Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №160/5638/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року Справа № 160/5638/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Одринської Олени Вячеславівни Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

09.03.2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Одринської Олени Вячеславівни Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Одринської Олени В`ячеславівни від 30 січня 2026 року №83095275 про відмову у проведенні реєстраційних дій;

- зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради провести реєстраційні дії та здійснити державну реєстрацію права власності за заявою ОСОБА_1 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- судові витрати покласти на відповідачів.

Ухвалою суду від 13.03.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 13.03.2026 року витребувано у відповідача 1,2 додаткові докази по справі, зокрема:

- рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Одринської Олени В`ячеславівни від 30 січня 2026 року №83095275 про відмову у проведенні реєстраційних дій;

- звернення позивача щодо проведення реєстраційних дії та здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- інформацію /підстави прийнятої відмови та всі наявні докази щодо суті спору.

27.03.2026 року Департаментом подано відзив на позовну заяву.

30.03.2026 року позивачем до суду подано відповідь на відзив.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 11.05.2026 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

У обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у 2002 році квартира за адресою: АДРЕСА_1 була приватизована та передана у приватну власність ОСОБА_1 , право власності підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 08.11.2002 року, яке зареєстровано у встановленому законом порядку у Бюро технічної інвентаризації, а технічні характеристики квартири підтверджені технічним паспортом на квартиру.

Вказує, що відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно…”:

Речові права, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо їх реєстрація була проведена відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення.

Таким чином, вважає, що право власності позивача на зазначену квартиру виникло на законних підставах, належним чином оформлене та зареєстроване відповідно до вимог чинного на той час законодавства України.

З метою реалізації свого права на належну державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, 17.12.2025 року позивач звернулася до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою за реєстраційним номером 70588927 про проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна.

Додатково вказує про те, що не має фізичної можливості надати додаткові документи, оскільки місто Макіївка Донецької області перебуває під тимчасовою окупацією, що фактично унеможливлює доступ до архівів БТІ, органів місцевого самоврядування та інших державних органів, у яких можуть зберігатися первинні документи щодо реєстрації права власності.

Однак у зв`язку з відсутністю доступу до архівних матеріалів, які знаходяться на тимчасово окупованій території, 30.01.2026 року державним реєстратором було прийнято рішення №83095275 про відмову у проведенні реєстраційних дій.

Позивач вважає, що державним реєстратором не враховано, що: позивач надала усі наявні у неї документи, які підтверджують виникнення права власності на квартиру; обов`язок витребування інформації з архівних установ покладений саме на державного реєстратора, а не на заявника; архіви БТІ м. Макіївка фактично недоступні через тимчасову окупацію території; право власності позивача підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, технічним паспортом БТІ та первинною реєстрацією права, які були оформлені у встановленому законом порядку до 2013 року.

Посилаючись на наведені обставини вважає, таке рішення відповідача 1 протиправним та таким, що підлягає скасування, у зв`язку із чим позивач звернулась до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1,2

Від Департамента надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що 17.12.2025 ролку позивач - гр. ОСОБА_1 звернулася до Центру надання адміністративних послуг із заявою про державну реєстрацію права власності за реєстраційним номером 70588927 щодо реєстрації права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом із заявою на розгляд державного реєстратора було надано оригінал свідоцтва про право власності, виданого 08.11.2002 Управлінням по обліку, розподілу та приватизації житла.

Вказують, що в результаті перевірки відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта державним реєстратором встановлено, що за позивачем або будь-якою особою право власності на заявлену квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстровано в електронних реєстрах.

Державним реєстратором було сформовано в паперовому вигляді запит вих. №01.1-19/1741 від 22.12.2025 року до Відповідного бюро технічної інвентаризації (оскільки місто Макіївка тимчасово окуповане державою-агресором з 2014 року).

Вказують про те, що наявність на документі відмітки про проведену державну реєстрацію органом БТІ в реєстровій архівні книзі, не є підтвердженням відсутності переходів права власності (або інших змін), та не є підставою для порушення державним реєстратором прямої норми Закону щодо отримання підтвердження від органів БТІ інформації про зареєстровані ними до 2013 року права на нерухоме майно.

Зазначають про те, що протягом строку, встановленого Законом (30 робочих днів) державним реєстратором не було отримано відповіді, або інформації на сформований запит.

Таким чином, вимоги державного реєстратора, викладені в рішенні про залишення заяви без руху, не були виконані.

Відповідно до статті 23 Закону у разі, якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, не виконав вимоги державного реєстратора, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Отже, відповідач 2 вказує про те, що державний реєстратор був позбавлений можливості підтвердити, у встановленому законом порядку, проведену до 01.01.2013 року державну реєстрацію права власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до п.3 ч. З ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, державним реєстратором по завершенню строку встановленого Законом, було прийнято обґрунтоване рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за номером 83095275 від 30.01.2026 року.

