Постанова від 10 травня 2026 р. у справі №161/1541/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/1541/26 Провадження №33/802/216/26 Головуючий у 1 інстанції:Гринь О. М.

Доповідач: Гапончук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі:

судді - Гапончука В.В.,

за участю

секретаря судового засідання – Богдан Л.М.,

особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 ,

захисник ОСОБА_1 - Гринчук І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 лютого 2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КпАП України,

В С Т А Н О В И В:

Постановою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.02.2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 11.01.2026 року о 16:50 годині в селі Лище по вулиці Центральній керував тз BMW днз НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Медичний огляд на стан сп`яніння проводився зі згоди водія у закладі охорони здоров`я у лікаря нарколога в КП ВОПЛ м. Луцьк, що підтверджується висновком № 19. Дії ОСОБА_1 працівниками поліції кваліфіковані як порушення вимог п.2.9А Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність ч.1 ст.130 КпАП України (а.с.18)

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, особа, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій вважає що суд першої інстанції ухвалив дану постанову з порушенням норм матеріального та процесуального права, при вирішенні даної справи допустив порушення права на захист, не з`ясував всіх обставин, та не дослідив усіх доказів, які мають вагоме значення для правильного її вирішення.

Вказує на те, що у дату, час та місце значене у протоколі про адміністративне правопорушення, автомобілем керувала його дружина ОСОБА_2 , про що зазначала на відео з боді камер, а також даний факт може підтвердити в судовому засіданні.

Окрім цього, долучене до матеріалів справи відеозапис є неякісним та здійснювався перериваючись. Звертає увагу суду на те, що розгляд справи відбувся у його відсутності та захисника, чим було порушено його право на захист.

Просить скасувати постанову та постановити нову, якою закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення (а.с.20-25).

В судове засідання 11.05.2026 року особа, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник Гринчук І.С., будучи належним чином повідомленими про час та місце судового розгляду справи (а.с.39 ) не з`явилися, клопотань про перенесення розгляду справи не подали.

За таких обставин суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженої постанови, судом були створені всі можливі та необхідні умови для реалізації права учасників справи на доступ до правосуддя.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

А тому апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 та його захисника, відповідно до вимог ст.268 КпАП України.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та матеріалами справи про адміністративне правопорушення, врахувавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника дані в попередніх судових засіданнях, приходжу до наступного висновку.

Відповідно до статтей 245, 252, 280 КпАП України при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

На думку апеляційного суду вказаних вимог закону при розгляді справи суд першої інстанції дотримався в повному обсязі.

Судом вжито всіх заходів, передбачених КпАП України, для з`ясування питання, зокрема про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, а тому вищевказаний висновок суду є правильним і повністю відповідає вимогам ст.280 КпАП України.

Факт вчинення ОСОБА_1 згаданого адміністративного правопорушення за обставин, зазначених в оскаржуваній постанові судді, підтверджуються зібраними у справі і належним чином дослідженими місцевим судом доказами. Так, його вина у вчиненні цього адміністративного проступку повністю доводиться:

-протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 567534 від 15.01.2026 року щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КпАП України (а.с.1);

-рапортом виклику на лінію 102 від 11.01.2026 року (а.с.2);

-актом огляду на стан алкогольного сп?яніння з використанням спеціальних технічних засобів щодо ОСОБА_1 (а.с.3);

-висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 19 від 11.01.2026 року щодо ОСОБА_1 (а.с.4);

-письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 11.01.2026 року (відмовою від їх надання на підставі ст.63 Конституції України) (а.с.5);

-письмовими поясненнями свідка ОСОБА_3 від 11.01.2026 року (а.с.6);

-рапортом інспектора СРПП ВП № 3 (м.Луцьк) Луцького РУП у Волинській області Козака А.Ю. від 13.01.2026 року (а.с.7);

-відеозаписом із нагрудної камери поліцейського (а.с.10).

Згідно довідки від 19.01.2026 року, складеної інспектором САП Луцького РУП ГУНП у Волинській області Літвінцової Т., вбачається, що відповідно до інформаційної підсистеми «ГСЦ водійське посвідчення» ОСОБА_1 отримав посвідчення водія на право керування транспортним засобом НОМЕР_2 від 11.04.2014 року (категорія В) (а.с.8-9).

При розгляді справи апеляційним судом 30.03.2026 року було допитано в якості свідка ОСОБА_2 , яка суду дала такі показання, що 11.01.2026 року вона керувала транспортним засобом BMW д.н.з. НОМЕР_1 , так як забирала чоловіка ОСОБА_1 із дня народження. Їдучи додому, дорога була слизькою, її машину занесло в сторону і вона з`їхала в кювет. Злякавшись, вона побігла до батьків, які живуть поруч, а коли повернулася, то вже поряд з їх авто стояв автомобіль працівників поліції. Вона їм повідомила, що керувала даним авто, але вони не стали її слухати.

Апеляційним судом не беруться до уваги дані показання свідка ОСОБА_2 , оскільки вони суперечать первинними поясненням даного свідка, які були надані безпосередньо працівникам поліції на місці вчинення правопорушення. Тому такі показання, на думку суду, фактично спрямовані на уникнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України.

В ході розгляду справи апеляційним судом 20.04.2026 року було допитано в якості свідка інспектора ВП № 3 (м.Луцьк) Луцького РУП у Волинській області ОСОБА_4 , який пояснив, що під час несення служби їм надійшло повідомлення про те, що селі Лище чоловік, рухаючись автомобілем, перебуває у стані алкогольного сп`яніння. Прибувши на місце виклику побачили авто, яке з`їхало у кювер. Свідок вказала, що за кермом авто перебував чоловік ОСОБА_1 , під час спілкування із водієм у нього були явні ознаки алкогольного сп`яніння. Водієві було запропоновано пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального технічного засобу Драгер на місці зупинки транспортного засобу або у лікарні на що водій погодився. Огляд було проведено у медичному закладі, згідно висновку лікаря ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння. Відповідно на водія було складено протокол про адміністративне правопорушення за порушення вимог п.2.9А ПДР, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КпАП України.

Апеляційним судом вжито заходів виклику в судове засідання в якості свідка інспектора ВП № 3 (м.Луцьк) Луцького РУП у Волинській області Козака А.Ю. Проте з невідомих причин він не з`явився на розгляд справи. Учасники провадження в судове засідання не з`явилися, що свідчить про те, що вони не наполягають на повторному виклику свідка, а тому судом беруться до уваги докази, наявні в матеріалах справи.

Долучені до матеріалів адміністративної справи відеозаписи підтверджують винуватість ОСОБА_1 в сукупності з іншими дослідженими судом доказами. Підстав вважати дії поліцейських незаконними, а зібрані у ході досудової підготовки матеріалів докази недопустимими немає.

Апеляційний суд зазначає, що поліцейським дотримано вимоги Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МОЗ та МВС України № 1452/735 від 09.11.2015 року.

Працівники поліції при пропозиції пройти огляд на виявлення стану алкогольного сп`яніння та складенні адміністративних матеріалів діяли цілком у законний спосіб.

Щодо доводів апелянта про те, що він не керував транспортним засобом, то вони є безпідставними та не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи апеляційним судом, а також спростовуються відеозаписом з нагрудних камер поліцейських, які були досліджені судом першої інстанції, на яких зафіксовано, зокрема, що ОСОБА_1 визнавав, що перебував в стані алкогольного сп`яніння та керував транспортним засобом.

Аналізуючи доводи апелянта про те, що наявний в матеріалах справи відеозапис не є безперервним, а тому не є належним доказом у справі, апеляційний суд зазначає, що з долучених до матеріалів відеозаписів події вбачається, що працівники поліції здійснювали відеофіксацію за допомогою технічних засобів, які хоча і не ведуть безперервну відеозйомку (всього 14 файлів), але такі є логічним продовженням один одного, а обставини вчинення правопорушення: а саме перевірку документів ОСОБА_1 , пояснення свідка ОСОБА_3 , проходження огляду ОСОБА_1 на стан сп`яніння у медичному закладі зафіксовані на файлах безперервно і при їх огляді не виникає сумніву у їх достовірності, а отже сам факт відсутності безперервності зйомки під час несення служби працівниками поліції не є підставою для визнання відеозаписів недопустимими доказами. Під час проходження у медичному закладі огляду на стан алкогольного сп`яніння відеофіксація цих обставин не переривалась. Отже, вказаний відеозапис є чітким, містить всі необхідні для кваліфікації дій правопорушника обставини, отриманий поліцейським відповідно до вимог ст.40 Закону України «Про Національну поліцію». Крім того, відеоматеріали чітко відображають обставини, які мають значення для справи, є допустимими доказами, узгоджуються з іншими доказами по справі та оцінюються судом у сукупності з іншими доказами. На переконання суду, інформація, що міститься на відеозаписах, є достатньою для того, щоб зробити висновок про те, що в діях водія ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.

При цьому не заслуговують на увагу суду посилання апелянта про наявність підстав для скасування постанови внаслідок розгляду справи судом першої інстанції саме у відсутності його та захисника.

У постанові суду першої інстанції вірно зазначено, що в судове засідання ОСОБА_1 не прибув, про дату, час та місце його проведення був повідомлений в протоколі про адміністративне правопорушення, крім того про дату час та місце проведення судового засідання, яке зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення, був ознайомлений його захисник при ознайомленні із матеріалами справи 26.01.2026 року. Суд зазначав, що згідно положень ч.2 ст.268 КпАП України участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст.130, не є обов`язковою, а тому неявка особи до суду для розгляду даної категорії справ не перешкоджає ухваленню рішення по суті.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 створено належні умови для реалізації ним процесуальних прав, передбачених ст.63 Конституції України та ст.268 КпАП України, а його захиснику – належні процесуальні умови для захисту ОСОБА_1 .

З огляду на те, що вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ`єктивність дослідження судом обставин справи про адміністративні правопорушення, не має підстав вважати, що в ньому допущена суттєва неповнота судового розгляду.

Апеляційний суд приходить до висновку, що підстави для закриття провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, відсутні.

Проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності вважаю, що винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення є повністю доведеною належними та допустимими доказами в розумінні ст.251 КпАП України, які містяться в матеріалах справи.

Вищевикладені докази у своїй сукупності відтворюють реальну картину перебігу подій, є чіткими та послідовними та не викликають сумніву в апеляційного суду.

Апеляційний суд вважає, що усі доводи апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, щодо незаконності судового рішення, жодним чином не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції, а на думку апеляційного суду, фактично спрямовані на уникнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що місцевий суд обґрунтовано визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, постанова судді першої інстанції є законною та мотивованою, а накладене на ОСОБА_1 безальтернативне стягнення відповідає вимогам ст.ст.23, 33 КпАП України.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення, при цьому доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни чи скасування оскаржуваної постанови.

На підставі викладеного, керуючись статтею 294 КпАП України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 лютого 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КпАП України, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Волинського апеляційного суду Гапончук В.В.