Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №462/101/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Єдиний унікальний номер судової справи 462/101/26

Номер провадження 2/462/913/26

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Галайко Н. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування,

встановив:

І. Короткий виклад обставин справи та правова позиція позивача

Уповноважений представник позивача ТДВ «СК «Оберіг» - адвокат Войціховський А. В., 06.01.2026 року (вх. № 238) звернувся у Залізничний районний суд м. Львова із позовною заявою (документ сформований в системі «Електронний суд» 31.12.2025 року) до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, у якій просить суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 13 796 грн. 57 коп., з яких: сума виплаченого страхового відшкодування, що підлягає оплаті відповідачем в порядку регресу в розмірі 11 009 грн. 00 коп.; штрафні санкції, а саме: інфляційні втрати у розмірі 367 грн. 40 коп.; пеня у розмірі 2 206 грн. 63 коп.; три відсотки річних у розмірі 213 грн. 54 коп.;

- стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп.;

- стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 7 300 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.04.2024 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням відповідача ОСОБА_1 , та автомобіля «Skoda Fabia», державний номерний знак НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Відповідача ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ст. 126 та ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Судом встановлено, що на момент пригоди відповідач керував транспортним засобом, не маючи права керування таким, а також перебував з ознаками алкогольного сп`яніння, від проходження огляду на стан якого у встановленому порядку відмовився. На виконання умов полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № EP-218471754, позивачем було виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля «Skoda Fabia» в розмірі 11 009 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням. Посилаючись на приписи п. п. «б» та «в» п. 38.1.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач зазначає, що оскільки страховий випадок стався з вини особи, яка керувала транспортним засобом без права керування та у стані алкогольного сп`яніння, у страховика виникло право регресної вимоги до винуватця ДТП. У зв`язку з невиконанням відповідачем досудової вимоги про добровільне відшкодування коштів, позивачем також нараховано штрафні санкції згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (а.с. 1-5).

ІІ. Рух справи в суді

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2026 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Галайко Н. М. (а.с. 23).

Судом у порядку ч. 8 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру № 2227274 від 12.01.2026 року про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача та позивача у справі (а.с. 24).

Також, 12.01.2026 року судом отримано відповідь № 2227290 щодо реєстрації осіб в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків - відповідача у справі (а.с. 25).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 20.01.2026 року позовну заяву було залишено без руху, у зв`язку з її істотними недоліками (а.с. 26-27).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 20.02.2026 року у задоволенні заяви уповноваженого представника позивача - адвоката Войціховського А. В. про роз`яснення ухвали Залізничного районного суду міста Львова від 20.01.2026 року про залишення позовної заяви без руху у цивільній справі № 462/101/26 за заявою ТДВ «СГ «Оберіг» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування - відмовлено (а.с. 41-42).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 20.02.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву (а.с. 43-44).

ІІІ. Щодо правової позиції відповідача

У вказаний строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, без поважних причин.

Так, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові № 755/4829/23, провадження № 61-73 св 24 від 13.05.2024 року, згідно якої вказано, що: «суд зробив правильний висновок, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідними поштовими відправленнями, які повернулися до суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи. Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України)».

Окремо суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07.02.2022 року, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.

За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом.

Суд направляв на зареєстровану адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження у справі (а.с. 45). Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.

Відповідач кореспонденцію суду не отримав, а лист повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 50).

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.

Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. У свою чергу особа, яка зареєструвала своє місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п. 108, 109 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року.

Отже для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин відсутності адресата за місцем реєстрації проживання. У тому числі законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

ІV. Позиція суду

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Так, у матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд зазначає, що згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, зокрема те, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

V. Встановлені судом фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 02.04.2024 року о 20 год. 00 хв. на вул. Стрийська, 99 у м. Львові сталася ДТП за участю автомобіля марки «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням відповідача ОСОБА_1 , та припаркованого автомобіля марки «Skoda Fabia», державний номерний знак НОМЕР_2 , що належав потерпілому ОСОБА_2 .

Вина відповідача у вчиненні даної ДТП підтверджується постановою Сихівського районного суду м. Львова від 13.06.2024 року у справі № 464/2600/24 (провадження № 3/464/1209/24), якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 10).

Згідно з текстом вказаного судового рішення, судом встановлено, що 02.04.2024 року о 20 год. 00 хв. у м. Львові по вул. Стрийська, 99, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Renault Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 , перед початком руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль марки «Skoda Fabia», державний номерний знак НОМЕР_2 , що призвело до отримання транспортними засобами механічних пошкоджень. Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги пунктів 2.3.б, 10.9 Правил дорожнього руху (далі - ПДР).

Окрім цього, постановою Сихівського районного суду м. Львова від 22.05.2024 року у справі № 464/2550/24 (провадження № 3/464/1184/24) встановлено, що у момент вчинення вказаної ДТП водій ОСОБА_1 керував автомобілем з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, координації рухів, та від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР. За вказане правопорушення відповідача визнано винним за ч. 2 ст. 130 КУпАП. Також цією постановою підтверджено факт керування відповідачем транспортним засобом особою, яка позбавлена права керування згідно з постановою Залізничного районного суду м. Львова від 14.11.2023 року, що відповідає складу правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП (а.с. 8 зворот-9).

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Renault Logan» була застрахована у ТДВ «СГ «Оберіг» за полісом обов`язкового страхування № EP-218471754 з франшизою у розмірі 0, 00 грн. (а.с. 11).

З метою визначення розміру заподіяної шкоди було досліджено свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , згідно з яким власником автомобіля «Skoda Fabia» є ОСОБА_2 (а.с. 12-13).

Потерпілий звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування від 17.06.2024 року (справа № 49212) (а.с. 11 зворот).

Для оцінки збитків було проведено огляд автомобіля, за результатами якого складено акт огляду колісного транспортного засобу та сформовано ремонтну калькуляцію, якими зафіксовано перелік механічних пошкоджень та визначено вартість відновлювальних робіт (а.с. 13, 14).

На підставі вказаних документів позивачем було затверджено Страховий акт № 49212/1 від 28.06.2024 року, згідно з яким сума страхового відшкодування становить 11 009 грн. 00 коп. (а.с. 14 зворот).

Позивач здійснив виплату страхового відшкодування потерпілій особі у повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією № 9680 від 28.06.2024 року (а.с. 15).

25.04.2025 року позивач на адресу відповідача направив досудову вимогу (вих. № 18012/1) про відшкодування виплачених коштів у порядку регресу (а.с. 15 зворот-16, 17).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідачем у добровільному порядку сплачена не була.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання за період з 01.05.2025 року по 22.12.2025 року, позивачем нараховано:

- інфляційні втрати у сумі 367 грн. 40 коп.;

- пеню у розмірі 2 206 грн. 63 коп.;

- три відсотки річних у сумі 213 грн. 54 коп. (а.с. 17 зворот -18).

Жодних доказів на спростування вказаного розрахунку або підтвердження погашення заборгованості відповідач суду не надав.

Так, судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з виплатою позивачем страхового відшкодування потерпілій особі внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, винуватцем якої є відповідач, та наявністю у страховика права зворотної вимоги (регресу) до водія, який керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та без належних правових підстав, внаслідок чого у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем.

VІ. Застосоване судом законодавство

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

При цьому, суд враховує, позицію викладену у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) від 16.06.2021 року, згідно якої реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Спеціальним законом, що регулює правовідносини, які виникли між сторонами на момент настання страхового випадку та здійснення страхової виплати, є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (ст. 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно зі ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

За ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право договору підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За правилами ст. 1191 ЦК України особа яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20).

Окремо суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 23.08.2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Вказані тези викладено та застосовано, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 року у справі № 275/732/17 (провадження № 61-15117св21).

Окрім цього, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц зроблено правовий висновок про те, що згідно з ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Відповідно до п. 38.1.1 ст. 38 Закону № 1961-IV страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду:

-п. п. «а»: якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

-п. п. «б»: якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії;

-п. п. «в»: якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

VIІ. Висновки суду

У рішеннях Європейського суду з прав людини неодноразово зазначалося, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення, проте це не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись з огляду на обставини справи (рішення у справах «Руіз Торія проти Іспанії», «Гарсія Руіз проти Іспанії», «Бендерський проти України»).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

7.1. Щодо стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу

Судом встановлено, що позивач ТДВ «СГ «Оберіг» на підставі Страхового акта № 49212/1 від 28.06.2024 року здійснив виплату страхового відшкодування потерпілій особі у розмірі 11 009 грн. 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 9680. Вина відповідача ОСОБА_1 у вчиненні ДТП підтверджується постановою суду, що набрала законної сили.

Оскільки в момент пригоди відповідач керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, не мав права керування та відмовився від проходження огляду, відповідно до п. п. «а», «б», «в» п. 38.1.1 ст. 38 Закону № 1961-IV до страховика перейшло право регресної вимоги до винуватця у розмірі фактично виплачених коштів.

7.2. Щодо нарахування сум у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Оскільки відповідач не виконав вимогу про повернення коштів у добровільному порядку, суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 367 грн. 40 коп. (як способу захисту майнового інтересу від знецінення коштів), трьох відсотків річних у сумі 213 грн. 54 коп (як компенсації за користування утримуваними коштами), а також пені у розмірі 2 206 грн. 63 коп., нарахованої за несвоєчасне виконання зобов`язання.

Розрахунки вказаних сум перевірені судом, є арифметично коректними та відповідають періоду прострочення.

7.3. Щодо процесуальної поведінки відповідача

Суд наголошує, що в ході судового розгляду відповідач не надав власного контррозрахунку заборгованості, не спростував заявлений розмір вимог та не надав жодних доказів, які б свідчили про безпідставність нарахувань або факт повного чи часткового погашення боргу.

Згідно з принципом змагальності сторін (ст. 12, 81 ЦПК України), оскільки відповідач не скористався своїм правом на спростування доказів позивача, суд покладає наданий позивачем розрахунок в основу рішення як достовірне підтвердження розміру заборгованості.

З огляду на викладене, позовні вимоги ТДВ «СГ «Оберіг» підлягають задоволенню у повному обсязі.

VІІI. Судові витрати по справі

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

8.1. Щодо судового збору

За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжної інструкції № 35027 від 23.12.2025 року позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп. (а.с. 8).

З огляду на зазначене, а також те, що позовна заява була подана до суду у електронному вигляді з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», з урахування ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суд стягує з відповідача понесені позивачем витрати по оплаті судового збору із застосуванням понижуючого коефіцієнту 0, 8 у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

8.2. Щодо витрат на правничу допомогу

Згідно положень ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, суд приймає до уваги позицію викладену у додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 року загалом, та зокрема щодо обов`язку доведення неспівмірності витрат, який покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Крім цього, щодо принципу змагальності, який знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) від 27.06.2018 року, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 753/15687/15-ц від 14.11.2018 року, № 753/15683/15 від 26.09.2018 року, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 910/3929/18 від 18.06.2019 року.

Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається із матеріалів справи, розрахунок витрат на правову допомогу адвоката становить 7 300 грн. 00 коп.

Так, на підтвердження надання правничої допомоги у визначеному розмірі, до матеріалів справи долучено:

- договір про надання правничої допомоги від 16.07.2025 року (а.с. 19-20);

- попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу (на загальну суму 7 300 грн. 00 коп.) (а.с. 21);

- копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВА № 1208 видане Войціховському А. В. (а.с. 21);

Суд приймає до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Суд враховує, що втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому у положеннях ст. 627 ЦК України, принципу «pacta sunt servanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду № 910/15191/19 від 01.10.2020 року).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі № 910/8342/21).

Суд приймає до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористався, хоча положеннями п. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на нього.

Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).

Так, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової Постанови Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 19.02.2020 року.

Також Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, усі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Окремо суд приймає правову позицію Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказану у додатковій постанові від 03.10.2024 року у справі № 357/8695/23, згідно якої для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.

Отже при визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, суд враховує, що складання позову у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів, справа розглянута у спрощеному провадженні без виклику сторін (у письмовому провадженні).

Так, надання правничої допомоги адвокатом у даній справі зводилося до складання та подання позовної заяви, з мінімальною кількістю доказів.

Враховуючи зазначене, результат розгляду справи у суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, поведінку сторони під час розгляду справи, суд вважає що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 5 000 грн. 00 коп., що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.

На підставі наведеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд -

ухвалив:

1. Позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування - задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» 13 796 (тринадцять тисяч сімсот дев`яносто шість) грн. 57 коп., з яких:

- 11 009 грн. 00 коп. сума страхового відшкодування в порядку регресу;

- 367 грн. 40 коп. інфляційні втрати;

- 2 206 грн. 63 коп. пеня;

- 213 грн. 54 коп. 3% річних.

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» судовий збір у розмірі - 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» витрати на професійну правничу допомогу у сумі - 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

5. Порядок оскарження рішення суду та набрання ним законної сили

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

6. Відомості щодо учасників справи:

Позивач: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (код ЄДРПОУ: 39433769, електронна пошта: lawyers.oberig@gmail.com, місцезнаходження: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 14);

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Текст рішення суду складено 12.05.2026 року.

Суддя/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя: Н. М. Галайко