Постанова від 10 травня 2026 р. у справі №949/864/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/864/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2026 року м.Дубровиця

Суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Оборонова І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, які надійшли від ІНФОРМАЦІЯ_1 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 , про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, уродженця м. Рубіжне Луганської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , непрацюючого, паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , виданий 20 жовтня 2021 року, орган, що видав — 4655,

за ч. 1 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №338068 від 25 квітня 2026 року встановлено, що 25 квітня 2026 року о 15 год. 00 хв. на контрольному посту « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на автомобільній дорозі Р-05 на північній околиці н.п. Орв`яниця Сарненського району Рівненської області, на відстані 32 км до лінії державного кордону, у контрольованому прикордонному районі, ОСОБА_1 мав намір здійснити незаконний перетин державного кордону України в Республіку Білорусь.

Своїми діями ОСОБА_1 , за змістом протоколу, порушив вимоги статті 9 Закону України «Про державний кордон України», тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується відповідним записом у протоколі про адміністративне правопорушення (а.с. 1).

Крім того, у матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 , у якій він просить розглянути справу без його участі (а.с. 8).

З огляду на те, що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, не є обов`язковою, а також враховуючи наявність письмової заяви ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі, суд вважає можливим розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, повно й об`єктивно з`ясувавши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і відеозапису, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП докази оцінюються судом за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна саме дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому суд виходить з того, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності необхідно довести наявність у її діях події та складу адміністративного правопорушення, а також вину саме цієї особи, підтверджену належними, допустимими і достатніми доказами. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом вини особи, оскільки є лише процесуальним документом, у якому уповноважена особа викладає обставини, які, на її думку, свідчать про вчинення правопорушення.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Частиною 1 ст. 204-1 КУпАП передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.

Стаття 9 Закону України «Про державний кордон України» визначає, що перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку.

Отже, для наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, необхідно встановити не лише загальний намір особи або припущення про можливу мету її пересування, а конкретні фактичні дані про перетинання державного кордону України або про вчинення дій, які за своїм характером безпосередньо спрямовані на таке незаконне перетинання. Спроба незаконного перетинання державного кордону не може ототожнюватися з абстрактним наміром, висловлюванням про можливу поведінку в майбутньому, перебуванням у контрольованому прикордонному районі чи відсутністю окремих документів.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, має виражатися у конкретній поведінці особи, яка свідчить про безпосередній початок реалізації наміру незаконно перетнути державний кордон України. Такими діями можуть бути, зокрема, прямування безпосередньо до лінії державного кордону поза пунктом пропуску, подолання інженерних споруд, перебування у безпосередній близькості до державного кордону за обставин, які виключають іншу розумну мету, використання засобів або способів, спрямованих саме на незаконний перетин, узгоджені дії з іншими особами щодо такого перетину чи інші конкретні дії, які об`єктивно виходять за межі звичайного пересування особи у прикордонній місцевості.

Як убачається з матеріалів справи, у справі містяться протокол про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №338068 від 25 квітня 2026 року (а.с. 1), протокол про адміністративне затримання (а.с. 2), копія паспорта громадянина України (а.с. 3), довідка з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 4), копія повістки ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 5), рапорт інспектора прикордонної служби (а.с. 6), схема виявлення порушення (а.с. 7) та заява ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі (а.с. 8).

Основним документом, на підставі якого сформульовано адміністративне обвинувачення, є протокол про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №338068. У ньому зазначено, що ОСОБА_1 25 квітня 2026 року о 15 год. 00 хв. перебував на контрольному посту «Горинь» на автомобільній дорозі Р-05 на північній околиці н.п. Орв`яниця, на відстані 32 км до лінії державного кордону, та мав намір здійснити незаконний перетин державного кордону України в Республіку Білорусь.

Водночас фабула протоколу не містить опису конкретних дій ОСОБА_1 , які б свідчили саме про спробу незаконного перетинання державного кордону України. У протоколі не зазначено, що ОСОБА_1 вчинив будь-які конкретні дії, які могли б свідчити про безпосередню спробу незаконного перетинання державного кордону України, наприклад: рухався безпосередньо до лінії державного кордону поза пунктом пропуску, залишив транспортний засіб і прямував у напрямку кордону, мав при собі засоби для подолання прикордонних загороджень чи орієнтування на місцевості, узгоджував з іншими особами спосіб або маршрут незаконного перетину, вчиняв конспіративні дії або іншим чином перейшов від наміру до безпосереднього виконання дій, спрямованих на незаконне перетинання державного кордону.

Фактично у протоколі зазначено лише про перебування ОСОБА_1 у контрольованому прикордонному районі на відстані 32 км до лінії державного кордону та про висновок посадової особи щодо наявності у нього наміру незаконно перетнути державний кордон України. Однак сам по собі висновок про намір без опису конкретних об`єктивних дій не може вважатися достатнім для підтвердження складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.

Суд звертає увагу, що контрольований прикордонний район є територією, на якій діє спеціальний прикордонний режим, однак саме перебування особи у такому районі не утворює складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП. Для відповідальності за цією нормою необхідним є встановлення саме незаконного перетинання або спроби незаконного перетинання державного кордону України, а не лише перебування у прикордонній місцевості.

Із рапорту інспектора прикордонної служби вбачається, що під час несення служби на контрольному посту « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на автомобільній дорозі Р-05 на північній околиці н.п. Орв`яниця, на відстані 32 км до лінії державного кордону, у контрольованому прикордонному районі, було зупинено маршрутний транспортний засіб марки «Мерседес», у якому під час перевірки було виявлено громадянина України ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .

У рапорті зазначено, що в результаті перевірки документів було встановлено відсутність у ОСОБА_1 військово-облікових документів. При цьому в самому рапорті вказано, що такими діями ОСОБА_1 порушив п. 8 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1147 від 27 липня 1998 року, тобто, за висновком посадової особи, вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 202 КУпАП.

Отже, сам зміст рапорту свідчить, що безпосередньо встановленою та зафіксованою обставиною було саме перебування ОСОБА_1 у контрольованому прикордонному районі без військово-облікового документа, а не вчинення ним конкретних дій, які утворюють спробу незаконного перетинання державного кордону України. Питання можливої відповідальності особи за порушення правил прикордонного режиму за ст. 202 КУпАП не є предметом розгляду у цій справі, оскільки до суду надійшли матеріали саме за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.

Надалі у рапорті зазначено, що під час первинного опитування стало відомо, що ОСОБА_1 21 квітня 2026 року був депортований з Республіки Польща через пункт пропуску «Шегині», а на питання про те, яким чином під час дії воєнного стану він потрапив до Республіки Польща, останній повідомив, що незаконно перетнув державний кордон України з Республікою Білорусь у районі н.п. Зарічне та в подальшому був переміщений до Республіки Польща. Також у рапорті зазначено, що під час повернення до місця реєстрації він отримав повістку від представників ІНФОРМАЦІЯ_6 на прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_7 для уточнення даних та подальшої мобілізації, а під час спілкування повідомив про небажання проходити військову службу та про те, що у разі мобілізації знову зможе незаконно перетнути державний кордон з Республікою Білорусь.

Оцінюючи ці відомості, суд зазначає, що вони не доводять факту вчинення ОСОБА_1 саме 25 квітня 2026 року спроби незаконного перетинання державного кордону України. Навіть за умови буквального сприйняття наведених у рапорті пояснень, вони стосуються або можливої поведінки особи у минулому, або висловлювання про можливу поведінку в майбутньому у разі мобілізації. Такі відомості самі по собі не є доказом того, що саме у момент виявлення на контрольному посту « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ОСОБА_1 вже перейшов до безпосереднього виконання дій, спрямованих на незаконне перетинання державного кордону України.

Суд звертає увагу, що адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП настає не за наявність у особи певних намірів, побоювань, небажання проходити військову службу, попередню можливу поведінку чи висловлювання про ймовірні майбутні дії, а саме за незаконне перетинання або спробу незаконного перетинання державного кордону України. Тому для притягнення особи до адміністративної відповідальності необхідно встановити конкретні обставини саме поточної події, яка інкримінується особі, та довести, що в межах цієї події особа вчинила дії, які утворюють об`єктивну сторону правопорушення.

Матеріали справи не містять належних доказів того, що ОСОБА_1 25 квітня 2026 року прямував саме до державного кордону з метою його незаконного перетину. Навпаки, з матеріалів убачається, що його було виявлено у маршрутному транспортному засобі марки «Мерседес» на автомобільній дорозі, а не безпосередньо біля лінії державного кордону, не у прикордонній смузі під час руху пішки до кордону, не під час подолання прикордонних інженерних споруд і не під час будь-яких інших дій, які безпосередньо свідчили б про реалізацію наміру незаконно перетнути державний кордон України.

Крім того, у протоколі про адміністративне правопорушення у графі пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 зазначив, що слідував до місця проживання, а військово-облікового документа при собі не мав, оскільки він знаходиться за місцем проживання. Такі пояснення не є безумовним доказом відсутності складу правопорушення, однак вони підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами. При цьому жодними належними та достатніми доказами ці пояснення у частині відсутності безпосередньої спроби незаконного перетинання державного кордону не спростовані.

Копія повістки ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка міститься у матеріалах справи, підтверджує лише факт оформлення відповідного виклику ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Однак сама по собі наявність повістки не доводить, що особа саме 25 квітня 2026 року намагалася незаконно перетнути державний кордон України. Так само можливе небажання особи проходити військову службу, навіть якщо таке зазначене у рапорті, не може автоматично ототожнюватися зі спробою незаконного перетинання державного кордону без встановлення конкретних дій, спрямованих на такий перетин.

Суд також бере до уваги наявну в матеріалах справи схему виявлення порушення. Разом з тим зазначена схема має загальний характер і сама по собі не містить конкретного опису дій ОСОБА_1 , не підтверджує його безпосереднього руху до державного кордону, не встановлює способу, маршруту чи засобів незаконного перетину, а також не спростовує тієї обставини, що особу було виявлено на відстані 32 км до лінії державного кордону у маршрутному транспортному засобі. Тому така схема не може бути визнана достатнім доказом наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.

Окремо суд звертає увагу на неузгодженості у матеріалах справи. Так, протокол про адміністративне правопорушення складено 25 квітня 2026 року, тоді як у рапорті зазначені обставини несення служби та виявлення особи з датами, які не узгоджуються між собою та з іншими матеріалами справи. Зокрема, у тексті рапорту вказано про несення служби з 08 год. 30 хв. 08 квітня 2025 року до 08 год. 30 хв. 09 квітня 2025 року, а також про подію 25 квітня 2025 року, тоді як інші документи справи стосуються 25 квітня 2026 року. При цьому в кінці рапорту зазначена дата 09 квітня 2026 року, тобто дата, яка передує події, відображеній у протоколі як така, що відбулася 25 квітня 2026 року.

Зазначені розбіжності мають істотне значення для оцінки достовірності матеріалів справи, оскільки стосуються не другорядних відомостей, а часу несення служби, часу виявлення особи та дати складання рапорту. За таких обставин рапорт не може сприйматися як належне і достатнє підтвердження саме тієї події, яка зазначена у протоколі про адміністративне правопорушення від 25 квітня 2026 року. У поєднанні з відсутністю у протоколі та інших матеріалах справи конкретного опису дій ОСОБА_1 , безпосередньо спрямованих на незаконне перетинання державного кордону України, такі неузгодженості виключають можливість беззаперечного висновку про наявність у його діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.

Суд не вправі самостійно доповнювати фабулу протоколу новими фактичними обставинами, змінювати зміст адміністративного обвинувачення або замість органу, який склав протокол, встановлювати ті дії, які не були належним чином описані у протоколі. Такі дії суду фактично означали б самостійне формування адміністративного обвинувачення, що є неприпустимим з огляду на принцип законності та презумпцію невинуватості.

Таким чином, із досліджених матеріалів убачається лише те, що ОСОБА_1 був виявлений у маршрутному транспортному засобі на контрольному посту «Горинь» у контрольованому прикордонному районі на відстані 32 км до лінії державного кордону, у нього, за твердженням посадової особи, були відсутні військово-облікові документи, а також у рапорті наведено відомості про його попереднє перебування за кордоном, депортацію з Республіки Польща та висловлювання щодо можливої поведінки у майбутньому. Разом з тим ці обставини не доводять, що саме 25 квітня 2026 року ОСОБА_1 вчинив незаконне перетинання або спробу незаконного перетинання державного кордону України.

Сам лише факт перебування особи у контрольованому прикордонному районі, відсутність військово-облікового документа, наявність повістки до РТЦК та СП, попереднє перебування особи за межами України чи висловлювання про можливі майбутні дії не можуть бути достатніми для висновку про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, без встановлення конкретних дій, безпосередньо спрямованих на незаконне перетинання державного кордону України.

За таких обставин висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, ґрунтувався б не на безпосередньо встановлених фактичних даних, а на припущенні про можливий намір особи незаконно перетнути державний кордон України. Такий підхід суперечить вимогам ст. 7, 245, 251, 252, 280 КУпАП та ч. 3 ст. 62 Конституції України.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП передбачено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 284 КУпАП за наявності обставин, передбачених ст. 247 цього Кодексу, виноситься постанова про закриття справи.

Враховуючи наведене, беручи до уваги відсутність належних, допустимих та достатніх доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, а також зважаючи на презумпцію невинуватості та обов`язок тлумачити всі сумніви щодо доведеності вини особи на її користь, суд доходить висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутні подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, а тому провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо нього підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст. 247, 283, 284, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, її захисником до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя: підпис

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду Оборонова І.В.