Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №500/4653/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/4653/25 пров. № А/857/47307/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Чепенюк О.В.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення – 17 жовтня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

04 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 17.07.2025 № 192650013937 щодо відмови в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі – Закон № 796-XII); зобов`язати ГУ ПФУ в Тернопільській області призначити і виплачувати з 08.07.2025 пенсію зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону № 796-XII, зарахувавши до страхового стажу період навчання в Бердичівському медичному училищі з 01.09.1985 по 02.07.1988.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернулася із заявою до ГУ ПФУ в Тернопільській області про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, подавши необхідні документи. Оскаржуваним рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 17.07.2025 їй відмовлено у призначенні пенсії за відсутністю підстав. Крім того, до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1985 по 02.07.1988 згідно з дипломом серії НОМЕР_1 , оскільки по батькові заявниці ОСОБА_2 , не відповідає даним паспорта ОСОБА_3 . Не погоджується з відмовою ГУ ПФУ в Запорізькій області та вказує, що має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, оскільки проживала та працювала на території зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3) у с. Хочино Олевського району Житомирської області з 26.04.1986 по 25.06.1989. Доказами таких обставин є: видане 11.11.1998 Тернопільською обласною державною адміністрацією посвідчення як громадянину, який постійно працював чи працює, або проживав чи проживає у зонах безумовного (обов`язкового) чи гарантованого добровільного відселення серії Б № 059945, довідка Олевської районної державної адміністрації Житомирської області від № Х-542, яка підтверджує, що вона постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років; на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), а саме: в період з 26.04.1986 по 25.06.1989, і з 08.09.1989 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , у якому проживає по теперішній час. Наведені докази, на думку представника позивача, підтверджують, що ОСОБА_1 постійно проживала чи працювала у зонах безумовного (обов`язкового) чи гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, що є підставою для зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

При цьому мотиви позову зводяться до того, що позивач під час навчання в Бердичівському медичному училищі з 01.09.1985 по 02.07.1988 проживала у с. Хочино Олевського району Житомирської області (віднесеного до зони гарантованого добровільного відселення), а тому цей період має зараховуватися для вирішення питання зменшення пенсійного віку. Щодо не зарахованого періоду навчання з 01.09.1985 по 02.07.1988 через недоліки в написанні у дипломі про закінчення навчання по батькові заявниці, вказує, що такі недоліки записів не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, бо визначальним є підтвердження факту навчання.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 17.07.2025 № 192650013937 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити з 08.07.2025 ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 навчання в Бердичівському медичному училищі з 01.09.1985 по 02.07.1988 на підставі диплому серії НОМЕР_1 від 02.07.1988.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01 січня 1993 року. Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні. Також, розбіжності в написанні по батькові позивача не можуть бути підставою для неврахування періодів, оскільки студент не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів в навчальній установі, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації установи не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи) у відповідній зоні. Згідно з наданими документами вік позивача становить 55 років 5 місяців 20 днів, страховий стаж складає 29 роки 10 місяців 21 днів. До страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1985 по 02.07.1988, бо у дипломі від 02.07.1988 по батькові позивача ( ОСОБА_2 ) не відповідає паспортним даним ( ОСОБА_3 ). Звертає увагу, що довідки навчальних закладів не передбачені абзацами 5, 6 підпункту 7 пункту 2.1 Порядку 22-1 щодо визначення факту постійного проживання на забрудненій території. За наданими документами встановлено факт проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 3 роки 3 місяці 25 днів, в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 1 рік 11 місяців 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії позивачу зі зменшенням пенсійного віку відсутні. Зазначає, що вищезазначені періоди необхідно підтвердити уточнюючими довідками. Враховуючи зазначене, у пенсійного органу відсутні підстави для призначення пенсії за віком у зв`язку з відсутністю у позивача необхідного страхового стажу.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п.3 ч.1 ст.311 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач 08.07.2025 звернулася із заявою до ГУ ПФУ в Тернопільській області про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII. До заяви долучила копії документів, необхідних для призначення пенсії.

Розгляд заяви від 08.07.2025 провадився за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Запорізькій області, рішенням якого від 17.07.2025 № 192650013937 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII. Листом ГУ ПФУ в Тернопільській області від 28.07.2025 позивача повідомлено про рішення про відмову у призначенні пенсії з наданням копії відповідно рішення.

Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що вік заявниці на дату звернення 55 років 5 місяців 20 днів. Наявний страховий стаж особи становить 29 років 10 місяців 21 день. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1985 по 02.07.1988 згідно з дипломом серії НОМЕР_1 від 02.07.1988, оскільки по батькові заявниці ( ОСОБА_2 ) не відповідає даним паспорта ( ОСОБА_3 ). Необхідно долучити уточнюючу довідку. ГУ ПФУ в Запорізькій області відмовило позивачу у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, оскільки не підтверджується факт проживання: в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 – 4 роки (3 роки 3 місяці 25 днів); в зоні гарантованого добровільного відселений станом на 01.01.1993 – 3 роки (1 рік 11 місяців 10 днів).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 17.07.2025 № 192650013937 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити з 08.07.2025 ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 навчання в Бердичівському медичному училищі з 01.09.1985 по 02.07.1988 на підставі диплому серії НОМЕР_1 від 02.07.1988.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII.

Перелік категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону № 791-ХІІ, частина перша якої, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до пунктів 2-4 частини першої статті 11 цього Закону до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:

2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;

3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення – не менше трьох років;

4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону № 796-ХІІ. Згідно з частиною третьою цієї статті призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Приписами пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років – зменшення віку передбачено на 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років;

особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років – зменшення віку передбачено на 2 роки* та додатково 1 за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

*Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналіз наведених положень Закону свідчить, що обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи

факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років до 1 січня 1993 року,

або у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років до 1 січня 1993 року.

Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки або 2 роки залежно від зони) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки роботи на відповідній місцевості – для зони гарантованого добровільного відселення проживання, або 1 рік на 3 роки роботи на відповідній місцевості – для зони посиленого радіологічного контролю.

При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзаців 5 та 6 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII становить 6 років для осіб, які проживали/працювали в зоні гарантованого добровільного відселення проживання, або 5 років для осіб, які проживали/працювали в зоні посиленого радіологічного контролю, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.

Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові 07.05.2024 у справі № 460/38580/22 щодо застосування положень статті 55 Закону № 796-ХІІ в частині визначання максимальної величини зменшення пенсійного віку без застосування початкової величини зменшення пенсійного віку.

Відповідно до частин другої та третьої статті 55 Закону № 796-XII пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Виходячи зі змісту правовідносин, які регулюються Законом № 796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років чи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993.

За умовами частини першої статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року – не менше 31 рік, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року – не менше 32 роки.

Призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону № 1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII.

Положення Закону № 796-ХІІ за дотриманням умов, визначених у ньому, дозволяють зменшувати пенсійний вік особи, в залежності від зони проживання, якщо це зона гарантованого добровільного відселення, то до 6 років, якщо зона посиленого радіологічного контролю, то до 5 років, та, відповідно, необхідний страховий стаж.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі – Порядок № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1).

У підпункті 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 наведено перелік документів, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи, а саме:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Житомирською або Київською облдержадміністраціями;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи – за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_4 (в подальшому прізвище змінено у зв`язку з одруженням з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ») у період з 26.04.1986 по 02.07.1988 навчалася в Бердичівському медичному училищі, що підтверджується відомостями диплома серії НОМЕР_1 від 02.07.1988 (а.с.23).

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Постанова № 106) місто Бердичів, де навчалася позивач, не віднесено до Переліку населених пунктів, що зазнали дії радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При вирішенні цього спору колегія суддів враховує висновки Верховний Суд щодо застосування норм права, зокрема, викладені в постановах від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі № 500/551/23, у яких Верховний Суд зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у період навчання з 26.04.1986 по 02.07.1988 в Бердичівському медичному училищі позивач не могла фізично постійно перебувати у с. Хочино Олевського району Житомирської області. Тому такі її твердження колегія суддів оцінює критично. Цей період не може бути зарахований до періоду перебування (проживання/навчання/роботи) на території зони гарантованого добровільного відселення чи посиленого радіологічного контролю і не може бути зарахований як період для обрахунку пільги, бо ОСОБА_1 фізично не перебувала у жодній з цих зон.

Відповідно вказана обставина виключає можливість зменшувати пенсійний вік позивачу за початковою величиною, проте у спірному випадку можна розглядати питання зменшення пенсійного віку за додатковим критерієм.

Як встановлено судом першої інстанції, особливістю цієї справи є те, що позивач проживала у двох зонах: у зоні гарантованого добровільного відселення та у зоні посиленого радіологічного контролю, при цьому термін проживання у зоні гарантованого добровільного відселення становить менше 3 років, а у зоні посиленого радіологічного контролю менше 4 років.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Хочино, Олевський район, Житомирська область.

Щодо реєстрації місця проживання позивача у селі Хочино, Олевський район, Житомирська область, Олевською районною державною адміністрацією видана довідка № Х-542, згідно з якою ОСОБА_1 постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення в період з 26.04.1986 по 25.06.1989.

Однак вище вже зазначалось про те, що позивач у період з 26.04.1986 по 02.07.1988 навчалася в Бердичівському медичному училищі, а тому цей проміжок часу виключається для обчислення права на пільгу.

Після закінчення навчання ОСОБА_1 відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_2 від 17.06.1985 працювала в Олевській центральній районній лікарні у період з 01.08.1988 по 20.07.1989, що знаходиться в місті Олевськ Житомирської області.

Відповідно до Постанови № 106 село Хочино та місто Олевськ було віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

Згодом позивач переїхала у Чортківський район Тернопільської області, де згідно з записами її трудової книжки серії НОМЕР_2 працювала на Чортківській швейній фабриці в період з 17.10.1989 по 16.06.1996.

Щодо реєстрації місця проживання позивача у Чортківському районі Тернопільської області, то Чортківської міською радою надано довідку від 02.07.2025, згідно з якою ОСОБА_1 була зареєстрована за місце проживанням у АДРЕСА_2 , у такі періоди: з 08.09.1989 по 16.07.1992, з 16.07.1992 по 28.08.2007, з 28.08.2007 по 23.11.2013, з 23.11.2013 по теперішній час.

Відповідно до Постанови № 106 місто Чортків та селище Заводське було віднесене до зони посиленого радіологічного контролю.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач проживала/працювала: з 01.08.1988 по 20.07.1989 в місті Олевськ Житомирської області, тобто в зоні гарантованого добровільного, що становить 1 рік 11 місяці 10 днів; з 08.09.1989 по 31.12.1992 у селищі Заводське Чортківського району, тобто у зоні посиленого радіологічного контролю, що становить 3 роки 3 місяці 25 днів.

Вирішуючи питання чи можна сумувати до періоду проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю (3 роки 3 місяці 25 днів) період проживання в зоні гарантованого добровільного (1 рік 11 місяці 10 днів), що загалом становитиме більше 4 років на 01.01.1993 і даватиме право на обчислення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років, колегія суддів враховує таке.

Мета та основні завдання Закону № 796-XII направлені на соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах: пріоритету життя та здоров`я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці; соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; соціального захисту, охорони праці, використання світового досвіду організації роботи з цих питань.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Судом першої інстанції встановлено, що чинним законодавством України, зокрема й Законом № 796-XII не урегульовано питання зменшення пенсійного віку осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживали та/або працювали з часу аварії і до 01.01.1993 у кількох населених пунктах, які відносяться до різних зон радіоактивного ураження внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, зона гарантованого добровільного відселення (3 категорія) та посиленого радіологічного контролю (4 категорія).

Приведені норми вказаного Закону, встановлюють право на пільгу щодо зменшення пенсійного віку осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи лише за ідеальних умов – проживання такими особами протягом певного часу лише в одній із названих зон. При цьому, приведені норми Закону не урегульовують питання коли має місце проживання таких осіб у вказаний проміжок часу в різних зонах радіоактивного ураження.

Колегія суддів вважає, що наявність такої прогалини в національному законодавстві не може позбавляти особу права на соціальний захист, який у даних правовідносинах полягає у зменшенні її пенсійного віку для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у зв`язку з тривалим часовим проміжком проживання та/або робити (станом на 01.01.1993 року) у населених пунктах, які відносяться до різних зон радіоактивного ураження.

Частиною шостою статті 7 КАС України установлено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Колегія суддів враховує, що період проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення (3 категорія) є територією, яка зазнала значно більшого радіоактивного ураження та відповідного впливу на життя та здоров`я осіб, які там працювали або проживали, ніж проживання у зоні посиленого радіологічного контролю (4 категорія).

Отже, при вирішенні питання щодо зменшення пенсійного віку для особи, яка проживала або працювала у зоні (4 категорії) посиленого радіологічного контролю (яка є менш ураженою в порівнянні із зоною, що відноситься до категорії 3), період проживання або роботи такої особи у зоні, що відноситься до категорії 3 (гарантованого добровільного відселення) повинен бути безумовно зарахований до періоду, що дає право на зменшення пенсійного віку для такої особи, яка віднесена до постраждалих осіб 4 категорії (як зони меншого ураження).

При цьому, колегія суддів зазначає, що незарахування часу проживання/роботи для осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, внаслідок проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення до періоду, що дає право на зменшення пенсійного віку для категорії осіб, які проживали у менш ураженій зоні, якою є зона посиленого радіологічного контролю, є таким, що не забезпечує дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям на досягнення яких він спрямований.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що період проживання/роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, тривалістю 1 рік 11 місяців 25 днів, підлягає зарахуванню при вирішенні питання наявності права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку для категорії осіб, які проживали/працювали у зоні посиленого радіологічного контролю.

Відтак, ОСОБА_1 станом на 01.01.1993 проживала/працювала в зоні радіоактивного ураження тривалістю більше 5 років 3 місяців, з яких 1 рік 11 місяців 25 днів у зоні гарантованого відселення і 3 роки 3 місяці 25 днів у зоні посиленого радіологічного контролю, а тому має право на зменшення пенсійного віку за додатковою величиною як 1 рік за кожні 3 повні роки проживання.

Оскільки позивач і після 01.03.1993 залишилася проживати у зоні посиленого радіологічного контролю і проживає там на даний час (тобто більше 15 років), то пенсійний вік підлягає зменшенню на 5 років і, відповідно, страховий стаж.

Враховуючи вимоги частини першої статті 26 Закону № 1058-IV умовами для призначення пенсії позиваці (18.01.1970 року народження) зі зменшенням пенсійного віку є: наявність 55 років (така умова виконується) та стажу 27 років (така умова також виконується, бо позивач має 29 років 10 місяців 21 день стажу). Отож, позивачка має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Щодо позовної вимоги про зарахування до страхового стажу періоду навчання, у зарахуванні якого позивачу відмовлено через недоліки у написанні по батькові в дипломі про навчання, колегія суддів зазначає таке.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-IV, відповідно до якої страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи, серед іншого, також зараховується: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків, д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Отже, законодавець до 01.01.2004, крім роботи, виконуваної на підставі трудового договору на підприємствах, передбачив можливість зарахування до страхового стажу періоду навчання і визначив для цього певні умови та порядок.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637).

Пунктом 8 Порядку № 637 визначено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Судом першої інстанції встановлено, що заявницею до заяви про призначення пенсії додано копію диплому спеціаліста серії НОМЕР_1 , виданого 02.07.1988 ОСОБА_4 (прізвище змінено згідно з свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 , з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ») про закінчення навчання у Бердичівському медичному училищі, період навчання тривав з 1985 року по 1988 рік (а.с.23).

Також на підтвердження спірного періоду позивач надала копію трудової книжки серії НОМЕР_2 , в якій наявний запис про період навчання з 1985 року по 1988 рік, підстава: диплом НОМЕР_1 (а.с.16 зворот).

ГУ ПФУ в Запорізькій області не зараховано навчання позивача до страхового стажу через те, що у дипломі НОМЕР_1 по батькові зазначено « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним заявниці « ОСОБА_3 ».

На переконання колегіії суддів, вищезазначені розбіжності в написанні по батькові позивача не можуть бути підставою неврахування періодів, оскільки студент не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів в навчальній установі, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації установи не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи скражника про наявність недоліків у заповненні диплома як підставу для незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання до страхового стажу для призначення пенсії, на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV (до 01.01.2004), є необґрунтованими.

Підсумовуючи викладене, до страхового стажу позивача підлягає зарахування навчання позивача з 01.09.1985 по 02.07.1988 у Бердичівському медичному училищі.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені положення чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 17.07.2025 № 192650013937 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку та в частині відмови зарахувати спірні періоди до страхового стажу підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

При цьому, належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 , оскільки ГУ ПФУ в Запорізькій області були перевірені умови для призначення пенсії (досягнення віку та страхового стажу окремо по двох зонах), а спір фактично стосувався виключно питання сукупного зарахування періодів проживання/роботи у зонах радіоактивного забруднення, який вирішений судом.

У цій справі структурним підрозділом органу, що розглядав заяву позивача від 08.07.2025, було визначено ГУ ПФУ в Запорізькій області. Такий відповідач приймав оскаржуване рішення, а тому й повинен у подальшому вчинити дії пов`язані з призначенням пенсії та зарахуванням спірного страхового стажу.

Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач досягла зниженого пенсійного віку 18.01.2025, проте звернулася за призначенням пенсії по спливу трьох місяців 08.07.2025, а тому саме з цієї дати буде мати право на призначення пенсії.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 500/4653/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська