Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №300/5026/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 рокуСправа № 300/5026/24 пров. № А/857/47204/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року та 21 листопада 2025 року (суддя Скільський І.І., м.Івано-Франківськ), -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі ГУПФ), в якому просив:

- визнати протиправними та незаконними дії ГУПФ щодо нарахування ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 50% від суддівської винагороди, не зарахувавши до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та щомісячне довічне грошове утримання; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки; половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі - 1 рік 4 дні; період проходження строкової військової служби - 4 роки 2 місяці 22 дні; стаж роботи у Косівському районному управлінні юстиції Івано-Франківської області - 2 роки 3 місяці 19 днів;

- зобов`язати ГУПФ перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання, починаючи з 16.02.2024 в розмірі 68% від суддівської винагороди з урахуванням уже виплачених сум, зарахувавши до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та щомісячне довічне грошове утримання; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки; половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі - 1 рік 4 дні; період проходження строкової військової служби - 4 роки 2 місяці 22 дні; стаж роботи у Косівському районному управлінні юстиції Івано-Франківської області - 2 роки 3 місяці 19 днів;

- визнати протиправними та незаконними дії ГУПФ щодо перерахунку ОСОБА_1 пенсії і перевід ОСОБА_1 з одного виду пенсії на інший вид;

- зобов`язати ГУПФ провести ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці з 16.02.2024 на підставі і у розмірах, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», як призначене вперше, а не перехід з іншого виду пенсії.

- стягнути з ГУПФ, нараховану, та незаконно недоплачену суму щомісячного довічного грошового утримання за період з 16.02.2024 по 30.06.2024 в розмірі 81818,22 грн.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року, яке набрало законної сили 18.12.2024 (далі Рішення суду), позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУПФ щодо призначення ОСОБА_1 з 16.02.2024 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді без урахування до стажу роботи судді половини строку навчання в Львівському державному університеті імені Івана Франка - 1 рік 4 дні, періоду проходження строкової військової служби - 1 рік 25 днів, військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан - 3 роки 1 місяць 24 днів та стажу роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді -3 роки. Зобов`язано ГУПФ здійснити з 16.02.2024 перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зарахувавши до стажу роботи судді половини строку навчання в Львівському державному університеті імені Івана Франка - 1 рік 4 дні, період проходження строкової військової служби - 1 рік 25 днів, період військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан - 3 роки 1 місяць 24 днів та стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У вересні 2025 року до суду першої інстанції надійшла заява позивача про зміну способу і порядку виконання Рішення суду (далі Заява-1), яка обґрунтована тим, що Рішення суду у даній справі залишається невиконаним, що в силу чинної редакції статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання цього рішення суду шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року (далі Ухвала-1) у задоволенні Заяви-1 відмовлено.

У жовтні 2025 року позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю за виконанням Рішення суду (далі Заява-2). Зазначив, що виникає сумнів щодо виконання Рішення суду відповідачем, оскільки загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, відповідач створює перешкоди і має намір ухилитися від його виконання.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року (далі Ухвала-2) у задоволенні Заяви-2 відмовлено.

Не погодившись із вказаними ухвалами, їх оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить ухвали суду першої інстанції скасувати, Заяву-1 та Заяву-2 задовольнити, а саме:

- змінити спосіб виконання Рішення суду в частині із зобов`язання ГУПФ здійснити з 16.02.2024 перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зарахувавши до стажу роботи судді половини строку навчання в Львівському державному університеті імені Івана Франка - 1 рік 4 дні, періоду проходження строкової військової служби - 1 рік 25 днів, військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан - 3 роки 1 місяць 24 днів та стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки, з урахуванням уже виплачених сум на стягнення з ГУПФ на користь ОСОБА_1 заборгованості з щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 16.02.2024 по 28.02.2025 в сумі 176324,46 грн;

- встановити судовий контроль за виконанням Рішення суду шляхом зобов`язання боржника ГУПФ подати звіт про виконання судового рішення, накласти штраф на керівника ГУПФ за злісне невиконання судового рішення.

В доводах апеляційної скарги вказує, що оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, не є виконаним в повному обсязі, наявні законодавчо встановлені підстави для зміни способу і порядку виконання Рішення суду.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення зазначає, що виникає сумнів щодо виконання Рішення суду відповідачем, оскільки загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, відповідач створює перешкоди і має намір ухилитися від його виконання.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу на Ухвалу-1 заперечує вимоги такої, вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відзиву на апеляційну скаргу на Ухвалу-2 відповідач не подав.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 311 КАС, зважаючи на те, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга на Ухвалу-1 підлягає задоволенню, а на Ухвалу-2 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні Заяви-1, суд першої інстанції виходив з того, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретної суми невиплаченої за період з 16.02.2024 по 28.02.2025 доплати не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то суд робить висновок про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просить заявник, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у цій справі. Зміна способу і порядку виконання Рішення суду, у такому випадку, не захищає право позивача на отримання сум заборгованості, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.

В частині встановлення судового контролю за Рішенням суду, суд першої інстанції вказав, що правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних, підтверджених належними і допустимими доказами, підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні Заяви-2 відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Разом з тим, в частині відмови у задоволенні Заяви-1 такі є помилковими, з наступних міркувань.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини другої статті 14 КАС судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно зі статтею 370 КАС судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

В рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Алпатов та інші проти України, Робота та інші проти України, Варава та інші проти України, ПМП «Фея» та інші проти України (якими встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) звернута увага на те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення; виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою, є головною стадією правосуддя. Це повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 6 цієї Конвенції, статтею 129-1 Конституції України, статтями 14, 370 КАС.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 № 4094-ІХ, який набрав чинності 19.12.2024, внесені зміни до Розділу 4 КАС «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах».

Також Законом № 4094-ІХ КАС доповнений статтями 382-1 - 382-3.

На підставі частини дев`ятої статті 383-3 КАС суд розглядає питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення за правилами статті 378 цього Кодексу.

Положеннями абзацу першого частини першої статті 378 КАС встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Згідно з частиною третьою статті 378 КАС підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З 19.12.2024 положення частини третьої статті 378 КАС на підставі Закону № 4094-IX були доповнені абзацом другим такого змісту: «Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.».

Аналіз зазначених змін до КАС, внесених Законом № 4094-ІХ, свідчить про те, що законодавцем встановлені правові норми, які вдосконалюють захист осіб, що звернулися до суду з позовами щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат тощо від тривалого невиконання судових рішень.

Як зазначено у пояснювальній записці до проєкту Закону № 4094-ІХ, він був ухвалений як елемент виконання Україною зобов`язань у межах групи справ Іванов (№ 40450/04)/Бурмич (№ 46852/13) і Національної стратегії розв`язання проблеми невиконання судових рішень, схвалену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №1218-р.

Метою внесення змін до процесуального закону є забезпечення реального виконання судових рішень, а не формальне підтвердження обов`язку суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, прийняттям Закону № 4094-ІХ Верховна Рада України змінила концепцію статті 378 КАС, запровадивши самостійну підставу для зміни судом способу виконання судового рішення.

Так, невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, щодо перерахунку та здійснення пенсійних виплат, протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною та достатньою підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення цих виплат з суб`єкта владних повноважень.

Крім того, Верховна Рада України цим законодавчим актом усунула необхідність для позивача звертатися з новим позовом для стягнення вже нарахованих, але невиплачених сум, визнавши це непропорційним і таким, що підриває ефективність судового захисту.

Виходячи з мети цих змін, судове втручання у спосіб виконання не є переглядом суті рішення, а становить механізм забезпечення реального і своєчасного виконання судового рішення, що відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 129-1 Конституції України.

З матеріалів справи встановлено, що на виконання Рішення суду ГУПФ здійснило перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача, за результатами якого різниця за минулий час (з урахуванням виплачених сум) за період з 16.02.2024 по 28.02.2025 склала 176324,46 грн.

Проте, ця заборгованість до теперішнього часу позивачу не виплачена, тобто Рішення суду залишається невиконаним у повному обсязі з огляду на неналежне фінансування державою відповідних витрат, що істотно ускладнює виконання судового рішення.

Відтак, з огляду на тривале невиконання Рішення суду у справі щодо проведення виплати позивачу заборгованості, наявність обставин, що істотно ускладнюють його виконання (відсутність фінансування виплат державою), процесуальний закон передбачає можливість зміни способу виконання із зобов`язання вчинити дії (перерахувати та виплатити) на стягнення конкретної нарахованої суми з боржника.

На підставі викладеного, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні Заяви-1 про зміну способу та порядку виконання Рішення суду в частині нарахованої, але невиплаченої доплати щомісячного довічного грошового утримання та вважає за необхідне змінити спосіб виконання Рішення суду в цій частині на стягнення з ГУПФ на користь позивача нарахованої доплати щомісячного довічного грошового утримання за період з 16.02.2024 по 28.02.2025 у сумі 176 324,46 грн.

У аналогічних правовідносинах Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2025 у справі №380/7706/22 підтвердив необхідність зміни способу та порядку виконання судового рішення і зазначив про неправомірність будь-якого формалістичного підходу до тлумачення статті 378 КАС, який дозволяє суб`єкту владних повноважень зловживати процесуальними правами шляхом затягування виконання рішення, особливо у випадках, коли такий підхід нівелює реальне поновлення прав заявника.

При цьому рішення суду першої інстанції (про зміну способу виконання рішення суду) стосується вже нарахованої та чітко визначеної суми доплати щомісячного довічного грошового утримання, а тому зміна способу і порядку виконання судового рішення не є створенням нового грошового зобов`язання, а є лише зміною невиконаного грошового зобов`язання у форму примусового грошового стягнення для ефективного забезпечення права позивача.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до безпідставної відмови у задоволенні Заяви-1 у повному обсязі, а тому ухвалу суду першої інстанції слід скасувати, а Заяву-1 задовольнити.

У частині встановлення судового контролю за Рішенням суду, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано статтею 382 КАС, відповідно до частини першої якої, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 382-3 КАС, за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

З аналізу наведених положень КАС слідує, що суд наділений правом встановити судовий контроль за виконанням судового рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сил.

У Рішенні від 26 червня 2013 року Конституційний Суд України взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Зі змісту матеріалів справи слідує, що на виконання Рішення суду пенсійним органом здійснено з 16.02.2024 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 16.02.2024, розмір якого склав 65517,84 (64% від суддівської винагороди 100896,00 та підвищення інвалідам війни 2 групи (1 кат) (40% від 2093 грн - 944,40)).

За приведених обставин, назване судове рішення в частині здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є виконане пенсійним органом.

Стосовно ж доводів апеляційної скарги з приводу невиконання судового рішення в частині фактичної виплати нарахованої суми доплати, апеляційний суд зазначає таке.

Листом ГУПФ від 07.03.2025 повідомлено позивача, що за період з 16.02.2024 по 28.02.2025 нараховано доплату в сумі 176276,42 грн, яка виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України. Вказана доплата внесена в Реєстр судових рішень 23.12.2024 та буде виплачена при наявності додаткового фінансування з Державного бюджету в порядку черговості з урахуванням дати набрання рішенням суду законної сили.

Таким чином, спірна заборгованість не є виплаченою у зв`язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань.

За правилами частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України (далі БК), до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на, зокрема: 9) соціальний захист та соціальне забезпечення: а) виплату пенсій військовослужбовцям та іншим особам (включаючи осіб, яким пенсія призначена на пільгових умовах та за вислугу років, що виплачується до досягнення пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"), що відповідно до визначених законом порядку та умов встановлено здійснювати за рахунок коштів державного бюджету; виплату суми, якої не вистачає для повного покриття підприємствами та організаціями за своїх працівників витрат на виплату та доставку пенсій; виплату доплат, надбавок, підвищень до пенсій, додаткових пенсій, щомісячної компенсації сім`ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсій за особливі заслуги перед Україною, а також цільової грошової допомоги на прожиття відповідно до Закону України "Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни"; виплату державної соціальної допомоги на догляд особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 7 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю"; виплату допомоги на поховання та оплату послуг з доставки виплат, визначених у цьому підпункті цієї статті Кодексу; покриття різниці між розміром пенсії, обчисленим відповідно до абзаців першого та третього частини першої, частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та розміром пенсії, обчисленим відповідно до статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; сплату до Пенсійного фонду України єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за окремі категорії осіб та покриття Пенсійному фонду України недоотриманої суми коштів від застосування пільгового розміру цього внеску відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до частини першої статті 22 БК, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 затверджено «Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» (далі Порядок № 821).

Пунктом 3 Порядку № 821 визначено, що судові рішення та виконавчі документи, що надходять на виконання до Пенсійного фонду України та його територіальних органів реєструються та зберігаються відповідно до правил, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 р. № 55 Деякі питання документування управлінської діяльності (Офіційний вісник України, 2018 р., № 23, ст. 770).

Облік нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час та перерахованих пенсій за рішенням суду ведеться в базах даних одержувачів відповідних виплат (електронних пенсійних справах/електронних справах одержувачів) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про призначення (перерахунок) відповідних виплат та у сформованому на їх підставі переліку одержувачів виплат на виконання судових рішень (далі - перелік).

Агрегована та знеособлена інформація з переліку, що містить відомості про вид пенсії (іншої виплати), суму, що належить до виплати, та джерела фінансування відповідних витрат, розміщується у загальному доступі на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України із актуалізованою інформацією станом на 1 число кожного місяця, а також в особистому кабінеті стягувача на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

За приписами пункту 4 Порядку № 821, видатки на виплату нарахованих пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за рішеннями суду за минулий час (тобто за період, визначений за рішеннями суду, які набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, на виконання яких визначено зобов`язання органу Пенсійного фонду України здійснити нарахування/перерахунок/виплату сум пенсії, доплат, надбавок тощо до пенсії, довічного грошового утримання суддям у відставці, за час, що передує даті набрання законної сили такими рішеннями суду) та перерахованих пенсій за такими рішеннями суду здійснюються за окремими напрямами, передбаченими в бюджеті Пенсійного фонду України на таку мету, за джерелами виплати відповідних сум, визначених законодавством.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 821, виплати нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час проводяться щомісяця одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата. На забезпечення таких виплат щомісяця спрямовується частина бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету в межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік.

Пунктом 6 Порядку № 821 визначено, що видатки на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються в межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата.

Для забезпечення виплат за рішеннями суду, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, але не більшій від належної до виплати суми, що обліковується в переліку (пункт 7 Порядку №821).

За приписами пункту 4 «Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №41/26486), Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: планує доходи та видатки коштів Фонду в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду (пп.3); забезпечує ведення в районі (місті) реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) та у складі цього реєстру - реєстру платників страхових внесків до солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, своєчасне внесення відомостей до них, їх використання, контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб, та автоматизовану обробку інформації (пп. 4); забезпечує ведення бухгалтерського обліку з виконання доходів і видатків, кошторису видатків на утримання управління Фонду та своєчасно складає і в установленому порядку подає затверджену звітність головним управлінням Фонду (пп. 5); забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (пп. 8).

Тобто, соціальні виплати здійснюються виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління немає.

За приписами частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Повноваження Пенсійного фонду України, як виконавця бюджетних програм у спірних правовідносинах, передбачені статтею 23 БК, в частині першій якої зазначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Крім того, приписами пунктів 20 та 29 частини першої статті 116 БК встановлено, що взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України та здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що виплата нарахованих (перерахованих) сум пенсій за рішенням суду здійснюється управлінням Пенсійного фонду виключно за рахунок коштів Пенсійного Фонду України та інших джерел, визначених законодавством, зокрема, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

При цьому, виділення коштів із бюджету Пенсійного фонду України на фінансування вказаних платежів не залежить від волі окремого керівника територіального органу Пенсійного фонду України, що дає підстави для висновку про відсутність в діях керівника ГУПФ ознак вини та умислу направленого на невиплату позивачу нарахованої суми заборгованості на виконання судового рішення.

За відсутності бюджетного фінансування для виплати заборгованості за судовим рішенням, встановлення відповідачу обов`язку щодо подання звіту в частині виплати такої заборгованості є формальним заходом, оскільки не впливає на поведінку відповідача та не призводе до повного виконання судового рішення, яке в цій частині не виконується з незалежних від відповідача причин.

Отже, в такому випадку мета судового контролю відповідно до приписів статей 382 382-3 КАС не досягається, відповідно, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для встановлення відповідачу строку для подання звіту про виконання судового рішення в частині виплати нарахованої заборгованості внаслідок здійсненого перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачу за Рішенням суду, оскільки за відсутності бюджетного фінансування відповідача вказане не призводе до бажаного результату.

Як наслідок, скаржник не довів належними доказами необхідність встановлення судового контролю за виконанням Рішення суду, оскільки причиною невиплати нарахованої заборгованості є відсутність бюджетних асигнувань та встановлений Порядком №821 механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій, призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).

Відтак, наведені скаржником доводи апеляційної скарги не спростовують правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального закону.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи дане процесуальне питання, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційну скаргу позивача на Ухвалу-2 слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 312, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити постанову, якою заяву ОСОБА_1 про зміну способу виконання рішення суду задовольнити.

Змінити спосіб і порядок виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року в частині нарахованої та невиплаченої доплати щомісячного довічного грошового утримання за період з 16.02.2024 по 28.02.2025 в сумі 176324,46 грн (сто сімдесят шість тисяч триста двадцять чотири) гривні 46 коп на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суми 176324,46 грн (сто сімдесят шість тисяч триста двадцять чотири) гривні 46 коп.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич