Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №703/3071/23 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/3071/23

2/703/876/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Прилуцького В.О.

секретаря судового засідання Тимошенко Д.А.

за участі:

представника позивачки ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя,-

встановив:

03 липня 2023 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона разом із ОСОБА_2 з 1986 по 2021 роки перебувала в зареєстрованому шлюбі, а після його розірвання до серпня 2022 року проживали спільно як подружжя. Зазначає, що відповідачу на підставі свідоцтв про право на спадщину належить будинковолодіння АДРЕСА_1 . Вказує на те, що у вказаному будинковолодінні за період спільного проживання було здійснено будівельні та ремонтні роботи, добудовано кухню, коридор, ванну кімнату, ганок, ганок з козирком, внаслідок чого змінилась як загальна так і житлова площа будинку. Крім того збудували гараж, оглядову яму, баню, сарай, вбиральню, навіс, погріб, колодязь, огорожу, у дворі зробили тротуарні доріжки, провели газове опалення будинку, підвели воду в будинок, обклали будинок білою цеглою і утеплили пінопластом, перекрили дах будинку шифером, провели перепланування кімнат, постелили нову підлогу з ламінату, замінили всі двері в будинку на нові та поставили нові вікна, у кімнатах поклеїли шпалери та зробили нові стелі з гіпсокартону. Вказує на те, що в період коли проводились будівельні та ремонтні роботи в будинковолодінні вона постійно працювала і мала стабільну заробітну плату і свої зароблені кошти вона вкладала у істотне збільшення вартості будинковолодіння. Таким чином вважає, що будинковолодіння, яке отримав у спадок відповідач є малозначним у порівнянні з тим об`єктом нерухомого майна, вартість якого істотно збільшилась за 35 років їх подружнього життя в результаті спільних трудових та грошових затрат.

Крім того, зазначає про те, що 17 квітня 2019 року вона з відповідачем придбала нежитлову будівлю по АДРЕСА_2 право власності на яку зареєстровано за відповідачем.

Просить суд визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя будинок АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частину нежитлової будівлі АДРЕСА_2 .

Ухвалою судді від 11 липня 2023 року провадження по справі відкрито та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

19 вересня 2023 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшла зустрічна позовна заява, в якій він просить суд визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на 1/4 частину цього будинку. Крім того просив суд стягнути з ОСОБА_4 на його користь компенсацію вартості проведених ремонтних робіт в сумі 45434 грн. 50 коп.

Ухвалою судді від 15 січня 2024 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що позивачем за первісним позовом ОСОБА_4 не було включено до поділу спільного майна подружжя 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 , яке також було придбано під час шлюбу, просив визнати за ним право власності на його 1/4 частину. Крім того позивач за зустрічним позовом зазначає, що в період шлюбу з відповідачкою за зустрічним позовом, відповідачка набула у власність як спадкове майно квартиру АДРЕСА_3 . Зазначає, що квартира потребувала капітального ремонту та ним за погодженням з відповідачкою було проведено відповідні ремонтні роботи на які ним було затрачено значні кошти, а саме проведено вирівнювання стін у квартирі, придбано прихожу, вирівняно підлогу, укладено ламінат, встановлені нові вхідні двері, проведений ремонт у ванній кімнаті та встановлено душову кабіну та нову сантехніку, встановлено нову проводку по квартирі та систему освітлення, встановлено натяжні стелі. В зв`язку з цим просить суд стягнути з відповідачки на його користь половину вартості проведених ремонтних робіт, що складає 45434 грн. 50 коп.

В судовому засіданні представниця позивачки за первісним позовом, адвокат Шкарупа Т.С. позовні вимоги підтримала повністю. Пояснила, що відповідач ОСОБА_2 в період спільного проживання з позивачкою отримав у спадок будинковолодіння АДРЕСА_1 та в якому за 35 років подружнього життя було проведено суттєві покращення, ремонті роботи, добудову, що збільшило його вартість. Вважає, що це будинковолодіння підлягає визнанню об`єктом спільної власності подружжя та визнання за позивачкою ОСОБА_4 права власності на його 1/2 частину. Щодо зустрічного позову ОСОБА_5 зазначила, що відповідачка ОСОБА_4 не заперечує проти визнання за Слободяником права власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 . Однак вказала на те, що заперечує проти стягнення з ОСОБА_4 компенсації вартості проведених ремонтних робіт, оскільки вважає, що позивач за зустрічним позовом не довів їх понесення.

Позивачка за первісним позовом ОСОБА_4 в судових засіданнях позовні вимоги підтримала. Вимоги зустрічного позову визнала частково в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 . Проти вимог про стягнення з неї компенсації за ремонтні роботи у належній їй квартирі запречувала, вказала, що ОСОБА_2 таких робіт про які він зазначає в позовній заяві не проводив.

В судове засідання призначене на 28 квітня 2026 року позивачка не з`явилась.

Представник відповідача за первісним позовом, адвокат Холодняк В.М. в судовому засіданні вказав, що відповідач ОСОБА_2 не заперечує проти визнаня за позивачкою права власності на 1/2 частину нежитлового приміщенні по АДРЕСА_2 . Однак вказав, що проти вимог щодо визнання будинку АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за позивачкою права власності на 1/2 його частину заперечує. Пояснив, що вказаний будинок відповідачу ОСОБА_2 дістався у спадок від батьків, тому є особистою власністю відповідача. Щодо посилання позивачки про те, що оскільки вартість будинку суттєво збільшилась за рахунок грошових затрат позивачки та її трудової діяльності вказав, що всі роботи в будинку були виконанні відповідачем за його рахунок, а будинок не став новим об`єктом нерухомості та не зазнав суттєвих перетворень які б здійснила позивачка щоб його можна було визнати спільним майном подружжя. Просив суд в цій частині позову відмовити. Щодо зустрічного позову зазначив, що вимоги підтримує. Пояснив, що ОСОБА_2 за період шлюбу з ОСОБА_4 здійснював ремонтні роботи у належній їй квартирі, купував за особисті кошти будівельні матеріали та меблі на що було витрачено значні кошти, а тому просить суд стягнути половину вартості таких витрат.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні запречував проти визнання будинку АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності за позивачкою. Пояснив, що будинок належить йому на підставі свідоцтв про право на спадщину і дістався йому у спадок від батьків. Вказав, що дійсно за час шлюбу із позивачкою у будинку було проведено ряд ремонтних робіт та добудови на території будинковолодіння. Однак вказав, що позивачка жодної участі як трудової так і фінансової не брала, а тому таке будиноковлодіння не може вважатись їх спільним майном подружжя. Просив суд відмовити у задоволенні позвоних вимог у цій частині. Вимоги свого позову підтримав.

Дослідивши матеріали справи, врахувавши позицію сторін, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ст. 81 ЦПК вказує на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Як вбачається з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 26 червня 2020 року та копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 28 травня 2021 року сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 06 листопада 1986 року по 28 травня 2021 року.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 320694982 від 20 січня 2023 року вбачається, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі загальною площею 106,7 кв.м., що розташована по АДРЕСА_2 .

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 342746504 від 14 серпня 2023 року вбачається, що позивачка за первісним позовом ОСОБА_4 є власницею 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 .

Позивачка за первісним позовом ОСОБА_4 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі загальною площею 106,7 кв.м., що розташована по АДРЕСА_2 .

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшень, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності.

Згідно з пунктом 22 вище вказаної постанови поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Зі змісту п.п. 23,24 постанови вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

В п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року встановлено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно доЗакону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

В судовому засіданні встановлено, що нежитлова будівля загальною площею 106,7 кв.м., розташована по АДРЕСА_2 та 1/2 частина будинку АДРЕСА_1 були придбані під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в зареєстрованому шлюбу та відповідно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому пілягають поділу.

Позивачка за первісним позовом ОСОБА_4 не запречувала проти визнання за відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 права власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 .

В свою чергу відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не заперечував щоб за позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_4 було визнано право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі загальною площею 106,7 кв.м., розташованої по АДРЕСА_2 .

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ст. 82 ЦПК України).

При цьому суд враховує, що на час отримання права власності на спірне нежитлове приміщення та частку будинковолодіння сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання права та примусове виконання обов`язку в натурі.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Згідно зі ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Таким чином суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_4 в частині визнання за нею права власності на 1/2 частину нежитлової будівлі загальною площею 106,7 кв.м., розташованої по АДРЕСА_2 та про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання за ним права власнсоті на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 .

Що стосується позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання будинковолодіння АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання за нею права власності на 1/2 його частину, суд зазначає наступне.

З копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26071643 від 11 травня 2010 року та копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 червня 1993 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1427 вбачається, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 є власником будинку АДРЕСА_1 .

Таким чином встановлено, що вказаний об`єкт нерухомості набуто у власність відповідачем ОСОБА_2 до укладення шлюбу з позивачкою ОСОБА_4 , відповідно є його особистою власністю.

Позивачка за первісним позовом ОСОБА_4 зазначила, що за період її спільного проживання разом із ОСОБА_2 належне останньому будинковолодіння істотно збільшилось у ціні, а тому на її думку має бути визнане об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Вказувала на те, що ремонтні та будівельні роботи були здійсненні внаслідок спільних трудових та грошових затрат її та відповідача. Вважає, що в зв`язку з істотним збільшенням вартості будинковолодіння в період спільного проживання, будинковолодіння, яке відповідач отримав у спадщину стало малозначним, а тому просила суд визнати за нею право власності на 1/2 його частину.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 заперечив проти доводів позивачки ОСОБА_4 , вказав, що проведення ремонтних робіт та добудови було здійснено ним за власний кошт та більшість із ремонтних робіт в будинку були здійсненні вже після розрівання шлюбу. Вказав, що на його думку, позивачка не довела того факту, що вона за власні кошти здійснювала будь – які будівельні роботи, що призвело до істотного збільшення вартості належного йому будинку.

Ухвалою суду від 02 квітня 2024 року по справі призначено судову будівельно – технічну експертизу.

01 жовтня 2024 року до суду надійшов висновок експерта № 06/24- БТ від 25 вересня 2024 року.

Відповідно до висновку експерта № 06/24- БТ від 25 вересня 2024 року ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_1 на момент проведення експертизи, без урахування поліпшення, здійснених у період з 06 листопада 1986 по 28 травня 2021 року складає 352895 грн. ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_1 на момент проведення експертизи, з урахуванням поліпшень, здійснених у період з 06 листопада 1986 року по 28 травня 2021 року складає 1323502 грн.

За встановлених обставин, суд зазначає, що спірні відносини сторін регулюються положеннями частини першої статті 62 СК України, якою передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Позивачка за первісним позовом ОСОБА_4 , як на підставу для визнання будинку АДРЕСА_1 спільним майном подружжя, зазначає, що протягом 35 років спільного життя з відповідачем ними, внаслідок спільних трудових та грошових затрат, були здійсненні необхідні будівельні та ремонтні роботи в будинку. Вказує на те, що в 1992 році ними було збудовано в будинку літню кухню, в 2000-2019 роках добудовано коридор, ванну, ганок, козирок до ганку, збудували гараж, оглядову яму, баню, сарай, вбиральню, навіс, погріб, колодязь, огорожу, у дворі зробили тротуарні доріжки, провели газове опалення будинку, підвели воду у будинок, обклали будинок білою цеглою і утеплили пінопластом, перекрили дах будинку шифером, в будинку провели перепланування кімнат, постелили нову підлогу з ламінату, замінили усі двері в будинку на нові та поставили нові вікна, у кімнатах поклеїли шпалери та зробили нові стелі з гіпсокартону.

