Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №629/595/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/595/26

Номер провадження 2/629/693/26

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.05.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Солодовник І.С.,

при секретарі – Чередниченко М.В.,

адвоката - Щербань А.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Лозова Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Щербань Анна Сергіївна до ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Хоміч Артем Анатолійович про розірвання шлюбу, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернулася до суду з позовною заявою до відповідача про розірвання шлюбу, в якій зазначає, що сторони з 15.09.2007 р. перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають спільну неповнолітню дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представник позивача вказує, що підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що між сторонами відсутнє порозуміння, різні погляди на вирішення сімейних проблем, втрачена повага та любов один до одного, не підтримують сімейних стосунків та не ведуть спільного господарства, тривалий час проживають окремо. Дитина проживає разом із матір`ю та після розірвання шлюбу буде проживати із нею. Розірвання шлюбу між сторонами відповідатиме найкращим їх інтересам та їх дитини.

У зв`язку з викладеним, представник позивача просить суд розірвати шлюб, зареєстрований 15.09.2007 р. між позивачем та відповідачем, залишити прізвище позивачу – ОСОБА_4 ; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, що понесені нею у зв`язку з розглядом справи.

02.03.2026 р. на підставі ухвали Лозівського міськрайонного суду Харківської області клопотання відповідача, подане його представником адвокатом Хоміч А.А., задоволено частково та надано сторонам строк для примирення строком на один місяць до 02.04.2026 р.

Представник позивача-адвокат Щербань А.С. у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягала та просила задовольнити в повному обсязі. Пояснила, що з 2023 року сторони разом не проживають, спільне господарство не ведуть, спору щодо місця проживання дитини немає. Вказала, що сторонам надався строк на примирення, однак відповідач ним не скористався. Просила розірвати шлюб між сторонами, стягнути з відповідача судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у повному обсязі, при цьому вказала, що відповідач не скористався свої правом та не подав заяву про їх зменшення.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Хоміч А.А. у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином, про що свідчать довідки про доставку повідомлення у додаток "Viber" та до електронного кабінету (а.с. 115-116), з заявами до суду про неможливість розгляду справи у їх відсутність не зверталися, відзив на позов не подали. При цьому, з наданої представником відповідача заяви про надання строку для примирення подружжя убачається, що відповідач заперечує проти розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Неявка відповідача та його представника, які були вчасно повідомлені про розгляд справи та не надали пояснень щодо причин відсутності, свідчить про неналежне виконання ними своїх процесуальних обов`язків та спрямована на затягування розгляду справи.

На підставі викладеного та у відповідності до ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд доходить висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача та його представника, за наявними матеріалами у справі.

Судом встановлені такі факти та відповідні правовідносини.

Перевіривши матеріали справи, судом встановлено, що сторони знаходяться у зареєстрованому шлюбі з 15 вересня 2007 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим повторно 14.02.2026 р. Другим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис № 350 (а.с. 45).

Від цього шлюбу сторони мають спільну дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Лозова Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 340 (а.с. 11).

Як було встановлено в ході розгляду справи, у зв`язку з початком повномасштабної збройної агресії рф щодо України та надзвичайно небезпечною ситуацією, що склалась в Харківській області, позивачка разом з дитиною виїхали до Франції та отримали тимчасовий захист, де проживають до теперішнього часу, що підтверджується копіями закордонних паспортів НОМЕР_3 від 21.03.2018, НОМЕР_4 від 21.03.2018, тимчасовим дозволом на перебування та захист (а.с. 70-73). Спір про місце проживання дитини відсутній.

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

У силу ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948, чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються. Сім`я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час перебування в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу.

Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно з частиною 1 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частини 1 статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, у тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з частиною 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (стаття 111 СК України).

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом установлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі, однак тривалий час не проживають разом, не підтримують шлюбні відносини, позивачка на даний час перебуває у відносинах з іншим чоловіком, вжиті судом заходи щодо примирення подружжя не призвели до збереження сім`ї. При цьому позивачка категорично не бажає зберігати шлюб з відповідачем.

Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.

Суд вирішуючи справу про розірвання шлюбу, перш за все виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Позивач скористалася даним правом та звернулася до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб з відповідачем.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 25.03.2026 року (справа № 444/4951/24) зазначає, надання оцінки почуттям та емоційному стану одного з подружжя при розгляді справи про розірвання шлюбу не належить до повноважень суду. Відмова суду у розірванні шлюбу є примушуванням особи до шлюбу проти її волі, що є недопустимим.

Беручи до уваги взаємостосунки, що склалися між подружжям, небажання позивача надалі підтримувати сімейні взаємовідносини, ураховуючи, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить її інтересам, що має істотне значення, а тому суд приходить до висновку, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід розірвати. Спору про поділ майна, що є їх сумісною власністю, сторони не мають.

Щодо доводів сторони відповідача, наданих у додаткових поясненнях від 01.04.2026 р., про врахування стосунків доньки з батьком та надання їй фінансової допомоги та реального змісту сімейних правовідносин сторін, суд зазначає, що вказані обставини не входять до предмета доказування у даній справі. Оскільки предметом даного спору є розірвання шлюбу на підставі ст. 110, 112 СК України, встановленню підлягають лише фактичні взаємини подружжя та наявність волі на припинення шлюбу. Питання виконання батьківських обов`язків щодо утримання та виховання дитини не впливають на право сторін припинити шлюбні відносини та можуть бути предметом розгляду в окремому провадженні.

Так як позивач скористалася своїм правом на вибір прізвища після розірвання шлюбу в порядку ст. 113 Сімейного Кодексу України, то суд вважає за необхідним після розірвання шлюбу залишити позивачу прізвище - ОСОБА_4 .

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

При визначенні розміру витрат за надану позивачу професійну правничу допомогу адвокатом суд виходить з такого.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як встановлено в ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

З аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) та постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

В обґрунтування витрат на правову допомогу представником позивача надано: ордер на надання правничої допомоги від 26.01.2026 р., договір про надання правової допомоги № 12/01-26 від 12.01.2026 р., укладений між позивачем та адвокатським об`єднанням «Сталеві адвокати»; заявку № 1 до Договору № 12/01-26 про надання правової допомоги від 12.01.2026 р., Додаток № 1 до Договору № 12/01-26 про надання правової допомоги від 12.01.2026 р., рахунок на оплату № 12/01-26 від 12.01.2026 р, платіжну інструкцію № 6916-ВР79-1794-Х36Х від 19.01.2026 р. на суму 16500 грн, платіжну інструкцію № Х66А-484Т-МХНТ-СМЕВ від 05.02.2026 р. на суму 2750 грн, акт виконаних робіт до Договору № 12/01-26 про надання правової допомоги від 12.01.2026 р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №001347 від 18.01.2022 р. (а.с. 32-43).

З наданих документів, судом встановлено, позивачу надана професійна правнича допомога, вартість якої оцінена в 19250 грн., котра сплачена позивачем на рахунок адвокатського об`єднання «Сталеві адвокати».

Від сторони відповідача будь-яких заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу не надходило.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи характер виконаних робіт з надання правової допомоги у зв`язку із розглядом справи, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також зважаючи на те, що заява про зменшення судових витрат від відповідача на адресу суду не надходила, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 19250 грн., а також судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись ст.ст. 10, 12, 19, 76, 81, 141, 223, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Щербань Анна Сергіївна до ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Хоміч Артем Анатолійович про розірвання шлюбу - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 15 вересня 2007 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Лозова реєстраційної служби Лозівського міськрайонного управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 350.

Після розірвання шлюбу позивачу залишити прізвище - ОСОБА_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , сплачений судовий збір в розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19250 (дев`ятнадцять тисяч двісті п`ятдесят) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Суддя: І.С. Солодовник