Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №172/1404/25 — Васильківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 172/1404/25

Провадження № 2/172/589/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.05.2026 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді - Битяка І.Г.

за участі: секретаря судового засідання - Глушко О.М.

представника позивача - Індюкової Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В

До суду надійшов вищевказаний позов. В обґрунтування позовних вимог представник позивача ОСОБА_3 вказує, що 16.02.2013 року виконавчим комітетом Горьківської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . У шлюбі у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У подальшому, заочним рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 31.08.2018 року шлюб між сторонами розірвано. Після тоо як подружжя припинило фактично свої відносини, син залишився проживати разом із батьком за адресою його мешкання та повністю знаходиться на його утриманні. З моменту припинення стосунків, відповідачка не проживає разом зі позивачем та їх сином, не спілкується з ним та не проявляє навіть таке бажання, матеріальної допомоги на утримання сина відповідачка не надає, участі у вихованні дитини не приймає, свої батьківські обов`язки не виконує. Відповідачка проживає окремо від сім`ї з 2018 року і з того часу не бере участі жодним чином у житті дитини, покладених на неї законом обов`язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються тільки позивачем самостійно без участі та підтримки з боку матері дитини. Просить суд позбавити ОСОБА_6 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_5 , 2013 року народження.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала.

Позивач у судовому засіданні пояснив, що хоче забезпечити юридичну безпеку дитині шляхом позбавлення батьківських прав відповідачки. Вважає, що раптова поява матері може спричинити порушення укладу життя дитини.

Відповідачка ОСОБА_2 про день та час розгляду справи повідомлена належним чином.

Представник третьої особи надав суду висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідачки відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_5 , 2013 року народження.

У судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Свідок ОСОБА_8 показала в суді, що вона є цивільною дружиною позивача. З позивачем познайомилася у 2021 році на дитячому майданчику. З ОСОБА_5 був батько. Пізніше запитала і він сказав, що матір не приймає участі у вихованні дитини. ОСОБА_5 називає її мамою. За весь час не бачила матір ОСОБА_5 . Вона не телефонувала і не спілкувалася з ОСОБА_5 . Зі слів позивача вона поїхала до матері і не повернулася. Позивач не вживав заходів з метою примусу матері до спілкування з дитиною. Про стягнення аліментів позивач не звертався.

Допитана свідок ОСОБА_9 показала у судовому засіданні, що з позивачем та його сином знайомі близько 7 років, вона є матір`ю однокласника ОСОБА_5 і вони живуть в одному дворі. Відповідачку ніколи не бачила ні у школі, ні у дворі.

Свідок ОСОБА_10 показала в суді, що відносини з позивачем дружні, вона є матір`ю однокласника ОСОБА_5 . Ніколи відповідачку не бачила. Позивач сам виховує сина. Познайомилася з позивачем коли діти пішли до школи. На питання, де мати ОСОБА_5 , сказав що вони розійшлися і не живуть разом.

У судовому засіданні також був вислуханий малолітній ОСОБА_11 і який, в присутності психолога ОСОБА_12 , повідомив, що батько говорив про матір недобрі слова та не схвалює спілкування з нею.

Вислухавши учасників, дослідивши матеріали справи суд прийшов до такого.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_11 , в свідоцтві про народження якої батьками вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Крім цього під час шлюбу у сторін народився інший син ОСОБА_13 у 2015 році, який на даний час проживає з матір`ю.

Заочним рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 31.08.2018 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстрований 16.02.2013 року виконавчим комітетом Горьківської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис 05, розірвано.

Неповнолітній ОСОБА_14 фактично проживає з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

З інших доказів, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог, вбачається, що ОСОБА_14 навчається у Дніпровській гімназії № 82 Дніпровської міської ради з першого класу, навчанням та вихованням ОСОБА_5 займається батько ОСОБА_1 , мати за весь час гімназію не відвідувала та участі у житті класу не приймала, на зв`язок не виходила, батьківські збори не відвідувала. Згідно з декларацією про вибір лікаря від 15.05.2025 року довіреною особою пацієнта ОСОБА_5 є ОСОБА_1 .

З висновку, наданому органом опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради 28.01.2026 року на виконання ухвали суду від 10.09.2025 року вбчається, що неповнолітній ОСОБА_14 проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Умови проживання задовільні, є необхідні меблі та побутова техніка, дитина забезпечена усім необхідним для виховання та розвитку, є окрема кімната, спальне місце, шафа для одягу, куточок для навчання, сезонний одяг та взуття, особисті речі, батько займається вихованням та розвитком сина. Згідно з інформацією Дніпровського міського цетру соціальних служб від 12.12.2025 року фахівцями центру було здійснено вихід до родини ОСОБА_15 за вищевказаною адресою та за результатами оцінювання потреб з`ясовано, що складні життєві обставини відсутні. Також встановлено, що за результатами діагностування у ОСОБА_1 виявлено, що він має високий рівень батьківського потенціалу, є для сина авторитетом, він відчуває високий ступінь відповідальності за життя та здоров`я сина. В ході психологічного діагностування дитини стало відомо, що ОСОБА_5 має високий рівень прихильності до батька, емоційно прив`язаний до нього, любить та шанує його, також ОСОБА_5 повідомив, що не пам`ятає свого життя з матір`ю, вона йому не телефонує та не приїздить. Мати дитини ОСОБА_16 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до атку обстеження умов проживання від 11.12.2025 року, складеного службою у справах дітей Овруцької міської ради, умови проживання родини задовільні, в наявності одяг, продукти харчування, створені належні умови для проживання, виховання і розвитку дітей. В своїх поясненнях мати ОСОБА_2 категорично заперечує проти позбавлення її батьківських прав. За час проживання за місцем фактичного мешкання ОСОБА_2 зарекомендувала себе з позитивного боку. Крім цього, на засіданні комісії з питань захисту прав дитини батько підтримав свою заяву, зазначивши, що мати визхованням та утриманням ОСОБА_5 не займається. Мати при цьому в телефонному режимі пояснила, що після розірвання шлюбу між батьками була домовленість про те, що ОСОБА_5 проживає з батьком, а ОСОБА_13 з матір`ю та вихованням і матеріальним утриманням дітей кожен з батьків займається самостійно. За результатами розгляду наданих документів орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради вважає недоцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_16 відносно її сина ОСОБА_5 , 2013 року народження.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див.: постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див.: постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.03.2026 року у справі № 646/2882/24.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час судового розгляду справи встановлено, що батьками неповнолітнього ОСОБА_5 , 2013 року народження є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Шлюб між батьками неповнолітнього ОСОБА_5 у 2018 році був розірваний і після його розірвання батьки домовилися, що ОСОБА_5 буде проживати з батьком, а менший син ОСОБА_13 - з матрі`ю. Відповідачка категорично заперечує проти позбавлення її батьківських прав, оскільки з колишнім чоловіком вони домовилися про виховання та утримання кожним з батьків дитини, яка залишилася проживати з ним. Окрім цього, позивачем не надано доказів звернення ні до органів опіки та піклування, ні до правоохороних органів із заявами про неналежне виконання матір`ю ОСОБА_5 своїх батьківських обов`язків, як не надано і доказів притягнення відповідачки до відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків відносно сина ОСОБА_5 . Також суд бере до уваги під час ухвалення рішення у справі висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення від повідки батьківських прав відносно її сина ОСОБА_5 , 2013 року народження.

Таким чином, зазначені доводи позивача в позовній заяві не свідчать про остаточне й свідоме ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків відносно сина ОСОБА_5 .

Проживання дитини на час розгляду справи разом з батьком, який займається вихованням і розвитком дитини, не свідчить про те, що матір сина не бажає брати участь в утриманні і вихованні дитини, тобто свідомо й умисно нехтує своїми батьківськими обов`язками.

Крім того, у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

При цьому не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 усунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Отже, у цій справі позбавлення батьківських прав відповідачки відносно сина ОСОБА_5 не відповідає його якнайкращим інтересам, оскільки обставини ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження.

Суд ввважає, що питання щодо належного виховання дитини можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання дитини з матір`ю.

Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 645/1592/24.

Суд на виконання вимог статті 19 СК надав оцінку висновку органу опіки та піклування та приходить до висновку про врахування цього висновку про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Таким чином, суд, встановивши, що позивач не надав достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, приходить до висновку, що позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її сина ОСОБА_5 є крайнім заходом впливу й відсутня необхідність у його застосуванні. У зв`язку з вказаним відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_5 , 2013 року народження.

На підставі вищевикладеного, керуючись Декларацією прав дитини Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 року, Конвенцією про права дитини Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989 року, Законом України «Про охорону дитинства», постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст.ст. 150, 164-165 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 280-281 ЦПК України, -

У Х В А Л И В

1. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Г. Битяк