Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №557/2003/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 року

м. Рівне

Справа № 557/2003/25

Провадження № 22-ц/4815/801/26

Головуючий у Гощанському районному суді

Рівненської області: суддя Оленич Ю.В.

Рішення суду першої інстанції ухвалено

02 лютого 2026 року в селищі Гоща

Рівненського району Рівненської області

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Гавриленко Юлії Юріївни на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2026 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 щомісячно аліменти на дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частки заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 24 листопада 2025 року та до досягнення дітьми повноліття.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави 1211,20 гривень судового збору.

На рішення суду представником відповідача подано апеляційну скаргу, де покликалась на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в невідповідності викладених в ньому висновків обставинам справи, неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

На її обґрунтування зазначалось, що відповідач належним чином утримує сім`ю, систематично перераховуючи кошти на користь дітей та дружини, а, отже, спору щодо утримання дітей фактично немає. Тим паче, шлюб між сторонами не розірвано, фактичні шлюбні відносини тривають, а окреме проживання обумовлене виключно проходженням ним військової служби.

Крім того, між сторонами існують домовленості щодо порядку утримання дітей, яку він виконує належним чином. Також заявник вважав, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки безпідставно відмовив у зупиненні провадження у справі у зв`язку з проходженням ним військової служби і не зупинив розгляд справи до вирішення пов`язаної справи про позбавлення матері батьківських прав.

З наведених підстав просить скасувати повністю рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

У поданому відзиві позивач просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити без змін оскаржуване рішення як законне і обґрунтоване.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Як з`ясовано судом зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 23 серпня 2023 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 23 серпня 2023 року зареєстрували шлюб у Гощанському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що було зроблено актовий запис № 83.

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується змістом їхніх свідоцтв про народження відповідно серії НОМЕР_2 від 03 жовтня 2023 року та серії НОМЕР_3 від 29 жовтня 2024 року, виданих Гощанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Позивач та діти сторін проживають за адресою: АДРЕСА_1 , що встановлено із довідки № 1138 від 23 червня 2025 року, виданої старостою Капитолівського старостинського округу.

З інформаційної довідки № 6642 від 23 липня 2025 року в/ч НОМЕР_4 Національної гвардії України та військового квитка судом з`ясовано, що відповідач перебуває на військовій службі за контрактом у в/ч НОМЕР_4 оперативно-тактичного з`єднання 1-го корпусу Національної гвардії України " ІНФОРМАЦІЯ_3 " з 13 січня 2025 року.

Відповідно до довідки про рух коштів за рахунком ОСОБА_1 за період з 01 січня 2025 року по 02 серпня 2025 року та виписки з карток він здійснив переказ грошових коштів ОСОБА_2 за період з 01 вересня 2025 року по 12 грудня 2025 року на загальну суму у 87 010,67 гривень.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з того приводу, що відповідач матеріальної допомоги на утримання спільних дітей не надає, чим порушує покладений на нього батьківський обов`язок, передбачений законом.

Заперечуючи проти вимог позивача ОСОБА_1 стверджував про те, що спір є безпідставним, позаяк він виконує відповідний обов`язок належним чином.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України).

Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Постановою Верховної Ради України №78912 від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, встановлено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ст.ст. 18 і 27).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Аналіз даних положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини, дає підстави для висновку про те, що обов`язок батьків утримувати свою дитину до її повноліття та забезпечувати в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідні для розвитку дитини, має бути виконаний батьками з урахуванням принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Забезпечення цих інтересів має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за дитину, насамперед для її батьків.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (ст. 182 СК України).

За правилом ч.ч. 1, 5 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

У постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження" від 23 грудня 2011 року №14 судам роз`яснено, що наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Цивільний процесуальний кодекс України не передбачає можливості часткового задоволення заяви про видачу судового наказу, оскільки він видається лише за умови безспірності вимог.

Тобто з огляду на положення процесуального законодавства та роз`яснення пленуму, розмір аліментів у частці однієї третини заробітку (доходу) платника на двох дітей є прямо передбаченим та законодавчо обґрунтованим, оскільки саме такий розмір визначений для безспірних вимог у порядку наказного провадження.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи і застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення аліментів у розмірі частини заробітку відповідача.

Апеляційний суд вважає, що такий розмір відповідає вимогам ст.ст. 182, 183 СК України, обставинам справи, інтересам та потребам дітей і буде необхідним для забезпечення належних умов для їхнього фізичного, розумового, морального та соціального розвитку.

Наведені заявником в апеляційний скарзі обставини та аргументи виключного значення для правильного вирішення справи не мають, висновку суду попередньої інстанції не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Щодо поданої адвокатом Гавриленко Ю.Ю. заяви про закриття провадження у справі у зв`язку із смертю відповідача 27 квітня 2026 року, то вона задоволенню не підлягає.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 ЦПК України.

Разом з тим згідно з ч.3 ст. 377 ЦПК України якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.

Беручи до уваги, що судом першої інстанції ухвалено законне й обґрунтоване рішення, а смерть відповідача настала після його ухвалення, тому така обставина не спонукає до скасування рішення суду та закриття провадження у справі.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Підставою для залишення оскаржуваного рішення суду без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Гавриленко Юлії Юріївни залишити без задоволення, а рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 02 лютого 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С.В. Хилевич

Судді: Н.М. Ковальчук

С.С. Шимків