Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №451/1872/25 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 451/1872/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"13" травня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого – судді Булкат М.С.,

за участю секретаря судового засідання Соколенко Д. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування безпідставно отриманих грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_5 , звернувся до Радехівського районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування безпідставно отриманих грошових коштів.

В обґрунтуванні позовної заяви зазначено, що у липні 2025 року ОСОБА_1 побачив у мережі Інтернет рекламний ролик брокерських послуг з торгівлі на біржових ринках компанії Braviatrade. Позивач зв`язався із представником компанії. У телефонних розмовах менеджер компанії (фінансовий консультант) пропонував йому інвестувати кошти в цю компанію для участі у біржовій торгівлі. Менеджер надав банківські рахунки, на які потрібно було перерахувати грошові кошти в загальній сумі 83 899 гривень.

В період 22 липня 2025 року позивач перерахував кошти в сумі 20 900 грн на невідомий рахунок. В подальшому, за період з 27 вересня 2025 року та 05 вересня 2025 року позивач переказав на рахунок: ОСОБА_2 суму в розмірі 11 000 гривень, ОСОБА_3 – суму в розмірі 29 999 гривень, ОСОБА_4 – суму в розмірі 22 000 гривень, реквізити яких йому повідомив менеджер, при цьому вважаючи, що вносить їх для поповнення свого торгового рахунку в брокерській компанії «Braviatrade». У зв`язку із цим, у період з 22 липня 2025 року по 27 вересня 2025 року ОСОБА_1 сплатив 83 899 грн.

Надалі він очікував на виведення належних йому грошових коштів, однак жодних виплат здійснено не було. Вебсайт компанії припинив функціонування, зв`язок із її представниками був відсутній, а доступ до особистого кабінету та можливість здійснення будь-яких операцій стали неможливими.

Між позивачем та відповідачами ніколи не було і немає дотепер жодних домовленостей (угод, договорів тощо), жодних послуг йому не надавалось.

Посилаючись на викладенні обставини, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 11000 грн., ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 29 999 грн, ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 22 000 грн., та 20 900 гривень із інших осіб.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися, у позовній заяві просили проводити розгляд справи без участі представника.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, із клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталися, своїм правом подати відзив на позовну заяву не скористалися.

Згідно з частиною першою статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною першою статті 280 ЦПК України передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1)відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2)відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3)відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, убачається, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У рішеннях ЄСПЛ звертає увагу, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

За наведених обставин, відповідно до вимог частини першої статті 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статі 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України договір вважається укладеним у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Частиною 2 статті 1212 ЦК України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком певної події.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості користуватися його майном, шляхом відшкодувати доходи.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норми глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикційного зобов`язання свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 лютого 2022 рок справі № 365/388/20 (провадження № 61-15219св21).

Встановивши відсутність між сторонами будь-яких договірних відносин, а також будь-яких інших визначених законом підстав для набуття ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від ОСОБА_1 грошових коштів, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень про кондикційні зобов`язання.

Відповідно до ухвали суду від 03 лютого 2026 року суддею було витребувано докази від АТ «Ідея Банк», АТ «Креді Агріколь Банк», АБ «Південий», а саме виписки із рахунків, на які були перераховані кошти (а. с. 102–105).

Відповідно до наданої відповіді АТ «Ідея Банк», встановлено, що платіжні картки, на які були перераховані грошові кошти у сумі 11 000 грн та 29 999 грн, відкриті на ім`я відповідачів, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

З аналізу наданих банківських виписок вбачається, що у період 27 вересня 2025 року на вказані рахунки було здійснено зарахування грошових коштів від позивача ОСОБА_1 . Відповідні фінансові операції підтверджуються документально та відображені у матеріалах справи (а. с. 110–112).

Відповідно до наданої відповіді АТ «Креді Агріколь Банк» встановлено, що платіжна картка, на яку було перераховано грошові кошти у сумі 22 000 грн, відкрита на ім`я відповідачки ОСОБА_4 .

З аналізу наданих банківських виписок убачається, що 05 вересня 2025 року на зазначений рахунок було зараховано грошові кошти від позивача ОСОБА_1 . Вказані фінансові операції підтверджуються відповідними документами та відображені в матеріалах справи (а. с. 118–120).

Таким чином, надані докази свідчать про фактичне надходження грошових коштів на рахунки відповідачів, що підтверджує обставини, на які посилається позивач у своїх вимогах. Зазначені докази є належними та допустимими, оскільки отримані від банківської установи в установленому законом порядку та безпосередньо стосуються предмета доказування у даній справі.

Вказані обставини та докази в сукупності з наявними матеріалами справи, дають підстави для висновку про існування між сторонами відповідних фінансових правовідносин, а також підтверджують факт перерахування позивачем грошових коштів на користь відповідачів, що має істотне значення для правильного вирішення спору по суті.

Разом із тим, згідно з відповіддю АБ «Південний», підтверджується факт переказу грошових коштів у сумі 2 100 грн від позивача ОСОБА_1 на платіжну картку № НОМЕР_1 . Водночас банк повідомив, що зазначена картка не обслуговується в АБ «Південний», у зв`язку з чим відсутня можливість встановити особу її власника та надати відповідні відомості.

Крім того, відповідно до наданої інформації АБ «Південний» зарахування грошових коштів у розмірі 18 800 грн на вказану платіжну картку не відбувалося.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги в частині стягнення грошових коштів у сумі 20 900 грн з інших осіб є недоведеними, оскільки належні та допустимі докази, які б підтверджували факт отримання зазначених коштів відповідними особами, у матеріалах справи відсутні.

За наявними у справі доказами, з урахуванням правової позиції позивача та в сукупності досліджених обставин, суд позбавлений можливості встановити осіб, які могли бути причетними до спірних правовідносин, а також ідентифікувати рахунки, на які фактично були перераховані заявлені грошові кошти.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду, за змістом статті 1166 ЦК України для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність сукупності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, а також вини. При цьому обов`язок доказування наявності перших трьох елементів покладається на особу, яка звертається з відповідною вимогою.

У разі якщо за результатами оцінки наданих сторонами доказів встановлено недоведеність позивачем зазначених елементів складу цивільного правопорушення з боку відповідача, це виключає можливість застосування до останнього цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у справі № 905/2191/15.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином аби відповідати стандартові переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі №917/2101/17).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За вимогами ст. ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Суд констатує недостатність доказів для задоволення вимог позивача в частині стягнення грошових коштів в сумі 20 900 гривень, позивач не довів заявлені в позовній заяві обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, відмовивши у частині стягнення грошових коштів у сумі 20 900,00 грн, судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положень процесуального законодавства з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у відповідних частках, а саме:

з ОСОБА_2 – судовий збір у сумі 158 грн, що обчислений пропорційно задоволеним вимогам (11 000 гривень х 1211,20 гривень / 83 899 гривень).

з ОСОБА_3 – судовий збір у сумі 433 грн, що обчислений пропорційно задоволеним вимогам (29 999 гривень х 1211,20 гривень / 83 899 гривень).

З ОСОБА_4 – судовий збір у сумі 317 грн, що обчислений пропорційно задоволеним вимогам (22 000 гривень х 1211,20 гривень / 83 899 гривень).

Керуючись статтями 12,13,76,81,89,141, 258,259,265,268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування безпідставно отриманих грошових коштів, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ідент. номер НОМЕР_3 ) безпідставно набуті кошти у розмірі 11 000 гривень та судовий збір 158 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; ідент. номер НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ідент. номер НОМЕР_3 ) безпідставно набуті кошти у розмірі 29 999 гривень та судовий збір 433 гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 (місце реєстрації: АДРЕСА_4 ; ідент. номер НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ідент. номер НОМЕР_3 ) безпідставно набуті кошти у розмірі 22 000 гривень та судовий збір 317 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя М. С. Булкат