Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №240/7780/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року м. Житомир

справа № 240/7780/25

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення у розмірі 18 702,90 грн за січень місяць 2025 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 провести нарахування грошового забезпечення у розмірі 18702,9грн за січень місяць 2025 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виплатити грошового забезпечення у розмірі 18702,90 грн за січень місяць 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 26.02.2022 проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 . 23 січня 2025 року захворів про що повідомив своєму керівнику, протягом п"яти днів перебував на амбулаторному лікуванні до 27.01.2025. З телефонної розмови з керівником, позивачу стало відомо, що 23.01.2025 щодо нього виданий наказ у зв"язку із самовільним залишенням місця служби та призупинена виплата грошового забезпечення.

Позивач зазначає, що грошове забезпечення за січень 2025 року йому не було виплачено взагалі, вважає, що має право на виплату грошового забезпечення за січень 2025 року за період з 01.01.2025 по 27.01.2025 (враховуючи період тимчасової непрацездатності з 23.01.2025 по 27.01.2025).

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати грошового забезпечення за період з 01.01.2025 по 27.01.2025 протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала доставлена відповідачу в електронний кабінет - 26.03.2025.

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_3 у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження не надіслав до суду відзив на позовну заяву.

Згідно з ухвалою суду від 09.04.2026 залучено до участі у справі як співвідповідача - ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Ухвала про залучення другого відповідача була направлена позивачу та відповідачам за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала доставлена відповідачу - ІНФОРМАЦІЯ_5 в електронний кабінет - 10.04.2026.

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_5 у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про залучення другого відповідача не надіслав до суду відзив на позовну заяву.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 26.02.2022 проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 , що сторонами не заперечується.

Відповідно до медичного висновку про тимчасову непрацездатність №Е6Х4-9К93-ТРХА від 26.01.2025, виданого Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Коростенської міської ради, ОСОБА_1 з 23.01.2025 по 27.01.2025 був тимчасово непрацездатний (захворювання або травма загального характеру).

Відповідно до наказу №23 від 23.01.2025 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині), виданого на підставі наказу №36 від 23.01.2025 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 "Про призначення службового розслідування" за фактом відсутності на службі військовослужбовця, старшому солдату ОСОБА_1 , оператору відділення призову ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до п.3 розділу ХХІХ наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", з 23.01.2025 призупинено виплату грошового забезпечення у зв"язку із самовільним залишенням місця служби, що не дозволяє виконувати службові обов"язки.

У зв"язку з невиплатою ОСОБА_1 грошового забезпечення за січень 2025 року, представник позивача 19.02.2025 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 із запитом.

У відповідь на запит, листом від 26.02.2025 №9/545 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив представника позивача, що відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 23 від 23.01.2025 ОСОБА_1 призупинено виплату грошового забезпечення у зв"язку із самовільним залишенням місця військової служби. Виплата грошового забезпечення буде поновлена після повернення ОСОБА_1 на військову службу.

Для отримання витягу з вищевказаного наказу рекомендовано звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно з наказом №265 від 13.08.2025 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) старшому солдату ОСОБА_1 призупинено військову службу та знято зі всіх видів забезпечення, виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 з 04.08.2025 та направлено на облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Підстава: витяг із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по особовому складу) №5-РС від 02.02.2025, витяг із єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.08.2025 №62025240020006495.

Відповідно до форми ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особу" від 08.04.2026, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у січні 2025 року грошове забезпечення у ІНФОРМАЦІЯ_7 не отримав.

Не погоджуючись із невиплатою грошового забезпечення за січень 2025 року (з 01.01.2025 по 27.01.2025), позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон України №2232-ХІІ) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з п.1ст.9 Закону України №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктами 2-4 цієї правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №2232-XII якщо інше не визначено законодавством, для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, військова служба призупиняється.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.

Так, пунктом 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

За змістом пункту 144-2 Положення військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 144-4 Положення у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з`ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).

Відповідно до абз.9, 10 п.15 Розділу 1 Порядку №260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Водночас, положеннями абз. 2 пунктом 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення №1153/2008) передбачено, що військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Таким чином, з урахуванням вказаних приписів Положення №1153/2008, підставою для призупинення виплати грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця може бути призупинення військової служби військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, і таке призупинення, з урахуванням п.15 розділу І Порядку №260 здійснюється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби.

З огляду на викладене, як підставою зупинення виплати грошового забезпечення, так і виключення з усіх видів забезпечення військовослужбовця у зв"язку з самовільним залишенням місця служби можливо фактично після внесення відомостей до ЄРДС органами досудового розслідування про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, тобто встановлення факту самовільного залишення місця служби за результатами службового розслідування.

Суд зауважує, що згідно зі змістом наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) №23 від 23.01.2025, позивачу з 23.01.2025 призупинено виплату грошового забезпечення у зв"язку із самовільним залишенням місця служби, підставою для його прийняття слугував наказ №36 від 23.01.2025 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 "Про призначення службового розслідування" за фактом відсутності на службі військовослужбовця.

Однак, матеріали справи свідчать, що грошове забезпечення ОСОБА_1 за січень 2025 року взагалі не виплачувалося, навіть за час перебування військовослужбовця на службі в період з 01.01.2025 по 22.01.2025.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі суд не надає правову оцінку наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) №23 від 23.01.2025, згідно з яким позивачу з 23.01.2025 призупинено виплату грошового забезпечення у зв"язку із самовільним залишенням місця служби, оскільки питання щодо його правомірності не є предметом позову в даній справі.

Вказаний наказ є чинним, доказів його оскарження позивачем або скасування у судовому порядку, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про неправомірність дій відповідача в частині невиплати позивачу грошового забезпечення за січень 2025 року за період з 01.01.2025 по 22.01.2025, тобто до призупинення виплати позивачу грошового забезпечення відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) №23 від 23.01.2025.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 провести нарахування та виплату грошового забезпечення у сумі розміром 18702,9 грн за січень 2025 року, суд зазначає наступне.

Повноваження щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, як і розрахунок конкретного розміру грошового забезпечення, належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум.

Суд не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень, здійснювати замість нього відповідні розрахунки та вираховувати суму заборгованості.

З огляду на викладене, відсутні підстави для зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення саме в розмірі 18702,9 грн за січень 2025 року.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визначення конкретної суми грошового забезпечення за січень 2025 року, що підлягає виплаті позивачу, адже, ці питання охоплюються процедурою виконання рішення суду та належать до дискреційних повноважень відповідача. Отже, позовні вимоги в частині визначення суми є передчасними та не можуть бути задоволені.

Щодо суб"єкта, до повноважень якого належить нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 1, 2, 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Враховуючи, що позивач проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке є відокремленим підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_1 , то суд дійшов висновку що нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення належить до повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З метою обрання належного способу захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов"язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2025 по 22.01.2025.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16, від 16 серпня 2019 року у справі №755/6702/16-а, від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19 склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до змісту вказаної заяви позивач планує понести витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем подано до суду наступні документи:

- договір №3 про надання правової допомоги від 12.01.2025;

- акт приймання-передачі №2 адвокатських послуг до Договору №3 про надання правової допомоги від 12.01.2025;

- квитанцію до прибуткового касового ордеру №9 від 14.03.2025.

Відповідно до змісту вказаних документів, станом на момент винесення рішення розмір гонорару адвоката обчислений згідно з актом приймання-передачі №2 адвокатських послуг до Договору №3 про надання правової допомоги від 12.01.2025 та сплачений відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №9 від 14.03.2025, становить 5000 грн.

З урахуванням висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №826/15063/18, від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19.

Відтак, з урахуванням наданих позивачем доказів понесених витрат на правничу допомогу, суд не заперечує обґрунтованість встановленого договірними відносинами розміру адвокатського гонорару, який було сплачений позивачем за надані послуги, а також якість наданих адвокатом юридичних послуг, однак оцінюючи співмірність заявленої до стягнення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 КАС України, суд вважає, що розмір витрат, які можуть бути відшкодовані за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, становить 2000 грн.

У силу приписів ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів пропорційно частині до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2025 по 22.01.2025.

Зобов"язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2025 по 22.01.2025.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 (нуль) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено в повному обсязі 13 травня 2026 року.

Суддя А.В. Горовенко