Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №129/4475/25 — Гайсинський районний суд Вінницької області

Справа № 129/4475/25

Провадження по справі № 2-а/129/55/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" травня 2026 р. Гайсинський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Капуша І.С.,

розглянувши без участі сторін та їх представників в м.Гайсині в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

в с т а н о в и в:

09.12.2025 ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Пуляєва Наталія Сергіївна, через підсистему «Електронний суд» звернулася до Гайсинського районного суду Вінницької області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 26.11.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову №622 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, згідно з якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідач визначив те, що ОСОБА_1 , ставши на облік внутрішньо переміщеної особи 29.10.2025, у семиденний строк не прибула до ІНФОРМАЦІЯ_3 для взяття на військовий облік, чим, на думку відповідача, порушила вимоги п.81 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022, та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП.

Позивач із вказаною постановою не погоджується, вважає її протиправною, такою, що прийнята без повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, без належної оцінки причин несвоєчасного звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, без встановлення вини у формі умислу чи необережності, а також без урахування виняткових життєвих обставин, пов`язаних із поверненням позивача з тимчасово окупованої території, станом її здоров`я та подальшим добровільним зверненням до відповідача для взяття на військовий облік.

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 10.12.2025 відкрито провадження у справі.

30.12.2025 до суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 на позовну заяву, в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивач як військовозобов`язана особа після прибуття до нового місця проживання зобов`язана була у семиденний строк стати на військовий облік, однак такого обов`язку своєчасно не виконала. Відповідач зазначив, що 12.11.2025 позивач особисто прибула до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про взяття на військовий облік, під час опрацювання якої було встановлено порушення нею правил військового обліку, у зв`язку з чим складено протокол про адміністративне правопорушення №622. Відповідач також послався на те, що позивачу було роз`яснено права, передбачені ст.268 КУпАП, повідомлено дату, час і місце розгляду справи, однак 26.11.2025 позивач до ІНФОРМАЦІЯ_3 не з`явилася, клопотань про відкладення розгляду справи не подавала.

30.12.2025 до суду також надійшла заява представника відповідача Підвашецького В.М. про розгляд справи у його відсутність.

10.02.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача заперечила проти доводів відповідача, зазначивши, що відповідач формально підійшов до оцінки обставин справи, не врахував, що позивач до 27.10.2025 фактично проживала на тимчасово окупованій території, лише 27.10.2025 повернулася на територію України через тимчасово закритий пункт пропуску «Мокрани» (рб) — «Доманове» (Україна), після повернення мала незадовільний стан здоров`я, зверталася до медичного закладу, а після лікування добровільно звернулася до відповідача з метою проходження ВЛК та взяття на військовий облік. Представник позивача вказала, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки її поведінка не свідчила про ухилення від військового обліку, а постанова винесена без урахування всіх істотних обставин.

02.04.2026 до суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи у відсутність позивача та її представника.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про день, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Враховуючи подані заяви про розгляд справи за відсутності учасників справи, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, а також достатність наявних у справі письмових доказів для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін та їх представників.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, перевіривши доводи позовної заяви, відзиву та відповіді на відзив, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є військовозобов`язаною особою.

З матеріалів справи вбачається, що 29.10.2025 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу за адресою: АДРЕСА_1 .

12.11.2025 ОСОБА_1 особисто звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про взяття її на військовий облік.

Цього ж дня, 12.11.2025, уповноваженою посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_4 складено протокол №622 про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, в якому зазначено, що ОСОБА_1 , ставши на облік внутрішньо переміщеної особи 29.10.2025, у семиденний строк не прибула до ІНФОРМАЦІЯ_3 для взяття на військовий облік.

З протоколу також вбачається, що позивачу було роз`яснено права, передбачені ст.268 КУпАП, повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення 26.11.2025 о 10 год. 30 хв. у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , каб.6, за адресою: АДРЕСА_2 .

У письмових поясненнях від 12.11.2025 ОСОБА_1 зазначила, що не стала вчасно на військовий облік, оскільки не знала законодавства України і перебувала у тяжкому психоемоційному стані після виїзду з окупації.

26.11.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 винесено постанову №622, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн.

