Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №165/2092/23 — Нововолинський міський суд Волинської області

Справа № 165/2092/23

Провадження № 2/165/25/26

НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого судді Василюка А.В.,

за участю секретаря Навроцької М.Р.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в місті Нововолинську цивільну справу за позовомОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики

встановив:

23 червня 2023 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 16 березня 2021 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали договір позики коштів в сумі 30000 доларів США терміном на 6 місяців. На підтвердження отримання грошей відповідач власноручно написав розписку, в якій обумовив, що поверне борг в строк до 01 вересня 2021 року. У договорі сторони погодили відсотки за користування коштами, що становили 500 доларів США в місяць, які позичальник повернув часткового, а саме в розмірі 3000 тисяч доларів США. Свої зобов`язання ОСОБА_2 не виконав, в добровільному порядку та в обумовлені строки борг не повернув. Оскільки відповідач не повертає кошти, не реагує на усні звернення, тому за захистом своїх прав позивач звернулася до суду. Просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 16 березня 2021 року в розмірі 1481028,30 грн. Зазначена сума включає 1097058 грн. заборгованість за договором, а також 383970,30 грн. нарахованих відсотків (21 місяць користуванна позикою. Також, просила стягнути з відповідача в користь позивача понесені судові витрати у справі, які складаються з судового збору та понесених витрат на професійну правничу допмогу.

Ухвалою від 07 лютого 2024 року за клопотанням представника позивача, забезпечено позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно належне ОСОБА_2 , а саме на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ( т.1 а.с.119-120).

Позивач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, її представник адвокат Герасимчук Л.Р. у судовому засіданні просила задоволити позов з підстав викладених у ньому. Зазначила, що сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору, позивач передала ОСОБА_2 узгоджену суму коштів, і оскільки тривалий час останній не повертає позику, тому вимоги позивача вважає повністю підставними та обгрунтованими, просила позов задоволити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечили щодо задоволення позову з підстав викладених у відзиві (т.1 а.с.51-56).

Відповідач ОСОБА_2 зазначив, що познайомився з позивачем у 2019 році і довідавшись про її намір купити автобус, знайшов у Республіці Польща транспортний засіб марки "Сканія". Тоді ОСОБА_5 допоміг перевезти його в Україну. Крім того, на виплату він придбав в ОСОБА_5 ще один автобус марки "Неоплан", і домовився з позивачем про здійснення пасажирський перевезень та отримання прибутку. Кошти з оборотних рейсів автобусів прогнозовано становили 1500 доларів США, однак автобус марки "Сканія" зламався, а на придбання шин до іншого транспортнорго засобу, вони понесли додаткові витрати, тому не отримали запланованого прибутку. Після цього позивач вирішила продати автобус марки "Сканія" та вийти із спільного бізнесу. Вартість транспортного засобу на час укладення договору становила 12000 доларів. Саме цю суму він зобов`язувався сплатити ОСОБА_4 , також взяв на себе витрати по ремонту автобуса. Зазначив, що кошти в позику він фактично не брав, а розписка була ним написана під тиском позивача. З початком повномасштабного вторгнення РФ, придбаний автобус був переданий на потреби ЗСУ.

Представник відповідача ОСОБА_3 вказала на те, що дослідженими письмовими доказами та показами свідків підтверджується, що договір позики між сторонами не був укладений, такий договір був удаваним договором. Справжня правова природа правовідносин, що склалися між сторонами - представництво інтересів позивача, придбання ОСОБА_2 за кошти позивача майна та подальше його використання для спільного отримання прибутку. Тому вважає, що між сторонами відсутні правовідносини за договором позики, дійсність та достовірність вказаного договору у судовому засіданні спростована, а факт отримання грошей не підтверджений належними доказами. Просила врахувати, що правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України у подібних правовідносинах викладені в постановах ВС від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 02 липня 2014 року у спрві №6-79цс14 та від 13, грудня 2017 року у справі №6-996цс17.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні показав, що працює водієм в ТОВ "Володимир-Транс". Влітку 2020 року, на прохання ОСОБА_2 , він перевіз з Республіки Польща в Україну автобус марки "Сканія". Вказаний транспортний засіб він придбав у ОСОБА_6 у м. Грубешові Республіка Польща, за 28000 доларів США. Гроші на придбання автобуса йому передавала дочка позивача. Однак в розписці зазначив, що кошти отримав від ОСОБА_4 . В той самий день він перевіз транспортний засіб та передав відповідачу ОСОБА_2 разом з договором купівлі-продажу автобуса, який був складений від імені ОСОБА_6 . Претензій ОСОБА_4 до нього не висловлювала, більше того, на прохання ОСОБА_7 , він перевозив й інші транспортні засоби. Відповідачу ОСОБА_2 він ще двічі перевозив автобуси. Їх вартість загалом становила 52000 доларів США, гроші відповідач повертав частинами.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні показав, що двадцять років товаришує з відповідачем ОСОБА_2 . У 2021-2022 роках останній звертався до нього з проханням позичити йому кошти (на придбання автобусів). Розписки у ОСОБА_2 він не брав, оскільки неодноразово раніше позичав йому гроші. Вказав на те, що разом з ОСОБА_2 їздив на ринок для зустрічі з двома жінками, одна з яких була ОСОБА_7 . При зустрічі ОСОБА_9 передав позивачу кошти, суму та процес передачі грошей він не бачив, знає про зазначене лише зі слів відповідача.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні показав, що приблизно 20-25 років товаришує з ОСОБА_2 . Знає, що відповідач та позивач разом здійснювали підприємницьку діяльність. При ньому, в листопаді 2021 року ОСОБА_2 передавав ОСОБА_4 кошти в розмірі трьох тисяч доларів США. Ці кошти він попередньо у нього позичив та пояснив, що вони необхідні для повернення ОСОБА_7 як плату за придбаний автобус. Їх зустріч відбулася в кафе "Кастелло" в м. Нововолинську.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, його представника, покази свідків, дослідивши у судовому засіданні інші докази, з`ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно положень ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 2 ст.1047 ЦК України, визначає, що на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст.610 цього Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання. Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, з урахуванням наведених вище обставин суд зазначає наступне.

У письмовій розписці від 16 березня 2021 року відповідач ОСОБА_2 зазначив, що 01 березня 2021 року взяв у позику у ОСОБА_4 гроші у розмірі 30000 доларів США на строк шість місяців, які зобов`язувався повернути 01 вересня 2021 року. Крім того, у розписці відповідач власноручно зазначив, що кожного місяця, до повного повернення позики, він зобов`язується сплачувати по 500 доларів США ОСОБА_4 , як відсотки за користування позикою. У разі неповерння ним позики ОСОБА_4 у встановлений строк або несплати відсотків за користування позикою, він розуміє наслідки та готовий понести відповідальність за невиконання взятих на себе зобов`язань, відповідно до чинного законодавства України (т.1 а.с.9). У вказаній розписці поставили свої підписи ОСОБА_11 та ОСОБА_4 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Розписка, що надана позивачем містить умови отримання позичальником в борг коштів, фактичне отримання ОСОБА_2 цих коштів, а також письмове зобов`язання щодо їх повернення.

Більше того, 16 березня 2021 року ОСОБА_11 , як дружина відповідача, надала письмову згоду на укладення договору позики ОСОБА_2 . У своїй заяві ОСОБА_11 підвердила аналогічні умови вказаного договору, укладеного між сторонами 16 березня 2021 року (т.1 а.с.10).

Письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Обґрунтовуючи на заперечення позову удаваність спірного договору, відповідач не врахував, що у такому випадку обидві сторони виявляють вільне волевиявлення, яке направлено на досягнення певного правового ефекту, але в той же час сторони домовляються про інші правові наслідки.

Водночас ОСОБА_2 та його представником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наміру (у обох сторін договору), приховати інший договір.

Представництво інтересів позивача відповідачем при придбанні рухомого майна в користь позивача, як вказує представник відповідача, є, на думку суду, доволі необгрунтованою та фактично абсурдною формою прихованого договору.

Так, в нотаріально завіреній заяві ОСОБА_12 зазначив, що у серпні 2020 року ОСОБА_13 приніс йому кошти, які отримав від ОСОБА_4 на виконання договору купівлі-продажу автобусу у сумі 28000 доларів США. Належний йому автобус він передав ОСОБА_14 , а також технічний паспорт та підписався в договорі купівлі-продажу, де покупцем виступила ОСОБА_4 . Пояснив, що ОСОБА_13 купив автобус для ОСОБА_15 , якого в свою чергу попросив придбатиЛукашук ОСОБА_9 (т.1 а.с.62, 153).

Однак, в акті приймання-передачі гуманітарної допомоги від 07 червня 2023 року (т.1 а.с.102) зазначається, що транспортний засіб марки AUTOBUS SCANIA K114, номер кузова НОМЕР_1 був переданий безоплатно та безповоротно представником ТзОВ "Володимир-Транс" ОСОБА_12 , на користь ВЧ НОМЕР_2 .

Аналізуючи вищевказані докази, суд приходить до висновку, що після укладення і підписання ОСОБА_12 договору купівлі-продажу транспортного засобу, другою стороною в якому виступила ОСОБА_4 , він як представник юридичної особи, у 2023 року розпорядився вказаним рухомим майном.

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 зазначено, що реальним вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.

З огляду на викладене, оскільки судом встановлено наявність усіх необхідних юридичних фактів на підтвердження укладення договору позики, суд приходить висновку, що вказаний договір мав місце між сторонами 16 березня 2021 року.

Більше того, із змісту написаної відповідачем розписки, суд встановив чітке волевиявлення ОСОБА_2 отримати кошти у позивача за договором позики і жодних відомостей про представництво інтересів позивача, придбання рухомого майна та/або його використання, розписка не містить.

Надані відповідачем та його представником докази, зокрема переписка позивача з Тетяною (невстановленою особою) 31 березня та 17 березня 2021 року, а також пояснення свідків, не спростовують встановлених судом обставин, а навпаки вказують на договірну природу відносин сторін.

При цьому, судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не виконав взятих на себе зобов`язань, строк за якими настав 01 вересня 2021 року.

При ухваленні рішення у справі суд враховує, що договором позики сторони погодили та встановили розмір процентів, а позивачем (її представником) було надано розрахунок обумовлених відсотків, за виключенням сплачених відповідачем сум.

При ухваленні рішення, за відсутності спростування відповідачем та/або його представником встановлених фактів, суд погоджується з наданим представником позивача розрахунком, та зазначає, що одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні іншою особою.

Оскільки достатніх належних та допустимих доказів, в розумінні ст.77, ст.78 ЦПК України, на спростування позовних вимог, відповідачем та/або його представником надано не було, суд, з огляду на долучені та досліджені судом докази сторони позивача, задоволює позов в повному обсязі та стягує з відповідача ОСОБА_2 в користь позивача ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 16 березня 2021 року, що включає суму боргу 30000 доларів США та відсотки нараховані за договором позики у розмірі 10500 доларів США. Згідно з офіційним курсом НБУ гривні щодо долара США, станом на дату подання позову до суду (т.1 а.с.11-12) сума заборгованості еквівалентна 1481028,30 грн.

Враховуючи вимоги ст.141 ЦПК України, суд стягує з відповідача в користь позивача сплачений останнім судовий збір в розмірі 13688, 40 грн., а також 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджені документально (т.1 а.с.5, 21-22).

Керуючись ст.12, ст.13, ст.81, ст.89, ст.141, ст.263, ст.264, ст.265, ст.268, ст.272, ст.273 ЦПК України, на підставі ст.202, ст.207, ст.509, ст.525, ст.526, ст.530, ст.1048, ст.1049 ЦК України, суд

ухвалив:

Позов задоволити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ) в користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ) 1481028 (один мільон чотириста вісімдесят одна тисяча двадцять вісім) грн. 30 коп. заборгованості за договором позики від 16 березня 2021 року.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ) в користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ) 13420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) грн. судового збору та 5000 (п`ять тисяч) грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а всього 18420 (вісімнадцять тисяч чотириста двадцять) грн.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11 травня 2026 року.

Головуючий суддя підпис А.В. Василюк