Також, ухвалою суду від 13.03.2026 року відкрито провадження в цій адміністративній справі, та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідно до ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ухвалою суду від 13.03.2026 року, відповідачу 1 було запропоновано надати відзив на позовну заяву позивача по справі.

Відповідачем 1 отримано вказану вище ухвалу суду, що також підтверджується матеріалами справи.

Згідно із ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно положень ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою (довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11.11.2022 №1201-5002315685).

Позивачка залишила своє місце проживання у АДРЕСА_1 , у зв`язку з тимчасовою окупацією відповідної території та перемістилась до міста Дніпро, де наразі фактично проживає як внутрішньо переміщена особа.

Право власності ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , було набуте в порядку приватизації державного житлового фонду.

Згідно зі Свідоцтвом про право власності на житло від 08 листопада 2002 року, виданим Управлінням по обліку, розподілу та приватизації житла м. Макіївка, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Відповідно до технічної документації на квартиру, яка є складовою частиною зазначеного свідоцтва, квартира має такі характеристики: загальна площа - 64,40 кв. м; житлова площа — 44,60 кв. м; квартира складається з трьох житлових кімнат площею: 21,60 кв. м; 9,00 кв. м; 14,00 кв. м; кухня — 7,60 кв. м; ванна кімната — 2,60 кв. м; вбиральня — 1,00 кв. м; коридор — 2,60 кв. м та 3,40 кв. м; лоджія — 3,00 кв. м.

Відповідно до реєстраційного напису Бюро технічної інвентаризації, право власності на зазначену квартиру було зареєстровано у КП БТІ м.Макіївка, про що зроблено відповідний запис у реєстровій книзі за №24639.

Технічний паспорт на квартиру складено та оформлено у КП БТІ м.Макіївка, що підтверджує технічні характеристики об`єкта нерухомого майна та його існування.

Отже, у 2002 році квартира за адресою: АДРЕСА_1 була приватизована та передана у приватну власність ОСОБА_1 , право власності підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 08.11.2002 року, яке зареєстровано у встановленому законом порядку у Бюро технічної інвентаризації, а технічні характеристики квартири підтверджені технічним паспортом на квартиру.

З метою реалізації свого права на належну державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, 17.12.2025 року позивач звернулася до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою за реєстраційним номером 70588927 про проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна.

Предметом звернення до державного реєстратора є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,40 кв.м, житловою площею 44,60 кв.м, що складається з трьох житлових кімнат, кухні, коридору, санвузла та лоджії.

До заяви про державну реєстрацію позивачем були додані документи, що підтверджують набуття права власності до 2013 року, зокрема: свідоцтво про право власності на житло від 08.11.2002 року; технічний паспорт на квартиру, виготовлений Бюро технічної інвентаризації; документи БТІ щодо реєстрації права власності; інші наявні документи, що підтверджують характеристики та існування об`єкта нерухомого майна.

Однак, 22.12.2025 року державним реєстратором було прийнято рішення №82542438 про залишення заяви без руху, у якому зазначено необхідність отримання відомостей з архівів.

У подальшому державним реєстратором було направлено відповідний запит до бюро технічної інвентаризації щодо наявності в архівних матеріалах інформації про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак у зв`язку з відсутністю доступу до архівних матеріалів, які знаходяться на тимчасово окупованій території, 30.01.2026 року державним реєстратором було прийнято рішення №83095275 про відмову у проведенні реєстраційних дій.

У обґрунтування такого рішення, відповідач 1 вказував про те, що відсутня можливість підтвердити у встановленому законом порядку проведення державної реєстрації права власності до 01.01.2013 року, оскільки відповідні архівні відомості не можуть бути отримані.

Не погодившись із таким рішення відповідача 1 від 30 січня 2026 року №83095275 про відмову у проведенні реєстраційних дій, позивач звернулась до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 року №1207-VII (далі - Закон №1207-VII) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 3 статті 5 цього Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Крім того, за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України (частини 4, 5 статті 11 Закону №1207-VII).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року №1952-IV (далі - Закон №1952-IV), згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно із пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Виходячи з аналізу значеної правової норми, суд дійшов висновку, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, інформація (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідна для такої реєстрації, запитується державним реєстратором лише у двох випадках:

1) відсутність доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи відсутність необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Законом №1952-IV;

2) неподання відповідних документів заявником.

Водночас, за відсутності вищенаведених обставин, державний реєстратор не зобов`язаний направляти відповідний запит.

У той же час, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 27 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

З матеріалів справи видно, що з метою реалізації свого права на належну державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, 17.12.2025 року позивач звернулася до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою за реєстраційним номером 70588927 про проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна.

Предметом звернення до державного реєстратора є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,40 кв.м, житловою площею 44,60 кв.м, що складається з трьох житлових кімнат, кухні, коридору, санвузла та лоджії.

До заяви про державну реєстрацію позивачем були додані наявні документи, що підтверджують набуття права власності до 2013 року, а саме: свідоцтво про право власності на житло від 08.11.2002 року; технічний паспорт на квартиру, виготовлений Бюро технічної інвентаризації; документи БТІ щодо реєстрації права власності; інші наявні документи, що підтверджують характеристики та існування об`єкта нерухомого майна.

Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17, де зазначено, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Слід вказати про те, що право власності ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , було набуте в порядку приватизації державного житлового фонду.

Так, згідно зі Свідоцтвом про право власності на житло від 08 листопада 2002 року, виданим Управлінням по обліку, розподілу та приватизації житла м. Макіївка, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Відповідно до технічної документації на квартиру, яка є складовою частиною зазначеного свідоцтва, квартира має такі характеристики: загальна площа — 64,40 кв. м; житлова площа — 44,60 кв. м; квартира складається з трьох житлових кімнат площею: 21,60 кв. м; 9,00 кв. м; 14,00 кв. м; кухня — 7,60 кв. м; ванна кімната — 2,60 кв. м; вбиральня — 1,00 кв. м; коридор — 2,60 кв. м та 3,40 кв. м; лоджія — 3,00 кв. м.

Відповідно до реєстраційного напису Бюро технічної інвентаризації, право власності на зазначену квартиру було зареєстровано у КП БТІ м.Макіївка, про що зроблено відповідний запис у реєстровій книзі за №24639.

Технічний паспорт на квартиру складено та оформлено у КП БТІ м.Макіївка, що підтверджує технічні характеристики об`єкта нерухомого майна та його існування.

Отже, у 2002 році квартира за адресою: АДРЕСА_1 була приватизована та передана у приватну власність ОСОБА_1 , право власності підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 08.11.2002 року, яке зареєстровано у встановленому законом порядку у Бюро технічної інвентаризації, а технічні характеристики квартири підтверджені технічним паспортом на квартиру.

Таким чином, враховуючи наведене вище, слід дійти висновку, що право власності позивача виникло 2002 року, оформлене шляхом належним чином, зареєстроване в БТІ у паперових реєстрових книгах, підтверджене технічною документацією БТІ у паперових реєстрових книгах, підтверджене технічним паспортом, та внесенням записів до реєстраційної книги.

Отже, реєстрація права власності позивача на квартиру проведено відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації, а тому, у спірному випадку відсутні обставини для зупинення розгляду (залишення без руху згідно змін в редакції Закону від 10.10.2024 року №4017-IX) заяви позивача про реєстрацію права власності на зазначений гараж.

Статтею 24 Закону №1952-IV встановлені підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху (пункт 8 частини першої).

Враховуючи відсутність підстав для зупинення розгляду (залишення без руху згідно змін в редакції Закону від 10.10.2024 року №4017-IX) заяви позивача про реєстрацію права власності, суд висновує про протиправність рішення відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій та відповідно протиправність рішенні відповідача 1 від 30.01.2026 року.

Суд відхиляє доводи відповідача 2 стосовно наявності у державного реєстратора підстав для зупинення розгляду заяви, адже державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації, позаяк позивачем державному реєстратору надано відповідний пакет документів, які відповідно до п.5 ч.1 ст.27 Закону №1952-IV є підставою для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав.

Також не може бути підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності не отримання відповіді на запит, направлений відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV.

Так, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року №376.

Так, Донецька обл, м. Макіївка віднесено до території активних бойових дій.

Отже, у випадку направлення запиту на адресу відповідного БТІ, яке знаходиться на тимчасово окупованій території або на території де ведуться активні бойові дії, відповідач 1 заздалегідь обізнаний про неможливість його вручення адресату, що очевидно має наслідком неотримання відповіді на нього.

Додатково слід зауважити, що відповідач 1,2 не надав доказів направлення відповідного запиту, а також його результатів.

Відповідно до ч.4 ст.26 Закону №1952-IV у разі скасування рішення державного реєстратора про зупинення державної реєстрації прав, про залишення заяви без руху або про відмову в державній реєстрації прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, державний реєстратор чи посадова особа територіального органу Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону) вносить відомості про скасування (анулювання) відповідного рішення до Державного реєстру прав та відновлює розгляд відповідної заяви.

Згідно із ст.11 Закону №1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Аналіз положень Закону №1952-IV дає підстави стверджувати, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і поданих документів державний реєстратор має виключну компетенцію у питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій.

За таких обставин, з урахуванням положень ч.2 ст. 9 КАС України, суд вважає за можливе лише зобов`язати Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.12.2025 року за реєстровим №70588927 про державну реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду. В іншій частині вимог, відмовити.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Одринської Олени Вячеславівни Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 998,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Одринської Олени Вячеславівни Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 30 січня 2026 року №83095275 про відмову у проведенні реєстраційних дій.

Зобов`язати Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.12.2025 року за реєстровим №70588927 про державну реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 998,40 гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач 1: Державний реєстратор прав на нерухоме майно Одринська Олена Вячеславівна Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 40392181).

Відповідач 2: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 40392181).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 11.05.2026 року.

Суддя В.В. Ільков