Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №160/1928/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 рокуСправа №160/1928/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

28.01.2026р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати поточної індексації грошового забезпечення за період з 10.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 07.11.2025 року, не нарахування та не виплати індексації різниці грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4098.51 грн. в місяць за період з 10.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 07.11.2025 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату поточної індексації грошового забезпечення за період з 10.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 07.11.2025 року, індексації-різниці грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4098,51 грн. в місяць за період з 10.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 07.11.2025 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що у період з 10.01.2022р. по 07.11.2025р. вона проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка підпорядковується військовій частині НОМЕР_1 , при цьому, позивачка вказує на те, що за період проходження військової служби їй не була нарахована та виплачена поточна та фіксована індексація грошового забезпечення. Позивачка вважає таку бездіяльність відповідачів протиправною, а тому звернулася до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивачка посилається на постанови Верховного Суду.

Ухвалою суду від 09.02.2026р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.

23.02.2026р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, від відповідача до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі посилаючись зокрема на те, що з наявних карток особових рахунків про нарахування грошового забезпечення позивачці, відомо, що останній за період проходження служби нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення відповідно до чинного законодавства; у позовній заяві позивач стверджує, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому індексацію-різницю грошового забезпечення в період з 10.01.2022 по 31.12.2022, проте вказане твердження є необґрунтованим з огляду на те, що індексація-різниця – це різниця між можливою сумою індексації, яку має отримати працівник, та сумою підвищення його окладу та індексація-різниця зберігається до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) або до дати звільнення зі служби, а тому важливе значення має періоди служби позивача, у випадку, якщо позивача до/після 01.03.2018 було звільнено з військової служби, а в подальшому вже після 01.03.2018 прийнято на військову службу, підстав для нарахування йому індексації-різниці після повторного прийняття на службу немає, це також стосується і тих військовослужбовців, які первинно приймались на службу після 01.03.2018; за період проходження позивачем військової служби у складі військової частини НОМЕР_2 з 10.01.2022 по 07.11.2025 його посадовий оклад не підвищувався, а отже правових підстав для нарахування йому індексації – різниці не було.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 11.05.2026р. було продовжено строк розгляду даної справи до 11.05.2026р.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 11.05.2026р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 07.05.2021р. ОСОБА_1 з 26.07.2021р. було звільнено з військової служби у запас, що підтверджується наявною у справі копією військового квитка позивачки.

В подальшому, згідно копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №2 від 10.01.2022 прапорщика ОСОБА_1 , призначеної наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.12.2021р. №25-РС, з 10.01.2022р. було зараховано до списків особового складу та всі видів забезпечення, що підтверджується змістом копії відповідного витягу з наказу, наявною у справі.

З 31.07.2025р. військову частину НОМЕР_2 було переформовано та її правонаступником стала військова частина НОМЕР_1 , що підтверджується наявними у справі копріями листа військової частини НОМЕР_2 №1550/2258 від 22.07.2025р. та довідки військової частини НОМЕР_1 №1270 від 22.07.2025р.

Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №354 від 07.11.2025 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини з 07.11.2025р. у зв`язку із вибуттям до нового місця служби.

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивачки з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати поточної індексації грошового забезпечення за період з 10.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 07.11.2025 року, не нарахування та не виплати індексації різниці грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4098.51 грн. в місяць за період з 10.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 07.11.2025 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, у зв`язку з чим позивачка просить відновити її права шляхом визнання такої бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату поточної індексації грошового забезпечення за період з 10.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 07.11.2025 року, індексації-різниці грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4098,51 грн. в місяць за період з 10.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 07.11.2025 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову позивача, виходячи з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон №2232).

У відповідності до ч.1 ст.2 Закону №2232 визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч.4 ст.2 Закону №2232 порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону №2232 гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України “Про Збройні Сили України”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей” та іншими законами.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011).

Частиною першою статті 9 Закону №2011 обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 2 ч.3 ст.9 Закону №2011 встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно до статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

За приписами частини 2 статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року №1078 затвердив «Порядок проведення індексації грошових доходів населення».

Відповідно до пункту 11 вказаного Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року № 491-IV"Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 4 Порядку визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу.

Відповідно до пункту 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Щодо «фіксованої» суми індексації, то дійсно Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядок №1078 такого поняття не містять.

Цей термін фігурував у додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Проте постановою Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.

Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21.

Між тим, з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації - різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації - різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 дає суду підстави для висновку, що нарахування й виплата індексації - різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Враховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації - різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд дійшов висновку, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.

З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова №704, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу військовослужбовців, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави для висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу військовослужбовців, належало вирішити питання, чи має такий право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то у якій сумі.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Згідно позиції викладеної в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі №825/694/17 суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації - різниці лише за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:

розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А);

суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.

Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації - різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як зазначалось раніше, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації - різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Так, як встановлено судом з матеріалів справи, з 2006 року позивачка проходила військову службу та наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 07.05.2021р. ОСОБА_1 з 26.07.2021р. було звільнено з військової служби у запас, що підтверджується наявною у справі копією військового квитка позивачки.

Отже, з 26.07.2021р. позивачка втратила право на отримання індексації різниці грошового забезпечення у фіксованому розмірі.

Оскільки в період з 27.07.2021 по 09.01.2022 позивачка не перебувала на військовій службі, а з 10.01.2022 її було зараховано на нову посаду, підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за періоди з 10.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 07.11.2025 року у відповідача були відсутні.

Відповідно, позовні вимоги позивачки у наведеній частині задоволенню не підлягають.

Наведена правова позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у його постанові від 04.04.2024р. у справі №160/2461/23, що підлягає врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, така позиція суду узгоджується із позицією Третього апеляційного адміністративного суду, викладеній у його постанові від 14.04.2026р. у справі №160/29770/25.

Щодо поточної індексації грошового забезпечення позивачки та не нарахування, не виплату якої за періоди з 10.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 07.11.2025 року також вказує позивачка, то такі позовні вимоги також не підлягають задоволенню, виходячи з того, що наявні у справі копії карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2022, 2024 та 2025 роки свідчать про нарахування та виплату останній поточної індексації грошового забезпечення.

При цьому, судом враховується, що у позові позивачка не оспорює суми такої поточної індексації, а вказує на її не нарахування та не виплату взагалі, що спростовано даними карток її особового рахунку за вказаний період.

У відповідності до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, за ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, покладається на кожну сторону, тобто, у даному випадку, на позивача.

Однак, позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати поточної індексації грошового забезпечення за період з 10.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 07.11.2025 року, не нарахування та не виплати індексації різниці грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4098.51 грн. в місяць за період з 10.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 07.11.2025 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням положень чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, встановлених судом обставин у справі та висновків Верховного Суду, наведених вище.

Інші доводи позивачки, викладені у позові уважно вивчені судом, проте не заслуговують на увагу, оскільки висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати поточної індексації грошового забезпечення за період з 10.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 07.11.2025 року, не нарахування та не виплати індексації різниці грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4098.51 грн. в місяць за період з 10.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 07.11.2025 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, суд приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано та з врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом не встановлено порушення відповідачем прав та інтересів позивачки оспорюваною бездіяльністю щодо не нарахування та не виплати поточної індексації грошового забезпечення за період з 10.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 07.11.2025 року, не нарахування та не виплати індексації різниці грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4098.51 грн. в місяць за період з 10.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 07.11.2025 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, у зв`язку з чим слід відмовити позивачеві у задоволені даних позовних вимог.

Виходячи з того, що у адміністративного суду відсутні обґрунтовані правові підстави для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати поточної індексації грошового забезпечення за період з 10.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 07.11.2025 року, не нарахування та не виплати індексації різниці грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4098.51 грн. в місяць за період з 10.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 07.11.2025 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (основної вимоги), а, відповідно, відсутні підстави для задоволення і похідних вимог позивача про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату поточної індексації грошового забезпечення за період з 10.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 07.11.2025 року, індексації-різниці грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4098,51 грн. в місяць за період з 10.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 07.11.2025 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, у зв`язку з чим у задоволенні даного позову позивачеві слід відмовити повністю.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Отже, з урахуванням того, що у адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову, а також і те, що позивачка звільнена від сплати судового збору за п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”, суд не вбачає підстав для розподілу судових витрат у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється згідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва