Вирок від 10 травня 2026 р. у справі №949/802/24 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/802/24

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024181110000026 від 17 січня 2024 року по обвинуваченню ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Івано-Франківськ, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, освіти середньої спеціальної, одруженого, раніше не судимого, на момент скоєння злочину перебував на посаді головного сержанта - командира відділення охорони роти-охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовець Збройних Сил України, призваний під час загальної мобілізації, звільнений з військової служби у запас за станом здоров`я, у зв`язку з інвалідністю

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним під час загальної мобілізації та проходячи, службу на посаді головного сержанта - командира відділення охорони роти-охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , у порушення вимог ст. ст. 11, 16, Статуту- внутрішньої служби-Збройний Сил України, ст. ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, які затверджені Законом України №548-XIV від 24 березня 1999 року, в один із днів кінця серпня 2023 року, перебуваючи у лісовому масиві поблизу м. Дубровиця Сарненського район) Рівненської області, точний часта місце досудовим розслідування не встановлено, у порушення спеціального порядку набуття прав власності громадянами на окремі види майна, встановленого Постановою Верховної ради України «Про право власності на окремі види майна» № 2471-ХІ1 від 17.06.1992, Положенням про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №576 від 12.10.1992 та Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеног зброї, пристроїв вітчизняного-виробництва для відстрілу патронів, спорядження гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами-несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №622 від 21.08.1998, маючи умисел, спрямований на придбання та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, шляхом привласнення знайденого, придбав, корпус ручної осколкової гранати Ф-1 оборонного типу та уніфікований запал ручної гранати модернізованого УЗРГМ-2, які в конструктивному поєднанні відповідають зовнішньому вигляду, фізичним та геометричним параметрам ручній осколковій гранаті Ф-1 оборонного типу, яка належить до бойових припасів та в подальшому переніс до власного помешкання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де зберігав без передбаченого законом дозволу до 21 год. 00 хв., 08.01.2024, тобто до вилучення співробітниками поліції у ході огляду місця події.

Своїми умисними протиправними діями, які виразились у придбанні та зберіганні бойових припасів без передбаченого законом дозволу, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся, зберігав ручну осколкову гранату Ф-1 оборонного типу без передбаченого законом дозволу за місцем свого проживання до вилучення співробітниками поліції.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 , з огляду на пояснення та докази, зібрані в ході досудового розслідування і досліджені в ході судового розгляду характеризуючі дані, а також, враховуючи обставини справи, просив визнати обвинуваченого ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України та призначити обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 (три) роки із встановленням іспитового строку 1 (один) рік.

Вислухавши думку прокурора, обвинуваченого, оцінивши у сукупності вищезазначені пояснення, а також дослідивши письмові докази, надані прокурором, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_4 у скоєнні вищевказаного кримінального правопорушення доведена в повному обсязі, а його дії правильно кваліфіковані за частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України.

Суд, за відсутності заперечень учасників судового провадження, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, з`ясувавши правильне розуміння обвинуваченим та іншими учасниками судового провадження змісту цих обставин та за відсутності сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, роз`яснивши їм, що в такому разі вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 придбав та зберігав бойові припаси без передбаченого законом дозволу, а тому його дії суд кваліфікує за частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України.

Оцінюючи надані докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить висновку, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю, а тому кваліфікує його дії за частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України.

До таких висновків суд приходить в результаті детального аналізу обставин події, поведінки обвинуваченого до, під час і після вчинення кримінального правопорушення.

Суд, відповідно до статей 86, 94 Кримінального процесуального кодексу України, оцінюючи досліджені у судовому засіданні показання обвинуваченого, вважає, що ці докази отримані у порядку, встановленому цим Кодексом, а тому є допустимими та прямо підтверджують обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_4 придбав та зберігав бойові припаси без передбаченого законом дозволу.

На підставі статті 94 Кримінального процесуального кодексу України, всебічно, повно й неупереджено дослідивши всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а також оцінивши сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до внутрішнього переконання про те, що показання обвинуваченого узгоджуються між собою, містять достатні дані на підтвердження встановлених судом обставин, що дозволяє суду ухвалити обвинувальний вирок.

Відповідно до статті 50 Кримінального кодексу України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

При вирішенні питання про призначення покарання, суд, відповідно до статей 65-67 Кримінального кодексу України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставою, яка відповідно до статті 66 Кримінального кодексу України, пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття, встановлене в судовому засіданні.

Обставини, які відповідно до вимог статті 67 Кримінального кодексу України, обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , судом не встановлені.

Пленум Верховного Суду України в пункті 3 своєї Постанови від 24 жовтня 2003 року №7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" зазначає, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (стаття 12 Кримінального кодексу України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Також суд враховує практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові по справі №634/609/15-к від 01 лютого 2018 року, згідної якої поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 Кримінального кодексу України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 Кримінального кодексу України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Тому, вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд виходить з того, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення є кримінальним правопорушенням проти громадської безпеки та у відповідності до статті 12 Кримінального кодексу України відносяться до тяжких злочинів.

При призначенні покарання, суд у відповідності до вимог положень статті 65 Кримінального кодексу України бере до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, наявність пом`якшуючих та обтяжуючих обставин, а також інші дані про особу обвинуваченого.

Вивчаючи особу обвинуваченого, судом встановлено, що ОСОБА_4 за місцем проживання характеризується позитивно, нарікань від жителів міста не надходило (а.п.63), ОСОБА_4 не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога (а.п.62), раніше несудимий (а.п.61), на момент винесення вироку звільнений з військової служби у запас, з 26 листопада 2025 року виключений із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та всіх видів забезпечення, згідно з Витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №330 від 26 листопада 2025 року, з якого вбачається, що штаб-сержанта ОСОБА_4 , звільненого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по особовому складу) від 24 листопада 2025 року №59-РС з військової служби у запас на підставі абз.3 пп. «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за станом здоров`я: за наявності інвалідності (на підставі витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №58/25/1644/В від 21.11.2025, рішення №58/25/1644/Р).

Тому, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, враховуючи характеризуючі дані особи обвинуваченого, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_4 слід призначити покарання в межах санкції частини першої статті 263 Кримінального кодексу України, за якою кваліфікуються його дії, а саме у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки зі звільненням від відбування покарання на підставі статті 75 Кримінального кодексу України із встановленням іспитового строку терміном 1 (один) рік та покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1,2 частини 1 статті 76 Кримінального кодексу України.

Зважаючи на викладене вище, суд вважає, що визначене покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 .

Майнова шкода кримінальним правопорушенням не заподіяна.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог статті 100 Кримінального процесуального кодексу України.

Витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні становлять 3029,12 грн., що на підставі частини 2 статті 124 Кримінального процесуального кодексу України, слід стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 в дохід держави.

Керуючись статтями 100, 124, 349, 368, 370, 371, 374, 395 Кримінального процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання - 3 (три) роки позбавлення волі.

На підставі статті 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 1 (один) рік з покладенням відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 76 Кримінального кодексу України обов`язків: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку.

Речові докази:

- корпус ручної осколкової гранати Ф-1, упакований в спецпакет Національної поліції України WAR1354747 та скріплений биркою №7643002, уніфікований запал ручної гранати модернізованого УЗРГМ-2, упакований в спецпакет Національної поліції України WAR1354748 за скріплений-биркою №7643012, що передані на відповідальне зберігання в кімнату зберігання речових доказів ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області за адресою: м. Дубровиця, вул. Воробинська, 25а, Сарненський район, Рівненська область - знищити.

Стягнути із обвинуваченого ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів у сумі 3029,12 грн. (три тисячі двадцять дев`ять гривень 12 коп.).

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя Дубровицького

районного суду ОСОБА_1