Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №161/22292/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/22292/25

Провадження № 2/161/1927/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі:

головуючого судді Гриня О.М.

за участю секретаря судового засідання Жежерун Д.А.

представника позивача Андріяш Н.В.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , яка подана в її інтересах адвокатом Андріяш Наталією Валеріївною до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст позовних вимог

Адвокат Андріяш Н.В. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_2 з вищевказаним позовом.

Позовну заяву обґрунтовує тим, що 15.11.2019 між сторонами було зареєстровано шлюб, однак, період перебування у фактичних шлюбних стосунках сторін справи не співпадає з датою офіційної реєстрації шлюбу з огляду на що сторона позивача з метою захисту майнових прав на набуте в цей період майно вимушена встановлювати такий факт у судовому порядку.

Зазначає, що в шлюбних стосунках без офіційної реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у період з 2016 року до моменту офіційної реєстрації шлюбу – 15.11.2019. Проте, встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу необхідно не з моменту фактичного початку спільного проживання як сім`я, а з 24.10.2017, оскільки відповідач ОСОБА_1 перебував в іншому офіційно зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі №161/12272/17, яке набрало законної сили 23.10.2017.

Відтак, 2016 році ОСОБА_2 та ОСОБА_1 почали проживати разом, спочатку у двоюрідної сестри позивача ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , де облаштували спільний сімейний побут, були пов`язані взаємними правами та обов`язками, притаманними сім`ї, почали вести спільний сімейний бюджет.

В кінці вересня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 переїхали до квартири ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , де спільно проживали, були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки чоловіка та дружини, що проживають як сім`я, ОСОБА_1 особисто оплачував усі комунальні платежі, послуги оптичних мереж інтернет, їздили на спільні відпочинки.

Сторони починаючи з 2016 року вели спільний бюджет, оплачували комунальні послуги за рахунок спільних коштів подружжя, однак фактичні дії щодо їх оплати вчиняв ОСОБА_1 .

Проживаючи спільно як сім`я сторони вирішили придбати спільне сімейне житло. Восени 2019 року ОСОБА_2 поїхала на заробітки до Республіки Польща, де працювала та передавала зароблені кошти чоловіку ОСОБА_1

16.10.2019 сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_1 , на придбання якої ОСОБА_2 було витрачено також грошові кошти в розмірі 5 000,00 доларів США, які їй передав ОСОБА_4 , за яким вона здійснювала догляд.

Таким чином, в період перебування у фактичних шлюбних стосунках без реєстрації шлюбу фактично за кошти ОСОБА_2 було придбано квартиру АДРЕСА_3 . Договір купівлі-продажу квартири за взаємною згодою укладався відповідачем ОСОБА_1 , оскільки в цей час ОСОБА_2 перебувала на заробітках в Республіці Польща. Між подружжям було чітке розуміння та домовленість, що квартира набувається в спільну власність за зароблені ОСОБА_2 грошові кошти для подальшого спільного проживання. Придбана квартира знаходиться в чотирьох квартирному житловому будинку, власником іншої квартири поряд є матір ОСОБА_2 та саме з метою догляду за останньою квартира була придбана саме там. В подальшому з певною періодичністю позивач їздила на заробітки до Республіки Польща та заробляла кошти для проведення ремонтних робіт в квартирі.

Таким чином, квартира АДРЕСА_3 набула статусу об`єкта права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просить суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 24.10.2017 до дня офіційної реєстрації шлюбу – 15.11.2019 та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 . Стягнути з відповідача на користь позивача понесені по справі судові витрати.

ІІ. Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. Відзив мотивований тим, що у квітні 2016 році він познайомився з ОСОБА_2 та на початку 2017 року поселився у її квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , де проживав та оплачував комунальні послуги. Оскільки вони з ОСОБА_2 планували одружитися, то він вирішив придбати квартиру в якій і розпочати сімейне життя. Зазначає, що квартири АДРЕСА_3 куплена ним за його власні кошти, які зароблені до знайомства з позивачем. Враховуючи наведене, просив суд відмовити у задоволенні позову.

ІІІ. Процесуальні дії суду, клопотання та заяви учасників судового процесу, позиція сторін у судовому засіданні

Ухвалою судді від 03.11.2025 відкрито загальне позовне провадження у справі.

03.11.2025 ухвалою суду вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 .

Протокольною ухвалою суду від 22.01.2026 закрито підготовче провадження у справі.

В судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримала та просила задовольнити з наведених у позовній заяві підстав.

У попередніх судових засіданнях ОСОБА_2 суду пояснила, що познайомилася з відповідачем в 2016 році, згодом вони почали проживати разом, вели спільний побут, мали спільний бюджет, їздили до її матері в Чаруків, де спільно садили та обробляли город, також, їздили на відпочинок до Туреччини. Працюючи в Республіці Польща вона заробила грошей для придбання квартири та маючи деякі заощадження було прийнято рішення знайти квартиру біля її матері у с. Чаруків, оскільки вона хотіла жити близько біля матері щоб доглядати за нею. Купівлею квартири займався її брат ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на якого її й було оформлено. Після купівлі квартири, вона надавала кошти для проведення ремонту та облаштування побуту.

Відповідач позовних вимог не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову. Суду пояснив, що з позивачем проживав з 01.01.2017 по 2025 рік, між ними панувала любов, взаєморозуміння та повага. Зазначив, що протягом всього свого життя він відкладав грошові кошти собі на пенсію, але згодом вирішив купити квартиру, щоб ОСОБА_2 не дорікала йому, що він «квартирант» у її помешканні. Відтак, у 2019 році він купив квартиру в с. Чаруків.

ІV. Фактичні обставини справи

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.10.2017, яке набрало законної сили 23.10.2017 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розірвано.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14.10.2025 № 447567085 відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 .

Право власності набуте на підставі договору купівлі-продажу квартири № 1998 від 16.10.2019, посвідченого приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області.

15.11.2019 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 .

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 , яка є рідною сестрою позивача ОСОБА_2 суду пояснила, що квартира АДРЕСА_3 куплена її сестрою у будинку, де живе їхня матір та саме позивач наполягала на купівлі квартири біля матері з метою догляду за останньою. Відповідач ОСОБА_1 їй відомий, оскільки є чоловіком її сестри, з яким вона також проживала до офіційної реєстрації шлюбу з 2016 року. З відповідачем вони часто зустрічалися на сімейних святкуваннях та інших заходах, ОСОБА_1 завжди користувався грошима, які заробляла ОСОБА_2 , відповідно вона надавала кошти на ремонт спірної квартири, яким він займався.

Свідок ОСОБА_8 проживає у сусідній квартирі за адресою: АДРЕСА_4 . Сторін знає орієнтовно дев`ять років і саме як подружжя, вони разом приїжджали до матері ОСОБА_2 , вели спільне господарство, садили город, поки ОСОБА_2 була на заробітках, ОСОБА_1 займався господарством в с. Чаруків. Після придбання квартири в 2019 році, сторони спільно робили там ремонт.

Свідок ОСОБА_3 , яка є двоюрідною сестрою ОСОБА_2 суду повідомила, що сторони проживали разом з 2016 року за адресою: АДРЕСА_1 у неї, спали разом, оплачували комунальні послуги, зокрема електроенергію, ОСОБА_2 дбала про ОСОБА_1 як за свого чоловіка.

Свідок ОСОБА_5 , суду пояснив, що він є рідним братом ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_1 знає давно, оскільки він є чоловіком його сестри, вони проживали разом орієнтовано 13 років, спочатку у ОСОБА_3 , потім на квартирі позивача, а згодом вирішили придбати спільне житло. Зазначив, що він разом з ОСОБА_1 їздив на укладення договору про купівлю квартири за грошові кошти, які дала ОСОБА_2 . Відповідно, позивач оплачувала і ремонт у цій квартирі, а ОСОБА_1 займався його організацією та проведенням. Гроші ОСОБА_2 заробила закордоном, а ще отримала від ОСОБА_4 , якого доглядала. Для нього сторони завжди були сім`єю, хоч і одружилися через деякий час після того як прожили разом.

Із наданих суду стороною позивача фото, які наявні в «Електронному суді» вбачається, що на фото від 06.10.2018 та від квітня 2018 зображені позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 , на фото від січня 2017 року зображений ОСОБА_1 , на фото від 01.10.2017 з підписом «Чаруків» зображений відповідач ОСОБА_1 та рідний брат позивача – ОСОБА_5 на святкуванні дня народження.

Відповідно до наданих суду видаткових накладних, квитанцій на оплату, замовлень покупця, рахунків на оплату за період 2023-2024 роки вбачається придбання будівельних матеріалів, сантехніки, плитки.

V. Мотиви суду та застосоване законодавство

Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ст.318 ЦПК України у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено, зокрема, який факт заявник просить встановити та з якою метою. Мета встановлення факту - це ті наслідки, настання яких бажав би заявник.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки - складають сім`ю.

Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено.

Вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю позивачкою заявлена з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін.

Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.

Судом встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.10.2017, яке набрало законної сили 23.10.2017 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розірвано.

Позивач ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі в спірний період не перебувала.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільного побуту; взаємних прав та обов`язків (статті 3, 74 СК України).

При застосуванні статті 74 СК України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

Для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) погодилася з тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлена у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.

У зазначеній постанова Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічний висновок міститься у постанові ВС від 23.05.2024 у справі № 441/1811/20.

Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарством є сукупність осіб, які:

1.спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, у даному випадку така обставина визнається самим відповідачем, який вказує про це у відзиві на позовну заяву та в усних поясненнях наданих суду.

2.забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти такі обставини суд вважає підтвердженими, зокрема, як показами свідків так і поясненнями самих сторін у справі.

3.взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації, вказані обставини суд вважає підтвердженими показаннями свідків у однієї з яких сторони проживали та усними поясненнями сторін.

4.щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини у даному випадку такі довготривалі відносини суд вважає підтвердженими, як показами свідків та і фотознімками на яких зображені сторони.

Досліджені судом покази свідків в цілому так і кожен зокрема з врахуванням того, що відповідач визнає факт наявності між ним та відповідачем фактичних шлюбних відносин у період з 2017 року до дня реєстрації шлюбу дозволяють суду зробити висновок, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у спірний період перебували у фактичних шлюбних відносинах.

Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Належними та допустимими доказами спільного проживання є, зокрема, докази: ведення спільного господарства, наявність у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, інших доказів, які вказують на наявність між ними сталих відносин, притаманних сім`ї.

Отже, оскільки в ході судового розгляду був підтверджений факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 24.10.2017 до дня офіційної реєстрації шлюбу – 15.11.2019, враховуючи, що цей факт необхідний позивачеві для захисту своїх майнових прав, вказаний факт слід встановити і задовольнити позов в цій частині.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.

У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (п.п. 40-44 постанови ВП ВС від 23.01.24 у справі № 523/14489/15).

Судом встановлено, що за період спільного проживання ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_1 за рахунок їх спільних коштів ними було придбане квартиру АДРЕСА_3 .

Право власності набуте на підставі договору купівлі-продажу квартири № 1998 від 16.10.2019, посвідченого приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14.10.2025 № 447567085 відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 .

Наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Як зазначалось вище, згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У статті 60 СК України (яка міститься у главі 8 цього Кодексу) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і ст.368 ЦК України.

Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

З огляду на викладене, оскільки ОСОБА_2 надано достатньо доказів в обґрунтування позову в частині щодо придбання спірного майна, як такого, що має статус спільного сумісного майна, виходячи із принципу рівності часток, оскільки презумпція спільності права власності на набуте майно належними та допустимими доказами відповідачем не спростована, як співвласнику спірного майна, суд визнає за ОСОБА_2 право власності на половину майна, що є предметом спору за даним позовом.

Надані квитанції на підтвердження ремонтних робіт та придбання будівельних матеріалів, суд до уваги не приймає, оскільки з них неможливо встановити кому вони видавалися, хто саме здійснював по них оплату та на яку адресу доставлялися будівельні матеріали.

Також, суд враховує, що заперечення відповідача щодо спільного придбання квартири звелися лише до його усних пояснень та не були підтверджені належними доказами, чим відповідно не доведено придбання спірного майна за його особисті кошти.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення позову.

VI. Судові витрати

Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача, тому вимоги позивача про відшкодування відповідачем судових витрат підлягають до задоволення.

Крім того суд зауважує, що стороною позивача в ході судового розгляду зроблено заяву про подання доказів на підтвердження її витрат на професійну правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 315, 318, 354 ЦПК України, на підставі ст.ст. 3, 36, 60, 69-70, 74 СК України, ст. 368 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_2 , яка подана в її інтересах адвокатом Андріяш Наталією Валеріївною до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ майна подружжя – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати понесені у зв`язку зі сплатою судового збору в розмірі 6 484 (шість тисяч чотириста вісімдесят чотири) гривні.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 );

Відповідач: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , РНОКПП – НОМЕР_3 ).

Повне рішення складено та підписано 12 травня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області О.М. Гринь