Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №465/7122/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 465/7122/24 Головуючий у 1 інстанції: Кушнір Б.Б

Провадження № 22-ц/811/1011/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання - Федчун Н. С.,

з участю - заявника ОСОБА_1 , представника заявника - адвоката Саламахи Н. В., заінтересованої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Саламахою Надією Володимирівною , на рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 лютого 2025 року (повний текст рішення складено 25 лютого 2025 року), у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , військова частина НОМЕР_1 , про встановлення фактів, що мають юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в якій просила:

- встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однієї сім`єю без шлюбу з 2014 року;

- встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_5 .

Заява мотивована тим, що вона з 2014 року проживала разом з ОСОБА_5 як дружина та чоловік без реєстрації шлюбу у квартирі АДРЕСА_1 . Після початку повномасштабної війни на території України ОСОБА_5 був призваний на військову службу та зник безвісті 08 липня 2024 року при виконанні бойового завдання в районі нп. Старомайське Донецької області. За час проживання однією сім`єю як чоловік та дружина, вони вели спільне господарство, дбали однин про одного, при цьому в них не виникало потреби в оформленні їхніх відносиш шляхом реєстрації шлюбу, оскільки обоє вже були поважного віку. Крім цього, впродовж всього періоду спільного життя вона перебувала на утриманні ОСОБА_5 , який забезпечував їй придбання ліків, харчування, здійснював догляд за нею в період загострення хвороб, оскільки мінімальної пенсії їй не вистачало. Проте, після зникнення ОСОБА_5 за особливих обставин у неї виникла необхідність у встановлення фактів, що мають юридичне значення для реалізації її прав, як члена сім`ї зниклого безвісті військовослужбовця. У зв`язку з цим вона змушена звернутися з даною заявою до суду за захистом свого права та інтересу, оскільки інших способів встановлення цих фактів не існує.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 25 лютого 2025 року заяву задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2014 року.

В решті заяви відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши в березні 2025 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником Саламахою Н. В. , в якій просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 лютого 2025 року в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування її на утриманні ОСОБА_5 , ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення заяви про встановлення цього факту.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення про часткове задоволення заяви, та встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однієї сім`єю без реєстрації шлюбу з 2014 року, в частині відмови в задоволенні вимог заяви про встановлення факту перебування заявниці на утриманні ОСОБА_5 неправильно переоцінив докази, відтак невірно встановив обставини справи, адже забезпечення, яке надавалось ОСОБА_5 своїй цивільній дружині було постійним та основним джерелом її утримання, оскільки отримувана нею пенсія не покривала її потреб, зокрема, у медичних препаратах. На момент зникнення безвісти ОСОБА_5 ОСОБА_1 вважалася непрацездатною особою в силу вимог спеціального законодавства. З огляду на викладене, необґрунтованими є висновки суду про недоведеність заявницею факту перебування на утриманні ОСОБА_5 , адже такі не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та суперечать рішенню Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі № 1-8/99 за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п`ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї»). Порушив суд також норми матеріального права, а саме положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин».

Аналіз змісту апеляційної скарги та матеріалів справи свідчить, що учасниками справи рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однієї сім`єю без реєстрації шлюбу з 2014 року в апеляційному порядку, не оскаржується.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення заявника та його представника, а також пояснення заінтересованої особи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що вона на момент зникнення безвісти при участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і стримуванні збройної агресії російської федерації свого «цивільного» чоловіка перебувала на його утриманні.

Метою встановлення вказаного юридичного факту ОСОБА_1 зазначила можливість реалізації її прав, як члена сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України від 12 липня 2018 року № 2505-VIII «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» (далі - Закон № 2505-VIII) регулює суспільні відносини, пов`язані з набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей (стаття 3 цього Закону).

Суд враховує, що для військовослужбовців статус зниклого безвісти за особливих обставин набувається в порядку, передбаченому саме Законом №2505-VІII. Підтвердженням того, що військовослужбовець уважається зниклим безвісти за особливих обставин є включення його до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Статтею 1 Закону № 2505-VIII до числа близьких родичів та члені сім`ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин віднесено, зокрема, осіб, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а статтею 6 цього Закону визначено права близьких родичів та членів сім`ї осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Так, члени сім`ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством України (частина четверта статті 6 Закону № 2505-VIII).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та відносин у цій галузі регулює Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Дія цього Закону поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти (підпункт 2 пункту 1 статті 3 Закону № 2011-XII).

Відповідно до абзацу першого, третього частини шостої статті 9 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній на момент зникнення безвісти ОСОБА_5 ) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 (в редакції, чинній на момент зникнення безвісти ОСОБА_5 ), визначено що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Частиною першою статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38). При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування. Непрацездатними членами сім`ї вважаються: а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю; в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює; г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого також має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо (див. постанову Верховного Суду від 05 листопада 2025 року в справі № 644/1574/23).

Тому для встановлення факту перебування особи на утриманні безвісно відсутнього військовослужбовця, що необхідно для отримання заявником грошового забезпечення такого військовослужбовця, має значення встановлення обставин перебування такої особи на повному утриманні безвісно відсутнього військовослужбовця або одержання від нього допомоги, яка була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо. При цьому, такі обставини повинні встановлюватися саме на момент зникнення безвісти військовослужбовця, що випливає із системного аналіз положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У цьому контексті, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 жовтня 2020 року в справі №210/343/19, від 13 січня 2021 року в справі № 592/17552/18 та від 31 серпня 2022 року в справі № 592/13089/21, в яких зазначено, що якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Таким чином, для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів (див. постанову Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №409/8151/19).

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, колегія суддів доходить висновку про те, що заявниця надала належні і допустимі доказів на підтвердження факту надання їй зниклим безвісти ОСОБА_5 матеріальної допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів для існування, зокрема, шляхом співставлення розміру доходів, вказаному у довідці про розмір пенсії заявниці, а також у довідці про отримувані ОСОБА_5 доходи, зокрема, на момент зникнення безвісти, а також оцінивши надану заявником інформацію про окремі операції по картці/рахунку, та пояснення рідних дітей зниклого безвісти про те, що заявниця перебувала на утриманні їхнього батька. Крім того, наведені обставини також підтверджуються як обліковою послужною карткою військовослужбовця ОСОБА_5 , його анкетою та автобіографією, так і сповіщенням, скерованим саме заявниці про те, що він зник безвісти.

У цьому зв`язку, колегія суддів звертається до Рішення Конституційного Суду України від 29 жовтня 2024 року № 1-р/2024, а саме враховує, що рівень пенсії, яку отримує особа в розмірі не менше прожиткового мінімум доходів громадян не свідчить про те, що така особа не потребує сторонньої допомоги, у тому числі матеріальної від інших осіб.

Також колегія суддів враховує, що за умови встановлення судом факту проживання заявниці з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, починаючи з 2014 року, а також не оскарження рішення суду у цій частині учасниками справи, на їхні відносини поширюється правовий режим подружжя, у тому числі матеріально підтримувати один одного, турбуватися про сім`ю.

З огляду на фактичні обставини цієї справи, на переконання колегії суддів, знайшов своє підтвердження факт того, що заявниця перебувала на утриманні ОСОБА_5 , починаючи з часу, коли вони почали спільно проживати однією сім`єю, тобто з 2014 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів визнає помилковими висновки суду першої інстанції про недоведеність нею того, що допомога, яка надавалася ОСОБА_5 була для неї не єдиним, проте постійним та основним джерелом засобів до існування.

Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.

Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржене рішення в частині вирішення вимог заяви про встановлення факту перебування на утриманні скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про її задоволення.

В неоскарженій частині рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Саламахою Надією Володимирівною , задовольнити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 лютого 2025 року в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 про встановлення факту її перебування на утриманні ОСОБА_5 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цієї вимоги.

Встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_5 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич