Вирок від 29 квітня 2026 р. у справі №333/2364/25 — Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/2364/25

Провадження № 1-кп/333/351/26

ВИРОК

Іменем України

30 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

за участю секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Запоріжжя, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025000000000097 від 15.01.2025 року відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Мелітополя, Запорізької області, громадянки України, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ,

за обвинуваченням в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, –

за участю сторін кримінального провадження:

прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченої – адвоката ОСОБА_7 ,

В С Т А Н О В И В:

Згідно з Конституцією України, Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент Російської Федерації (далі по тексту – РФ) ОСОБА_8 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 року, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 року та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 року № 36/103, від 16.12.1970 року № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 року № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 року № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів Збройних сил РФ (далі по тексту – ЗС РФ) на територію України.

24.02.2022 року, близько 05 год. 15 хв., ЗС РФ нанесено ракетно-бомбові удари по військовим і цивільним об`єктам України, а також введено на територію суверенної держави війська країни-агресора.

У зв`язку з цим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який постійно продовжується і діє на даний час.

Відповідно до ст. 1 Резолюції 3314 Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1974 року (далі Резолюція 3314, однією з мов підписання Резолюції): «Применение вооруженной силы государством первым в нарушение Устава является prima facie свидетельством акта агрессии».

Відповідно до ст. 3 вищевказаної Резолюції 3314: «Любое из следующих действий, независимо от объявления войны, с учетом и в соответствии с положениями ст. 2, будет квалифицироваться в качестве акта агрессии:

а) вторжение или нападение вооруженных сил государства на территорию другого государства или любая военная оккупация, какой бы временный характер она ни носила, являющаяся результатом такого вторжения или нападения, или любая аннексия с применением силы территории другого государства или части ее;

b) бомбардировка вооруженными силами государства территории другого государства или применение любого оружия государством против территории другого государства;

с) блокада портов или берегов государства вооруженными силами другого государства;

d) нападение вооруженными силами государства на сухопутные, морские или воздушные силы, или морские и воздушные флоты другого государства;

e) применение вооруженных сил одного государства, находящихся на территории другого государства по соглашению с принимающим государством, в нарушение условий, предусмотренных в соглашении, или любое продолжение их пребывания на такой территории по прекращению действия соглашения;

f) действие государства, позволяющего, чтобы его территория, которую оно предоставило в распоряжение другого государства, использовалась этим другим государством для совершения акта агрессии против третьего государства;

g) засылка государством или от имени государства вооруженных банд, групп, иррегулярных сил или наемников, которые осуществляют акты применения вооруженной силы против другого государства, носящие столь серьезный характер, что это равносильно перечисленным выше актам, или его значительное участие в них».

Частиною першою ст. 18 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року визначено, що цивільні лікарні, організовані для надання допомоги пораненим, хворим, інвалідам та породіллям, за жодних обставин не можуть бути об`єктом нападу, натомість вони завжди користуються повагою сторін конфлікту й перебуватимуть під їхнім захистом.

Згідно з ст. 5 вказаної Конвенції, у випадках, коли на території сторони конфлікту остання пересвідчилася в тому, що окрему особу, що перебуває під захистом, насправді підозрюють у тому, що вона займається діяльністю, ворожою для безпеки держави, або що її залучено до такої діяльності, така окрема особа не має права заявляти про права й переваги, що надає ця Конвенція, через те, що вони, якби виконувалися на користь такої особи, були б такими, що завдають шкоди безпеці такої держави.

Отже, з 24.02.2022 року і по цей день дії РФ проти України підпадають під всі пункти, передбачені ст. 3 Резолюції 3314, а тому такі дії слід кваліфікувати саме як акт агресії РФ проти України.

Вказане визнане Резолюціями генеральної асамблеї ООН № ES-11/1 від 02.03.2022 року, № ES-11/2 від 24.03.2022 року, № ES-11/4 від 12.10.2022 року, № ES-11/5 від 14.11.2022, Резолюціями ПАРЄ від 27.04.2022 року і від 26.01.2023 року.

