Постанова від 10 травня 2026 р. у справі №279/126/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/126/26 Головуючий у 1-й інст. Недашківська Л. А.

Категорія 76 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.,

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеконференції в м. Житомирі цивільну справу №279/126/26 за позовом ОСОБА_1 до виробничого підрозділу «Локомотивне депо Коростень» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця», заінтересована особа – акціонерне товариство « Українська залізниця» про невиконання умов колективного договору, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Недашківської Л.А. у м. Коростені,

в с т а н о в и в :

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом у якому просив стягнути з АТ «Українська залізниця» в особі філії «Локомотивна компанія» виробничого підрозділу «Локомотивне депо Коростень» одноразову грошову допомогу у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 175 394,15 грн; стягнути з АТ «Українська залізниця» додаткову матеріальну допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітків, що становить 105 236,94 грн; матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів, що становить 18 168,00 грн; середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум за три місяці, що становить 105 236,49 грн. Стягнути з відповідача понесені судові у розмірі 4051,21 грн та витрати на професійну правничу допомоги у розмірі 8000,00 грн. Позов обґрунтовано тим, що позивач тривалий час перебував у трудових відносинах з акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Локомотивна компанія», виробничий підрозділ «Локомотивне депо Коростень». Наказом № 27/ос від 03 листопада 2025 року його було звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України. Саме з цією підставою звільнення чинний колективний договір АТ «Укрзалізниця» прямо пов`язує надання працівникові додаткових соціальних гарантій. При звільненні відповідач здійснив лише частковий остаточний розрахунок, виплативши компенсацію за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки. Цей факт сторонами не заперечується і, по суті, підтверджує визнання відповідачем обов`язку провести повний розрахунок із працівником у день припинення трудових відносин. Водночас інша частина виплат, право на які у позивача виникло безпосередньо в день звільнення, відповідачем не проведена. 12 листопада 2025 року представником позивача було направлено адвокатський запит №103 з метою отримання інформації про стан виконання наказу та виплати належних коштів, відправлення повернулося до відділення зв`язку відправника із зазначенням причини «повернення», що свідчить про фактичне невручення кореспонденції адресату. Така поведінка відповідача свідчить про навмисне ухилення від отримання офіційного запиту адвоката та підтверджує його протиправну бездіяльність. Повторний адвокатський запит №АЗ-123 від 02.12.2025 щодо невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік та одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію розглянуто керівництвом виробничого підрозділу «Локомотиве депо Коростень» філії «Локомотивна компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» та було отримано відповідь №Т4-28 01-03/136 від 05.12.2025, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік ОСОБА_1 буде здійснена після прийняття окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця», про що зазначено у наказі про припинення трудового договору від 03.11.2025 №27/ос., а на момент звільнення та станом на поточну дату, відповідного рішення не прийнято. Представником було подано уточнюючий адвокатський запит №130 від 12.12.225 щодо наявності у виробничого підрозділу «Локомотивне депо Коростень» » філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» повноважень в односторонньому порядку призупиняти дію положень колективного договору, у тому числі щодо виплат, гарантованих колективним договором, а також щодо нормативних та статутних підстав таких дій і надання відповідних завірених документів. У відповідь вх. №Т4-28-01-04/21 від 15.12.2025 повідомлено, що виробничий підрозділ «Локомотивне депо Коростень» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» не є юридичною особою та не наділений повноваженнями надавати запитувану інформацію від імені АТ «Укрзалізниця». Йдеться про виплати, які прямо і недвозначно передбачені чинним колективним договором, а саме: одноразову грошову допомогу у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітків, гарантовані пунктом 8.13 Колективного договору на 2001–2005 роки, пролонгованого на 2006–2025 роки, а також матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів, передбачену пунктом 3.10 змін і доповнень до цього ж колективного договору. Натомість відповідач листом повідомив позивача, що зазначені виплати будуть здійснені лише після прийняття «окремого рішення» АТ «Укрзалізниця», фактично поставивши реалізацію вже набутого трудового права у залежність від внутрішньої управлінської волі роботодавця. Такий підхід суперечить самій природі трудових гарантій та не ґрунтується на вимогах закону. Колективний договір відповідно до статей 9, 13 та 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» є обов`язковим для сторін та не може бути змінений або зупинений в односторонньому порядку. Відповідач не надав суду жодних доказів того, що положення колективного договору щодо спірних виплат були змінені або призупинені за згодою сторін соціального діалогу. Внутрішні рішення правління АТ «Укрзалізниця» не мають нормативного характеру, не можуть підміняти собою колективний договір і не звільняють роботодавця від виконання взятих на себе зобов`язань. Посилання відповідача на воєнний стан також не можуть бути визнані правомірними. Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не передбачає можливості скасування або відтермінування соціальних гарантій, встановлених колективним договором. Аналогічну правову позицію висловлено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23, а також у судових рішеннях у спорах з АТ «Укрзалізниця», де суди прямо зазначали, що воєнний стан не звільняє роботодавця від обов`язку виконувати чинний колективний договір. Спірні виплати не здійснюються відповідачем протягом понад трьох місяців з дати звільнення позивача, що утворює самостійну підставу для застосування статті 117 КЗпП України. Оскільки право позивача на відповідні виплати є безспірним, прямо випливає з чинного колективного договору та не заперечується по суті відповідачем, невиплата таких сум зумовлена виключно протиправною бездіяльністю роботодавця. За цих обставин позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, зокрема за три місяці невиплати належних сум.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 березня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції допустив грубе порушення процесуального права, поклавши в основу рішення обставини, які не були предметом усунення недоліків позовної заяви. Ухвалою від 26.01.2026 року позовну заяву залишено без руху, однак у зазначеній ухвалі суд не вказав жодного зауваження щодо неналежності відповідача, не вимагав його заміни та не зазначав про необхідність уточнення суб`єктного складу. Позивач, діючи добросовісно, подав заяву про усунення недоліків виключно в межах вимог, визначених судом. У поданій заяві не змінювався відповідач, не уточнювався суб`єктний склад спору. У подальшому ухвалою від 04.02.2026 року суд прийняв позовну заяву в новій редакції та продовжив розгляд справи, фактично підтвердивши, що недоліки усунуті належним чином. Водночас у рішенні суд уперше послався на неналежність відповідача та саме на цій підставі відмовив у задоволенні позову. Таким чином, суд створив приховану процесуальну підставу для відмови, не повідомивши про неї позивача та не надавши можливості її усунути, що суперечить принципам змагальності та справедливого судового розгляду. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що суд не має права покладати в основу рішення обставини, щодо яких сторона не мала можливості надати пояснення, а визначення відповідача є правом позивача, а не суду. Крім того, суд незаконно застосував процедуру залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі. Ухвалою від 07.01.2026 року суд відкрив провадження, встановивши відповідність позовної заяви вимогам ЦПК України . Після цього, 26.01.2026 року позовну заяву залишено без руху, а 04.02.2026 року — повторно прийнято до розгляду. Така процесуальна поведінка фактично свідчить про подвійне відкриття провадження у справі, що не передбачено нормами ЦПК України. Після відкриття провадження суд позбавлений права повертатися до стадії перевірки позовної заяви на відповідність вимогам закону. Верховний Суд у своїй практиці наголошує, що застосування ст.185 ЦПК України після відкриття провадження є неприпустимим. Отже, суд допустив істотне порушення процесуального порядку розгляду справи, що саме по собі є підставою для скасування рішення. Суд також підмінив передбачену законом процедуру заміни неналежного відповідача. Відповідно до ст.49 ЦПК України питання заміни неналежного відповідача вирішується судом за участю сторін та з постановленням відповідної ухвали. У даній справі суд не застосував зазначену норму, не постановив ухвалу про заміну відповідача, не надав позивачу можливості висловити позицію щодо цього питання, а натомість фактично погодився з доводами відзиву та використав їх як підставу для відмови у позові. Така поведінка суду свідчить про вихід за межі наданих повноважень та підміну процесуальних механізмів, встановлених законом. Суд першої інстанції дійшов висновку про неналежність відповідача та поклав цю обставину в основу рішення, проте така обставина не була предметом процесуального розгляду у встановленому законом порядку. З матеріалів справи вбачається, що питання належності відповідача порушувалося виключно у відзиві відповідача, тоді як суд: не постановляв ухвали про вирішення питання належності відповідача не застосовував процедуру, передбачену ст.49 ЦПК України не пропонував позивачу надати пояснення або визначитися щодо заміни відповідача. Більше того, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху відсутні будь-які зауваження щодо неналежності відповідача або необхідності уточнення суб`єктного складу спору. Таким чином, позивач був об`єктивно позбавлений можливості висловити свою позицію з цього питання або вжити відповідних процесуальних дій. Незважаючи на це, суд у рішенні фактично погодився з доводами відзиву відповідача та використав їх як підставу для відмови у задоволенні позову. Така поведінка суду є грубим порушенням принципів змагальності та рівності сторін Фактично суд першої інстанції не вирішив питання належності відповідача у передбаченому законом порядку, але використав це як самостійну підставу для відмови у позові, що є істотним порушенням норм процесуального права та підставою для скасування рішення. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неналежність відповідача, застосувавши виключно формальний підхід. Разом з тим практика Верховного Суду виходить із необхідності оцінки реальних правовідносин та фактичного змісту трудових відносин, зокрема того, хто здійснює прийняття на роботу, звільнення працівника, нарахування та виплату заробітної плати. Саме такі функції у спірних правовідносинах здійснював виробничий підрозділ. Навіть за відсутності у нього статусу юридичної особи це не може бути підставою для відмови у позові, оскільки відповідно до правових позицій Верховного Суду питання належного відповідача є процесуальним і підлягає вирішенню судом шляхом застосування відповідних процесуальних механізмів, а не шляхом відмови у задоволенні позову. Зазначає, що суд допустив істотне порушення принципів диспозитивності та змагальності сторін. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а сторони самостійно визначають предмет та підстави позову, а також склад учасників справи. У даному випадку суд фактично втрутився у реалізацію процесуальних прав позивача, самостійно визначивши належного відповідача, хоча позивач не заявляв клопотання про його заміну, а суд не ініціював відповідну процедуру у встановленому законом порядку. Більше того, суд поклав в основу рішення доводи відзиву відповідача, не забезпечивши належної можливості позивачу надати заперечення саме щодо питання належності відповідача, оскільки це питання не було предметом ухвали про залишення позову без руху. Таким чином, суд фактично став на сторону відповідача, порушив баланс процесуальних прав сторін та принцип рівності учасників процесу, що є несумісним із засадами цивільного судочинства. Висновки суду щодо неналежності відповідача є також помилковими по суті. Саме виробничий підрозділ «Локомотивне депо Коростень» здійснює прийняття працівників на роботу, їх звільнення, веде кадровий облік, нараховує та виплачує заробітну плату, має власну печатку та фактично виконує функції роботодавця. Спір виник саме з діяльності цього підрозділу, оскільки стосується невиплати належних сум при звільненні та виконання умов колективного договору. Отже, саме цей підрозділ є безпосереднім суб`єктом спірних правовідносин. Навіть за умови відсутності у підрозділу статусу юридичної особи це не є підставою для відмови у позові, оскільки суд був зобов`язаний вирішити питання про належного відповідача у порядку, визначеному процесуальним законом, а не відмовляти у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновків, що позов пред`явлено до неналежного відповідача - Виробничого підрозділу "Локомотивне депо Коростень" філії "Локомотивна компанія" АТ "Українська залізниця", яке не має статусу юридичної особи, а отже, не може бути належним відповідачем у вказаній справі.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд івирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (частини перша, друга статті 80 ЦК України).

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва (третя статті 95 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що: філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20)); юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-11424сво23)).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

В даній справі встанолено, що 06 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до виробничого підрозділу «Локомотивне депо Коростень» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця», заінтересована особа – АТ «Укрзалізниця» про невиконання умов колективного договору.

Згідно п.13,18 Статуту АТ «Українська залізниця», товариство набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому порядку. Товариство утворює філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи як на території України, так і за її межами, які діють на підставі положень.

Позивач клопотання про залучення як відповідача АТ «Укрзалізниця» не заявляв. Суд першої інстанції не врахував, що виробничий підрозділ «Локомотивне депо Коростень» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» є відокремленим підрозділом, а відтак не має статусу юридичної особи, філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору.

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 377 ЦПК України).

Суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права ( частина 4 статті 367 ЦПК України).

У зв`язку з наведеним, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржене рішення скасувати та закрити провадження у справі.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 березня 2026 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до виробничого підрозділу «Локомотивне депо Коростень» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця», заінтересована особа – акціонерне товариство « Українська залізниця» про невиконання умов колективного договору закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 травня 2026 року.

Головуючий Т.М. Павицька

Судді Р.М. Борисюк

А.М. Шевчук