Разом із тим, суд вважає, що сама лише наявність формального факту несвоєчасного звернення особи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки не є безумовною підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності, якщо суб`єкт владних повноважень не довів наявності всіх елементів складу адміністративного правопорушення, зокрема протиправності, вини, причинного зв`язку, а також не перевірив усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

За змістом ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення, крім випадків, установлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Тобто саме відповідач як суб`єкт владних повноважень повинен довести суду, що оскаржувана постанова прийнята законно, обґрунтовано, пропорційно, із дотриманням процедури, з повним дослідженням усіх фактичних обставин та за наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно зі ст.280 КУпАП орган або посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язані з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення; чи винна дана особа у його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності; чи є обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність; чи заподіяно майнову шкоду; а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідач був зобов`язаний не лише формально встановити факт пропуску семиденного строку, а й перевірити причини такого пропуску, встановити наявність вини, оцінити пояснення особи, дослідити надані нею документи, перевірити обставини повернення з тимчасово окупованої території, стан здоров`я, добровільність подальшого звернення до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також вирішити питання про співмірність застосування адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн.

Суд враховує, що адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП, належить до правопорушень, пов`язаних із порушенням правил військового обліку в особливий період. Водночас притягнення особи до відповідальності за цією нормою можливе лише за умови доведення в її діях усіх елементів складу адміністративного правопорушення.

Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, установлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

З наведеного випливає, що обов`язковою ознакою адміністративного правопорушення є вина особи. Відсутність вини виключає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Частина перша ст.10 КУпАП передбачає, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, якщо особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала або свідомо допускала настання цих наслідків.

Відповідно до ст.11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, якщо особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Таким чином, для притягнення особи до адміністративної відповідальності недостатньо лише встановити факт несвоєчасного виконання певного обов`язку; необхідно встановити, що особа винно, тобто умисно або з необережності, не виконала цей обов`язок, мала реальну можливість виконати його своєчасно, усвідомлювала або повинна була усвідомлювати протиправність своєї поведінки, а також що не існувало об`єктивних обставин, які істотно ускладнювали або перешкоджали своєчасному виконанню такого обов`язку.

Судом встановлено, що позивач до 27.10.2025 фактично проживала за адресою: АДРЕСА_3 , тобто на території, яка перебуває в умовах тимчасової окупації.

27.10.2025 ОСОБА_1 повернулася на територію України через тимчасово закритий пункт пропуску «Мокрани» (рб) — «Доманове» (Україна), що підтверджується витягом зі списку громадян України, які повернулися на територію України.

Наведена обставина має істотне значення для вирішення справи, оскільки повернення особи з тимчасово окупованої території об`єктивно пов`язане з надзвичайними життєвими умовами, психологічним напруженням, необхідністю відновлення документів, адаптації до умов проживання на підконтрольній території, вирішенням побутових, медичних та соціальних питань.

Крім того, з консультативного висновку спеціаліста від 03.11.2025 вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до КНП «Херсонська обласна клінічна лікарня» Херсонської обласної ради, де їй встановлено діагноз: гостра радикулопатія ПВХ з корінцевим синдромом та вираженим больовим синдромом, рекомендовано стаціонарне лікування за місцем проживання, після лікування — повторний огляд лікаря-невролога та санаторно-курортне лікування.

Отже, на момент спливу семиденного строку після взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи позивач перебувала у стані, який об`єктивно міг істотно ускладнювати своєчасне звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Суд також враховує, що вже 12.11.2025, тобто через короткий проміжок часу після повернення з тимчасово окупованої території, оформлення довідки ВПО та звернення за медичною допомогою, позивач самостійно і добровільно звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про взяття на військовий облік.

Саме під час такого добровільного звернення відповідачем і було виявлено факт несвоєчасного взяття на військовий облік.

Ця обставина має принципове значення, оскільки поведінка позивача не свідчить про ухилення від військового обліку, приховування місця перебування, ігнорування викликів відповідача чи намір уникнути виконання обов`язків військовозобов`язаної особи. Навпаки, позивач власними діями підтвердила намір виконати обов`язок щодо постановки на військовий облік та добровільно звернулася до відповідача.

З огляду на це суд вважає, що відповідач був зобов`язаний надати оцінку не лише самому факту пропуску строку, а й причинам такого пропуску, характеру поведінки позивача до і після спливу відповідного строку, її стану здоров`я, факту повернення з тимчасово окупованої території, а також відсутності будь-яких доказів умисного ухилення від військового обліку.

Однак зі змісту оскаржуваної постанови №622 від 26.11.2025 не вбачається, що відповідач належним чином дослідив зазначені обставини.

Постанова містить переважно виклад нормативних положень та формальний висновок про те, що позивач не стала на військовий облік у семиденний строк після взяття на облік як внутрішньо переміщена особа. Водночас у постанові відсутній мотивований аналіз того, чи мала позивач реальну можливість виконати цей обов`язок саме у визначений строк з урахуванням її повернення з тимчасово окупованої території, стану здоров`я, психоемоційного стану та подальшого добровільного звернення до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідач також не навів переконливого обґрунтування, чому зазначені позивачем обставини не впливають на наявність вини, не виключають склад адміністративного правопорушення та не можуть бути враховані як обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Фактично відповідач обмежився констатацією порушення строку, не встановивши належним чином суб`єктивної сторони правопорушення.

Суд звертає увагу, що в постанові зазначено про умисний характер вчинення правопорушення. Проте жодних конкретних доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 усвідомлювала протиправний характер своєї поведінки, бажала або свідомо допускала порушення правил військового обліку, відповідачем не наведено.

Навпаки, наявні у справі докази свідчать про інше: позивач повернулася з тимчасово окупованої території, мала підтверджені медичні проблеми, перебувала у тяжкому психоемоційному стані, а після цього самостійно звернулася до відповідача для взяття на військовий облік.

Саме по собі пояснення позивача про те, що вона «не знала законодавства України» та перебувала у тяжкому психоемоційному стані після виїзду з окупації, не може розцінюватися як безумовне визнання вини у вчиненні адміністративного правопорушення. Таке пояснення підлягало оцінці відповідачем у сукупності з усіма іншими обставинами справи, зокрема з документальним підтвердженням повернення з тимчасово окупованої території та стану здоров`я позивача.

Суд зазначає, що незнання закону саме по собі не звільняє особу від юридичної відповідальності, однак у цій справі пояснення позивача не зводяться лише до незнання закону. Вони містять посилання на конкретні виняткові життєві обставини — виїзд з окупації, тяжкий психоемоційний стан, а також підтверджуються іншими доказами, які відповідач мав оцінити, але належним чином цього не зробив.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що рішення суб`єкта владних повноважень має бути не лише формально законним, а й обґрунтованим, тобто прийнятим із урахуванням усіх обставин, які мають значення для справи, а обов`язок доказування правомірності такого рішення покладається саме на суб`єкта владних повноважень.

У постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №676/752/17, від 21.03.2019 у справі №489/1004/17, від 30.01.2020 у справах №308/12552/16-а та №482/9/17, від 06.02.2020 у справі №205/7145/16-а сформульовано правову позицію, відповідно до якої при розгляді справ про адміністративні правопорушення мають бути забезпечені процесуальні гарантії особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести дотримання процедури, належність повідомлення особи та обґрунтованість прийнятого рішення.

Хоча у цій справі матеріали містять дані про повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи, наведене не звільняло відповідача від обов`язку дослідити всі обставини, які мають значення для вирішення питання про наявність складу адміністративного правопорушення, зокрема наявність вини та можливість своєчасного виконання позивачем відповідного обов`язку.

Суд також враховує, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що принцип верховенства права вимагає, аби втручання держави у права особи було не лише передбачене законом, а й переслідувало легітимну мету та було пропорційним цій меті.

У справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ зазначив, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча цей обов`язок не означає необхідності давати детальну відповідь на кожен аргумент, однак рішення має демонструвати, що істотні доводи особи були почуті та оцінені.

У справі «Руїс Торіха проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що право на справедливий розгляд включає обов`язок органу, який вирішує справу, належним чином мотивувати своє рішення.

У справі «Суомінен проти Фінляндії» ЄСПЛ наголосив, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії шляхом наведення належного обґрунтування прийнятого рішення.

З урахуванням наведених підходів суд зазначає, що оскаржувана постанова не містить достатнього мотивування щодо відхилення пояснень позивача про причини несвоєчасної постановки на військовий облік, не містить оцінки обставин повернення з тимчасово окупованої території та стану здоров`я, а також не містить належного обґрунтування висновку про винність позивача саме у вчиненні адміністративного правопорушення.

Водночас штраф у розмірі 17000 грн є істотним втручанням у майнову сферу особи. За таких умов суб`єкт владних повноважень мав особливо ретельно перевірити всі обставини справи та забезпечити дотримання принципу пропорційності.

Принцип пропорційності вимагає, щоб між метою застосування заходу державного примусу та несприятливими наслідками для особи існував справедливий баланс.

У цій справі відповідач не довів, що накладення на позивача штрафу у розмірі 17000 грн було необхідним, виправданим і пропорційним заходом, зважаючи на те, що позивач добровільно звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_3 , не ухилялася від військового обліку, не приховувала місце свого перебування, а несвоєчасне звернення було зумовлене винятковими життєвими обставинами.

Суд також вважає обґрунтованими доводи позивача щодо необхідності врахування примітки до ст. 210-1 КУпАП, відповідно до якої положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями яких є державні органи.

Суд виходить із того, що в цій справі притягнення позивача до відповідальності фактично пов`язане з неповідомленням або несвоєчасним повідомленням про зміну місця проживання та перебування як внутрішньо переміщеної особи. При цьому факт взяття позивача на облік ВПО був оформлений відповідним державним органом, а відомості про таке взяття на облік перебували у сфері державного адміністрування.

Водночас суд погоджується з тим, що взяття на військовий облік за новим місцем проживання здійснюється за особистої присутності особи. Однак ця обставина не спростовує необхідності застосування примітки до ст. 210-1 КУпАП при оцінці питання про наявність підстав для адміністративної відповідальності, а також не звільняє відповідача від обов`язку перевірити, чи дійсно існували негативні наслідки від несвоєчасного звернення позивача і чи було необхідним застосування до неї максимального за своїми наслідками майнового стягнення.

Вказане особливо важливо у контексті того, що позивач не була виявлена відповідачем унаслідок розшукових чи контрольних заходів, а самостійно звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про взяття на військовий облік.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що сам факт несвоєчасного звернення позивача автоматично свідчить про наявність у її діях складу адміністративного правопорушення, оскільки такий підхід суперечить положенням ст.9, 10, 11, 245, 280 КУпАП та ч.2 ст.2 КАС України.

Адміністративна відповідальність не може ґрунтуватися на формальному підході, за якого не досліджується вина особи та не оцінюються обставини, що мають істотне значення для справи.

Суд також зазначає, що відповідно до ст.62 Конституції України всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Хоча зазначена норма безпосередньо стосується кримінального обвинувачення, закріплений у ній конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню і в справах про адміністративні правопорушення, які за своїм характером є каральними.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у низці справ виходив із того, що провадження про адміністративні правопорушення, які передбачають застосування штрафних санкцій, можуть мати «кримінальний» характер у розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а отже вимагають дотримання відповідних гарантій справедливого розгляду.

У справі «Малофєєва проти Росії» ЄСПЛ зазначив, що суд або інший орган, який розглядає справу про правопорушення, не може самостійно виправляти недоліки обвинувачення чи підміняти собою орган, який притягає особу до відповідальності. Обов`язок доведення складу правопорушення покладається саме на орган обвинувачення.

У цій справі відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів належними, допустимими та достатніми доказами, що в діях ОСОБА_1 наявна вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП, а також не довів, що при винесенні постанови було враховано всі обставини, які мали істотне значення для справи.

При цьому суд не заперечує важливості дотримання громадянами правил військового обліку, особливо в умовах воєнного стану та особливого періоду. Однак навіть в умовах воєнного стану рішення суб`єктів владних повноважень повинні відповідати критеріям законності, обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності.

Верховенство права не допускає застосування адміністративної відповідальності автоматично, без урахування конкретних обставин справи та без належного встановлення вини особи.

Суд враховує, що позивач повернулася з тимчасово окупованої території 27.10.2025, 29.10.2025 була взята на облік як внутрішньо переміщена особа, 03.11.2025 звернулася за медичною допомогою, а вже 12.11.2025 самостійно звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про взяття на військовий облік. Така послідовність подій не свідчить про ухилення від військового обліку, а навпаки підтверджує намір позивача виконати покладений на неї обов`язок.

Вказані обставини відповідачем належним чином не оцінені.

За таких умов суд дійшов висновку, що постанова №622 від 26.11.2025 винесена без повного, всебічного й об`єктивного з`ясування обставин справи, без належного встановлення вини позивача, без урахування обставин, що мали істотне значення для вирішення справи, а також із порушенням принципу пропорційності.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи щодо рішень суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний суд має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи встановлені обставини, недоведеність відповідачем правомірності оскаржуваної постанови, відсутність належного підтвердження вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, а також істотні недоліки мотивування постанови, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, постанова №622 від 26.11.2025 — скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення — закриттю.

в и р і ш и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення — задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на оскарження постанови №622 від 26.11.2025 про накладення адміністративного стягнення.

Скасувати постанову №622 від 26.11.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , — закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп.

Рішення може бути оскаржено до Сьомого апеляційного адміністративного суду на протязі тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: