Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №440/13361/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 р. Справа № 440/13361/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, м. Полтава, повний текст складено 25.12.25 у справі № 440/13361/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі за текстом також – відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1357522-2409-1603-UA53020110000092487 від 23.09.2024;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1357440-2409-1603-UA53020110000092487 від 23.09.2024.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №1357522-2409-1603-UA53020110000092487 від 23.09.2024;

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №1357440-2409-1603-UA53020110000092487 від 23.09.2024.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до податкової інформації та даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за ОСОБА_1 значиться об`єкт нежитлової нерухомості, а саме: пасажирські причали (перша черга) загальною площею 4970,0 кв. м., а отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно.

За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також – КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції установлено та матеріалами справи підтверджено, що у власності ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) перебуває об`єкт нерухомого майна – причал пасажирський загальною площею 4970 кв.м, який розташований на земельній ділянці державної власності площею 4970 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 239327017 від 29 грудня 2020 року підтверджено, що ОСОБА_1 належить на праві власності об`єкт нерухомого майна: пасажирські причали (перша черга), загальною площею 4970 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 873, виданий 29 грудня 2020 року, видавник приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Доценко А.М. Відповідно до даного документа у позивача відсутній об`єкт житлової нерухомості, проте наявний об`єкт нерухомого майна - пасажирські причали.

У Технічному паспорті, інвентаризаційна справа № 3475, реєстровий № Н-3/810, зазначена назва об`єкта: Пасажирські причали І черга асфальто-бетоне покриття по щеб.підгот. площа 4970 кв.м. На плані земельної ділянки Технічного паспорту Пасажирські причали І черга відсутні будівлі, в Експлікації зазначено: Пасажирські причали І черга (гр.2), загальна площа - 4970 (гр.3), під дорожнім (твердим) покриттям - 4970 (гр.8), в графах, де зазначається площа земельної ділянки під будинком, господарськими будівлями та спорудами - відсутня площа (гр.4, гр.5, гр.6).

23.09.2024 відповідач на підставі пп. 54.3.3, п. 54.3, статті 54, пп. 266.7.2, п. 266.7, статті 266 ПК України нарахував позивачу зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік у розмірі 44730,00 грн та за 2023 рік у розмірі 49948,50 грн, про що прийняв спірні податкові повідомлення-рішення № 1357522-2409-1603-UA53020110000092487 та № 1357440-2409-1603-UA53020110000092487 відповідно.

Позивач уважає, що визначені наведеним податковим повідомленням-рішенням зобов`язання із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є протиправним та підлягають скасуванню, а тому звернувся до суду з позовом у цій справі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що об`єкт нерухомості: інженерні споруди - Пасажирські причали (перша черга), не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Згідно з п. 6.1. статті 6 Податкового кодексу України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належить встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

14.1.15. будівлі - земельні поліпшення, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення майна, тварин, рослин, збереження інших матеріальних цінностей, провадження економічної діяльності;

14.1.238. споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель і призначені для виконання спеціальних технічних функцій;

14.1.75. земельне поліпшення - результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості. До земельних поліпшень належать матеріальні об`єкти, розташовані у межах земельної ділянки, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення, а також результати господарської діяльності або проведення певного виду робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів, розміщення посівів, багаторічних насаджень, інженерної інфраструктури тощо).

Отже, до об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належать, зокрема, об`єкти нежитлової нерухомості (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України) - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду (пп.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України) та є земельними поліпшеннями, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення майна, тварин, рослин, збереження інших матеріальних цінностей, провадження економічної діяльності (пп.14.1.15 п.14.1 ст.14 ПК України).

В свою чергу, відповідно до пп.14.1.238 ПК України споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель і призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

Отже, об`єкти нерухомості, які не мають ознак будівель в значенні пп.14.1.15 п.14.1 ст.14 Кодексу, зокрема споруди (інженерні споруди), не підпадають під визначення об`єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлює, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

За правилами підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.

У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

Водночас визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №520/342/21.

У Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 за №507 (далі - ДК БС) наведено визначення та класифікацію будівель виробничого та невиробничого призначення та інженерних споруд різного функціонального призначення.

Так, у Державному класифікаторі будівель та споруд визначено, що споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устатковання, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.

В класифікації будівель та споруд в розділі 1 Будівлі зазначені всі класи будівель, причали в цьому розділі відсутні.

У той же час в розділі 2 Інженерні споруди в підрозділі 21 Транспортні споруди в групі 215 Порти, канали, греблі та інші водні споруди зазначено, що клас 2151 Порти та судноплавні канали включає: морські та річкові портові (причали, доки, пристані, моли тощо); судноплавні канали; споруди на ріках та каналах (шлюзи, мости-канали, тунелі-канали, обладнання берегів). Цей клас включає також військові порти, водні споруди суднобудівної промисловості (стапелі, камери, басейни та т. ін.). Цей клас не включає: будівлі маяків (1241), дамби та подібні споруди для утримання води (2152), берегові та прибережні нафтовітермінали (2303).

Враховуючи відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та Технічного паспорту, а також норми ПК України і Державного класифікатора будівель та споруд, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що об`єкт нерухомого майна: Пасажирські причали (перша черга) належить саме до споруди (інженерної споруди).

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що об`єкт нерухомості: інженерні споруди - Пасажирські причали (перша черга), не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є обґрунтованим і законним.

Водночас суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання відповідача на відомості інформаційних баз даних ІКС "Податковий блок" про зареєстроване право власності позивача на об`єкт нежитлової будівлі, оскільки у Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 239327017 від 29 грудня 2020 року в графі "об`єкт нерухомого майна" вказано: "пасажирські причали (перша черга), об`єкт житлової нерухомості: Ні".

Тобто відсутні відомості, що даний об`єкт є нежитловою будівлею.

Як зазначалося, відповідно до пп. 266.3.2 п.266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, посилання податкового органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах, не є належним доказом у справі, оскільки носить виключно інформативний характер

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25 листопада 2019 року у справі № 821/4094/14, від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17.

З огляду на наведене відповідач протиправно нарахував позивачу податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021, 2023 роки та виніс спірні податкові повідомлення-рішення, а відтак колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що такі підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно установив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 у справі № 440/13361/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова