Окрема думка від 28 квітня 2026 р. у справі №367/13097/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.

29 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 367/13097/25

провадження № 61-3271св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В, Пархоменко П. І., постановою від 29 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнив. Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 18 грудня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

В цій справі ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на дії (бездіяльність) дії начальника Ірпінського ВДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Зейналової А., стягувач - КП «Бучасервіс» Бучанської міської ради.

Просила визнати дії начальника Ірпінського ВДВС протиправними та зобов`язати вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження (скасування арешту) майна ОСОБА_1 , а саме квартири за адресою АДРЕСА_1 , що був зареєстрований 05.07.2004 року за №52135 на підставі постанови № вх.179 від 05.02.2003 року, Виконавча служба Ірпінського УЮ.

Скарга мотивована тим, що цей арешт накладений відповідно до постанови від 05 лютого 2003 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження при примусовому виконанні виконавчого листа №2-2229 від 10 січня 2000 року, який був виданий Ірпінським міським судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь Бучанського ЖЕК боргу в сумі 149,57 грн.

На підставі рішення Бучанської міської ради від 28 січня 2021 року №413-7-VIII, Бучанський ЖЕК перейменовано у КП «Бучасервіс». Відповідно до довідки від 09 липня 2025 року №99, виданої КП «Бучасервіс» БМР, ОСОБА_1 не має заборгованості по комунальних платежах, тобто заборгованість, яка стягувалась в межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-2229 від 10 січня 2000 року, який був виданий Ірпінським міським судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь Бучанського ЖЕК боргу в сумі 149,57 грн, відсутня.

З відповідною заявою 17 жовтня 2025 року представник власника майна звернувся до органу виконавчої служби, долучивши всі наявні документи та докази сплати заборгованості по виконавчому провадженню.

24 жовтня 2025 року на адресу заявника надійшов лист за №46582/7, відповідно до якого орган виконавчої служби відмовив у скасуванні арешту, відмовився прийняти кошти у виконавчому провадженні та рекомендував звернутися до суду.

Суди встановили, що постановою від 05 лютого 2003 року державного виконавця Ірпінського ВДВС при примусовому виконанні виконавчого листа Ірпінського суду Київської області №2-2229 від 10 січня 2000 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Бучанського ЖЕК боргу в сумі 149,57 грн накладено арешт все майно, що належить ОСОБА_1 , зокрема - на квартиру за АДРЕСА_2 .

На час розгляду справи вказана квартира обтяжена арештом, який був зареєстрований 05 липня 2004 року за № 52135 реєстратором: Ірпінська міська державна нотаріальна контора.

17 жовтня 2025 року представник боржниці звертався з заявою про зняття вказаного арешту з майна до органу виконавчої служби.

24 жовтня 2025 року на адресу заявника надійшов лист, відповідно до якого орган виконавчої служби відмовив у скасуванні арешту, відмовився прийняти кошти у виконавчому провадженні, роз`яснив можливість зняття арешту з майна за рішенням суду.

Також повідомив про знищення матеріалів виконавчого провадження у зв`язку із закінченням строку зберігання матеріалів, враховуючи час накладання арешту (05 липня 2004 року) та період початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, встановлена об`єктивна причина відсутності інформації про виконавче провадження в системі та зазначено про неможливість встановлення інформації про виконавче провадження.

Згідно з довідкою від 09 липня 2025 року №99, виданої КП «Бучасервіс» БМР, ОСОБА_1 станом на 01 червня 2025 року не має заборгованості по комунальних платежах. Заборгованість, яка стягувалась в межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2229 від 10 січня 2000 року, який був виданий Ірпінським міським судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь Бучанського ЖЕК боргу в сумі 149,57 грн, відсутня.

У листі Ірпінського міського суду Київської області від 09 жовтня 2025 року

№ 2-2229/99 вказано, що цивільна справа № 2-2229/99 за позовом Бучанського ЖЕК до ОСОБА_1 про стягнення боргу була знищена пожежею, яка сталася в ніч з 26 на 27 травня 2004 року.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 18 грудня 2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року, в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження» (абзац 1 пункту 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна»).

За обставин цієї справи у задоволенні скарги ОСОБА_1 слід відмовити. При цьому суд роз`яснив скаржнику право на звернення до суду з позовною заявою про зняття арешту з майна за правилами позовного провадження.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, однак також зазначив, що матеріали справи не містять доказів виконання постанови від 05 лютого 2003 року державного виконавця Ірпінського ВДВС, зокрема сплати основного боргу, виконавчого збору, витрат виконавчого провадження; ОСОБА_1 не надала інформації щодо стану виконання постанови суду, дати та підстави закінчення виконавчого провадження, не надала належних доказів на підтвердження порушення порядку накладення арешту 05 липня 2004 року. Тому відсутні підстави для зняття арешту з майна ОСОБА_1 Ірпінським ВДВС.

Колегія суддів в цій справі врахувала висновки Верховного Суду про те, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19)); судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у спеціальному порядку, передбаченому для цього законодавством, а не у позовному провадженні. Такий підхід до застосування норм є усталеним і був передбачуваним для позивача (див. пункт 19.2. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від ЗО травня 2024 року в справа № 541/1409/22).

Касаційний суд також врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24), в якій Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання, чи є підстави для зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу. Зазначила, що визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту. При вирішенні скарги по суті вказала, що суди попередніх інстанцій при розгляді скарги не встановили конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, від яких залежить як задоволення заяви боржника про зняття арешту, так і визначення посадової особи, яка уповноваження зняти такий арешт. У зв`язку з цим зробила висновок, що отримавши заяву про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, відділ державної виконавчої служби повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви, тому суд мав зобов`язати відділ державної виконавчої служби надати матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та в залежності від цього прийняти рішення за скаргою. І тому направила справу на новий розгляд.

У справі, що переглядається, колегія суду застосувала аналогічний підхід та зазначила, що, отримавши заяву ОСОБА_1 про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, Ірпінський ВДВС повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 .

Під час нового розгляду справи судам належить врахувати наведені в цій постанові висновки, встановити конкретні обставини та підставу завершення виконавчого провадження (якщо воно було завершене) у межах якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 та за результатами цього прийняти мотивоване рішення про задоволення або відмову в задоволенні скарги.

Також Верховний Суд зазначив, що боржник не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом, зокрема розділом VII ЦПК України, у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту. ОСОБА_1 звернулася саме зі скаргою у порядку передбаченому розділом VII ЦПК України, проте суд першої інстанції безпідставно вказав про необхідність боржнику звертатися із позовною заявою про зняття арешту з майна за правилами позовного провадження.

З висновками Верховного Суду погодитися не можемо з таких мотивів.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (стаття 4 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року в справі № 750/3917/17 (провадження № 14-24цс20)).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, цим законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону, а також рішеннями, які відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом (стаття 447 Розділ VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (статті 447-1 Розділ VII ЦПК України).

Відповідно до частин другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання (стаття 453 ЦПК України).

Таким чином, розділом VII ЦПК України встановлено спеціальний порядок, за яким здійснюється судовий контроль за виконанням судових рішень. Застосування такого способу захисту пов`язане з наявністю наступних критеріїв (умов):

суб`єктами звернення зі скаргою є лише сторони виконавчого провадження;

предметом оскарження є неправомірність рішень, дій або бездіяльності виконавця чи посадової особи органу державної виконавчої служби;

порушення прав, свобод чи інтересів сторони виконавчого провадження;

можливість усунення порушення (поновлення порушеного права заявника) у виконавчому провадженні відповідно до повноважень виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби.

Виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення у встановленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку до: повернення виконавчого документа стягувачу - стаття цього 37 Закону; закінчення виконавчого провадження - стаття 39 Закону.

Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (див. подібні висновки у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22).

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем).

Підстави зняття арешту з майна визначені також у статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Зокрема, частинами першою, другою цієї статті передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У частинах другій - четвертій цієї статті визначено, що виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10,15 частини першої статті 34 цього Закону.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) вказано, що «законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій); у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків. Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-7111)».

У частині третій статті 37 цього Закону законодавець передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку- боржника, крім рішень немайнового характеру.

Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" щодо створення умов для виконання угод про врегулювання спору (мирових угод), укладених між іноземним суб`єктом та державою Україна» № 1662-ІХ від 15 липня 2021 року, що набрав чинності 05 серпня 2021 року, статтю 40 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено частиною четвертою, згідно із якою у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мировоїугоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Аналіз змісту Закону № 1662-1X від 15 липня 2021 року свідчить, що зазначеною нормою передбачений єдиний випадок, коли виконавець може зняти арешти з майна боржника та скасувати інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи після повернення виконавчого документа стягувачу, без відновлення виконавчого провадження (повторного прийняття виконавчого документу до виконання), і такий випадок пов`язаний лише з укладенням відповідної угоди про врегулювання спору (мирової угоди) між іноземним суб`єктом та державою Україна (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2025 року у справі № 636/3930/23).

Разом з тим, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу (частина перша статті 37 цього Закону) не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків, є можливим зняття виконавцем арешту з майна боржника після повернення виконавчого документа стягувачу, без відновлення виконавчого провадження (повторного прийняття виконавчого документу до виконання), також на підставі судового рішення про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (стаття 432 ЦПК України). Цей висновок підтверджується практикою Верховного Суду (див., зокрема постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 203/3435/21, Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2024 року у справі № 333/395/22).

Результат аналізу наведених положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить, що:

за загальним правилом арешт, накладений на майно (кошти) боржника у виконавчому провадженні, знімається у разі закінчення виконавчого провадження;

частинами першою - четвертою цієї статті 59 цього Закону визначені спеціальні підстави зняття арешту з майна боржника під час виконання судового рішення;

у частині третій статті 37 цього Закону передбачені спеціальні підстави зняття арешту з майна боржника при поверненні виконавчого документа стягувачу;

після повернення виконавчого документа стягувачу (без повторного прийняття виконавчого документу до виконання, відновлення виконавчого провадження) виконавець має право зняти арешт з майна боржника лише у випадках:

укладення відповідної угоди про врегулювання спору (мирової угоди) між іноземним суб`єктом та державою Україна (частина четверта статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»);

на підставі судового рішення про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (стаття 432 ЦПК України);

у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 цього Закону).

Отже, під час примусового виконання судового рішення боржник не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту прав боржника - оскарження рішення, дій, бездіяльності виконавця чи посадової особи органу державної виконавчої служби в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Аналогічний висновок викладений і в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), оскільки у наведеній справі боржник звернувся до суду із позовом до відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з належного йому нерухомого майна під час примусового виконання судового рішення.

Разом з тим, якщо вимога боржника про зняття арешту з майна пред`являється після завершення виконавчого провадження, її підстави не пов`язані з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності виконавця, а зняття арешту не належить до повноважень виконавця, то арешт може бути знятий за рішенням суду і така вимога підлягає розгляду лише за правилами позовного провадження, за якою належним відповідачем є особа, в інтересах якої накладено арешт. Відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець або інший орган (установа), який у випадках, передбачених законом, виконує судове рішення, може бути залучено до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Такі вимоги не можуть бути ефективно розглянуті в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, оскільки задоволення відповідної скарги є апріорі неможливим за відсутності підстав для зняття арешту, які належить до повноважень виконавця.

За обставин цієї справи ОСОБА_1 посилалася на порушення її прав як власника володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю, оскільки її зобов`язання, у зв`язку з якими був накладено арешт, припинилися, доводів щодо неправомірності процесуальних дій державного виконавця стосовно арешту майна або бездіяльності щодо його не зняття при завершенні виконавчого провадження не наводила.

Суди встановили, що орган виконавчої служби відмовив у скасуванні арешту, відмовився прийняти кошти у виконавчому провадженні та роз`яснив можливість зняття арешту з майна за рішенням суду. Також повідомив про знищення матеріалів виконавчого провадження та враховуючи час накладання арешту (05 липня 2004 року) і період початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень - об`єктивну причину неможливості відновлення виконавчого провадження. У листі Ірпінського міського суду Київської області від 09 жовтня 2025 року № 2-2229/99 вказано, що цивільна справа № 2-2229/99 за позовом Бучанського ЖЕК до ОСОБА_1 про стягнення боргу була знищена пожежею, яка сталася в ніч з 26 на 27 травня 2004 року.

За таких обставин неможливим є звернення ОСОБА_1 до суду для вирішення питання про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, а зняття арешту з її майна не належить до повноважень виконавця. Тобто у цій справі має місце інший випадок, коли арешт може бути знятий лише за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні скарги, поданої в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, та роз`яснив скаржнику право на звернення до суду з позовною заявою про зняття арешту з майна за правилами позовного провадження.

Практика Верховного Суду щодо розгляду у позовному провадженні вимог власника (боржника у завершеному виконавчому проваджені) про зняття арешту з майна, які не пов`язані з оскарженням порушення порядку накладення арешту або бездіяльності щодо його не зняття, як процесуальної дії виконавця, була сталою до ухвалення постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) (див. постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 204/910/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 425/1341/17, від 24 липня 2019 року у справі №330/78/17-ц, від 28 серпня 2019 року у справі № 522/23419/16, від 09 квітня 2020 року у справі № 732/1195/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 761/27033/18, від 17 березня 2021 року у справі № 234/9605/18).

Разом з тим, хоч Об`єднана палата у наведеній справі і вирішувала позов боржника про зняття арешту з майна під час примусового виконання судового рішення, проте зробила загальний висновок щодо застосування норми права про те, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом.

Такий підхід призводе до неможливості захисту прав власності «колишніх» боржників у завершених виконавчих провадженнях, порушеного збереженням арешту майна, потреба в якому відпала, і вимога про зняття якого не пов`язана з оскарженням дій/бездіяльності виконавців.

В цій ситуації Верховний Суд в окремих випадках все ж задовольняє такі скаргиза відсутності судового рішення про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, з висновком, що «наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном» (див. постанови Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 та інші). Проте очевидно, що жодного відношення до порядку судового контролю за виконанням судових рішень, передбаченому розділом VII ЦПК України, такий висновок не має.

З урахуванням викладеного колегії суддів необхідно було постановити ухвалу, якою передати цю справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від наведеного висновку (шляхом його конкретизації), викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61 -4726сво19).

Судді: Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко