Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №160/3916/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 рокуСправа №160/3916/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/3916/26 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОЦЕМБУД» (51918, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, пров. 2-й Волчанський, буд. 2Б, код ЄДРПОУ: 42789817) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А, код ЄДРПОУ ВП: 44118658) про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

19 лютого 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОЦЕМБУД» (далі – позивач) до Головного управління державної податкової служби у Дніпропетровській області Кам`янська державна податкова інспекція, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області Кам`янської державної податкової інспекції від 18.11.2025 року № 731/4-0436 про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність рішення відповідача, яке є предметом оскарження. Позивач стверджує, що відповідач не врахував уточнюючу податкову декларацію, допустив неконкретність самого рішення, яке є предметом оскарження, а також порушив вимоги законодавства щодо порядку застосування механізму стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/3916/26 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали виконати вимоги, що в ній викладені, та усунути недоліки позовної заяви.

02 березня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/3916/26, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

16 березня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що грошові зобов`язання, самостійно визначені платником у декларації, є узгодженими з моменту подання такої декларації (пп. 54.1 ст. 54 ПКУ). Первісна декларація № 9427492803 від 03.03.2025 на суму 134 901,00 грн набула статусу узгодженого зобов`язання 03.03.2025. По-друге, відповідно до п. 50.1 ст. 50 ПКУ при самостійному виправленні помилок шляхом подання уточнюючого розрахунку платник зобов`язаний нарахувати та сплатити штраф у розмірі 3% від суми недоплати до чи одночасно з поданням такого розрахунку. Матеріали справи не містять доказів сплати відповідного штрафу, що свідчить про недотримання Товариством процедури самовиправлення, визначеної ПКУ. По-третє, суттєвість відхилення є обставиною, що підлягає перевірці: первісна декларація відображала базу оподаткування у сумі 783 840,00 грн і податок – 141 091,00 грн, тоді як уточнююча декларація зменшила базу до 34 391,00 грн (у 22 рази), що є підставою для сумніву у достовірності показників уточнюючої декларації та відповідного права контролюючого органу на проведення перевірки. По-четверте, фактичне надходження або ненадходження коштів від платника залежить від дій самого платника, а не від наявності уточнюючої декларації. Декларація по суті є заявою платника, яка потребує підтвердження в ході контрольно-перевірочної роботи і не анулює автоматично вже узгоджені зобов`язання. Отже, сам лише факт подання уточнюючої декларації не є підставою для автоматичного скасування узгоджених зобов`язань за первісною декларацією або для визнання рішення протиправним.

Також відповідач заперечує проти інших доводів позивача, в т.ч. вказує про належність оформлення рішення, яке є предметом оскарження, попри допущення в ньому технічної помилки щодо суми податкового боргу, а також заперечує наявність будь-яких порушень вимог законодавства щодо порядку застосування механізму стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року витребувано у позивача та відповідача додаткові докази у справі.

04 травня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано клопотання про долучення доказів, яке надійшло від позивача в підсистемі «Електронний Суд». До клопотання долучені витребувані судом документи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року продовжено Головному управлінню ДПС у Дніпропетровській області строк для подання витребуваних доказів.

05 травня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано клопотання про долучення доказів, яке надійшло від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». До клопотання долучені витребувані судом документи.

06 травня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано клопотання про долучення доказів, яке надійшло від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». До клопотання долучені витребувані судом документи.

08 травня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано пояснення, які надійшли від позивача в підсистемі «Електронний Суд». Позивач зазначає, що відповідач діяв недобросовісно при опрацюванні податкової звітності позивача та при визначенні наслідків власних рішень щодо такої звітності, також позивач повторює доводи позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року продовжено строк розгляду адміністративної справи №160/3916/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОЦЕМБУД» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення до 13.05.2026 року включно.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, електронний доказ, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

03 березня 2025 року позивачем подано податкову декларацію з податку на прибуток за 2024 рік, згідно якої:

1) Об`єкт оподаткування: 783840,00 грн;

2) Податок на прибуток: 141091,00 грн.

10 березня 2025 року позивачем подано уточнюючу податкову декларацію з податку на прибуток за 2024 рік, згідно якої:

1) Об`єкт оподаткування: 34391,00 грн;

2) Податок на прибуток: 6190,00 грн.

