Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №629/2215/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/2215/26

Провадження № 2/629/1197/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.05.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Солодовник І.С.,

при секретарі – Чередниченко М.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Лозова Харківської області цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій зазначає, що 12.08.2019 р. між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії для особистих потреб у розмірі до 200000 грн., з відсотковою ставкою 26% річних, процентна ставка фіксована, обов`язків мінімальний платіж встановлено у розмірі 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн.

Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором банк виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти. У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав.

22.02.2021 р. між АТ «Альфа Банк» та ТОВ «ФК ФОРТ» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшли до ТОВ «ФК ФОРТ» .

23.02.2021 р. між ТОВ «ФК ФОРТ» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшли до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс».

Таким чином, відповідач станом на 23.02.2021 р. має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» за кредитним договором у розмірі 40580,29 грн.

У зв`язку з викладеним, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», заборгованість за кредитним договором в сумі 40580,29 грн.; суму сплаченого судового збору в сумі 3028 грн., та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9200 грн.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ФК Еліт Фінанс», позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять задовольнити, проти ухвалення судом заочного рішення не заперечують (а.с. 45).

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином, про що свідчать матеріали справи (а.с. 41-43, 46-48), відзиву на позов та заяви про розгляд справи за її відсутності до суду не подала, причини неявки суд не повідомила, у зв`язку з чим, зі згоди представника позивача та на підставі ст.ст. 223, 280 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідача та постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд знаходить позов таким, що підлягає частковому задоволенню, оскільки у судовому засіданні встановлено, що на підставі анкети-заяви від 08.08.2019 р. про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб, 09.08.2019 р. між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». Мета Кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200000,00 грн. Процентна ставка 26,00 % річних. Тип процентної ставки фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн (а.с. 6).

АТ «Альфа банк» прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк».

Тобто відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції, підтвердив акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання, про що остання засвідчила власноручним підписом.

08.08.2019 р. ОСОБА_1 підписала власноруч паспорт споживчого кредиту, в якому сторони обумовили тип кредиту, його суму, строк кредитування, процентну ставку, порядок повернення та інші суттєві умови (а.с. 7).

АТ «Альфа-Банк» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Факт отримання кредитних коштів відповідачем підтверджено випискою по особовому рахунку за період з 12.08.2019 р. по 22.02.2021 р.(а.с. 24-25).

22.02.2021 р. між АТ «Альфа Банк» та ТОВ «ФК ФОРТ» було укладено договір факторингу № 1, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшли до ТОВ «ФК ФОРТ» (а.с. 9-14).

Відповідно до Витягу з додатку до договору факторингу № 1 від 22.02.2021 р. - Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами до ТОВ «ФК ФОРТ» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 40580,29 грн (а.с. 22).

23.02.2021 р. між ТОВ «ФК ФОРТ» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу № 01-23-02/21, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшли до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» (а.с. 15-21).

Відповідно до Виписки з додатку до договору факторингу № 01-23-02/21 від 23.02.2021 р. - Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 40580,29 грн (а.с. 23).

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлено однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як зазначено в ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати як письмову, так і електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.12.2020 р. у справі № 561/77/19.

Таким чином, судом встановлено, що між АТ «Альфа Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір, у якому сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Факт користування відповідачем кредитними коштами підтверджується випискою за договором № 631194271 за період 12.08.2019-22.02.2021 про рух коштів по картці ОСОБА_1 (а.с. 24-25).

З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, убачається, що відповідач не належним чином виконував взяті на себе за вищезазначеним кредитним договором від 09.08.2019 р. кредитні зобов`язання, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 22.02.2021 р. становить 40580,29 грн (а.с. 26).

Виписка про рух коштів по картковому рахунку відповідача містить інформацію про рух коштів, що знаходяться на балансі виданої відповідачу кредитної картки та всі операції за кредитною карткою.

За таких обставин, активація відповідачем кредитної картки та користування картковим рахунком також свідчить про укладення сторонами кредитного договору.

Відповідно до Переліку типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5, виписки банків віднесені до первинних документів, які фіксують факти виконання госоперацій та служать підставою для записів у регістрах бухобліку та в податкових документах.

Згідно з висновком щодо застосування норм права, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.01.2023 р. у справі № 209/3103/21, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Отже, наявний у матеріалах справи розрахунок кредитної заборгованості відповідача та виписки з його рахунків є належними доказами наявності заборгованості позичальника.

Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Враховуючи, те що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, доказів на підтвердження сплати тіла кредиту та процентів не надав, наявну заборгованість у добровільному порядку не погасив, суд дійшов висновку, що відповідач має перед позивачем заборгованість за вказаним кредитним договором, проте не погоджується з його заявленим розміром, виходячи з наступного.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Окрім того, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2023 року по справі №204/224/21 виклала висновок щодо застосування норми права, а саме якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

З матеріалів даної справи не убачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що товариство не зазначило та не надало доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх Банком зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

З виписки по рахунку за кредитною карткою ОСОБА_1 видно, що станом на 22.02.2021 року, банком неправомірно нараховано позичальнику щомісячне списання за розрахунково-касове обслуговування основної картки на загальну суму 10951,76 грн, яка підлягає вираховуванню із загального розміру заборгованості.

Також із вказаного розрахунку видно, що кредитором за період з 12.08.2019 р. по 22.02.2021 р. нараховувалися відсотки за овердрафт на загальну суму 298,45 грн.

Проте, ні положення Оферти на укладення Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, ні анкета-заява про акцент Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб у АТ «Альфа-Банк» та паспорт споживчого кредиту не містять умов кредитного договору щодо порядку та розміру нарахування комісії та процентів за овердрафт. Будь-яких інших доказів на підтвердження правомірності нарахування первісним кредитором комісії та процентів за овердрафтом позивачем не надано.

Отже, суд вважає, що сплачені ОСОБА_1 кошти у загальному розмірі 11250,21 грн безпідставно було спрямовано первісним кредитором на погашення комісії РКО та процентів за овердрафтом.

Верховний Суд у постанові від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22) зазначив, що встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов`язань, суди попередніх інстанцій не врахували, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

За ч. 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Таким чином, стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» підлягає заборгованість за кредитним договором в розмірі 29330,08 грн (40580,29 грн – 11250,21 грн), в іншій частині позовних вимог відмовити.

Щодо права позивача пред`являти свої вимоги до боржника за вищевказаними договорами, то суд керується такими положеннями Закону.

Згідно з ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно з ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Згідно зі ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.

В судовому засіданні встановлено факт передання первісним кредитором АТ «Альфа-Банк» права вимоги за грошовим зобов`язанням відповідача ТОВ «ФК ФОРТ», потім позивачу ТОВ «Еліт Фінанс».

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 3328 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 9200 грн.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 лютого 2019 року (справа №756/2114/17) зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджені Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії документів: договору про надання правничої допомоги № 03-07/24 від 01.07.2024 р., Акту № 4 приймання-передачі наданих послуг від 02.06.2025 р., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 9438/10 від 18.09.2020 р., платіжної інструкції № 2705 від 10.06.2025 р. на суму 9200 грн. (а.с. 27-29, 32).

З наданих документів, судом встановлено, позивачу надана професійна правнича допомога вартість якої оцінена в 9200 грн.

Від відповідача будь-яких заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу не надходило.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи характер виконаних робіт з надання правової допомоги у зв`язку із розглядом справи, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, враховуючи, що справа має невелику складність, а також зважаючи на те, що заява про зменшення судових витрат від відповідача на адресу суду не надходила, позовні вимоги задоволено частково, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 6649,45 грн., а також судового збору у розмірі 2405,37 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 77, 81, 141, 223, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс», ІКЮО 40340222, адреса: 03035, м. Київ, пл. Солом`янська, 2, заборгованість за кредитним договором у розмірі 29330 (двадцять дев`ять тисяч триста тридцять) грн 08 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс», ІКЮО 40340222, адреса: 03035, м. Київ, пл. Солом`янська, 2, судовий збір у розмірі 2405 (дві тисячі чотириста п`ять) грн. 37 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6649 (шість тисяч шістсот сорок дев`ять) грн. 45 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Сторони справи:

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс», адреса: 03035, м. Київ, пл. Солом`янська, 2, ІКЮО 40340222.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя: І.С. Солодовник