Вирок від 11 травня 2026 р. у справі №569/20857/25 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/20857/25

1-кп/569/759/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне кримінальне провадження №12025181010000473 від 13.02.2025 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рівне, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

1. Історія провадження

30.09.2025 до Рівненського міського суду Рівненської області надійшли матеріали кримінального провадження №12025181010000473 від 13.02.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України.

Ухвалою суду від 01.10.2025 у даному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.

17.11.2025 закінчено підготовче судове засідання, кримінальне провадження призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 29.04.2026 відмовлено в задоволенні клопотання захисника про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.3 ст. 197-1 КК України на підставі ст. 48 КК України, у зв`язку із зміною обстановки.

2. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

ОСОБА_4 , достовірно знаючи, та розуміючи, що ним буде вчинено неправомірні дії, реалізуючи свій умисел та усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх злочинних дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, точної дати та час досудовим розслідуванням не встановлено, але не пізніше липня 2024 року, ОСОБА_4 , не переконався в правомірності своїх дій (без отримання попереднього дозволу чи погодження із власником земельної ділянки), не будучи обізнаним щодо належного оформлення права власності, права користування чи оренди на землю та її державної реєстрації, а також відповідних документів, які дають право виконувати будівельні роботи, в порушення положень ст. 14 Конституції України, згідно з якою земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, право власності на яку гарантується та набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, за відсутності будь-яких підстав набуття права на землю, передбачених ст. 116 Земельного кодексу України, відповідно до якої громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону, нехтуючи вимогами ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України, згідно з якою громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі - продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю), ст. 125 Земельного кодексу України, згідно з якою право власності на земельну ділянку, або її оренди, право державної реєстрації цих прав виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності, право постійного користування, або оренди земельною ділянкою, та його державної реєстрації, які регламентують набуття і реалізацію права на землю, ч. 5 ст. 26, п. 1 ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», п. 3.2. «Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна», самовільно захопив частину земельної ділянки площею 0,0017 га, з кадастровим номером 5610100000:01:001:0069, із загальної площі 0,2076 га, за адресою: м. Рівне, вул. Князя Острозького, на якій, не маючи жодних дозвільних документів на початок виконання будівельних робіт, самостійно розпочав реконструкцію квартири АДРЕСА_2 , шляхом влаштування (будівництва) двоповерхової прибудови із зовнішніми габаритними розмірами 3,08 м на 5,56 м, що в свою чергу являється нерухомим майном.

Таким чином, ОСОБА_4 визнається судом винним у самовільному будівництві будівлі на самовільно зайнятій земельній ділянці, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України.

3. Позиції учасників судового провадження

Обвинувачений ОСОБА_4 вину визнав повністю, підтвердив фактичні обставини вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, що викладені в обвинувальному акті, просив суд здійснювати розгляд з урахуванням вимог ч. 3 ст. 349 КПК України. Йому роз`яснено та зрозуміло неможливість у подальшому оспорити фактичні обставини в апеляційному порядку.

Під час його допиту в судовому засіданні пояснив, що дійсно в липні 2024 року самовільно захопив частину земельної ділянки, що за адресою: м. Рівне, вул. Князя Острозького, на якій, не маючи жодних дозвільних документів на початок виконання будівельних робіт, самостійно розпочав реконструкцію квартири АДРЕСА_2 , шляхом влаштування (будівництва) двоповерхової прибудови. У вчиненому розкаявся, просив суворо не карати, призначити покарання у виді штрафу.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 не заперечував щодо розгляду кримінального провадження згідно ч. 3 ст. 349 КПК України, просив дослідити висновок судової будівельно-технічної експертизи, звернув увагу суду на позитивні характеристики обвинуваченого, наявність пом`якшуючих обставин, погодився з позицією прокурора щодо призначення покарання у виді штрафу в мінімальному розмірі.

Прокурор підтримав обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, просив суд, з урахуванням думки обвинуваченого, здійснювати розгляд, ураховуючи вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та обмежитись допитом обвинуваченого, дослідженням даних, що характеризують особу обвинуваченого, відомостей щодо процесуальних витрат. Прокурор не оспорив фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим, йому зрозуміло неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Представник потерпілого ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилася, подала клопотання, в якому просила розгляд справи проводити без її участі, вказала, що будь-які претензії до обвинуваченого відсутні, міру покарання просила визначити на розсуд суду.

4. Мотиви суду

Положенням ч. 3 ст. 349 КПК України визначено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За приписами ч. 2 ст. 349 КПК України обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені.

Обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України є: повне визнання вини обвинуваченим, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження, кваліфікації дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин.

Суд, враховуючи повне визнання вини обвинуваченим за ч. 3 ст. 197-1 КК України, повідомлення ним фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, які відповідають обставинам, викладеним в обвинувальному акті, заслухавши думки учасників судового провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позицій, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та ухвалив обмежитись допитом обвинуваченого, дослідженням даних, що характеризують особу обвинуваченого, документів щодо процесуальних витрат, а також дослідженням висновку судової будівельно-технічної експертизи.

При цьому, суд виходить з того, що кримінальне правопорушення, вчинене обвинуваченим, не є складним, обвинувачений розуміє суть пред`явленого обвинувачення, розуміє зміст фактичних обставин справи, які не оспорює, усвідомлює неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку, про що заявив у судовому засіданні. Відтак, у даному випадку у суду відсутні сумніви щодо добровільності й істинності позиції обвинуваченого з цього питання.

З дослідженого судом висновку судової будівельно-технічної експертизи № СЕ-19/118-25/7999-БТ від 15.07.2025 вбачається, що двоповерхова прибудова до існуючого об`єкта нерухомого майна, що за адресою: АДРЕСА_1 є нерухомим майном, який не відповідає наданому на експертизу технічному паспорту, а саме двоповерхова добудова до існуючого об`єкта нерухомого майна (житлового будинку) відсутня, а її технічні характеристики не зазначаються.

Таким чином, відповідно до ст. 22 КПК України, стороною обвинувачення доведено, що ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 197-1 КК України, тобто самовільне будівництво будівлі на самовільно зайнятій земельній ділянці.

При призначенні покарання суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до нетяжких злочинів. Також суд враховує особу обвинуваченого, а саме те, що ОСОБА_4 на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

За таких обставин, суд вважає, що покарання обвинуваченому необхідно призначити в межах санкції ч. 3 ст. 197-1 КК України у виді штрафу.

На думку суду, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, саме таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретним його обставинам та наслідкам, буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобіганню скоєнню ним нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат. Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

З огляду на ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_4 витрати на проведення судової експертизи у сумі 8914 (вісім тисяч дев`ятсот чотирнадцять) гривень підлягають стягненню з обвинуваченого.

Речові докази відсутні.

Цивільний позов в цьому кримінальному провадженні не заявлявся.

Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирався і підстав для його обрання суд не вбачає.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку, суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368, 373, 374, 615 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь держави судові витрати на залучення експертів в розмірі 8914 (вісім тисяч дев`ятсот чотирнадцять) гривень.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Рівненський міський суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду.

Суд на підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, після складання та підписання повного тексту вироку обмежився проголошенням його резолютивної частини. Копію повного тексту вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.

Суддя Рівненського міського суду ОСОБА_7