Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №705/1858/26 — Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/1858/26

2/705/2363/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 року м. Умань

Суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області Годік Л.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за усною угодою позики,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за усною угодою позики. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.04.2025 між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики в усній формі. На виконання умов цієї угоди він перерахував на банківську картку відповідача грошові кошти у сумі 20 000 гривень 00 копійок, що підтверджується банківською квитанцією. Станом на день подання заяви відповідач зобов`язання не виконав, борг не повернув, тому з даним позовом він вимушений звернутися до суду.

Ухвалою судді від 24.03.2026 у справі відкрите спрощене позовне провадження, а також роз`яснено відповідачу право подати відзив на позовну заяву або пред`явити зустрічний позов до позивача у строк 15 днів з дня отримання копії ухвали судді про відкриття провадження у справі. Розгляд справи по суті вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Позивачу направлено копію ухвали про відкриття провадження, а відповідачу копію ухвали та копію позову з додатками рекомендованими повідомленнями.

Станом на день розгляду справи відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом вказаних процесуальних норм, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, і саме вони є підставою для звернення особи за захистом із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1,ч.2, ч.3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що між ним та відповідачем ОСОБА_2 була досягнута усна домовленість щодо позики коштів у розмірі 20 000 грн. Кошти були надані в позику, проте повернуті не були.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1ст. 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

За положеннями ч. 2ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно із ч. 2ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За змістом ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У висновку, викладеному у постанові Верховного суду від 30 серпня 2023 року у справі № 201/15760/16 зазначено, що розписка чи документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано копію Платіжної інструкції № Р24А4146733026D9186, з якої вбачається, що ОСОБА_1 , як платник, із відміткою «Призначення платежу переказ власних коштів» 05.04.2025 перерахував ОСОБА_2 , як отримувачу, кошти в сумі 20 000 грн.

Проте, із наданої позивачем Платіжної інструкції не вбачається, що зазначені кошти були передані в борг на умовах повернення. Іншого доказу передачі коштів позивачем у борг відповідачу позивачем не надано.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що надані позивачем у якості доказів скріншоти листування з відповідачем у мобільному додатку, неможливо прийняти та оцінити як належний та допустимий доказ, адже неможливо достовірно установити між якими особами відбувалась переписка. З переписки неможливо достовірно установити, що її учасниками були саме позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 .

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем у позовній заяві зазначено ОСОБА_2 , а у Платіжній інструкції отримувачем коштів зазначено ОСОБА_2 . Вказаний факт позивачем не спростований.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року (справа № 924/1096/17) зазначено, що: «Договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини 1статті 1046 Цивільного кодексу України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції даного договору, яка закріплена в абзаці 1 частини 1статті 1046 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов`язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення».

Аналогічних висновків щодо форми укладення договору позики та істотних її умов дійшов Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19.

Як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у Постанові від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14, відповідно до норм ст. ст.1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання. Таким чином, розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей, а отже розписка є не лише фактом укладення договору, а й фактом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, від 10 серпня 2022 року у справі № 504/369/18.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Тлумачення «інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми» (ч. 2 ст. 1047 ЦК України) відповість на питання, чи є таким документом квитанція про переказ коштів.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2020 року в справі № 633/444/17 вказано: «Правильним, законним і обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами позовних вимог про стягнення з відповідача суми позики у розмірі 3 188 000,00 грн, адже у силу вимог статті 1047 ЦК України належними доказами підтвердження укладення договору позики може бути або письмовий договір, або розписка, яку надає позикодавцеві позичальник, але, як установив суд, такі докази відсутні. При цьому апеляційний суд правильно вказав, що надані позивачем копії квитанцій до прибуткових касових ордерів не підтверджують укладення між сторонами договору позики, оскільки не підтверджують факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача та його обов`язок повернути ці кошти, що свідчить про відсутність підстав для стягнення вказаної суми як боргу за договором позики».

Ураховуючи викладене, банківська квитанція надана позивачем про здійснення перерахунку коштів не є єдиним та беззаперечним доказом виникнення між сторонами боргових зобов`язань, оскільки вона не містить даних про передання коштів в борг. Банківська квитанція також не підтверджує укладення договору позики і може доводити надання суми позики позичальнику після складання розписки чи договору позики.

Крім того, постановою Верховного суду України у справі № 6-1967цс15 від 11 листопада 2015 року визначено, що підтвердженням договору позики може бути не будь-яка розписка, а лише та, яка засвідчує факт отримання грошових коштів у борг та містить умови їх повернення.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом (постанова ВП ВС від 03.07.2019 року, №342/180/17).

Зокрема, дослідивши зміст платіжної інструкції, наданої позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, судом встановлено, що даною квитанцією фіксується лише факт переказу коштів на банківську картку, однак факт переказу вказаних коштів не може свідчити про те, що між сторонами було укладено саме договір позики та те, що позивачем було передано грошові кошти саме в борг, оскільки такий переказ коштів міг бути здійснений на підставі будь-яких інших правовідносин.

За змістом ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони.

Отже, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, а не суду.

За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зміст наданої позивачем Платіжної інструкції не дає можливості встановити факт отримання відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів саме у борг, що є обов`язковою та істотною умовою договору позики, а тому суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позивачем факту укладання договору позики та виникнення боргових зобов`язань.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за усною угодою позики – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.С. Годік