На обох деклараціях в наявності позначка «Документ прийнято», також позивачем надано квитанції №2 по обом деклараціям, згідно яких «пакет прийнято» саме щодо документів «податкова декларація з податку на прибуток підприємств».

11 березня 2025 року позивачем згідно платіжної інструкції №71 сплачено 6190,00 грн як «податок на прибуток за 2024 рік».

Листом від 13.03.2025 року №12951/6/04-36-04-14-20 відповідач повідомив позивачу про те, що уточнююча податкова декларація з податку на прибуток за 2024 рік від 10.03.2025 року не визнано як податкову звітність у зв`язку з тим, що визначена звітність надана всупереч п. 46.2. ст. 46 Податкового кодексу України та з порушенням вимог п. 48.3. ст. 48 Податкового кодексу України.

Вказаний лист направлено позивачу рекомендованим відправленням №0601123375533, яке повернулося відправнику «за закінченням терміну зберігання».

Листом від 25.03.2025 року №1 позивач просив відповідача провести документальну позапланову перевірку з підстав пп. 78.1.8. п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України, декларацій або уточнюючих розрахунків, до яких подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування за період з дати реєстрації підприємства по 31.12.2024 року.

25 березня 2025 року відповідач направив позивачу податкову вимогу №0011230-1309-0436 на суму 134901,00 грн, повідомивши про наявність такого податкового боргу починаючи з 12.03.2025 року.

Конверт з поштовим відправленням №0601128003928 повернувся відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

18 листопада 2025 року відповідачем прийнято рішення про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу №731/4-0436 (далі – Рішення), згідно якого у позивача наявна сума податкового боргу, що підлягає погашенню: 134901,00 грн.

Додатком до Рішення є інформація про складові суми податкового боргу, що погашаються за таким рішенням. Згідно такої інформації податковий борг повністю складається з задекларованого грошового зобов`язання за податковою декларацією на прибуток підприємств від 03.03.2025 року №9427492803, дата виникнення – 11.03.2025 року.

Вищевказане рішення направлене позивачу листом від 20.11.2025 року №94022/6/04-36-13-09-10

Згідно інформаційного повідомлення про платіжну операцію за платіжною інструкцією стягувача №DPS449070FBC58605EE0630A214207B8E9 від 28.11.2025 року позивачем сплачено 134901,00 грн на ГУ ДКС України у Дніпропетровській області. Ця ж обставина підтверджується випискою по рахунку позивача.

Відповідно до наданої інтегрованої картки платника податків позивача з податку на прибуток підприємств у позивача наявні наступні зміни:

1) 11.03.2025 року – самостійне нарахування згідно податкової декларації від 03.03.2025 року на суму 141091,00 грн;

2) 11.03.2025 року – збільшення недоїмки згідно податкової декларації від 03.03.2025 року на суму 141091,00 грн;

3) 11.03.2025 року – сплата податку на суму 6190,00 грн;

4) 11.03.2025 року – зменшення недоїмки на суму 6190,00 грн.

Інших дій в березні не здійснено, сальдо на 31.03.2025 року (незмінне до 28.11.2025 року – початку примусового списання коштів) – 134901,00 грн (що отримано як 141091-6190=134901,00 грн).

Вважаючи спірне рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 16.1.3., 16.1.4. п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний:

- подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

- сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 41.1.1. п. 41.1. ст. 41 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

За п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України).

Підпунктом 49.18.3. п. 49.18. ст. 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом 49.18.4 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Згідно п. 95.3. ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини

Відповідно до абз. 2-4 п. 95.5. ст. 95 Податкового кодексу України у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість. У разі наявності непогашеного зобов`язання держави перед платником податків у сумі, що є меншою за суму податкового боргу, ця норма застосовується в межах різниці між сумою податкового боргу та сумою зобов`язання держави.

У таких випадках:

рішення про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов`язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Суд зауважує, що фактично даний спір виник через неврахування відповідачем змісту уточнюючої податкової декларації позивача, якою останній знизив свої податкові зобов`язання. Так, відповідач виходить з первісно задекларованої суми та саме з її розміру обчислює податковий борг, в той час як позивач вважає, що він подав уточнюючу податкову декларацію, показники якої і належить застосовувати як розмір самостійно задекларованого податкового зобов`язання платника податку.

