Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №708/164/26 — Чигиринський районний суд Черкаської області

Справа № 708/164/26

Провадження № 2/708/252/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року м. Чигирин

Чигиринський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Попельнюха А. О.,

з участю:

секретаря судових засідань Омельченко Ю. М.,

представника позивача адвоката Стаська О. Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Чигиринського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно та

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Стаська О. Г. звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно. В обґрунтування поданого позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому нерухоме майно, до складу якого серед іншого увійшов житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2499 га, кадастровий номер 7125480500:02:002:0510, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Житловий будинок належав померлому ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Боровицької сільської ради 03.05.2007. Земельна ділянка належала померлому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 715214 від 01.02.2010.

Відповідно до заповіту, посвідченого 26.07.2012 секретарем Боровицької сільської ради, зареєстрованого в реєстрі за № 71, позивач є спадкоємцем належного ОСОБА_3 житлового будинку в АДРЕСА_2 . Позивачка звернулася із заявою про прийняття спадщини до Чигиринської державної нотаріальної контори. Також, із відповідною заявою як спадкоємець за заповітом до нотаріальної контори звернувся відповідач ОСОБА_2 , який переоформив на себе частину спадкового майна ОСОБА_3 , яке було визначено у заповіті, складеному на його ім`я.

Позивачеві у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено, оскільки із заповіту неможливо визначити фактичну адресу заповіданого житлового будинку через відсутність адреси цього домоволодіння у заповіті. У свою чергу земельна ділянка під будинком заповітом не охоплена. Натомість у померлого іншого домоволодіння у с. Боровиця не було, у свою чергу земельна ділянка має слідувати за нерухомим майном, яке на ньому розташовано.

Наведені обставини стали підставою для звернення до суду, тому просить суд визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок садибного типу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2499 га, кадастровий номер 7125480500:02:002:0510, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 26.02.2026 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. За клопотанням представника позивачки суд витребував додаткові докази, а саме завірену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 . Витребувані судом докази надані у визначений ухвалою строк та долучені до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 31.03.2026 підготовче провадження закрито, справа призначена до судового розгляду по суті.

Під час судового розгляду справи представник позивачки - адвокат Стасько О. Г. позов підтримав та просив суд його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився. Суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність. Позов визнав у повному обсязі та не заперечував проти його задоволення.

Заслухавши представника позивачки, дослідивши наявні у справі докази, судом установлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Правовідносини, що виникли між сторонами, стосуються питань спадкування, тому до їх правового регулювання застосуванню підлягають норми Книги шостої «Спадкове право» Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ч. 2. ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 цього Кодексу).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1223 ЦК України).

Здійснення права на спадкування регламентовано нормами Глави 87 Книги шостої «Спадкове право» Цивільного кодексу України.

Норми вказаної глави передбачають, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї, у свою чергу малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу (стаття 1268 ЦК України).

Положеннями частини 5 статті 1268 Цивільного кодексу України гарантовано, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1296 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).

Зі змісту статті 328 Цивільного кодексу України випливає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України, статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Зі змісту частини другої статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

З наданого суду свідоцтва про смерть від 22.04.2014 установлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складений відповідний актовий запис про смерть № 98, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чигиринського районного управління юстиції у Черкаській області.

За життя померлий склав заповіт, відповідно до якого належний йому будинок, що знаходиться у АДРЕСА_2 заповідав ОСОБА_1 . Зазначений заповіт посвідчений секретарем Боровицької сільської ради Чигиринського району Черкаської області Третяк І. В. 26.07.2012, зареєстрований в реєстрі за № 71.

На день смерті померлому на праві власності належав житловий будинок з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене майно належало померлому на підставі свідоцтва про право власності від 03.05.2007, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Боровицької сільської ради № 68 від 23.12.2005, та було зареєстровано у Чигиринському ВП КП ЧООБТІ, про що суду наданий відповідний витяг від 03.05.2007. У зв`язку з проведеним перейменуванням назви вулиці на підставі розпорядження голови Черкаської ОДА від 18.05.2016 № 245 проведено перейменування АДРЕСА_2 .

Також, на день відкриття спадщини померлому на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 0,2499 га, кадастровий номер 7125480500:02:002:0510, що підтверджено державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 715214, виданим 20.01.2010 на підставі рішення Боровицької сільської ради від 22.12.2009 за № 32-3/5. Належність померлому зазначеної земельної ділянки підтверджено також витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.12.2025. Наданими доказами підтверджено, що ця земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на ній розташований належний померлому будинок з господарськими спорудами.

З матеріалів справи, зокрема з копії спадкової справи № 110/2014, заведеної 18.07.2014 Чигиринською державною нотаріальною конторою,установлено, що після смерті ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини за заповітом звернулися позивачка у справі та відповідач ОСОБА_2 , на якого померлий склав інший заповіт щодо іншого належного йому майна. Інші спадкоємці відсутні.

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07.01.2026 судом установлено, що позивачка позбавлена можливості оформити свої спадкові права, оскільки у посвідченому заповіті не зазначений вуличний номер житлового будинку, а також не зазначено про належність померлому земельної ділянки.

Аналізуючи наведене суд ураховує, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Інших житловий будинків на території с. Боровиця він не мав. Зазначене установлено із записів у книгах погосподарського обліку та підтверджено довідкою Виконавчого комітету Сагунівської сільської ради від 04.02.2026 за вих. № 58.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання за нею у порядку спадкування за заповітом права власності на житловий будинок з надвірними господарсько-побутовими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 є обґрунтованими, відповідно позов у цій частині підлягає до задоволення.

Під час вирішення питання щодо заявлених позовних вимог у частині визнання за позивачкою права власності на земельну ділянку площею 0,2499 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , суд ураховує таке.

Приватизована ОСОБА_3 земельна ділянка площею 0,2499 га з кадастровим номером 7125480500:02:002:0510, була надана йому для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 . Наведене підтверджено довідкою Виконавчого комітету Сагунівської сільської ради від 04.02.2026 за вих. № 56.

Стаття 377 ЦК України, в редакції Закону N 1702-VI (1702-17) від 05.11.2009, яка була чинна на момент посвідчення заповіту від 26.07.2012 та станом на час відкриття спадщини, передбачала, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Чинна на момент розгляду справи судом редакція зазначеної норми передбачає, що до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Відповідно до частини першої статті 120 Земельного кодексу України У разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

У разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.

При вчиненні правочину, який передбачає перехід права власності на частку у праві спільної власності на такий об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті (ч. 2 ст. 120 ЗК України).

Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди).

За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість.

Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2це 15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, і Велика Палата Верховного Суду не відступила від них у своїй Постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, провадження № 14-47цс20.

Щодо застосування приписів статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Крім того, слід зауважити, що якщо право власності на об`єкт нерухомості та на земельну ділянку, на якій цей об`єкт розташований, належать одній особі, відчуження, у тому числі в процедурі виконавчого провадження, об`єкта нерухомості окремо від земельної ділянки або земельної ділянки окремо від об`єкта нерухомості суперечить закону (Позиція ВП ВС у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18).

Таким чином, перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства. І ці норми мають імперативний характер.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18 звернула увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею); принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається підставах, що не заборонені законом.

На підставі ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно зі ст. 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативноправовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

За таких обставин за наслідками розгляду справи суд дійшов висновку, що позивачка у справі, як спадкоємиця за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину, набула право власності на житловий будинок, а також на належну померлому земельну ділянку, на якій це домоволодіння розташовано. Ураховуючи наведене позов підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 328, 392, 1216, 1218, 1220, 1222, 1261, 1268, 1270, 1273 ЦК України, ст. ст. 10, 30, 76-84, 200, 258, 259, 263-265, 351-354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок садибного типу з надвірними господарсько-побутовими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2499 га, кадастровий номер 7125480500:02:002:0510, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду через Чигиринський районний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники та їх адреси:

Позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстр.: АДРЕСА_3 );

Представник позивачки: адвокат Стасько Олег Григорович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК № 001051 від 17.12.2018, видане Радою адвокатів Черкаської області, адреса робочого місця адвоката: Черкаська обл., м. Чигирин, вул. Грушевського, 18/1);

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстр.: АДРЕСА_4 ).

Суддя Андрій ПОПЕЛЬНЮХ