Крім того, позивачка заначає, що згідно висновку про вартість об`єкту оцінки ринкова вартість будинку складає 726400 грн., що є більшим за вартістю аніж успадковане відповідачем будинковолодіння. Вказує на те, що у будівельних роботах їй та відповідачу допомагали їх спільні знайомі, її рідний дядько, її батько та сестра. Крім того, вказує на те, що її рідна бабуся продала свій будинок в селі Залевки і віддала їй гроші, які вона витратила на сімейні потреби. Зазначила і про те, що в період коли вона та відповідач проводили ремонтні роботи в будинку, вона постійно працювала і мала стабільну заробітну плату і зароблені кошти вкладала в істотне збільшення вартості будинковолодіння.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим та дотримано баланс інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

Враховуючи вище зазначене, позивачка за первісним позовом має довести, що збільшення вартості будинковолодіння є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц.

Крім того, відповідно до усталеної судової практики збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Як вбачається з копій технічного паспорту на будинкрволодіння АДРЕСА_1 станом на 16 вересня 1980 року загальна площа будинку становила 46,7 кв.м., житлова – 26,75 кв.м.

З копії технічного паспорту на будинковолодіння АДРЕСА_1 вбачається, що станом на 22 березня 2010 року житлова площа будинку становила 58,0 кв.м., житлова – 33,90 к.в.м.

Таким чином за період з 16 вересня 1980 року по 22 березня 2010 року загальна площа будинку збільшилась на 11,3 кв.м., житлова на 7,15 кв.м.

Саме лише збільшення загальної площі будинку на 11,3 кв.м. після укладення шлюбу сторонами, не нівелює попереднього об`єкту нерухомості, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що він був сусідом ОСОБА_2 та ОСОБА_4 і проживав з ними по сусідству з 1992 року. Пояснив, що за спільне життя ОСОБА_7 вони мали трикімнатний будинок, до якого потім прибудували кухню та ванну, а також побудували гараж з літньою кухнею. Йому відомо про те, що ОСОБА_2 плитку у дворі будинковолодіння поклав вже після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що він був сусідом ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та є їх знайомим і неодноразово перебував у них в будинку. Пояснив, що будинок має 3 кімнати та до нього були здійсненні добудови. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 продовжив здійснювати ремонті роботи в будинку та на території будинковолодіння, зокрема здійснив утеплення будинку.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що вона знає сім`ю ОСОБА_7 з 1986 року, оскільки проживає поруч із ними. Їй відомо про те, що ОСОБА_7 проживали спільно як родина та все, що робилось в будинку вони робили разом. Пояснила, що за які кошти проводились ремонтні роботи в будинку та на території їй невідомо, але думає, що за спільні кошти. Повідомила і про те, що в будинку в якому проживали Слободяники до його реконструкції не була. Стосовно проведених ремонтних робіт в квартирі по АДРЕСА_4 їй нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні повідомила, що сім`ю ОСОБА_7 знає приблизно з 1985 року. Повідомила суду, що їй відомо про те, що будинок по АДРЕСА_1 дістався ОСОБА_2 у спадок від батьків, будинок був у старому стані. Зазначила, що сторони по справі разом реставрували будинок, але хто саме вкладав у це кошти вона сказати не може. Стосовно проведення ремонтих робіт в квартирі по АДРЕСА_4 то може повідомити лише те, що ремонт там здійснював якийсь чоловік, а ОСОБА_11 вона там на квартирі не бачила.

Експерт ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що під час проведення експертизи поліпшення, які були здійсненні в будинку АДРЕСА_1 визначались на підставі двох технічних паспортів 1986 та 2010 років, крім того було взято до уваги надані сторонами під час огляду будинку пояснення.

Згідно ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Висновок експерта не є самостійною альтернативою іншим доказам і не може підміняти їх. Суд виходить із того, що встановлення фактичних обставин справи є результатом оцінки всієї сукупності доказів, а не окремого спеціального дослідження, навіть якщо воно має формально переконливий характер. Відповідно висновок експерта у даній справі не може бути єдиним доказом на підтвердження позиції позивачки, а підлягає дослідженню в судовому засіданні разом із іншими доказами по справі.

На підтвердження викладання своїх коштів в істотне збільшення вартості будинковолодіння позивачка за первісним позовом ОСОБА_4 надала до суду копію трудовї книжки та індивідуальні відомості про застраховану особу.

З копії трудової книжки серії НОМЕР_3 від 23 жовтня 1986 року та індивідуальних відомостей про застраховану особу вбачається, що ОСОБА_4 в періоди з 23 жовтня 1986 року по 14 вересня 1992 року, з 05 липня 1993 року по 31 жовтня 2009 року, з 21 жовтня 2015 року по 15 серпня 2016 року, з 20 березня 2017 року по 31 травня 2019 року здійснювала трудову діяльність та отримувала дохід.

З індивідуальних відомостей про застраховану особу вбачається, що ОСОБА_4 в період з листопада 2009 року по жовтень 2015 року доходів не отримувала.

Суд зазначає, що сам факт працевлаштування позивачки ОСОБА_4 та отримання нею доходу не є беззаперечним доказом того, що ці кошти були спрямовані нею на істотне збільшення вартості будинковолодіння АДРЕСА_1 , як зазначено нею в позовній заяві.

Отримання позивачкою доходу не підтверджує того факту, що її особисті кошти були спрямовані позивачкою на здійснення будівельних та ремонтних робіт у будинку, на побудову кухні, ванної, гаражу чи іншого приміщення а чи використані на перепланування та покращення житлових умов у будинку.

До матеріалів справи позивачкою не додано жодних доказів купівлі як будівельних матеріалів так і матеріалів призначених для ремонту будинку та господарських будівель і споруд.

Не надано доказів і того, що вона укладала договори з іншими особами з приводу виконання ремонтних та будівельних робіт. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення позивачкою витрат на сплату проведених ремонтних, косметичних чи будівельних робіт (наприклад акту виконаних робіт, договір підряду, договір найму).

Крім того, посилання позивачки на те, що в будівельних роботах їй та відповідачу допомогали їх спільні знайомі, її дядько, батько та сетра не знайшли підтвердження в судовому засіданні, оскільки таких доказів до суду не надано.

Окрім того не знайшли свого підтвердження посилання позивачки і на те, що її бабуся продала будинок в с. Залевки та віддала їй гроші, які вона витратила на сімейні потреби. Доказів які б могли підтвердити даних факт, матеріали справи не містять та позивачкою до суду не надано.

Клопотань про витребування доказів позивачкою, як в позовній заяві так і під час розгляду справи в суді заявлено не було.

Інших доказів на підтвердження позовних вимог позивачкою ОСОБА_4 до суду не надано.

Аналізуючи пояснення свідків, суд зазначає що вони не містять безперечних відомостей на підтвердження витрат та особистого вкладу позивачки ОСОБА_4 на здійснення ремонтно - будівельних робіт та поліпшення будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Суд приходить до висновку, що з наявних у справі доказів не підтверджується не тільки факт грошових затрат позивачки ОСОБА_4 , а й факт трудових затрат, коли вона могла вкладатися якщо не фінансово, то власною працею у істотне збільшення вартості спірного майна. Однак, такі обставини в ході розгляду справи позивачка не довела.

Таким чином суд приходить до висновку про те, що з матеріалів справи не вбачаються передбачені статтею 62 СК України підстави виникнення права спільної сумісної власності подружжя на будинковолодіння АДРЕСА_1 , що належить відповідачу ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності.

Крім того, не можна вважати, що первинний об`єкт нерухомості - будинок, який належав чоловіку ОСОБА_2 на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним порівняно із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився (за рахунок тільки збільшення його вартості) під час шлюбу у результаті трудових чи грошових затрат дружини ОСОБА_4 , яка не є власницею.

Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зароблені позивачкою кошти, а також кошти, які їй нібито віддала бабуся з продажу будинку, були використані на здійснення переобладнання спірного нерухомого майна та ремонтних робіт у ньому.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що витрати подружжя на будинковолодіння в якому вони проживали, здійснювалися з метою поліпшення умов життя та в інтересах сім`ї.

Здійснені ремонтні роботи є невід`ємною частиною будинку та не є окремим об`'єктом спільної сумісної власності подружжя, тому розподілу не підлягають.

Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68, 70 СК України вбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на 1/2 частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов`язане з вкладенням у об`'єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.

Також позивачкою за первісним позовом ОСОБА_4 не надано і доказів на підтвердження в тому числі доводів про поліпшення будинковолодіння за рахунок її особистих заощаджень, зроблених до укладення шлюбу із відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 .

Разом із тим відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а згідно з частиною першою цієї статті кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти таке майно є особистою приватною власністю.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17.

Отже, саме на позивачку ОСОБА_4 покладається обов`язок доведення існування підстав, передбачених частиною першою статті 62 СК України, оскільки у цьому випадку спростовується презумпція особистої приватної власності відповідача ОСОБА_2 .

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що її внесок у переобладнання спірного житлового будинку у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування позивачки у шлюбі з відповідачем на момент здійснення реконструкції спірного об`єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.

За таких обставин позовна вимога ОСОБА_4 про визнання будинковолодіння АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання за позивачкою права власності на його 1/2 частину до задоволення не підлягають.

Що стосується позовної вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_4 компенсації за проведений ремонт в квартирі АДРЕСА_5 у розмірі 45434 грн. 50 коп., суд зазначає наступне.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 342746504 від 14 серпня 2023 року вбачається, що відповідачка за зустрічним позовом є власницею квартири АДРЕСА_5 .

На підтвердження понесених витрат на проведення ремонтних робіт в квартирі позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 надав до суду копії товарних чеків на суму 90869 грн.

З досліджених в судовому засіданні копій товарних чеків, про придбання будівельних матеріалів, меблів, сантехніки, ламінату, штукатурки та іншого, які долучені до матеріалів справи, вбачається, що більшість з них не містять конкретних реквізитів хто придбав чи оплатив будівельні матеріали та інші речі зазначені у них, а також інформації, що будівельні матеріали придбавались для ремонту саме спірної квартири.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 зазначає, що квартира належна відповідачці за зустрічним позовом ОСОБА_4 потребувала капітального ремонту та ним за погодженням із відповідачкою було проведено ремонтні роботи, на які було затрачено значні кошти, а саме: проведено вирівнювання стін у квартирі, придбано прихожу, вирівняно підлогу та укладено ламінат, встановлено нові вхідні двері, проведений ремонт у ванній кімнаті та встановлено душову кабіну та нову сантехніку, встановлено нову проводку по квартирі та систему освітлення встановлено натяжні стелі та інше.

Саме лише посилання позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 на те, що ним було здійсненно ремонтні роботи на вказану ним суму та копії товарних чеків, без надання належних доказів, не можуть свідчити про те, що ОСОБА_2 дійсно було проведено зазначені в позовній заяві роботи та витрачено вказану ним суму коштів.

Доказів на укладення договорів на проведення ремонтних робіт у квартирі, договорів підряду чи найму позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 до суду не надано.

Відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_4 в судовому засіданні категорично заперечувала факт проведення позивачем ОСОБА_2 ремонтних робіт у належній їй квартирі.

Доказів на підтвереджння стану квартири на момент її придбання відповідачкою за зустрічним позовом ОСОБА_4 (26 грудня 2014 року) та станом на час проведення капітального ремонту (як про це зазначає позивач) позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 до матеріалів справи не надано. Як і не надано доказів того, що зазначені в товарних чеках будівельні матеріали та меблі були використанні саме в квартирі АДРЕСА_5 , яка належить ОСОБА_4 , а не в іншій нерухомості, яка перебувала у його особистій власності чи у спільній власності подружжя.

Аналізуючи пояснення свідків, суд зазначає що вони не містять безперечних відомостей на підтвердження витрат та особистого вкладу позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 на здійснення ремонтних робіт, поліпшення квартири належної відповідачці за зустрічним позовом ОСОБА_4 .

Разом із тим відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а згідно з частиною першою цієї статті кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд приходить до висновку, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами позовної вимоги про стягнення з відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_4 компенсації вартості проведених ремонтних робіт в сумі 45434 грн. 50 коп., а тому така вимога до задоволення не підлягає.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Вирішуючи спір у даній справі, суд, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин спору, що виник між сторонами, та з урахуванням вище наведеного, на засадах справедливості, дійшов висновку, що пред`явлені первісний та зустрічний позови підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 на користь позивачки за первісним позовом слід стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 1732 грн.

З відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_4 на користь позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог в сумі 1897 грн.

Крім того позивачка за первісним позовом ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 25000 грн.

Позивач за зустріним позовом ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_4 витрати на правову допомогу в сумі 15000 грн.

Ч. 2,3 ст. 137 ЦПК України зазначає, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачка за первісним позовом ОСОБА_4 надала до суду договір про надання професійної правничої допомоги від 23 травня 2023 року, квитанцію б/н від 23 травня 2025 року, акт виконаних робіт по Договору про надання правничої допомоги від 23 травня 2023 року від 30 березня 2026 року, розрахунок суми судових витрат за надану правничу допомогу ОСОБА_4 .

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 надав до суду копію ордеру на надання правничої (правової допомоги) серії СА № 1099992 від 29 жовтня 2024 року, договір про надання правничої допомоги від 14 травня 2024 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 484 від 02 липня 2012 року, акт виконаних робіт по Договору про надання правничої допомоги від 14 травня 2024 року, квитанцію № 07-25 від 28 листопада 2025 року, розрахунок суми витрат на правничу допомогу, які ОСОБА_2 поніс під час розгляду справи в суді.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки як первісний так і зустрічний позови підлягають до часткового задоволення, суд приходить до висновку про необхідність часткового стягнення витрат на правову допомогу, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Таким чином з відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_4 на користь позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 слід стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 12101 грн. 58 коп.

З відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 на користь позивачки за первісним позовом слід стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 8128 грн. 95 коп.

Ч. 10 ст. 141 ЦПК України зазначає про те, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Суд вважає за можливе в зв`язку з частковим задоволенням як первісного так і зустрічного позовів взаємозалік судових витрат.

З врахуванням взаємозаліку судових витрат з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в сумі 165 грн.

З врахуванням взаємозаліку витрат з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 3972 грн. 63 коп. витрат на правову допомогу.

Провівши взаємозалік судових витрат з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягає до стягнення 165 грн. судового збору та 3972 грн. 63 коп. витрат на правову допомогу, а всього 4137 грн. 63 коп.

Позивачка за первісним позовом ОСОБА_4 просила суд стягнути з відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 витрати за проведення експертизи.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема і витрати пов`язані із проведенням експертизи.

Ст. 141 ЦПК України вказує на те, що інші витрати пов`язані із розглядом справи покладаються у разі відмови у позові на позивача.

Оскільки вимога про визнання майна для визначення вартості якого було проведено експертизу не підлягає до задоволення, витрати за проведення такої експертизи покладаються на позивачку та відшкодуванню із відповідача не підлягають.

Відповідно до ч. 9, 10 ст. 159 ЦПК України у випадку відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

На підставі ст. 158 ЦПК України заходи забезпечення позову застосовані ухвалою судді від 04 липня 2023 року після набрання рішенням заочної сили слід скасувати.

На підставі наведеного, керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 141, 263- 265, 273, 280-282, 285, 288, 354 ЦПК України суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя – задовільнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі площею 106,70 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 3972 грн. 63 коп. та судовий збір в сумі 165 грн., а всього 4137 грн. 63 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя – задовільнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог відповити.

Заходи забезпечення позову застосовані ухвалою судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області № 703/3071/23 від 04 липня 2023 року після набрання рішенням законної сили скасувати, шляхом зняття заборони відчуження будинковолодіння АДРЕСА_1 та на нежитлову будівлю загальною площею 106,7 кв.м. по АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивачка: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована по АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Головуючий: В. О. Прилуцький