Відповідно, вирішення спору передусім залежить саме від оцінки обставин подання та опрацювання такої уточнюючої податкової декларації.

В ході судового розгляду встановлено, що уточнююча податкова декларація позивачем подана, а відповідачем отримана, що сторонами не заперечувалося.

Водночас, за результатом опрацювання такої податкової звітності відповідач листом від 13.03.2025 року визнав її неподаною. Згідно позиції позивача про цю обставину він дізнався вже в ході судового розгляду.

Згідно п. 48.7. ст. 48 Податкового кодексу України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 49.11.1. п. 49.11. ст. 49 Податкового кодексу України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48, а також недотримання вимог абзаців першого - третього пункту 49.4 статті 49 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови:

- у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв`язку, - протягом п`яти робочих днів з дня її отримання.

Пункти 48.3. та 48.4. Податкового кодексу України визначають обов`язкові реквізити податкової декларації, а абз. 1-3 п. 49.4. ст. 49 Податкового кодексу України стосуються дотримання вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

В листі від 13.03.2025 року вказано про те, що звітність не визнано як податкову у зв`язку з тим, що вона надана всупереч п. 46.2. ст. 46 Податкового кодексу України та з порушенням вимог п. 48.3. ст. 48 Податкового кодексу України.

В поясненнях від 05.05.2026 року відповідач уточнив, що йдеться про такі недоліки: невірно вказано кількість аркушів додатків, порядок ведення та складання фінансової звітності за МСФЗ, не зазначено головного бухгалтера.

Щодо кількості аркушів додатків передбачено вимогу щодо зазначення: інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною (абз. 11 п. 48.3. ст. 48 Податкового кодексу України).

Щодо порядку ведення та складання фінансової звітності за МСФЗ: інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною (абз. 11 п. 48.3. ст. 48 Податкового кодексу України).

За абз. 1 п. 46.2. ст. 46 Податкового кодексу України платник податку на прибуток (крім платників податку на прибуток, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зобов`язані оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським звітом) подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог статті 137 цього Кодексу.

Форма податкової декларації з податку на прибуток підприємств (з додатками) затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 року №897.

Згідно цієї форми у тексті самої податкової декларації необхідно позначити за якою формою буде подано фінансова звітність: НП(С)БО або МСФЗ.

Щодо зазначення головного бухгалтера передбачено обов`язок заповнення ініціалів, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності). (абз. 12-13 п. 48.3. ст. 48 Податкового кодексу України).

За пп. 48.5.1. п. 48.5. ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Таким чином, зауваження відповідача містять нормативні відповідники в положеннях законодавства.

Відповідно до правого висновку, що міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.10.2025 року у справі №320/5223/21, слід зазначати:

"Аналіз наведених положень Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що статтею 49 Податкового кодексу України передбачений обов`язок контролюючого органу, у разі подання платником податків податкової декларації з податку на додану вартість, прийняти або відмовити у прийнятті податкової звітності. Контролюючий орган не має повноважень щодо надання платнику податків будь-яких роз`яснень щодо поданої ним податкової звітності з податку на додану вартість. У контролюючого органу відсутні повноваження не приймати фактично отриману податкову декларацію у разі її відповідності вимогам статті 48 Податкового кодексу України, оскільки прийняття податкової звітності є обов`язком контролюючого органу".

Прийняття податкової декларації передбачає мінімальний рівень податкового контролю, який обмежено перевіркою наявності та достовірності заповнення платником податків усіх обов`язкових реквізитів, визначених пунктами 48.3, 48.4 статті 48 Податкового кодексу України. Перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, закріплений положеннями статей 48 та 49 Податкового кодексу України, є вичерпним; неприйняття податкової декларації з інших підстав, не передбачених податковим законодавством, забороняється

Суд звертає увагу на те, що відповідно до положень пункту 49.13 статті 49 Податкового кодексу України у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.10.2025 року у справі №320/5223/21.

За змістом пункту 49.12 статті 49 Податкового кодексу України законодавець розуміє відповідне повідомлення про відмову у прийнятті саме як рішення контролюючого органу, тобто індивідуальний акт, який може бути скасований у судовому порядку. Відповідно, висновки судів попередніх інстанцій в частині неможливості оскарження такого рішення в суді є помилковими.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.09.2025 року у справі №580/5992/22.

Отже, як правозастосування у перших двох прикладах судової практики, так і безпосередній правовий висновок в останньому наведеному прикладі судової практики однозначно для розуміння вказують на те, що рішення контролюючого органу про невизнання звітності як податкової є окремим та самостійним предметом оскарження.

В даній справі не оскаржувалося відповідне рішення відповідача від 13.03.2025 року №21951/6/04-36-04-12-20, в зв`язку з чим суд у спорі про фактично похідний індивідуально-правовий акт не може вийти за межі позовних вимог на стільки, що оцінить правомірність іншого індивідуально-правового акту, оскарження якого має самостійний предмет з окремими предметом та підставами.

В межах даного спору суд констатує, що наявні правові підстави для оцінки обставин, пов`язаних з прийняттям такого рішення, виключно в наступній частині.

Окрім цього, для даного спору могло б мати значення скасування такого рішення відповідача від 13.03.2025 року в цілому (а не щодо лише частини зауважень).

Однак сам позивач не заперечував, а навпаки підтверджував, що податкова звітність від 10.03.2025 року подана без участі головного бухгалтера, штатна посада якого введена 02.01.2025 року, натомість зазначав що бухгалтера не було в звітний період, що не впливає на порядок подання звітності, який висуває вимоги станом на дату звітності.

Також позивач посилався на порядок подання звітності, вказаний у податковій декларації, попри зауваження до неузгодженості саме форми звітності, обраної підприємством, з формою звітності, вказаною у самій декларації.

Зазначав позивач і про кількість додатків до уточнюючої податкової декларації, згідно якої додатки на 22 арк, однак до суду надано лише 2 аркуші додатків, в той час як в первісній податковій декларації у відповідному місці вказано прочерк.

Таким чином, в межах можливої в рамках даної справи оцінки рішення відповідача від 13.03.2025 року суд зазначає, що підстави для ігнорування його змісту для правового становища позивача відсутні, при цьому такий висновок не замінює оцінку правомірності відповідного рішення по суті, оскільки такі спори мають різний предмет доказування та спору.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Позивач звертав увагу суду на те, що позивач не мав інформації щодо направленої відповіді «Про невизнання як поданої звітності» відповіді ДПС України ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 21951/6/04-36-04-14-20 від 13.03.2025 року, яке вони ніби направили ТОВ «ДНІПРОЦЕМБУД», доказів направлення такої відповіді відповідачем не надано. В свою чергу, повідомляємо наступне, ТОВ «Дніпроцембуд» тільки 26.03.2025 року подало Заяву про бажання отримувати документи через Електронний кабінет відповідно до пункту 42.4 статті 42 глави 1 розділу ІІ ПК України, що підтверджується копією заяви та квитанції №2 від 26.03.2025 року ( лист, заява, квитанція додаються).

Водночас, відповідач 06 травня 2026 року надав до суду доказ направлення листа від 13.03.2025 року позивачу – конверт поштового відправлення № 0601123375533, яке повернулося відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Згідно відомостей на конверті його було відправлено 14.03.2025 року, в зв`язку з чим цілком логічно, що подання позивачем 26.03.2025 року заяви про бажання отримувати документи через Електронний кабінет не змінило обставин направлення йому листів в минулому. В свою чергу зміна способу отримання документів впливає на правовідносини лише перспективно, а не ретроспективно.

Суд наголошує на тому, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31.01.2024 року у справі №140/12235/21.

Згідно правозастосування, здійснено Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20.10.2020 року у справі №140/30/20, викладені вище правові висновки стосуються і юридичних осіб.

Розумні пояснення неотримання листів за адресою місцезнаходження позивачем не надані, хоча фактично саме ця обставина і зумовила такий напрямок розвитку правовідносин між сторонами.

Отже, відповідач не прийняв звітність позивача, на що мав повноваження та що позивачем не оскаржено, а наслідки необізнаності позивача про таке рішення перебувають в площині саме його сфери відповідальності.

Як наслідок, оскільки уточнююча податкова звітність позивача не прийнята, а протиправність таких дій не встановлена, відповідач правомірно обчислював податкові зобов`язання позивача згідно його первісної податкової звітності.

За обставин даної справи позиція позивача ґрунтувалась передусім на безпідставності неврахування відповідачем уточнюючої податкової звітності, що судом раніше вже оцінено, інші самостійні підстави позову відсутні.

Водночас, позивач згадував у позовній заяві також те, що в оспорюваному рішенні відсутні відомості про наявність податкового боргу, який не сплачено позивачем протягом 90 календарних днів з моменту його виникнення. Суд відхиляє цей аргумент позивача, оскільки до спірного рішення долучено інформацію про складові суми податкового боргу, що погашається за таким рішенням. В ній вказано податкову декларацію від 03.03.2025 року та дату виникнення податкового боргу 11.03.2025 року, її розмір – 134901,00 грн. Саме ж рішення прийнято 18.11.2025 року, тобто – за межами 90 строку з дати виникнення податкового боргу.

Також податкова вимога відповідачем направлена позивачу за межами 30-денного строку, що передує даті прийняття спірного рішення (направлена ще 26.03.2025 року).

При цьому щодо обставини обрання позивачем форми листування в електронній формі також 26.03.2025 року суд зауважує, що згідно абз. 5 п. 42-1.5 ст. 42-1 Податкового кодексу України починаючи з дня, наступного за днем обрання платником податків електронної форми взаємодії з контролюючим органом через електронний кабінет, крім вихідних та святкових днів, взаємодія між ними, яка може бути реалізована в електронній формі засобами електронного зв`язку, здійснюється через електронний кабінет.

Тобто, 26.03.2025 року є датою як направлення податкової вимоги, так і дати подання позивачем заяви про бажання отримувати документи через електронний кабінет, однак згідно вищевказаної норми права наслідки такої заяви наступають лише з наступного дня, тобто – з 27.03.2025 року. Відповідно, відповідач правомірно направив позивачу 26.03.2025 року податкову вимогу поштою.

Водночас, ці обставини також свідчать про перебування розвитку спірних правовідносин в наявній формі в площині відповідальності позивача, який не діяв як добросовісний платник податків та не отримував документи поштою, чому раніше вже надано окрему судову оцінку.

Судом з власної ініціативи надано повну та всебічну оцінку усім іншим обставинам прийняття спірного рішення та констатовано відсутність підстав для його скасування через будь-які інші обставини.

В т.ч. суд зауважує, що при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття».

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.09.2024 року у справі №640/21435/22.

Відповідних порушень судом не встановлено.

Разом з цим, суд надає оцінку іншим доводам сторін.

Обставини ініціювання позивачем позапланової перевірки та розгляду цього питання відповідачем на вирішення спору в даній справі не впливають, оскільки могли б бути самостійним предметом оскарження. Однак жодною нормою законодавства не передбачено позбавлення відповідача повноважень обчислювати податкові зобов`язання згідно податкової звітності платника податків, в т.ч. через будь-які обставини, пов`язані з ініціативою платника податків провести позапланову перевірку. За обставин даної справи в наявності лише дві податкових декларації позивача, за результатами оцінки подання та опрацювання яких вичерпно встановлено предмет доказування в даній справі.

Посилання відповідача на п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України судом відхилено як нерелевантні, оскільки за обставин даної справи сплата або несплата позивачем відповідного штрафу не була вказана в спірному рішенні як підстава його прийняття, при цьому такої підстави не передбачено законодавством у п. 49.11. ст. 49 Податкового кодексу України.

З таких же підстав суд відхиляє посилання відповідача на істотність зміни податкових зобов`язань позивача в уточнюючій податковій декларації – ця обставина не є фактором, що впливає на прийняття податкової звітності згідно п. 49.11. ст. 49 Податкового кодексу України.

Водночас, вищевказане не впливає на рішення суду по суті.

Враховуючи викладене вище, підстави для задоволення позовної заяви відсутні.

В зв`язку з відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОЦЕМБУД» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко