Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №160/31045/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 рокуСправа №160/31045/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

28.10.2025р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, індексації грошового забезпечення за період служби з 29 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року з 01 січня 2023 року по 19 березня 2023 року та з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року;

- зобов`язати відповідача здійснити позивачеві нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період служби з 29 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року з 01 січня 2023 року по 19 березня 2023 року та з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення відповідно до абзаців четвертого шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 29.03.2022 вона була призвана на військову службу за мобілізацією до військової частини НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 та наразі ліквідована, а з 29.09.2023 року позивачка була переведена до військової частини НОМЕР_1 та з 31.08.2025 року виключена зі списків особового складу частини та звільнена наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) 12.08.2025 №131-РС у запас. При цьому, позивачка вказує на те, що відповідач не нараховував та не виплачував їй індексацію-різницю за спірні періоди з 29 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року з 01 січня 2023 року по 19 березня 2023 року та з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року. Позивачка вважає такі дії відповідачів протиправними, а тому звернулася до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивачка посилається на постанови Верховного Суду.

Ухвалою суду від 12.11.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.

08.12.2025р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, від відповідача до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив зокрема відмовити у задоволенні позову позивача щодо вимог за період з 28.02.2022 по 19.07.2022 посилаючись зокрема на те, що позивачці нараховувалась за період служби з 29 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року з 01 січня 2023 року по 19 березня 2023 року та з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року поточна індексація у відповідності до вимог Порядку №1078; посадовий оклад позивачки, яка була призначена на посаду з 28.02.2022, у межах спірного періоду внаслідок законодавчих змін не підвищувався та визначався Постановою №704, яка вже діяла на момент призначення останньої на посаду, а отже, у позивачки в спірному випадку, не виникло права для нарахування та виплати індексації-різниці відповідно до приписів абзацу 4, 6 п.5 Порядку №1078. Відтак, відповідачем не було порушено прав позивачки в частині, що стосується нарахування індексації-різниці за період з 29 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року з 01 січня 2023 року по 19 березня 2023 року та з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 04.04.2024 у справі 3160/2481/23.

Окрім того, у відзиві на позовну заяву відповідач просив зокрема залишити позов без розгляду в частині позовних вимог за період з 20.07.2022 по 31.07.2025 через пропуск позивачкою строку звернення до суду та повернути позов в цій частині.

Розглянувши неведене клопотання відповідача щодо залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог за період з 20.07.2022 по 31.07.2025, вивчивши докази надані на його підтвердження, суд не находить обґрунтованих правових підстав для його задоволення, оскільки питання дотримання позивачкою строків звернення до суду з даним позовом було досліджено в ухвалі суду про відкриття провадження у цій справі від 12.11.2025р., в якій суд дійшов до висновку про те, що з матеріалів адміністративного позову порушень строків, передбачених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається, при цьому, суд виходив зокрема із того, що початок перебігу 3-місячного строку для подання адміністративного позову у частині позовних вимог за період з 19.07.2022р. по 31.08.2025р. слід обчислювати з моменту, коли позивач набула достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених їй сум, що у цій справі відбулося шляхом надання відповідачем довідки про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення від 06.09.2025р., аналогічна правові висновки викладені і у постанові Верховного Суду від 21.03.2025р. у справі №460/21394/23, що свідчить про дотримання позивачкою 3-місячного строку звернення до суду з даним позовом.

За викладеного, у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог за період з 20.07.2022 по 31.07.2025 слід відмовити.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 11.05.2026р. було продовжено строк розгляду даної справи до 11.05.2026р.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 11.05.2026р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 з 29.03.2022 була призвана на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується копіями військового квитка позивачки, довідки про проходження військової служби від 07.09.2025 та не заперечується учасниками справи.

В подальшому, з 01.10.2023 позивачка проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копіями військового квитка позивачки, довідки про проходження військової служби від 07.09.2025 та витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №218 від 01.10.2023.

Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №252 від 31.08.2025 ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас було виключено зі списків особового складу частини з 31.08.2025р.

При цьому, у згаданому витязі з наказу вказано, що загальна вислуга років позивачки у Збройних Силах України становить 03 роки 05 місяців 02 дні.

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивачки з діями відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, індексації грошового забезпечення за період служби з 29 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року з 01 січня 2023 року по 19 березня 2023 року та з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року, у зв`язку з чим позивачка просить відновити її права шляхом визнання таких дій відповідача протиправними та зобов`язання відповідача здійснити позивачеві нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період служби з 29 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року з 01 січня 2023 року по 19 березня 2023 року та з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення відповідно до абзаців четвертого шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Тобто, фактично спір у цій справі виник у зв`язку із не нарахуванням та невиплатою військовою частиною у періоди з 29 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року з 01 січня 2023 року по 19 березня 2023 року та з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року позивачці індексації-різниці відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 Порядку № 1078.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову позивача, виходячи з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон №2232).

У відповідності до ч.1 ст.2 Закону №2232 визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч.4 ст.2 Закону №2232 порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону №2232 гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України “Про Збройні Сили України”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей” та іншими законами.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011).

Частиною першою статті 9 Закону №2011 обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 2 ч.3 ст.9 Закону №2011 встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон №2017) з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Відповідно до статті 19 Закону № 2017 державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII (у редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015, що діє з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Підвищення грошових доходів населення, у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частина четверта статті 4 Закону № 1282-XII).

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини друга статті 5 Закону № 1282-XII).

За змістом частини першої статті 9 Закону № 1282-XII індексація доходів громадян повинна проводитися за місцем їх одержання. Так як виплату заробітної плати (грошового забезпечення) здійснюють роботодавці, то і нараховувати індексацію за цим видом доходу також повинні усі без виключення роботодавці.

Частиною четвертою цієї ж статті визначено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Кабінетом Міністрів України прийнято 30.08.2017 постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону № 1282-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (надалі - Порядок № 1078).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

У пункті 4 Порядку № 1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

З 01.12.2015 положення Порядку № 1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».

Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну «базовий місяць» на «місяць підвищення доходу», ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20 та від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а та від 17.01.2022 у справі № 420/15397/21, від 10.05.2022 у справі № 420/15397/21, з 01.12.2015 діють єдині правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації для всіх працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення чи виходу на роботу. Так, з 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.

Термін «підвищення тарифних ставок (окладів)» для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв`язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто, за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.

Щодо «фіксованої» суми індексації, то слід зазначити, що у період існування спірних правовідносин Закон № 1282-XII і Порядок № 1078 такого поняття не містили. Вказаний термін фігурував у Додатку 4 до Порядку № 1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 № 526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. Проте, Постановою № 1013 цей Додаток був викладений у новій редакції і з 01.12.2015 у ньому, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.

Між тим, з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації - різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4, 5 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац 5).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації - різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Як зазначалося раніше Верховним Судом Постановою № 704 (у редакції постанови КМУ від 21.02.2018 №103), яка набрала чинності з 01.03.2018, затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30.03.2023 про виправлення описки), від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 12.04.2023 у справі № 420/6982/21 з подібними правовідносинами, з урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу військовослужбовців, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 військовослужбовець має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

У цих справах Верховний Суд внаслідок системного і цільового способу тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 дійшов висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу військовослужбовця відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то у якій сумі.

Щодо кола обставин, які належить з`ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, Верховний Суд зазначив, що для їхнього застосування суд повинен встановити:

розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А);

суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації - різниці до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже зазначалося, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації - різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Так, як встановлено судом з матеріалів справи, позивачка була призвана на військову службу під час мобілізації з 29.03.2022р., що підтверджується копіями військового квитка позивачки та довідки про проходження військової служби від 07.09.2025.

Тобто, саме з березня 2022 року позивачка почала отримувати грошове забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 .

При цьому, зі змісту наявних у справі копій довідок про розмір грошового забезпечення позивачки за 2022-2023 роки, а також витягів із наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) вбачається, що за період проходження позивачкою військової служби в 2022-2025 роках посадовий оклад позивачки не змінювався та становив 3080 грн. на місяць.

В даному випадку, необхідно враховувати, що визначальним для обчислення індексації-різниці є встановлення моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник, а не індивідуального збільшення посадового окладу працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок.

За висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 12.04.2023 у справі № 560/13302/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 03.05.2023 у справі № 160/10790/22 та від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, право на отримання індексації грошового забезпечення у фіксованій величині виникло саме у зв`язку зі змінами посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018 на підставі Постанови № 704, та виходячи із приписів абзаців 4, 6 Порядку № 1078, з березня 2018 року, останні мали право на перерахунок індексації грошового забезпечення, з урахуванням особливостей, запроваджених указаними нормами Порядку № 1078.

Натомість, як вбачається з обставин цієї справи посадовий оклад позивачки, яка була призвана 29.03.2022 на військову службу під час мобілізації, у межах спірного періоду внаслідок законодавчих змін не підвищувався та визначався Постановою № 704, яка вже діяла на момент призначення останньої на посаду – з 29.03.2022.

Отже, підстав для нарахування та виплати індексації-різниці позивачці відповідно до приписів абзаців 4 - 6 пункту 5 Порядку № 1078 за періоди з 29 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року у відповідача були відсутні.

Відповідно, позовні вимоги позивачки у наведеній частині задоволенню не підлягають.

Наведена правова позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у його постанові від 04.04.2024р. у справі №160/2461/23, що підлягає врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо періоду з 01 січня 2023 року по 19 березня 2023 року, то слід зауважити, що відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX, зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Зазначена норма набрала законної сили відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень з 01.01.2023.

Положення пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік» є чинними та неконституційними не визнавалися.

Таким чином, у відповідача не було правових підстав для нарахування та виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 19.03.2023.

У відповідності до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, за ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, покладається на кожну сторону, тобто, у даному випадку, на позивача.

Однак, позивачкою не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, індексації грошового забезпечення за період служби з 29 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року з 01 січня 2023 року по 19 березня 2023 року та з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року, з урахуванням положень чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, встановлених судом обставин у справі та висновків Верховного Суду, наведених вище.

Інші доводи позивачки, викладені у позові уважно вивчені судом, проте не заслуговують на увагу, оскільки висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, індексації грошового забезпечення за період служби з 29 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року з 01 січня 2023 року по 19 березня 2023 року та з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року, суд приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано та з врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом не встановлено порушення прав та інтересів позивачки своїми діями щодо ненарахування та невиплати відповідачем позивачці відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, індексації грошового забезпечення за період служби з 29 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року з 01 січня 2023 року по 19 березня 2023 року та з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року, у зв`язку з чим у задоволені даних позовних вимог позивачці слід відмовити.

Виходячи з того, що у адміністративного суду відсутні обґрунтовані правові підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, індексації грошового забезпечення за період служби з 29 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року з 01 січня 2023 року по 19 березня 2023 року та з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року (основної вимоги), а, відповідно, відсутні підстави для задоволення і похідних вимог позивача про зобов`язання відповідача здійснити позивачці нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період служби з 29 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року з 01 січня 2023 року по 19 березня 2023 року та з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення відповідно до абзаців четвертого шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, у зв`язку з чим у задоволенні даного позову позивачці слід відмовити повністю.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Отже, з урахуванням того, що у адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову, а також і те, що позивачка звільнена від сплати судового збору за п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”, суд не вбачає підстав для розподілу судових витрат у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється згідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва