Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №595/273/26 — Бучацький районний суд Тернопільської області

Справа № 595/273/26

Провадження № 2-а/595/39/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.05.2026

м. Бучач

Бучацький районний суд Тернопільської області

В складі

головуючого судді Содомори Р.О.,

при секретарі Присташ П.Р.,

з участю ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Бучач справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Ковалівський Б.В., звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення №446 від 22.02.2026, за ч.3 ст.210 КУпАП.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що відповідач вказує на такі обставини: 16 лютого 2026 року о 17:00 позивача було доставлено у супроводі працівників Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) нібито для уточнення персональних даних, і під час звірки персональних даних відповідачем зазначено, що позивача визначено «порушником військового обліку» з 02.09.2025 року з мотивів того, що він не проходив військово-лікарську комісію з метою визначення ступеня придатності до військової служби. Водночас позивач вважає, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки прийнята без належного з`ясування фактичних обставин, без належних доказів на підтвердження події та складу адміністративного правопорушення, а також із порушенням вимог законодавства щодо порядку реалізації повноважень суб`єкта владних повноважень. Зазначає, що законодавство прямо пов`язує виникнення обов`язку проходження військово-лікарської комісії з фактом належного вручення направлення на медичний огляд або з іншим належним доведенням такого обов`язку до відома особи. Відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що позивачу коли-небудь вручалася повістка, виклик або направлення на проходження військово-лікарської комісії. У матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували факт отримання позивачем такого направлення під підпис, факт направлення його засобами електронного зв`язку або іншим чином доведення відповідного обов`язку до відома позивача. За таких обставин відсутні правові підстави стверджувати, що позивач порушив правила військового обліку, оскільки у нього не виник обов`язок проходити військово-лікарську комісію у визначений строк. Таким чином, у діях позивача відсутні подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

11 березня 2026 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступного. Наказом Міністерства Оборони України № 402 від 14.08.2008 чітко регламентований прямий обов`язок проходити ВЛК з метою якісного проведення призову громадян на військову службу за станом здоров`я та неможливість відмовитися від проходження ВЛК. Проходження ВЛК є не правом, а обов`язком військовозобов`язаного, за порушення якого може наставати відповідальність. З норм законодавства випливає, що військовозобов`язані повинні уточнити свої військово-облікові дані, в тому числі дані про медичний огляд з метою визначення ступеня придатності до військової служби, самостійно, без жодних нагадувань, викликів чи спрямувань від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Як видно з відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач не пройшов медичний огляд з метою визначення ступеня придатності до військової служби. Зокрема, також і позивачем не надано відомостей про проходження медичного огляду з метою визначення ступеня придатності до військового обліку. Під час винесення оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210 КУпАП відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Постанова відповідає вимогам ст. 251, 278, 279, 280, 283 КУпАП, є правомірною та відсутні підстави для її скасування. Позивач допустив порушив правила військового обліку, а саме, всупереч норм чинного законодавства не уточнив свої персональні дані шляхом проходження ВЛК для встановлення ступеня придатності до військової служби від початку виникнення такого обов`язку - припинення статусу особи з інвалідністю 01 лютого 2023 року. Відповідно до обставин справи, позивач, будучи військовозобов`язаним, перебуваючи на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , не проходив медичний огляд з метою встановлення ступеня придатності до військової служби, не користувався відстрочкою від призову на військову службу під час мобілізації, не був особою з інвалідністю. Таким чином, позивачем було допущено порушення правил військового обліку, законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про що і було винесено оскаржувану постанову. Виходячи з викладеного та обставин справи, позивачем було вчинено адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП. Постанова про адміністративне правопорушення від 22.02.2026 № 446 була винесена в межах повноважень відповідача та на законних підставах і скасуванню не підлягає. На підставі наведеного просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

16 березня 2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд приймає в якості письмових пояснень у справі, поданих стороною позивача в порядку ст. 44 КАС України (в даній категорії справ, відповідно до ч. 1 ст. 269 КАС України, заявами по суті справи є позовна заява та відзив), згідно яких позивач та його представник вважають відзив необґрунтованим, таким, що не спростовує доводів позовної заяви, не містить належних і допустимих доказів правомірності оскаржуваної постанови, а тому не дає підстав для відмови у задоволенні позову. Зазначає, що відповідач у відзиві фактично підміняє предмет доказування загальними міркуваннями про дію особливого періоду, повноваження ТЦК та СП, важливість проходження ВЛК та необхідність ведення військового обліку. Водночас ключове питання у даній справі полягає в тому, чи доведено належними доказами, що саме позивач мав конкретний і передбачений законом обов`язок, невиконання якого інкриміновано йому в оскаржуваній постанові, та чи було належно підтверджено факт його невиконання. Відповідач не долучив до відзиву жодної постанови ВЛК, жодного свідоцтва про хворобу, жодної довідки ВЛК, жодного витягу з військово-облікових документів чи інших належних документів, з яких би прямо вбачалося, що позивач був раніше визнаний обмежено придатним до військової служби та що такий статус був чинним у правовому значенні для застосування до нього відповідного обов`язку. Без встановлення цієї первинної юридично значимої обставини усі твердження відповідача про непроходження позивачем повторного медичного огляду є припущеннями. Сам по собі запис у реєстрі або загальне посилання у відзиві на відомості Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів не може підміняти собою належний доказ первинного рішення військово-лікарської комісії. Якщо Відповідач стверджує, що позивач був обмежено придатним та повинен був до 05.06.2025 пройти повторний огляд, саме відповідач зобов`язаний надати суду документ, яким такий статус був встановлений, із зазначенням дати, номера, змісту висновку, відповідної статті Розкладу хвороб та інших істотних реквізитів. Зазначає, що при цьому відповідач суперечливо формулює власну позицію. З одного боку, він посилається на положення Закону № 3621-ІХ та на правила щодо повторного проходження ВЛК особами, які були визнані обмежено придатними. З іншого боку, у кінцевій частині відзиву він стверджує, що позивач не був особою з інвалідністю, не користувався відстрочкою та не проходив медичний огляд, а також окремо зазначає, що обов`язок у позивача виник з моменту припинення статусу особи з інвалідністю 01 лютого 2023 року. Такі твердження не тільки не підтверджені належними доказами, але й свідчать про відсутність чіткої, послідовної та індивідуалізованої позиції відповідача щодо фактичних обставин справи.

Представник позивача, будучи присутнім у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав наведених у ньому.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату та час судового засідання, згідно поданого відзиву просить справу розглядати без участі представника відповідача.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані по справі докази та враховуючи норми чинного законодавства, прийшов до наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Статтею 235 КУпАП передбачено, що Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Судом встановлено, що 22 лютого 2026 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковником ОСОБА_3 на ОСОБА_2 , винесено постанову № 446 про адміністративне правопорушення, якою на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн за наступних обставин. 16 лютого 2026 року о 17 год 00 хв ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , житель с. Нові Петликівці Тернопільської області був доставлений у супроводі працівників Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 з приводу уточнення даних. Під час звірки персональних даних було встановлено, що ОСОБА_2 перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 , є порушником військового обліку з 02.09.2025, так як не проходив військово-лікарську комісію з метою визначення ступеня придатності до військової служби. Не користується правом на відстрочку. З наданої ОСОБА_2 копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №485391 від 31.01.2020 вбачається, що він є інвалідом 3 групи, загального захворювання. Інвалідність встановлена на строк до 01.02.2023. Доказів на підтвердження продовження строку інвалідності ОСОБА_2 не надав та є таким, що не користується правом на відстрочку. Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_2 своїми діями (бездіяльністю) порушив вимоги пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» ЗУ Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист, а саме не пройшов військово-лікарську комісію з 2025 року по 30.12.2025 рік з метою визначення придатності до військової служби, чим скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст.210 КУпАП, на нього накладено штраф у сумі 17000 грн.

Частиною 3 статті 210 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку вчинене в особливий період та тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Указом Президента України № 65/2022 від 24.02.2024, затвердженого Законом України № 2105-IX від 03.03.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань на території України оголошено та проводиться загальна мобілізація, яка неодноразово продовжувалась, та діє по теперішній час.

Згідно з абз. 11 ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який в подальшому продовжувався та триває на теперішній час.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року за №2232-XII зі змінами (надалі - Закон №2232-XII).

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту Закон № 3543-XII).

Згідно ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Положеннями абз.4 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: - допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; - призовники - особи, які взяті на військовий облік; - військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; - військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; - резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з п.2,4 пункту 1 Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних та резервістів, Додаток 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні:

- прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів;

- проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів.

Отже, положеннями вищевказаних нормативно-правових актів встановлено обов`язок військовозобов`язаних громадян України проходити медичний огляд для визначення ступеня придатності до військової служби.

В силу ч. 5 ст. 33 Закону №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до оскаржуваної постанови, позивачу ставиться у вину непроходження медичного огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби. Згідно даної постанови ОСОБА_2 порушив п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист».

Згідно із Законом України «Про внесення змін до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №4235-ІХ від 12.02.2025 (далі за текстом Закон №4235-ІХ) були внесені зміни до Закону №3621-IX та п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення викладено в новій редакції: «Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду». Закон України №4235-ІХ набрав чинності 15.02.2025.

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2025 року № 519 внесенні зміни до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 зі змінами, зокрема абзац другий пункту 69 викладено в такій редакції: «Особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію».

Системний аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що обов`язок з проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби покладається на громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності вказаним вище Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю).

Вказані громадяни зобов`язані до 05 червня 2025 року самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Тобто обов`язковою умовою для того, щоб стверджувати про наявність у громадянина України віком від 25 до 60 років обов`язку щодо повторного проходження ВЛК є наявність у такої особи попереднього висновку ВЛК, яким особу визнано обмежено придатною до військової служби.

Відповідач, на виконання ухвали суду від 22 квітня 2026 року, надав відповідь, у якій зазначив, що ОСОБА_2 перебуває на обліку у військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 та проходив медичний огляд у військово-лікарській (призовній) комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 . За інформацією ІНФОРМАЦІЯ_2 документи щодо проходження медичних оглядів за минулі роки знищені як такі, строк зберігання яких закінчився.

Доказів того, що до набрання чинності вищевказаним законом ОСОБА_2 було визнано обмежено придатним та на нього поширювався обов`язок проходити ВЛК до 05.06.2025, згідно п.2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» до постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності не долучено та відповідачем суду не надано.

Таким чином, з матеріалів адміністративної справи не встановлено та відповідачем не доведено, що ОСОБА_2 було визнано обмежено придатним до військової служби, а відтак, на нього поширювався обов`язок проходити ВЛК, як це зазначено в оскаржуваній постанові.

За відсутності цієї обставини, проходження ВЛК регулюється абз. 2 п. 69 Постанови № 560, відповідно до якого особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію.

При цьому, порушення ОСОБА_2 обов`язку, передбаченого абз. 4 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», можливе виключно у разі не проходження ним військово-лікарської комісії у випадку наявності відповідного направлення на ВЛК для проходження медичного огляду, виданого за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Доказів того, що ОСОБА_2 не пройшов військово-лікарську комісію на підставі направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду відповідач не надав.

Згідно вимог ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставах яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно зі ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Останній у справі, що розглядається, не довів правомірності свого рішення, яке оскаржує позивач.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що постанова про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_2 підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

Крім того, позивачем сплачений судовий збір в сумі 532,48 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №ХВХВ-В927-3ЕМ1-348С від 04.03.2026.

Згідно з ч.2 ст.132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Беручи до уваги наведене, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача в користь позивача сплачений судовий збір.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.8,9,10,20,47,77,90,132,139,210,211,241-246 КАС України, ст.ст.210,280,283,284 КУпАП, ст.19 Конституції України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Скасувати постанову №446 від 22 лютого 2026 року, прийняту т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_4 , якою накладено на ОСОБА_2 штраф у сумі 17000 грнза вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_6 532 (п`ятсот тридцять дві) грн 48 коп судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги у десяти денний строк з дня проголошення рішення суду.

Суддя: Р. О. Содомора