Відповідно до ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 року, яка набрала чинності для України 24.08.1991 року, територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника, окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції.

Одним із видів агресії є окупація територій.

У період з 24.02.2022 року по теперішній час частина території Запорізької області захоплена військовослужбовцями ЗС РФ та знаходиться під окупацією держави-агресора.

Відповідно до п. 7, ч. 1 ст. 1-1 Закону України від 15.04.2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (зі змінами та доповненнями від 07.05.2022 року) визначено, що тимчасово окупована РФ територія України (тимчасово окупована територія) – це частини території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування РФ встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації РФ.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 року (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.01.2023 року № 14) «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», Терпіннівська сільська територіальна громада, до якої входить с. Терпіння, Мелітопольського району, Запорізької області, включена до переліку територій, які тимчасово окуповані РФ.

Так, у невстановлені досудовим розслідуванням дату та час, громадянка України ОСОБА_4 , перебуваючи у не встановленому досудовим розслідуванням місці на території с. Терпіння, Мелітопольського району, Запорізької області, достовірно володіючи інформацією, що з 24.02.2022 року підрозділами збройних сил та інших військових формувань РФ, здійснено повномасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна та розуміючи, що вчиняються дії, направлені на зміну меж території України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, свідомо та добровільно прийняла рішення у період воєнного стану вчинити умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво) та окупаційній адміністрації держави-агресора з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації та підтримки рішень і дій держави-агресора та окупаційної адміністрації держави агресора, а також встановленні окупаційного режиму на тимчасово захопленій території с. Терпіння, Мелітопольського району, Запорізької області.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 обіймаючи посаду вчителя опорної гімназії «Джерело» Терпіннівської сільської ради, Мелітопольського району, Запорізької області, після повної окупації військовослужбовцями ЗС РФ території вищевказаної громади, усвідомлюючи, що в Україні введено воєнний стан, керуючись ідеологічними та корисливими мотивами, завідомо розуміючи, що окупаційна адміністрація держави-агресора незаконно зареєструвала навчальний заклад за законами держави-агресора, добровільно погодилась на співпрацю з окупаційною владою РФ, зокрема на їх пропозицію обійняти посаду, пов`язану з організацією освітнього процесу і 30.01.2023 року добровільно, за власною згодою призначена директором державної бюджетної установи загальноосвітньої організації Запорізької області «Терпіннівської середньої загальноосвітньої школи № 13 м. Мелітополя», яка розташована за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, с. Терпіння, вул. Сізова, буд. 41-а.

Таким чином, ОСОБА_4 , 30.01.2023 року окупаційною владою призначена на посаду директора державної бюджетної установи загальноосвітньої організації Запорізької області «Терпіннівської середньої загальноосвітньої школи № 13 м. Мелітополя» та отримала повноваження з виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій щодо діяльності цього закладу.

Використовуючи отримані повноваження ОСОБА_4 , організувала діяльність очолюваного нею закладу та забезпечила організацію освітнього процесу російською мовою за освітніми стандартами та навчальними планами РФ, із повним виключенням з освітнього процесу вимог до обов`язкових результатів навчання, визначених державними стандартами повної загальної середньої освіти України та здійснювала контроль за виконанням освітніх програм.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про освіту» освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства.

Статтею першою Закону України «Про повну загальну середню освіту» визначено, що державні стандарти повної загальної середньої освіти – документи, що визначають загальні обсяги навчального навантаження здобувачів початкової, базової середньої, профільної середньої освіти, вимоги до їх компетентностей і до згрупованих за відповідними освітніми галузями обов`язкових результатів навчання, яких вони мають досягти на відповідному рівні повно загальної середньої освіти.

Так, Державним стандартом початкової освіти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2018 року № 87 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.2019 року № 688) передбачено, що метою початкової освіти є всебічний розвиток дитини, її талантів, здібностей, компетентностей та наскрізних умінь. До ключових компетентностей, серед іншого належать: вільне володіння державною мовою, спроможність діяти як відповідальний громадянин та брати повноцінну участь у громадському та суспільному житті, спираючись на критичне оцінювання основних подій національної, європейської та світової історії, а також повагу до прав людини та верховенства права, цінування культурного розмаїття різних народів та ідентифікацію себе як громадянина України.

Також, Державним стандартом базової середньої освіти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 898, визначено, що метою базової середньої освіти є розвиток природних здібностей, інтересів, обдарувань учнів, формування компетентностей, необхідних для їх соціалізації та громадянської активності, виховання відповідального, шанобливого ставлення до родини, суспільства, навколишнього природного середовища, національних та культурних цінностей українського народу. Реалізація мети базової середньої освіти ґрунтується на таких ціннісних орієнтирах, як формування в учнів активної громадянської позиції, патріотизму, поваги до культурних цінностей українського народу, його історико-культурного надбання і традицій, державної мови, плекання в учнів любові до рідного краю.

Натомість ОСОБА_4 , співпрацюючи з окупаційною владою, у період воєнного стану вчинила умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво) та окупаційній адміністрації держави-агресора з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації та підтримки рішень і дій держави-агресора та окупаційної адміністрації держави агресора, діючи умисно на шкоду суверенітетові, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України, запровадила у державній бюджетній установі загальноосвітньої організації Запорізької області «Терпіннівської середньої загальноосвітньої школи № 13 м. Мелітополя» освітній процес, який повністю протирічить меті як початкової так і базової середньої освіти в Україні та який формуватиме знання, інші компетентності та світогляд здобувачів освіти спрямовані на возвеличення держави-агресора – РФ, її історичної ролі та відповідно заперечення існування культурних цінностей українського народу, його історико-культурних надбань і традицій, української мови, що має своєю кінцевою метою збуджувати агресію та ненависть до України.

Продовжуючи злочинний умисел ОСОБА_4 , з метою підтримки дій окупаційної влади РФ, 08.06.2024 року організувала та прийняла участь у постановочному відео для пропагандистських засобів масової інформації окупаційної влади, у телеграм каналі «За! ТВ Новини Запорізької області», що підтверджується публікацією за участі ОСОБА_4 , в якій остання розповіла про ремонт Терпіннівської школи № 13, які проводять шефи держави-агресора з Архангельської області, за що виразили останнім подяку та вказала, що українська влада протягом 30 років не допомагала школі, тим самим завдавши шкоди державній та інформаційній безпеці України.

Отже, громадянка України ОСОБА_4 , усвідомлюючи злочинний характер та суспільну небезпечність своїх дій, у період воєнного стану вчинила умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво) та окупаційній адміністрації держави-агресора з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації та підтримки рішень і дій держави-агресора та окупаційної адміністрації держави агресора на теперішній час займає посаду директора державної бюджетної установи загальноосвітньої організації Запорізької області «Терпіннівської середньої загальноосвітньої школи № 13 м. Мелітополя».

Таким чином, ОСОБА_4 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111-2 КК України, а саме вчинення умисних дій, спрямованих на допомогу державі агресора, вчинені громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації та підтримки рішень і дій держави-агресора та окупаційної адміністрації держави агресора.

Обвинувачена ОСОБА_4 , будучи обізнаною, що стосовно неї розпочато кримінальне провадження, винесено повідомлення про підозру, у судові засідання не з`явилася. На судові повістки (оголошення), надані до газети «Урядовий кур`єр» та «Голос України», сайтів Офісу Генерального прокурора та Комунарського районного суду м. Запоріжжя, не прибула без поважної причини.

Згідно з ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя 07.10.2025 року кримінальне провадження стосовно ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, здійснюється відповідно до ч. 3ст. 323 КПК України, в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої (in absentia).

Покази свідків:

- свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні 10.03.2026 року повідомив, що він знайомий з ОСОБА_4 , так як до вторгнення РФ він працював директором школи «Джерело», а вона там працювала вчителем англійської мови. Після окупації він відразу ж виїхав з тимчасово окупованої території та вступив до лав ЗСУ. ОСОБА_4 з травня 2022 року була заступником директора школи № 13, а вже у вересні її призначили директором. Посаду вона зайняла добровільно, без примусу. ОСОБА_4 ще до вторгнення РФ мала проросійські погляди, підтримувала їх політику. Від доньки та дружини він знав, що директором є ОСОБА_4 , вона виступала на телебаченні, дякувала за видачу підручників, робила заклики до народу, що несли пропагандистський характер. Він особисто бачив її виступи в телеграм-каналах.

- свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні 16.04.2026 року повідомила, що ОСОБА_4 є її знайомою, вони раніше товаришували. До вторгнення ОСОБА_4 мала проросійські погляди, дуже хотіла, щоб її скоріш «звільнили», тобто чекала. Після вторгнення ОСОБА_4 призначили директором школи № 13, туди ходили діти знайомих, тому про це вона знає стовідсотково. До вторгнення ОСОБА_4 в школі працювала вчителем. Впевнена, що її ніхто не примушував займати цю посаду, тому що ОСОБА_4 відкрито підтримувала окупаційну владу.

Суд вважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_4 в об`ємі, встановленому вироком, повністю доведена сукупністю наступних досліджених у судовому засіданні доказів, які ретельно перевірені та оцінені з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку для ухвалення даного процесуального рішення, які суд враховує та бере до уваги:

-протокол огляду від 24.07.2024 року, під час якого оглянуто інформацію, розміщену у мережі Інтернет, а саме телеграм каналу «Официальный телеграмм-канал За! ТВ», за участі ОСОБА_4 , викладено відеозапис ІНФОРМАЦІЯ_2 о 18.56 де ОСОБА_4 дає інтерв`ю: «Терпеньевская школа № 13 обновляется впервые за 30 лет. В образовательном учреждении идет ремонт актового зала, холлов и административного блока. Работы проводят шефы из Архангельской области. Чтобы отвечать современным стандартам Российской Федерации, нам необходима помощь. Тем более что никто ее до этого на протяжении 30 лет – при украинской власти не оказывал. Мы крайне благодарны Архангельской области». «Архангельская область помогает школе не только ремонтом – благодаря шефам компьютерный класс будет полностью оснащен новейшим оборудованием»;

-протокол огляду від 24.07.2024 року, під час якого оглянуто інформацію, розміщену у мережі Інтернет, а саме веб-ресурс Чеккю, на якому зазначено, що 30.01.2023 року Директором ГБУ ОО ЗО «Терпеньевская СОШ № 13 города Мелитополь» призначено громадянку України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-висновок експерта № СЕ-19/111-24/53670-ФП від 16.12.2024 року, відповідно до якого у зображеннях особи жіночої статі у відео файлах «Терпенье13.mp4» та графічному файлі «Терпенье13.mp4_thumb.jpg» на диску для лазерних систем зчитування та у зображенні особи жіночої статі у картці Державної міграційної служби України на ім`я гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданій в якості порівняльного зразка, зображена одна та сама особа;

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками з додатками від 21.08.2024 року, з якого вбачається, що свідок ОСОБА_9 впізнав ОСОБА_4 , яка добровільно, за власною згодою, призначена директором державної бюджетної установи загальноосвітньої організації Запорізької області «Терпіннівської середньої загальноосвітньої школи № 13 м. Мелітополя»;

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками з додатками від 16.08.2024 року, з якого вбачається, що свідок ОСОБА_10 впізнала ОСОБА_4 , яка добровільно, за власною згодою, призначена директором державної бюджетної установи загальноосвітньої організації Запорізької області «Терпіннівської середньої загальноосвітньої школи № 13 м. Мелітополя».

Дані докази не мають між собою протиріч, є узгодженими та логічно правильними, а тому суд бере їх до уваги.

Суд вважає безпосередньо досліджені докази належними, допустимими, достовірними, і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченої та визнання її винуватості.

Неможливість проведення допиту обвинуваченої ОСОБА_4 жодним чином не впливає на повноту судового розгляду і на переконання суду щодо доведеності «поза розумним сумнівом» винуватості обвинуваченої ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їй злочину, оскільки сукупність безпосередньо досліджених в судовому засіданні доказів прямо і опосередковано свідчить про вчинення нею інкримінованого злочину.

Під час судового розгляду стороною захисту не ставилось питання щодо визнання будь-яких доказів сторони обвинувачення недопустимими та недостовірними. Будь-яких інших доказів у ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений КПК України, суду надано не було.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, що ґрунтується на вимогах ст. 94 КПК України.

Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, який закріплений в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 750/11509/18 від 01.04.2020 року.

Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку, а також в сукупності з показаннями свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.

Свідки, які надали свої пояснення суду, були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві свідчення відповідно до вимог ст. 384 КК України та були приведені до присяги свідків, тому у суду відсутні підстави не приймати до уваги надані покази свідками саме суду. Самі покази свідків також не викликають сумніву у їх змісті, як окремо так і їх сукупності. Покази свідків узгоджуються між собою та з іншими доказами, дослідженими судом. Судом не встановлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки з будь-яких підстав могли обмовити обвинувачену. Покази свідків в судовому засіданні були послідовними щодо обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення справи, часу, місця, способу вчинення кримінальних правопорушень та особи, яка їх вчинила.

За викладених підстав суд дійшов до висновку, що стороною обвинувачення надано достатньо доказів винуватості обвинуваченої ОСОБА_4 у скоєнні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України в об`ємі пред`явленого обвинувачення, надані докази суд визначає допустимими доказами, оскільки вони отримані у порядку, встановленому діючим КПК України, будь-яких порушень вимог діючого законодавства під час руху кримінального провадження не встановлено.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об`єднаннями» від 23.12.2005 року № 13 утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об`єднання для заняття злочинною діяльністю. В частині ж участі у злочинній чи терористичній організації, то відповідно до п. 13 вказаної постанови Пленуму вступ особи до організованої групи чи злочинної організації (участь у ній) означає надання цією особою згоди на участь у такому об`єднанні за умови, що вона усвідомлювала факт його існування і підтвердила певними діями реальність своїх намірів.

Суд також враховує правові позиції, викладені в рішенні ЄСПЛ у справі «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства», відповідно до яких розслідування терористичних правопорушень, безсумнівно, ставить перед органами влади особливі проблеми. Забезпечення справедливої рівноваги між інтересами суспільства, яке страждає від тероризму, та інтересами конкретної людини є надзвичайно складним завданням. Беручи до уваги факт посилення тероризму в сучасному світі, визнана необхідність, яка випливає із самої суті системи Конвенції, забезпечення належної рівноваги між захистом інститутів демократії в інтересах суспільства і захистом прав окремої людини. У контексті статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, саме суд має визначити значимість таких обставин, а також з`ясувати, чи було забезпечено в цій справі рівновагу між застосовними положеннями цієї статті у світлі її конкретного формулювання та її загальним предметом і метою.

Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.

Суд також враховує, що дане кримінальне провадження розглядалось в порядку спеціального судового провадження, згідно з вимогами ст. 323 КПК України, за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Відповідно до вимог закону, обвинувачена ОСОБА_4 про час та дату всіх судових засідань повідомлялася у передбачений законом спосіб, через опублікування виклику у газеті «Урядовий кур`єр» та «Голос України». Інтереси ОСОБА_4 захищались адвокатом, як на досудовому слідстві так і в суді, що свідчить про те, що права обвинуваченої в ході досудового слідства, а також у судовому засіданні порушені не були.

Стороною обвинувачення використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченої, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.

Будь яких істотних порушень КПК України, під час досудового слідства, які б вплинули на кваліфікацію дій обвинуваченї та поставили б під сумнів зібрані по справі докази, судом не встановлено.

Зважаючи на положення, закріплені у ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», судом враховується позиція Європейського суду з прав людини, відображені у п. 175 рішення від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Отже, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, вислухавши пояснення свідків, оцінивши вищезазначені дослідженні у судовому засіданні докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність – з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що подія злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 мала місце, винуватість обвинуваченої ОСОБА_4 в інкримінованому кримінальному правопорушенні, знайшла своє повне підтвердження під час судового розгляду і кваліфікує її дії у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 111-2 КК України як вчинення умисних дій, спрямованих на допомогу державі агресора, вчинені громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації та підтримки рішень і дій держави-агресора та окупаційної адміністрації держави агресорає

Згідно із ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.

Згідно із ст. 65 КК України та роз`яснень, що містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

У п. 3 зазначеної постанови Пленуму ВСУ вказано, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї, його матеріальний стан, тощо.

При призначенні ОСОБА_4 певного виду та конкретної міри покарання в межах, встановлених у санкції ч. 1 ст. 111-2 Особливої частини КК України відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України віднесено до особливо тяжких злочинів, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченої.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого і які саме.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченій ОСОБА_4 , відповідно до ст. 66 КК України, судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченій ОСОБА_4 , відповідно до ст. 67 КК України, є вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

При призначенні ОСОБА_4 покарання, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України, згідно з якою – юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим так і іншими особами.

Тож, враховуючи наведене, зважаючи на те, що ОСОБА_4 переховується від суду, з урахуванням тяжкості і обставин вчиненого кримінального правопорушення, відсутності обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченої, з урахуванням особи обвинуваченої, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченій покарання у вигляді позбавлення волі, із позбавленням права займати посади, та з конфіскацією майна, в межах санкції ч. 1 ст. 111-2 КК України, оскільки саме таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення нею нових злочинів і неможливим, в силу вищевикладених обставин застосувати, до неї ст. ст. 69, 75 КК України, оскільки на переконання суду виправлення обвинуваченої неможливе без реального відбуття покарання.

З приводу призначення додаткового покарання за ч. 1 ст. 111-2 КК України у вигляді конфіскації майна суд зазначає, що відповідно до ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Враховуючи, що на стадії досудового розслідуванні та під час судового розгляду встановлено майно, що належить обвинуваченій ОСОБА_4 , суд призначає останній покарання у виді конфіскації всього її майна.

Рішень з приводу застосування, продовження, зміни запобіжних заходів відносно обвинуваченої ОСОБА_4 судом не приймалося.

По справі цивільний позов не заявлено.

Процесуальні витрати за проведення судово-портретної експертизи № СЕ-19/111-24/53670-ФП від 16.12.2024 року, які складають 4 775 грн. 40 коп., на підставі ч. 2 ст. 124 КПК України, відповідно до якої, суд у разі ухвалення обвинувального вироку стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченої на користь держави.

Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 349, 368, 369, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд, –

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, на підставі якої призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років, з позбавленням права обіймати будь-які посади у закладах освіти, а також органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у державних та комунальних підприємствах, установах та організаціях, що надають публічні послуги на строк 15 (п`ятнадцять) років та з конфіскацією всього належного їй майна.

Строк відбуття покарання обвинуваченій ОСОБА_4 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту фактичного її затримання.

Строк додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати будь-які посади у закладах освіти, а також органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у державних та комунальних підприємствах, установах та організаціях, що надають публічні послуги, обчислювати з моменту відбуття основного покарання.

Процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судово-портретної експертизи № СЕ-19/111-24/53670-ФП від 16.12.2024 року у розмірі 4 775 (чотири тисячі сімсот сімдесят п`ять) грн. 40 коп. стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та захиснику.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя ОСОБА_1