Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №460/20799/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/20799/25 пров. № А/857/20564/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Загреви М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року у справі № 460/20799/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Млинівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання дій протиправним (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Нор У.М. в м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася з адміністративним позовом до Млинівського відділу ДВС у Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі – ВДВС, відповідач), в якому просить:

визнати протиправними дії Млинівського відділу державної виконавчої служби у Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо звернення стягнення на аліменти, які виплачувалися на користь ОСОБА_1 , на малолітню дитину;

зобов`язати Млинівський відділ державної виконавчої служби у Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повернути позивачу кошти в розмірі 311768,60 грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на аналогічні доводи, які викладені у позовній заяві, а саме зазначає, що відповідачем безпідставно знято кошти з рахунку на погашення заборгованості. Однак, дані кошти є аліментами на утримання малолітньої дитини позивачки.

Також покликається на те, що державний виконавець має право та повинен перевіряти походження коштів на рахунках боржника, щоб уникнути стягнення коштів, на які заборонено накладати арешт (соціальні виплати, аліменти, зарплата в межах законом встановлених сум). Банк зобов`язаний зазначати джерело надходження коштів, а виконавець - реагувати на заяви боржника про наявність «спеціальних» рахунків. Відповідно до статті 59 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404-VIII), виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів, які мають цільове призначення (соціальні виплати, аліменти), якщо боржник надасть відповідні докази.

Також, зазначає, можливо рахунок позивача не має конкретного цільового призначення «соціальний рахунок, для отримання заробітної плати», але аліменти в будь якому випадку не втрачають свою функцію та статус «аліментів».

Відповідач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив у задоволенні такої відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Позивач та відповідач правом на участь у судовому засіданні не скористалися, що з огляду на положення частини третьої статті 268 КАС України не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Крім того, позивач та відповідач просили розглянути справу без їх участі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що 04.02.2015 заступником начальника відділу державної виконавчої служби Млинівського районного управління юстиції Синицьким В.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 46323478 за виконавчим листом № 566/1126/13-ц від 25.02.2014, виданим Млинівським районним судом Рівненської області про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра».

В межах цього виконавчого провадження з рахунку позивача на погашення заборгованості 25.03.2025 року було списано 311 768,60 грн.

Позивач зазначає, що про списання цих коштів в рахунок погашення заборгованості їй стало відомо в червні місяці 2025 року.

У липні місці 2025 року позивач з письмовою заявою звернулася до Млинівського відділу ДВС у Дубенському районі Рівненської області з вимогою про повернення всіх коштів, оскільки дані кошти є аліментами, які утримувалися з платника аліментів на утримання малолітньої дитини позивача.

Листом від 01.08.2025 відповідач повідомив позивачку, що після зарахування на рахунок кошти є власністю отримувача, втрачають свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат) та набувають статус вкладу.

Також зазначено, що станом на 01.08.2025 до відповідача не надходило ніяких листів (відомостей, документів), які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку НОМЕР_1 , заборонено звертати стягнення згідно із Законом № 1404-VIII.

Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець не був зобов`язаний здійснювати перевірку цільового призначення банківського рахунку боржника перед накладенням арешту. Також зазначив, що дії державного виконавця щодо примусового стягнення коштів вчинено у відповідності до вимог Закону № 1404-VIII, а протиправної бездіяльності державного виконавця щодо нездійснення перевірки цільового призначення рахунку позивача перед накладенням на нього арешту та зверненням стягнення судом не встановлено.

Апеляційний суд, оцінюючи висновки суду першої інстанції, зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відтак, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач уважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їхньої реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій є Закон № 1404-VIII.

Положеннями статті 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У статті 3 вказаного Закону передбачено перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VІІІ заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 74 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ).

Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

В той же час, Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України) містить розділ VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень».

Даний розділ містить ряд статей, якими врегульовано порядок оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України.

Так, згідно статті 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.

Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частина перша статті 448 ЦПК України передбачає, що скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

За правилами пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі (частина перша статті 239 КАС України).

Як було зазначено, відповідачем стягнення спірних коштів здійснено в межах виконавчого провадження № 46323478, яке відкрито на підставі виконавчого листа № 566/1126/13-ц від 25.02.2014, виданого Млинівським районним судом Рівненської області про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра», яке замінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН», заборгованості в розмірі 44 037 доларів США 07 центів, що за офіційним курсом НБУ станом на 25.11.2013 року становить 351 988 грн. 30 копійок.

Позивач є стороною вказаного виконавчого провадження.

Питання юрисдикційності справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби вже неодноразово розглядалося Великою Палатою Верховного Суду.

Зокрема, у постанові від 14 березня 2018 року в справі № 213/2012/16 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ.

Якщо виконанню підлягає рішення іншого органу (не суду) і відсутній спеціальний закон, що передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, у такому випадку вони підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

Отже, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), тобто не за рішенням, ухваленим судом, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Тотожний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 06 лютого 2019 року в справі № 678/1/16-ц і Верховним Судом у постанові від 29 січня 2020 року в справі № 640/8025/19.

Тобто юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб`єктів їх видання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 161/15523/17).

Відповідний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 346/79/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 січня 2022 року у справі № 711/4734/19.

Звідси, спір у справі, що розглядається, про визнання протиправними дій Млинівського відділу державної виконавчої служби у Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції протиправними щодо звернення стягнення на аліменти, які виплачувалися на користь ОСОБА_1 , а також зобов`язання відповідача повернути кошти, має бути вирішений за правилами цивільного судочинства України.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно із частиною 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Частиною першою статті 239 КАС України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що спір, що розглядається, не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки згідно із процесуальним законом має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та закрити провадження у адміністративній справі, роз`яснивши позивачеві наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року у справі № 460/20799/25 та закрити провадження у адміністративній справі.

Роз`яснити ОСОБА_1 наявність у неї права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний

судді І. В. Глушко

Н. М. Судова-Хомюк

Повне судове рішення складено 12.05.26