Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №641/3347/26 — Слобідський районний суд міста Харкова

Провадження № 2/641/2795/2026 Справа № 641/3347/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді – Чайка І.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шумейко С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Харкові цивільну справу № 641/3347/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути заборгованість і розмірі 422 066,14 грн., що складається з:

інфляційних нарахувань – 221 427,81 грн. та 3% річних в розмірі 47 773,93 грн., які нараховані у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 грошових зобов`язань за договором позики від 24.11.2015 року на суму 250 000 грн.;

інфляційних нарахувань в розмірі 104 931,09 грн. та 3% річних в розмірі 23 886,99 грн., які нараховані у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 грошових зобов`язань за договором позики від 24.11.2015 року на суду 125 000 грн.;

інфляційних нарахувань в розмірі 19 639,20 грн. та 3% річних 4 407,12 грн. у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 грошових зобов`язань за договором позики від 03.12.2015 року на суму 20 000 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 24.11.2015 року між первісним позикодавцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого остання отримала позику в розмірі 250 000 грн., що на час укладення договору являлося еквівалентом 10 000 тис. доларів США, і яку зобов`язалася повернути у строк до 24.11.2019 року. В подальшому між первісним позикодавцем ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від імені якого діє ОСОБА_1 було укладено договір відступлення прав вимоги від 10.04.2016, відповідно до якого ОСОБА_3 відступив ОСОБА_4 право вимоги за зазначеним вище договором. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13.09.2024 року у справі № 234/9119/21 позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 основну суму заборгованості за договором позики від 24.11.2015 року в розмірі 272 800 грн. 03.04.2026 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення прав вимоги, згідно з яким ОСОБА_4 відступив ОСОБА_1 право вимоги за договором позики від 24.11.2015 року у розмірі 250 000 грн. або 10 000 тис. доларів США. Крім цього, 24.11.2015 року між первісним позикодавцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого остання отримала позику в розмірі 125 000 грн., що на час укладення договору являлося еквівалентом 5 000 тис. доларів США, і яку зобов`язалася повернути у строк до 24.11.2019 року. В подальшому між первісним позикодавцем ОСОБА_3 від імені якого діє ОСОБА_1 і ОСОБА_5 було укладено договір відступлення прав вимоги від 10.04.2016, відповідно до якого ОСОБА_3 відступив ОСОБА_5 право вимоги за зазначеним вище договором. 13.11.2017 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення прав вимоги, згідно з яким ОСОБА_5 відступив ОСОБА_1 право вимоги за договором позики від 24.11.2015 року у розмірі 125 000 грн. або 5 000 тис. доларів США. Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 01.07.2021 року у справі № 641/1084/17 позовні вимоги ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_5 задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 основну суму заборгованості за договором позики від 24.11.2015 року в розмірі 125 000 грн., а також інфляційні збитки в розмірі 34 100 грн. та пеню в розмірі 125 000 грн. Також, 03.12.2015 року між первісним позикодавцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого остання отримала позику в розмірі 20 000 грн., і яку зобов`язалася повернути у строк до 03.12.2018 року. В подальшому між первісним позикодавцем ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від імені якого діє ОСОБА_1 було укладено договір відступлення прав вимоги від 10.04.2016, відповідно до якого ОСОБА_3 відступив ОСОБА_4 право вимоги за зазначеним вище договором. Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 03.12.2024 року у справі № 641/3821/21 позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 основну суму заборгованості за договором позики від 03.12.2015 року в розмірі 20 000 грн. та проценти за користування грошовими коштами в розмірі 6 200 грн. 03.04.2026 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення прав вимоги, згідно з яким ОСОБА_4 відступив ОСОБА_1 право вимоги за договором позики від 24.11.2015 року у розмірі 250 000 грн. або 10 000 тис. доларів США. Станом на дату подачі позову, вищезазначені рішення не виконані, внаслідок чого позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Ухвалою Слобідського районного суду міста Харкова від 14.04.2026 року вищевказану цивільну справу прийнято до провадження, відкрито провадження по справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивач в судове засідання не з`явився, про місце, час та дату судового розгляду повідомлявся належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, просила відмовити у задоволенні позову, з огляду на те, що грошових коштів від позивача та первісних кредиторів не отримувала.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що предметом судового розгляду є три договори позики, де відповідач є боржником, а саме:

- 24.11.2015 року між первісним позикодавцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого остання отримала позику в розмірі 125 000 грн., що на час укладення договору являлося еквівалентом 5 000 тис. доларів США, і яку зобов`язалася повернути у строк до 24.11.2019 року.

10.04.2016 між первісним позикодавцем ОСОБА_3 , від імені якого діє ОСОБА_1 і ОСОБА_5 було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ОСОБА_3 відступив ОСОБА_5 право вимоги за зазначеним вище договором.

13.11.2017 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення прав вимоги, згідно з яким ОСОБА_5 відступив ОСОБА_1 право вимоги за договором позики від 24.11.2015 року у розмірі 125 000 грн. або 5 000 тис. доларів США

01.07.2021 рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики: суму боргу у розмірі 125 000 (сто двадцять п`ять тисяч) грн., інфляційні збитки у розмірі 34 100 (тридцять чотири тисячі сто ) грн., пеню у розмірі 125 000 (сто двадцять п`ять тисяч) грн., всього на суму 284 100 (двісті вісімдесят чотири тисячі сто ) грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу – відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2 839 (дві тисячі вісімсот тридцять дев`ять) грн. 27 коп.

- 24.11.2015 року між первісним позикодавцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого остання отримала позику в розмірі 250 000 грн., що на час укладення договору являлося еквівалентом 10 000 тис. доларів США, і яку зобов`язалася повернути у строк до 24.11.2019 року.

10.04.2016 між первісним позикодавцем ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від імені якого діє ОСОБА_1 було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ОСОБА_3 відступив ОСОБА_4 право вимоги за зазначеним вище договором

13.09.2024 рішенням Індустріального районного суду міста Харкова позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму боргу за договором позики від 24.11.2015 року (на підставі Договору про відступлення права вимоги від 10.04.2016 року) у розмірі 272800 (двісті сімдесят дві тисячі вісімсот гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 2728 грн.

03.04.2026 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення прав вимоги, згідно з яким ОСОБА_4 відступив ОСОБА_1 право вимоги за договором позики від 24.11.2015 року у розмірі 250 000 грн. або 10 000 тис. доларів США.

- 03.12.2015 року між первісним позикодавцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого остання отримала позику в розмірі 20 000 грн., і яку зобов`язалася повернути у строк до 03.12.2018 року.

10.04.2016 між первісним позикодавцем ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від імені якого діє ОСОБА_1 було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ОСОБА_3 відступив ОСОБА_4 право вимоги за зазначеним вище договором.

Рішенням Комінтернівського районного суд міста Харкова від 03.12.2024 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу – задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму основного боргу за договором позики від 03.12.2015 року в розмірі 20 000 грн., проценти за користування грошовими коштами за договором позики від 03.12.2015 року в розмірі 6 200 грн., в загальному розмірі 26 200 (двадцять шість тисяч двісті) грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн. В задоволенні позовних вимог в іншій частині – відмовлено.

03.04.2026 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення прав вимоги, згідно з яким ОСОБА_4 відступив ОСОБА_1 право вимоги за договором позики від 24.11.2015 року у розмірі 250 000 грн. або 10 000 тис. доларів США.

Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами наявні грошові зобов`язання, та відповідно до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за зазначеними вище договорами.

Станом на дату подачі позову, тобто на 10.04.2024, вищезазначені рішення суду не виконані.

Відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Таким чином, законодавство України передбачає обов`язок боржника (відповідача) добровільно і своєчасно виконати рішення суду.

В свою чергу, положеннями ч. 2 ст. 18 ЦПК України передбачено, що невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом вказаної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3%- річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-2168цс15 та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, як наслідок, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передують подачі такого позову.

Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв?язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 5 до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, внесен наступного змісту «12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVI строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Ко продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів «Про запобігання поширенню на України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020р. № 211 зі змінами, карантин на території України введено з 12.03.2020р. до 30.06.2023р.

До строків, що продовжуються на строк дії карантину, належать строки позовної давності - ст. 257 ЦК України.

Крім того, Законом України від 15.03.2022 року №2120-розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року 05 год 30 хв., дія якого неодноразово продовжувалася та триває на даний час.

За приписами пункту 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

В постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №383/1645/23 щодо позовної давності зазначено про те, що строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану в Україні. Позовна давність для пред`явлення позовних вимог на день звернення до суду не спливла, її перебіг був зупинений до кінця дії карантину, який був введений з 12 березня 2020 року та продовжувався до 30 червня 2023 року. Після припинення дії карантину строк, що залишився до кінця спливу позовної давності, продовжується на строк дії воєнного стану в Україні.

Таким чином, нарахування фінансових санкцій - 3% річних (згідно ст. 625 ЦК України), до початку введення карантину здійснювалось в межах строку позовної давності - 3 роки тобто з 12.03.2017р. і повинно було закінчитись 12.03.2020р., але з продовженням строку позовної давності через введення карантину та введення воєнного стану, нарахування триває до теперішнього часу, що відповідає вимогам закону.

Правовий аналіз положень статей 526,599,611,625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу за увесь час прострочення.

Отже, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання 3% річних та інфляційних витрат передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Суд критично оцінює доводи відповідача ОСОБА_2 щодо заперечення нею заявлених позивачем вимог, а саме щодо неотримання нею грошових коштів за зазначеними вище договорами позики, оскільки обставини отримання нею грошових коштів за вказаними договорами та відповідно порушення ОСОБА_2 обов`язку щодо повернення коштів знайшли підтвердження в процесі розгляду цивільних справ та ухвалення відповідних судових рішень про стягнення з неї боргу.

Крім того, вимог про оскарження зазначених вище договорів та/або визнання їх недійсними відповідачем ОСОБА_2 не заявлялося.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, у відповідача ОСОБА_2 наявний обов`язок щодо виконання умов грошового зобов`язання за договорами, а саме повернення грошових коштів, а у позивача ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 зазначених вище грошових зобов`язань відповідно виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положенням ст. 611 цього Кодексу, визначено правові наслідки порушення зобов`язання. Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

З огляду на те, що відповідач порушила виконання грошових зобов`язань у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України, у зв`язку з чим суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, та стягненню підлягають відповідно до ст. 625 ЦК України кошти з наступного дня після закінчення строку повернення грошових коштів за договором позики, а саме:

-за договором позики від 24.11.2015 року на суму 125 000 грн. суд вважає за необхідне стягнути інфляційні нарахування за період з 28.10.2020 по 28.02.2026 в розмірі 104 931,09 грн. та 3% річних за період з 25.11.2019 по 07.04.2026 в розмірі 23 876,72 грн.;

-за договором позики від 24.11.2015 року на суму 250 000 грн. суд стягує інфляційні нарахування за період з 25.11.2019 по 31.01.2026 в розмірі 216 760,21 грн. та 3% річних за період з 25.11.2019 по 07.04.2026 в розмірі 47 753,42 грн., оскільки право на застосування наслідків відповідно до ст. 625 ЦК України у позивача виникло з 25.11.2019 року, тобто з наступного дня з дати, зазначеної в договорі позики, як останнього дня повернення суми позики;

- за договором позики від 03.12.2015 року на суму 20 000 грн. суд стягує інфляційні нарахування за період з 04.12.2018 по 31.01.2026 в розмірі 19 243,83 грн. та 3% річних за період з 04.12.2018 по 07.04.2026 в розмірі 4 405,48 грн., оскільки право на застосування наслідків відповідно до ст. 625 ЦК України у позивача виникло з 04.12.2018 року, тобто з наступного дня з дати, зазначеної в договорі позики, як останнього дня повернення суми позики.

Питання судових витрат зі сплати судового збору суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі ст. 625 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 263, 265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму:

-за договором позики від 24.11.2015 року на суму 250 000 грн. інфляційні нарахування за період з 25.11.2019 по 31.01.2026 в розмірі 216 760,21 грн. та 3% річних за період з 25.11.2019 по 07.04.2026 в розмірі 47 753,42 грн.;

-за договором позики від 24.11.2015 року на суду 125 000 грн. інфляційні нарахування за період з 28.10.2020 по 28.02.2026 в розмірі 104 931,09 грн. та 3% річних за період з 25.11.2019 по 07.04.2026 в розмірі 23 876,72 грн.;

-за договором позики від 03.12.2015 року на суму 20 000 грн. інфляційні нарахування за період з 04.12.2018 по 31.01.2026 в розмірі 19 243,83 грн. та 3% річних за період з 04.12.2018 по 07.04.2026 в розмірі 4 405,48 грн.

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Суддя І.В.Чайка