної установи Покровська виправна колонія (№17) встановлено, що середньоденне грошове забезпечення становить 246,52 грн. (7548,07 грн. + 7489,87 грн./61 календарних днів за останні два повні місяці перед звільненням).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у спірних правовідносинах загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат складав 131100,67 грн. (25600,17 грн. + 36249,73 грн., + 69250,77 грн). Відповідно до довідки про доходи, грошове забезпечення у розмірі 9901,88 грн. виплачено у добровільному порядку. Відсоток несвоєчасно виплачених коштів грошового забезпечення відносно належного середнього заробітку становить 92,98 % (131100,67 грн. х 100 : 141002,55 грн.).

Отже суд першої інстанції дійшов висновку, що за період з 17.07.2019 р. по 18.07.2022 р. включно (1098 календарних днів) розмір середнього заробітку за час затримки цієї виплати з урахуванням принципу співмірності становить: 251677,30 грн. (246,52 грн. х 1098 х 92,98%).

Однак суд апеляційної інстанції звертає увагу, що як вже зазначалося вище, позивача з 16.07.2019 р. звільнено зі служби відповідача, проте останній з позовом в справі № 520/18788/23 з вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом лише в 2023 році, тобто більше ніж через 3 роки з моменту звільнення позивача зі служби.

Суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні потрібно врахувати тривалість не звернення позивача до суду з вимогою про перерахунок грошового забезпечення, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаної обставини.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що виплата позивачу недоплачених при звільнені коштів проведена у розмірі 131100,67 грн., що в 2 раз менше, ніж вирахувана судом першої інстанції компенсація середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (251677,30 грн.).

Таким чином, враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачу при звільненні сум, терміну не звернення позивача до суду щодо захисту своїх прав у зв`язку з неповним розрахунком з ним відповідачем, суд апеляційної інстанції вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача за період з 17.07.2019 р. по 18.07.2022 р. виплат суму в розмірі 131100,67 грн., яка дорівнює розміру недоплати позивачу.

Щодо розрахунку судом першої інстанції середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19.07.2022 р. по 20.02.2024 р., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як зазначено вище, з 19.07.2022 р. положення статті 117 КЗпП України передбачають, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 01.07.2022 р. № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”, на корить позивача за період з 19.07.2022 р. по 20.02.2024 р. необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 45359,68 грн. (246,52 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 184 дні затримки).

Між тим, судом апеляційної інстанції з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2023 р. в справі № 520/18792/23 визнано протиправною бездіяльність Державної установи Покровська виправна колонія (№17) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.12.2022 р. по 15.06.2023 р. включно в сумі 22542,08 грн. та зобов`язано Державну установу Покровська виправна колонія (№17) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.12.2022 р. по 15.06.2023 р. включно в сумі 22542,08 грн.

Враховуючи те, що на підставі рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2023 р. в справі № 520/18792/23 вже стягнуто середній заробіток за період з 16.12.2022 р. по 15.06.2023 р. в розмірі 22542,08 грн., тому суд апеляційної інстанції вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 р. по 20.02.2024 р. складає 22817,60 грн. (45359,68 грн. - 22542,08 грн.).

Суд першої інстанції не врахував вищенаведених обставин та помилково зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2019 р. по 18.07.2022 р. в розмірі 251677,30 грн. та за період з 19.07.2022 р. по 20.02.2024 р. в розмірі 45359,68 грн. Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині позовних вимог є частково обґрунтованими.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 р. в частині зобов`язання Державної установи Покровської виправної колонії (№17) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2019 р. по 18.07.2022 р. в розмірі 251677,30 грн., а з 19.07.2022 р. по 20.02.2024 р. - 45359,68 грн. та ухвалити в цій частині постанову, якою зобов`язати Державну установу Покровська виправна колонія (№17) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2019 р. по 18.07.2022 р. в розмірі 131100,67 грн. та за період з 19.07.2022 р. по 20.02.2024 р. – 22817,60 грн.; в іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 р. залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи "Покровська виправна колонія (№17)" задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 в справі № 520/7611/22 скасувати в частині зобов`язання Державної установи Покровської виправної колонії (№17) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2019 р. по 18.07.2022 р. в розмірі 251677,30 грн., а з 19.07.2022 р. по 20.02.2024 р. - 45359,68 грн.

Ухвалити в цій частині постанову, якою зобов`язати Державну установу Покровська виправна колонія (№17) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2019 р. по 18.07.2022 р. в розмірі 131100 (сто тридцять одна тисяча сто) гривень 67 копійок та за період з 19.07.2022 р. по 20.02.2024 р. - 22817 (двадцять дві тисячі вісімсот сімнадцять) гривень 60 копійок.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 р. в справі № 520/7611/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич