Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №140/4131/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 рокуСправа № 140/4131/25 пров. № А/857/28093/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року (суддя Волдінер Ф.А., м.Луцьк), -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУПФ-1), у якому просив:

визнати дії ГУПФ-1 щодо переведення на пенсію по віку ОСОБА_1 із застосуванням середньої заробітної плати за 2014-2016 роки протиправними;

зобов`язати ГУПФ-1 здійснити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням середньої заробітної плати відповідно до частини другої статті 40 Закону України Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV) за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (2022-2024 роки) та без врахування заробітної плати до липня 2000 року відповідно до абзацу першого частини першої статті 40 Закону №1058-IV з дня подачі заяви (24.03.2025).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 9 травня 2025 року залучено до участі у справі співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі ГУПФ-2).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ГУПФ-1 щодо переведення ОСОБА_1 на пенсію по віку із застосуванням середньої заробітної плати за 2014-2016 роки та з урахуванням зарплати до 01.07.2000. Зобов`язано ГУПФ-1 здійснити з 24.03.2025 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 40 Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2022-2024 роки та без врахування заробітної плати до 01.07.2000, з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило ГУПФ-1, яке із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В доводах апеляційної скарги вказує, що позивач звернувся до ГУПФ-1, за місцем свого проживання, із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV. Органом, який розглядав заяву позивача, визначено ГУПФ-2. За результатами розгляду заяви позивача, ГУПФ-2 прийнято рішення про перерахунок пенсії від 24.03.2025 № 907580151023 (далі Рішення), а саме переведення на пенсію за віком згідно Закону № 1058-IV з 24.03.2025. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачу призначено інший вид пенсії за іншим законом, хоча у даному випадку було переведено позивача на інший вид пенсії в межах Закону № 1058-IV.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що отримуючи пенсію за вислугу років на підставі Закону №1788-XII позивач не користувався жодним із видів пенсій, встановлених Законом №1058-ІV, тому звернувшись до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком, позивач використав право на призначення пенсії відповідно до Закону №1058-ІV вперше. Зазначено, що заява позивача не містила висловленого бажання врахувати заробітну плату до 30.06.2000. Також вказав, що при призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV має застосовуватись показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022-2024 роки.

Такі висновки суду першої інстанції, по суті спору відповідають встановленим обставинам справи, однак вказане судове рішення не може бути залишено без змін, з таких міркувань.

Апеляційним судом, з урахуванням установленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач перебуває на обліку в ГУПФ-1 та з 14.01.2015 отримував пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ.

24.03.2025 позивач звернувся до ГУПФ-1 з заявою про перехід на пенсію за віком.

За принципом екстериторіальності виконавцем визначено ГУПФ-2, яким прийнято Рішення та призначено пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, при обчисленні якої застосовано показник середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до преамбули Закону № 1058-IV, він визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

У статті 9 Закону № 1058-ІV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону № 1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 16 червня 2020 року (справа № 127/7522/17) Верховний Суд зазначив, що за змістом частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Таким чином, лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини третьої статті 45 Закону № 1058-ІV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

У випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV.

Зазначена правова позиція була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 876/5312/17.

Крім того, у постанові від 8 лютого 2024 року у справі №500/1216/23, Верховний Суд, встановивши, що позивачу з 11.02.2013 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV він звернувся вперше 11.01.2023, дійшов висновку про наявність у нього права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме, за 2020 - 2022 роки, з огляду на те, що за цих обставин має місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.

Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов також у постановах від 27 листопада 2024 року у справі № 560/11681/23, від 16 січня 2025 року у справі № 580/4901/22, від 27 лютого 2025 року у справі №380/21644/23.

У справі, яка розглядається, судовим розглядом встановлено, що до 24.03.2025 позивачу було призначено пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону № 1788-XII, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV він звернувся вперше 24.03.2025.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість використання відповідачем механізму переведення з одного виду пенсії на інший, а саме: з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, тому при обчисленні пенсії позивача необхідно було застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, як того вимагає частина друга статті 42 Закону № 1058-ІV, а саме: за 2022-2024 роки.

Наведені в апеляційній скарзі доводи в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше.

Відповідно до пункту 4.2 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У справі, яка розглядається, для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУПФ-2, Рішенням якого позивачу відмовлено в перерахунку пенсії.

Отже, дії зобов`язального характеру щодо проведення перерахунку пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про перерахунок пенсії, яким у цьому випадку є ГУПФ-2.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 7 травня 2024 року у справі № 460/38580/22 та 24 травня 2024 року справі №460/17257/23 в частині розглядуваного питання.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено протиправність застосування відповідачем механізму переведення позивача з одного виду пенсії на інший, Рішення ГУПФ-2 ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права.

За таких обставин, визнання лише дій відповідача ГУПФ-2 протиправними не є належним та ефективним способом захисту та не призведе до усунення правових наслідків прийнятого Рішення. Відтак, належним способом захисту порушеного права є визнання протиправним та скасування оскаржуваного Рішення ГУПФ-2.

Зважаючи на наведені скаржником доводи, норми права та встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни рішення суду в цій частині.

Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У частині позовних вимог щодо здійснення перерахунку пенсії без урахування заробітної плати за період до 01.07.2000 відповідачем жодних доводів в апеляційній скарзі не наведено, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги на підставі частини першої статті 308 КАС.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В решті рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування судового рішення в цій частині та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року змінити, виклавши другий-третій абзаци резолютивної частини рішення суду в наступній редакції:

«Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 24.03.2025 № 907580151023 про переведення ОСОБА_1 на пенсію по віку із застосуванням середньої заробітної плати за 2014-2016 роки та з урахуванням заробітної плати до 01.07.2000.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити з 24.03.2025 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2022, 2023, 2024 роки та без урахування заробітної плати до 01.07.2000, з урахуванням раніше виплачених сум.».

В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич