Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №202/4285/26 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/4285/26

Провадження № 2-о/202/164/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі головуючого судді Доценко С.І., секретаря судового засідання Тарасової К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, -

ВСТАНОВИВ:

07 травня 2026 року року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилається на те, що є дружиною ОСОБА_2 , який зник безвісти 29.03.2024 року за особливих обставин під час виконання бойового завдання із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, поблизу населеного пункту Старомайорське Волноваського району Донецької області, що підтверджується Повідомленням на зниклого безвісти № 7-978 від 02.04.2024 року.

Відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ОСОБА_1 , як дружина разом з батьками чоловіка, отримує частину його грошового забезпечення. Встановлення зазначеного факту необхідно їй для реалізації своїх прав відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»

Заявниця зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 батько чоловіка ОСОБА_3 помер у селі Булавинівка, Старобільського району, Луганської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 23.05.2024 року, виданого Старобільським районним відділом запису актів цивільного стану департаменту запису актів цивільного стану на окупованій території .

Заявниця вказує, що померлий був громадянином України і проживав у с. Проїждже, Старобільського району, Луганської області, яке на тепер є тимчасово окупованою територією

Проведення державної реєстрації факту смерті ОСОБА_3 неможливо через те, що факт смерті останньої відбувся на тимчасово окупованій території України.

У зв`язку із наведеним, в заяві ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт того, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 громадянин України, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Булавинівка, Старобільського району, Луганської області, на тимчасово окупованій території України.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 07.05.2026 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено в порядку окремого провадження.

В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з`явилась, про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши надані заявником докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на підставі свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 від 23.05.2023 року, виданого Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №252.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що встановлено судом на підставі свідоцтва про народження ОСОБА_2 , серія НОМЕР_3 від 27.02.1973, виданого Лиманським с/ЗАГС Старобільського району, актовий запис №10.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 23.05.2024 року, виданого на окупованій території Старобільським районним відділом запису актів цивільного стану, ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Булавинівка, Старобільського району, Луганської області, , помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився у Ворошиловградській області, Новопсковському районі, с. Тишковка, про що складено запис про смерть №170249940003000343008 органами влади на окупованій території .

Також, факт смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджено фотографією пам`тника померлому ОСОБА_3 .

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дружиною чоловіка, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який зник безвісті при виконанні військового завдання. Заявниця разом з батьком чоловіка отримувала соціальні виплати ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» . Встановлення факту впливає на розмір виплати.

Його батько якого ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Булавинівка, Старобільського району, Луганської області, що наразі є тимчасово окупованою територією України.

Судом встановлено, що місце смерті ОСОБА_3 – с.Булавинівка Старобільського району, Луганської області входить до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), у зв`язку з чим органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження , а сам орган створений не в порядку, передбаченому Законом України, а тому вказаний орган є незаконним, а свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , видане Старобільським районним відділом запису актів цивільного стану департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Луганської Народної Республіки є недійсним і не створює правових наслідків.

У відповідності до статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частиною 3 статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Відповідно до ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Пунктом 8 частини 1 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

На підставі статті 317 ЦПК України, 1. Заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника. Заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. 2. Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду. 3. У рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків. 4. Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню. Рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Оскарження рішення не зупиняє його виконання. 5. Копія судового рішення видається учасникам справи, негайно після проголошення такого рішення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження або смерті особи.

Згідно з приписами статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», 1. Тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. 2. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

На підставі статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», 1. Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, крім іншого: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

Згідно з Постановою Верховної Ради України від 17.03.2015 року № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнані тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX(зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, Указом від 1 травня 2023 року № 254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3057-IX, Указом від 26 липня 2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-IX, Указом від 6 листопада 2023 року № 734/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року № 3429-IX, Указом від 5 лютого 2024 року № 49/2024, затвердженим Законом України від 6 лютого 2024 року № 3564-IX, Указом від 6 травня 2024 року № 271/2024, затвердженим Законом України від 8 травня 2024 року № 3684-IX, Указом від 23 липня 2024 року № 469/2024, затвердженим Законом України від 23 липня 2024 року № 3891-IX, Указом від 28 жовтня 2024 року № 740/2024, затвердженим Законом України від 29 жовтня 2024 року № 4024-IX, та Указом від 14 січня 2025 року № 26/2025, затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4220-IX, Указом від 15 квітня 2025 року № 235/2025, затвердженим Законом України від 16 квітня 2025 року № 4356–IX, Указом від 14 липня 2025 року № 478/2025, затвердженим Законом України від 15 липня 2025 року № 4524–IX, Указом від 20 жовтня 2025 року № 793/2025, затвердженим Законом України від 21 жовтня 2025 року № 4643–IX, Указом від 12 січня 2026 року № №40/2026, затверджений Законом України від 14 січня 2026 року № 4757-IX, Указом від 27 квітня 2026 року № 342/2026, затверджений Законом України від 28 квітня 2026 року № 4857-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 4 травня 2026 року строком на 90 діб.

На підставі статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» 1. Державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 2. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. 3. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Таким чином, у відповідності до вищенаведеного Закону України, свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , серії НОМЕР_1 від 23.05.2024 року, відповідно до українського законодавства , видане органами окупаційної влади є недійсним та не створює юридичних наслідків.

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Відповідно до положень ч.2 ст. 49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи. А згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно з положеннями п.2ч.1ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

У абзаці першому п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.

В той же час, Верховний Суд України у своєму листі № 985/0/208-21 від 22 квітня 2021 року надав такі роз`яснення, а саме, що від осіб, які звертаються до суду про встановлення відповідного факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, подання письмової відмови органу реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації таких фактів не вимагається. Заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Під час оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic o f Moldova and Russia», «Ila§cu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території. Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку під час розгляду справ у порядку статті 317 ЦПК України.

Розглядаючи дану справу, суд також бере до уваги Інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування Закону України від 04 лютого 2016 року № 990-VІІІ «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України», в якому містяться роз`яснення стосовно того, що документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку під час розгляду справ у порядку статті 257-1 ЦПК України.

Проведення державної реєстрації смерті батька чоловіка заявниці є неможливим в Україні, оскільки відсутній належний документ, який, відповідно до законодавства, підтверджує факт смерті ОСОБА_3 .

Отже, встановлення даного факту, що має юридичне значення, необхідно заявнику для реєстрації смерті в Єдиному державному реєстрі актів цивільного стану громадян України та здійснення перерозподілу виплат, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які вона отримує. Наявні у заявника документи не створюють правових наслідків та не дозволяють безпосередньо вчинити державну реєстрацію смерті органом РАЦС.

За наведених вище обставин, враховуючи надані заявником докази, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт смерті особи на окупованій території України і нею доведено, що встановлення цього факту впливає на її права , а тому заява підлягає задоволенню

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 6-10, 12, 76-81, 89, 258-259, 263-268, 272, 273, 293, 294, 315-319, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця с. Тишківка, Новопсковського району, Ворошиловградської області) ІНФОРМАЦІЯ_7 на тимчасово окупованій території України в с. Булавинівка, Старобільського району, Луганської області.

Рішення підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 07 травня 2026 року.

Суддя С. І. Доценко