Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №367/9644/19 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/1617/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на рішення Ірпінського міського суду Київської області у складі судді Кравчук Ю. В.

від 12 березня 2025 року

у цивільній справі № 367/9644/19 Ірпінського міського суду Київської області

за позовом Комунально-побутового підприємства «Теплоенергопостач» Ірпінської міської ради

до ОСОБА_2 , ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року КПП «Теплоенергопостач» Ірпінської міської ради звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у розмірі 78 326,07 грн за період з 01.10.2012 по 31.12.2019. Обґрунтовуючи вимоги вказував, що відповідач є споживачем вказаних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , де на його ім`я відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Позивач зазначав, що зобов`язання з надання послуг виконувалися ним належним чином протягом опалювальних періодів з 2012 по 2019 роки, проте відповідач, не відмовившись від послуг у встановленому законом порядку та не висловлюючи претензій щодо їх якості, оплату здійснював не в повному обсязі. Розрахунок боргу проведено відповідно до тарифів та абонентської плати, затверджених рішеннями виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 202 від 12.10.2010, № 202 від 23.09.2016, № 238 від 31.10.2017, № 40 від 27.02.2018, № 221/5 від 13.11.2018 та № 28/8 від 26.02.2019.

Протокольною ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 14.07.2020 за клопотанням представника позивача, залучено в якості відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 .

Протокольною ухвалою Ірпінського міського суду від 01.07.2021 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виключено із числа відповідачів у даній справі у зв`язку з його смертю.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 26.10.2021 замінено первісних відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на належних: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , та прийнято уточнену позовну заяву до належних відповідачів.

18 січня 2022 року від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій зазначено, що при обрахунку заборгованості було помилково враховано суму боргу відповідачів поза межами строку позовної давності, а тому просив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 43 612 грн 80 коп. за надані в період з 01.11.2016 по 30.11.2019 послуги з централізованого опалення, а також стягнути з відповідачів судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12.03.2025 позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь КПП «Теплоенергопостач» Ірпінської міської ради суму боргу за послуги з централізованого опалення в період з 01.11.2016 по 30.11.2019 в розмірі 43 612 грн в рівних частках, а саме по 21 806,40 грн з кожної та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 960 (дев`ятсот шістдесят) гривень 50 копійок з кожної.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким зобов`язати позивача здійснити перерахунок суми заборгованості з урахуванням строку позовної давності та відповідно до частини 6 статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання», частин 1, 2, 6 статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання». Зазначає, що згідно наданих відповідачем суду доказів, свідоцтва про право власності й технічного паспорту на квартиу АДРЕСА_2 , співвласниками вказаної квартири на праві спільної сумісної власності є ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Разом з тим, позовні вимоги пред`явлені лише до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, виключивши з числа відповідачів співвласників квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , хоча відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вважає, що перебіг позовної давності у позивача обраховується з 15 липня 2017 року.

Зазначала, що апелянт повідомляла суду першої інстанції про те, що у провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебуває цивільна справа № 367/3774/23 за позовом КПП «Теплоенергопостач» Ірпінської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про солідарне стягнення заборгованості за теплову енергію співвласникам квартири АДРЕСА_2 . Тобто, в цій справі КПП «Теплоенергопостач» позивається до всіх співвласників квартири. Таким чином, суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Також вказує, що судом першої інстанції не було відкладено судове засідання, призначене на 12.03.2025 не зважаючи на подану заяву апелянта про відкладення, а у рішенні не зазначено підстави для відхилення поданого апелянтом клопотання про визнання розрахунків заборгованості за надані послуги недопустимими та неналежними.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким зобов`язати позивача здійснити перерахунок суми заборгованості на всіх чотирьох співвласників квартири АДРЕСА_2 , з урахуванням строку позовної давності від 15.07.2017, на опалювальну площу квартири 65,5 кв. м та у відповідності до частини б статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання», частин 1, 2, 6 статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

Вважає, що перебіг позовної давності у КПП «Теплоенергопостач» розпочався в грудні 2012 року, з часу коли він здійснював нарахування, бачив відсутність оплати як порушення своїх прав і знав про власника ОСОБА_4 , а також міг довідатися про інших співвласників. Проте, позовна заява до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості подана КПП «Теплоенергопостач» 15.07.2020, таким чином відлік строку у три роки, у межах якого КПП «Теплоенергопостач» може звернутися до суду з вимогою до цих осіб про захист свого цивільного права або інтересу починається з 15.07.2017, а не з 01.11.2016, як це зазначено в оскаржуваному рішенні. Вважає, що судом першої інстанції незаконно було виключено з числа відповідачів співвласників квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а ухвалою від 26.10.2021 та рішенням від 12.03.2025 судом покладено тягар з утримання майна (його опалення) в період з 01.11.2016 по 30.11.2019 виключно на ОСОБА_2 і ОСОБА_1 і поділена суму заборгованості лише на двох співвласників, а не на 4-х. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не брали участі у даній справі. Таким чином, суд прийняв рішення про право звільнення від тягарю утримання майна осіб, які не були залучені до участі у справі та всупереч статті 322 ЦК України.

Вважає, що позивач у своїх розрахунках не здійснює розподіл обсягу теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, на всіх власників (співвласників) приміщень будинку АДРЕСА_1, що призводить до збільшення кількості теплової енергії у розрахунку на 1 кв. метр опалювальної площі. Таким чином, позивач штучно нараховує більшу суму для оплати, завищує її.

Позивач КПП «Теплоенергопостач» у відзивах на апеляційні скарги заперечує проти їх задоволення, вважаючи висновки суду першої інстанції обґрунтованими. Зазначає, що первинне звернення до суду відбулося 05.12.2019, а подальша заміна неналежного відповідача відповідно до частини другої статті 51 ЦПК України не впливає на перебіг строків позовної давності. Щодо кола відповідачів позивач стверджує, що фактичними споживачами послуг у спірний період були лише ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки інші співвласники у квартирі не проживали з 2013 року. Позивач наполягає на правильності нарахувань згідно з даними БТІ та чинними тарифами, посилаючись на те, що відповідачі як споживачі зобов`язані оплачувати послуги незалежно від наявності письмового договору. Також наголошує на зловживанні апелянтами процесуальними правами через подання численних необґрунтованих клопотань протягом п`яти років розгляду справи.

У поданій відповіді на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 надала власний розрахунок, згідно з яким загальний борг за період з липня 2017 по листопад 2019 року становить 30 507,08 грн, що складає по 7 626,77 грн на кожного з чотирьох співвласників. Також повідомила суд про добровільну сплату своєї частки та частки сина у сумі 15 253,54 грн двома платежами у червні та вересні 2025 року. Також просила не враховувати доводи, викладені у відзиві, апеляційну скаргу просила задовольнити в повному обсязі.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже розгляд даної справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційних скарг на рішення суду від 12.03.2025 в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету та на електрону адресу позивача та відповідача ОСОБА_2 , на електрону пошту ОСОБА_1 , рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках є предметом регулювання Закону України «Про житлово-комунальні послуги», як в редакції 2004 року, так і в редакції 2017 року.

Порядок надання послуг з централізованого опалення було регламентовано Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, яка втратила чинність 04.02.2022.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 17.11.2017 до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 послуги централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізованого опалення, а також вивезення побутових відходів тощо за функціональним призначення належать до комунальних послуг.

Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 № 45 власник та наймач (орендар) квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Тобто, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

У постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що «хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі».

Отже під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.

Судом встановлено, що Комунально-побутове підприємство «Теплоенергопостач» Ірпінської міської ради є виконавцем послуг з централізованого опалення в межах територіальної громади м. Ірпінь відповідно до рішень виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області: від 27.04.2012 № 1894-28-ІІ; від 20.12.2012 № 2651-39-VІ; від 20.12.2013 № 3655-50-VІ; від 11.12.2014 № 4298-62-VІ; від 17.12.2015 № 159-5-VII; від 23.02.2017 № 1878-28-VII; від 28.12.2017 № 3066-44-VII; від 19.12.2018 № 4588-62-VII.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області «Про коригування тарифів на послуги з теплопостачання для І групи споживачів (населення) в зв`язку із збільшенням цін на окремі складові тарифу: «паливо», «електроенергію», «воду», які надає КПП «Теплоенергопостач» № 202 від 23.09.2016, здійснено коригування двоставкових тарифів на послуги з теплопостачання для населення, а саме плата за опалення при відсутності приладів обліку теплової енергії за 1 кв.м загальної площі на місяць (з ПДВ): за спожиту теплову енергію в опалювальний період - 27,08 грн; абонентська плата протягом року - 4,40 грн.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області «Про затвердження тарифів на теплову енергію та послуги з централізованого опалення, що надаються КПП «Теплоенергопостач» № 238 від 31.10.2017, затверджено двоставкові тарифи на послуги з централізованого опалення з ПДВ для 1 групи споживачів (населення), а саме плата за опалення при відсутності приладів обліку теплової енергії за 1 кв. м загальної площі на місяць (з ПДВ): за спожиту теплову енергію в опалювальний період - 32,57 грн; абонентська плата протягом року за 1 кв. м загальної площі на місяць - 4,98 грн.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області «Про коригування тарифів на теплову енергію та послуги з централізованого опалення, що надаються КПП «Теплоенергопостач» № 40 від 27.02.2018, затверджено двостакові тарифи на послуги з централізованого опалення з ПДВ для 1 групи споживачів (населення), а саме плата за опалення при відсутності приладів обліку теплової енергії за 1 кв. м загальної площі на місяць (з ПДВ): за спожиту теплову енергію в опалювальний період - 33,22 грн; абонентська плата протягом року за 1 кв. м загальної площі на місяць - 5,95 грн.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області «Про коригування тарифів на теплову енергію та послуги з централізованого опалення, що надаються КПП «Теплоенергопостач» № 221/5 від 13.11.2018, затверджено двоставкові тарифи на послуги з централізованого опалення з ПДВ для 1 групи споживачів (населення), а саме плата за опалення при відсутності приладів обліку теплової енергії за 1 кв. м загальної площі на місяць (з ПДВ): за спожиту теплову енергію в опалювальний період - 40,32 грн; абонентська плата протягом року за 1 кв. м загальної площі на місяць - 6 ,18 грн.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області «Про коригування тарифів на теплову енергію та послуги з централізованого опалення, що надаються КПП «Теплоенергопостач» Ірпінської міської ради» № 28/8 від 26.02.2019, затверджено двоставкові тарифи на послуги з централізованого опалення з ПДВ для 1 групи споживачів (населення), а саме плата за опалення при відсутності приладів обліку теплової енергії за 1 кв.м загальної площі на місяць (з ПДВ): за спожиту теплову енергію в опалювальний період - 39,50 грн; абонентська плата протягом року за 1 кв. м загальної площі на місяць - 8,08 грн.

Позивачем надаються послуги централізованого опалення до квартири АДРЕСА_2 , яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та членам його сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_2 від 04.12.1996.

Судом також встановлено, що з 2013 року у квартирі АДРЕСА_2 фактично проживають лише співвласники ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відтак отримують житлово-комунальні послуги та є їх споживачами. Послуги централізованого опалення надавалися позивачем в повному обсязі та належним чином, скарги не надходили, відповідачі не відмовлялись від послуг в установленому порядку та використовували їх для задоволення власних потреб.

Відповідно до розрахунку заборгованості за надані послуги ЦО по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 (опалювана площа 65,8 кв. м), за період з 01.11.2016 по 30.11.2019 борг відповідачів за надані послуги з централізованого опалення становить 43 612 (сорок три тисячі шістсот дванадцять) гривень 80 копійок.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є зареєстрованими мешканцями та співвласниками квартири, а отже, відповідно до статей 526, 530 Цивільного кодексу України та Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зобов`язані оплачувати спожиту теплову енергію. Суд встановив, що за період з 01.11.2016 по 30.11.2019 позивач належним чином надавав послуги, проте оплата за них не надходила, що призвело до виникнення боргу в сумі 43 612,80 грн. Встановивши наявність заборгованості та відсутність доказів її погашення на момент ухвалення рішення, суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог і стягнув зазначену суму з відповідачів у рівних частках. Щодо позовної давності, суд вважав її не пропущеною, оскільки позов було первісно подано у 2019 році, а зупинення строків у зв`язку з карантином (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) дозволяє захистити право за весь заявлений період.

Із такими висновками колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 541 Цивільного кодексу України визначено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Спеціальною нормою, що регулює характер відповідальності споживачів у сфері комунальних послуг, є частина третя статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яка імперативно встановлює, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати таких послуг. Аналогічний підхід закріплений у статтях 64 та 162 Житлового кодексу України, які вказують на спільний обов`язок власника та членів його сім`ї щодо утримання житла.

Проте, встановивши наявність чотирьох співвласників у квартирі АДРЕСА_4 , суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тій обставині, що обов`язок з утримання майна розподіляється між усіма учасниками спільної власності.

Згідно зі статтею 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Внутрішній розподіл часток між співвласниками або факт реєстрації кількох осіб за однією адресою не змінює правової природи їхнього зовнішнього зобов`язання перед надавачем послуг як єдиного та солідарного. Таким чином, висновок суду першої інстанції про стягнення заборгованості з відповідачів у рівних частках (порівну) є юридично необґрунтованим, оскільки він фактично трансформував встановлену законом солідарну відповідальність у часткову, чим порушив норми матеріального права та звузив права позивача на отримання повного виконання від будь-кого із солідарних боржників.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що позивач рішення суду першої інстанції в частині визначення способу стягнення (у частках, а не солідарно) не оскаржував, а право на апеляційний перегляд реалізовано виключно відповідачами. Керуючись принципом «non reformatio in peius» (заборони погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення), що є невід`ємною складовою принципу диспозитивності та правової визначеності, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості змінити характер відповідальності апелянтів з часткового на солідарний. Такий висновок обґрунтований тим, що солідарне стягнення, згідно зі статтею 543 Цивільного кодексу України, надає кредитору право вимагати виконання обов`язку в повному обсязі від будь-кого з боржників окремо, що є очевидно менш сприятливим станом для апелянтів порівняно з уже визначеним судом обов`язком сплатити лише половину суми.

Таким чином, хоча висновок суду першої інстанції про розподіл боргу «порівну» лише між двома співвласниками за наявності інших зобов`язаних осіб і суперечить загальним нормам про характер комунальних зобов`язань, він не може бути змінений на солідарний у межах даного апеляційного провадження, оскільки це призвело б до погіршення процесуального та матеріального становища осіб, які подали апеляційну скаргу.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині ненадання позивачем розрахунку заборгованості на підставі Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону № 315 від 22.11.2018 (далі - Методика № 315), колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що вузол комерційного обліку теплової енергії (загальнобудинковий лічильник) у будинку за місцем знаходження спірної квартири у спірний період був відсутній, та був встановлений та прийнятий на абонентський облік лише у грудні 2019 року. Позивачем для здійснення нарахувань за спірний період застосовувалась Постанова Кабінету Міністрів України від 30.10.2015 № 1037 «Про запровадження перерахунку вартості послуги з централізованого опалення залежно від температури зовнішнього повітря» (далі - Постанова № 1037), що регулювала відносин у разі відсутності у квартирі та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку теплової енергії. Вказаний нормативний акт визначає механізм нарахування плати за фактичну температуру зовнішнього повітря саме для тих об`єктів, де відсутній технічний облік спожитої енергії.

Натомість Методика № 315 була розроблена на виконання Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» і визначає порядок розподілу між споживачами обсягів послуг, що визначені за допомогою вузла комерційного обліку. Хоча Методика № 315 і містить розділ XI щодо розрахункового методу визначення обсягів при виході лічильника з ладу або його тимчасовій відсутності, вона за своєю суттю є інструментом розподілу вже існуючого (виміряного або визначеного для всієї будівлі) обсягу спожитої теплової енергії.

Таким чином, надання позивачем розрахунків саме на підставі Постанови № 1037 є правомірним, оскільки ці нарахування здійснювалися згідно з нормативами (нормами) споживання та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря, що повністю відповідає вимогам законодавства, яке діяло на момент виникнення заборгованості для неперсоніфікованих за обліком споживачів.

З огляду на це, ненадання позивачем розрахунків за Методикою № 315 за період до грудня 2019 року не може бути свідченням необґрунтованості позовних вимог, а відтак доводи апеляційної скарги в цій частині підлягають відхиленню як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права.

Доводи апелянтів про те, що фактична опалювальна площа об`єкта становить лише 65,5 кв. м, колегія суддів відхиляє як такі, що повністю спростовуються наявними у справі письмовими доказами. Зокрема, згідно з технічним паспортом на вказане житлове приміщення від 1987 року (а.с. 116-117, т. 3), загальна площа квартири 52 (без урахування площі балконів (лоджій) становить 65,9 кв. м, що фактично є більшим за показник 65,8 кв. м, який був застосований позивачем при здійсненні нарахувань. Таким чином, використання позивачем площі 65,8 кв. м як бази для розрахунку не призвело до завищення сум заборгованості, а навпаки, у певній мірі врахувало інтереси споживачів.

Щодо поданого стороною відповідачів контрозрахунку заборгованості лише на стадії апеляційного розгляду, колегія суддів зазначає, що за правилами статті 83 Цивільного процесуального кодексу України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву, а докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадків, коли особа обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Оскільки відповідачка не була позбавлена можливості надати власні розрахунки під час розгляду справи судом першої інстанції та не навела поважних причин несвоєчасного подання цих даних, суд апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для прийняття та дослідження цього документа. Окрім того, вказаний контрозрахунок базується на площі 65,5 кв. м, яка не підтверджена жодним належним технічним документом, а тому він не може бути визнаний достовірним доказом у розумінні статті 79 Цивільного процесуального кодексу України.

Отже, позивачем у повному обсязі доведено належними та допустимими доказами правильність обчислення заборгованості та обґрунтованість вихідних даних, використаних для нарахування плати за теплопостачання.

Вирішуючи питання про застосування наслідків спливу позовної давності, про яку було заявлено відповідачами у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, первісно позов було подано 05.12.2019 до ОСОБА_3 , який не був власником квартири. Лише 15.07.2020 позивач звернувся до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача та пред`явив вимоги безпосередньо до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції помилково пов`язав перебіг позовної давності для апелянтів із датою звернення позивача до суду у 2019 році. Колегія суддів наголошує, що апелянти були залучені до участі у справі не як процесуальні правонаступники первісного відповідача (для яких би строк продовжувався), а як самостійні відповідачі. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, поняття «сторона у спорі» охоплює саме того належного відповідача, до якого звернута матеріально-правова вимога. Оскільки вимоги безпосередньо до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були заявлені лише 15.07.2020, саме з цієї дати позовна давність вважається перерваною щодо них.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Разом з тим, Законом № 540-IX від 30.03.2020 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, згідно з яким під час дії карантину, запровадженого Кабінетом Міністрів України, строки, визначені, зокрема, статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин було запроваджено з 12.03.2020.

Системний аналіз вказаних норм свідчить, що вимоги позивача, строк позовної давності за якими не сплив станом на 02.04.2020 (момент набрання чинності змінами до Кодексу), підлягають судовому захисту.

Зважаючи на те, що позов до апелянтів було пред`явлено 15.07.2020, трирічний строк за загальними правилами охоплював би період з 15.07.2017. Проте, з урахуванням правил продовження строків, вимоги за березень 2017 року (обов`язок оплати за які виник у квітні 2017 року) є такими, що заявлені в межах закону, оскільки станом на квітень 2020 року строк давності за ними ще не сплив і був автоматично продовжений законом.

Водночас, за період з 01.11.2016 по 28.02.2017 включно, трирічний строк позовної давності станом на дату подання позову до залучених відповідачів (15.07.2020) та на момент запровадження карантинних пільг вже сплив.

Відтак, із загальної суми заборгованості у розмірі 43 612,80 грн підлягають виключенню нарахування, щодо яких спливла позовна давність, а саме: за 2016 рік - борг у сумі 4 152,63 грн; за січень 2017 року - 2 543,82 грн; за лютий 2017 року - 2 326,68 грн.

Загальна сума, що виключається з розрахунку, становить 9 023,13 грн.

Таким чином, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, є позовні вимоги за період з 01.03.2017 по 30.11.2019 на загальну суму 34 589,67 грн (43 612,80 - 9 023,13).

Враховуючи, що позивач не оскаржував рішення суду в частині способу стягнення, колегія суддів, не погіршуючи становище апелянтів, вважає за необхідне стягнути вказану суму з кожної відповідачки у рівних частках, що становить по 17 294,84 грн з кожної.

Вимоги апелянтів про зобов`язання позивача здійснити перерахунок заборгованості не підлягають задоволенню, оскільки такий спосіб захисту не відповідає процесуальному статусу відповідача та може бути реалізований виключно шляхом пред`явлення зустрічного позову, якого матеріали справи не містять. Колегія суддів наголошує, що при розгляді спору про стягнення коштів суд самостійно перевіряє правильність нарахувань та встановлює кінцеву суму боргу, а не накладає на позивача обов`язок щодо проведення розрахункових операцій.

На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог КПП «Теплоенергопостач».

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову, судові витрати підлягають перерозподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та успішності апеляційного оскарження.

Загальна сума заборгованості, що була предметом розгляду в суді першої інстанції за уточненим позовом, становила 43 612,80 грн. Апеляційний суд встановив обґрунтованість вимог на суму 34 589,67 грн, що становить 79,31 % від ціни позову.

Позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір у загальному розмірі 1 921,00 грн. З огляду на часткове задоволення позову (79,31%), з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 523,55 грн, по 761,78 грн із кожної.

Водночас кожна з апелянток сплатила за подання апеляційної скарги судовий збір по 2 305,20 грн. Оскільки апеляційні скарги задоволено частково (у частині вимог на суму 9 023,13 грн, що становить 20,69% від ціни позову), позивач має відшкодувати відповідачам витрати на сплату судового збору пропорційно задоволеній частині скарг - по 476,95 грн кожній.

Враховуючи правила ч. 10 ст. 141 ЦПК України у кінцевому підрахунку з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати із сплати судового збору у розмірі 284 (двісті вісімдесят чотири) гривні 83 копійки з кожної.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 березня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов Комунально-побутового підприємства «Теплоенергопостач» Ірпінської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Комунально-побутового підприємства «Теплоенергопостач» Ірпінської міської ради (ЄДРПОУ 32973584) суму боргу за послуги з централізованого опалення в період з 01.03.2017 по 30.11.2019 в розмірі 34 589,67 грн (тридцять чотири тисячі п`ятсот вісімдесят дев`ять гривень 67 копійок), в рівних частках, а саме по 17 294,84 грн (сімнадцять тисяч двісті дев`яносто чотири гривні 84 копійки) з кожної.

В решті позовний вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Комунально-побутового підприємства «Теплоенергопостач» Ірпінської міської ради (ЄДРПОУ 32973584) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 284 (двісті вісімдесят чотири) гривні 83 копійки.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Комунально-побутового підприємства «Теплоенергопостач» Ірпінської міської ради (ЄДРПОУ 32973584) судові витрати зі сплати судового збору в у розмірі 284 (двісті вісімдесят чотири) гривні 83 копійки.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов