Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №380/20147/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/20147/24 пров. № А/857/22671/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судового засідання - Нагибайло Т.О.,

а також учасників (їх представників):

від третьої особи - Білінська Л.Я.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02.04.2026р. про відмову в задоволенні заяви про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень – відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській обл., про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання виготовити і скерувати до пенсійного органу оновлену довідку про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, із врахуванням індексації грошового забезпечення (суддя суду І інстанції: Брильовський Р.М., час та місце ухвалення судового рішення: 02.04.2026р., м.Львів; дата складання повного судового рішення: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02.04.2026р. в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 18.08.2025р. в справі № 380/20147/24 відмовлено (а.с.85-87).

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення питання про встановлення судового контролю, просить в апеляційній скарзі судову ухвалу скасувати та задовольнити заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду (а.с.105 і на звороті).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що висновки суду про недослідження під час судового розгляду суми індексації, яка повинна бути зазначена в оновленій довідці про розмір додаткових видів грошового забезпечення та премії для обчислення розміру пенсії, є помилковими. Натомість, в рішенні суд наголосив на тому, що рішення суду від 01.11.2024р. в справі № 380/19814/24, набрало законної сили 11.12.2024р., індексація має бути врахована в складі грошового забезпечення військовослужбовця для розрахунку розміру його пенсії за вислугу років, а тому позивачу протиправно не нарахована і не виплачена щомісячна індексація-різниця грошового забезпечення в розмірі 4016 грн. 17 коп.

Водночас, видана на виконання рішення суду оновлена довідка таких відомостей не містить, що свідчить про невиконання рішення суду.

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 і третя особа ГУ ПФ України у Львівській обл. скерували до апеляційного суду відзиви на апеляційну скаргу, в яких вважають її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошують на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права, постановив законну ухвалу, яка також відповідає усталеній судовій практиці щодо вирішення вказаного процесуального питання (а.с.128-130, 132-134).

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника третьої особи, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.08.2025р. в справі № 380/20147/24 позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає в ухиленні від внесення в довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій для обчислення розміру пенсії відповідно до Закону України № 2262-ХІІ від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відомостей про індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018р. по 26.09.2018р.; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 виготовити нову довідку про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії ОСОБА_1 для обчислення розміру його пенсії відповідно до ст.43 Закону України № 2262-ХІІ від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з врахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 26.09.2018р. та скерувати до ГУ ПФ України у Львівській обл. для здійснення перерахунку та виплати пенсії (з урахуванням раніше виплачених сум); вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.44-47).

На виконання рішення суду відповідач надав довідку № 71/1/1031 від 07.11.2025р. про додаткові види грошового забезпечення для обчислення пенсії прапорщика ОСОБА_1 , згідно якої сума індексації визначена в розмірі 0,00 грн. (а.с.76).

21.03.2026р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач скерував до суду заяву в порядку ст.383 КАС України про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 під час виконання рішення суду в справі № 380/20147/24 (а.с.74-75).

У вказаній заяві позивач просив визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо порушення прав позивача на виконання рішення суду в справі 380/20147/24; зобов`язати відповідача в 30-денний строк вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли неналежному виконанню рішення суду в справі № 380/20147/24 шляхом виготовлення нової оновленої довідки, в якій зазначити індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 26.09.2018р. в розмірі 4016 грн. 17 коп. щомісяця.

Вказана заява обґрунтована тим, що у виданій оновленій довідці відповідач не визначив суму індексації за спірний період, хоча із рішення суду витікає такий обов`язок.

Постановляючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що Військова частина НОМЕР_1 виконала рішення суду в справі №380/20147/24 в частині виготовлення нової довідки про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії ОСОБА_1 для обчислення розміру його пенсії відповідно до ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з врахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 26.09.2018р.

Під час розгляду справи № 380/20147/24 суд не досліджував розмір сум індексації грошового забезпечення, які повинні зазначатися в новій довідці про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії ОСОБА_1 для обчислення розміру його пенсії.

Отже, рішення суду відповідач виконав відповідно до вимог резолютивної частини, тому захист порушеного права позивача у зв`язку з неправильним внесенням розміру індексації грошового забезпечення можливий при новому зверненні до суду з новим предметом спору та з інших підстав, тому вимоги заявника, викладені у заяві в порядку ст.383 КАС України, не можуть вирішуватися в порядку ст.383 КАС України.

Відтак, заявник фактично звертаючись до суду із розглядуваною заявою, сформував нові вимоги, що відповідно не може бути вирішено судом у порядку застосування ст.383 КАС України.

Крім того, примусове виконання рішення суду в справі № 380/20147/24 здійснюється у виконавчому провадженні, в межах якого виконавець уповноважений вживати заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», спрямовані на належне виконання судового рішення.

Відтак, під час розгляду заяви позивача не встановлено, що загальний порядок виконання рішення суду не дав очікуваного результату.

Між тим, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, з наступних підстав.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст.382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст.383 КАС України).

Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст.382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення ст.383 КАС України.

З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Частиною 1 та 2 ст.383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Приписами ч.4 ст.383 КАС України встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

Частиною 6 ст.383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що застосування судом до суб`єкта владних повноважень приписів ст.383 КАС України можливе лише у разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019р. у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Постановою Верховного Суду від 30.04.2020р. у справі № 804/2076/17 встановлена наступна позиція Верховного Суду: «Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи».

Отже, при розгляді заяв в порядку ст.383 КАС України суд повинен з`ясувати, чи були оскаржувані рішення, дії відповідача, пов`язані з виконанням судового рішення, а також чи забезпечили такі дії, рішення належне виконання судового рішення.

Разом з тим, таких вимог судом першої інстанції не дотримано, що слідує з наступного.

Із змісту рішення суду в справі № 380/20147/24 слідує, що результатом його виконання має бути видача оновленої довідки позивача про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення розміру пенсії відповідно до ст.43 Закону України № 2262-ХІІ від 09.04.1992р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з врахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 26.09.2018р., а також скерування такої до пенсійного органу.

Саме включення індексації грошового забезпечення до вказаної довідки були предметом спору в цій справі.

Право позивача на спірну індексацію підтверджено іншим рішенням суду в справі № 380/19814/24, покликання на яке здійснив суд в рішення суду від 18.08.2025р. в розглядуваній справі.

Аналіз виданої довідки № 71/1/1031 від 07.11.2025р. про додаткові види грошового забезпечення для обчислення пенсії прапорщика ОСОБА_1 вказує на те, що сума індексації визначена в розмірі 0,00 грн.

Отже, до будь-якого позитивного ефекту виконання рішення суду в справі № 380/20147/24 не призвело, оскільки видана відповідачем довідка визначає суму індексації в розмірі 0,00 грн.

При цьому, видача спірної довідки за таких умов не може розцінюватися як виконання рішення, оскільки остання суперечить висновкам суду, порушує право позивача на належне виконання рішення суду, призводить до необхідності повторного звернення до суду із новим позовом, хоча питання розміру індексації вже вирішено в справі № 380/19814/24.

Також колегія суддів підкреслює формальний підхід відповідача до виконання рішення суду, який не призвів до відновлення порушених прав позивача.

При цьому, за наявності складнощів в розумінні рішення суду відповідач не був позбавлений можливості звернутися із відповідною заявою про роз`яснення судового рішення тощо.

З огляду на викладене, доводам заявника про неправильне формування оновленої довідки в розрізі висновків судового рішення суду, суд належної оцінки не надав і не спростував тверджень останнього.

При цьому, суд обмежився лише висновком про повне виконання відповідачем судового рішення, що стверджується видачею оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, в якій вказана індексація грошового забезпечення.

Отже, після звернення позивача із заявою в порядку ст.383 КАС України суд першої інстанції не вжив заходів для її належного розгляду та встановлення всіх обставин по справі.

За наведених умов в розрізі виконання вимог ст.383 КАС України суду не представлено доказів вжиття дієвих заходів зі сторони відповідача для повного і своєчасного виконання рішення суду.

Вирішивши у такий спосіб заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції не забезпечив належного судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013р. № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012р. № 11-рп/2012).

Також Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013р. взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20.07.2004р.) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15.05.2019р. № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (п.84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07.06.2005р., заява № 6318/03; п.43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004р., заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009року, заява № 40450/04; п.64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28.11.2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу ст.ст.3, 8, частин першої та другої ст.55, частин 1 та 2 ст.129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019р. № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до ст.14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у ст.370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст.29-1 Конституції України, а також ст.ст.14 та 370 КАС України.

Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Вищенаведені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022р. у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021р. у справі № 611/26/17, від 07.02.2022р. у справі № 200/3958/19-а, від 24.07.2023р. у справі № 420/6671/18 та від 01.05.2023р. у справі № 520/926/21.

Також як зазначено у пункті 1 розділу ІІ Рекомендацій Rec(2003)16, Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) «Щодо виконання рішень адміністративних і судових органів у сфері адміністративного права» (on the execution of administrative and judicial decisions in the field of administrative law), держави-члени мають забезпечити виконання судових рішень в межах розумного строку; вони мають уживати всіх необхідних заходів згідно з законом з метою надання цим рішенням повної сили; у разі, якщо адміністративний орган не виконує судового рішення, слід передбачити відповідну процедуру, що дозволяє домагатися виконання такого рішення, зокрема за допомогою судової заборони або пені (coercive fine).

Відповідно до пункту 55 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) «Щодо якості судових рішень» (on the quality of judicial decisions) з метою забезпечення ефективності правосуддя, усі країни повинні мати процедури забезпечення виконання рішень.

За таких умов суд першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, не дотримався норм процесуального права в частині забезпечення належного розгляду заяви в порядку ст.383 КАС України, що призвело до помилкового та поспішного висновку про відмову в задоволенні заяви.

Аналіз терміну «провадження» у контексті адміністративного процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що зазначений термін означає як зібрання певних документів, які були предметом судового розгляду (справа), так й комплекс певних процесуальних дій у їх системі.

При цьому, процесуальне законодавство також застосовує такі терміни як «судочинство» та «судовий процес», які за своїм змістом є ширшими ніж судове провадження, оскільки означають увесь комплекс процесуальних дій, прав та обов`язків учасників при здійснення правосуддя та принципів правосуддя (судочинство) та судовий розгляд (судовий процес).

Виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

Розгляд заяв в порядку ст.383 КАС України має наслідком виконання або невиконання судового рішення, як завершальної стадії судового процесу; такий розгляд є комплексом певних процесуальних дій його учасників, а тому такий розгляд підпадає під термін «провадження у справі».

За наслідками розгляду таких заяв суд постановляє ухвалу, яка за своєю суттю не є ухвалою суто з процесуальних питань, а має наслідком виконання або невиконання судового рішення, тому має суттєве значення для руху справи та судового процесу в цілому.

Таким чином, системний аналіз указаних норм процесуального права дає підстави для висновку, що апеляційний суд має повноваження на скасування ухвали суду першої інстанції, прийнятої в порядку ст.383 КАС України, та направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки спірна ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Також в розрізі приписів ст.381-1 КАС України саме суд першої інстанції наділений повноваженнями, які вказані в ч.6 ст.383 КАС України.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви в порядку ст.383 КАС України, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

В порядку ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат є відсутніми.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02.04.2026р. про відмову в задоволенні заяви про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень – відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі № 380/20147/24, - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді Н. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 12.05.2026р.