Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №300/2454/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/2454/25 пров. № А/857/36038/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Гінди О.М., Заверухи О.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року (суддя – Микитюк Р.В., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у квітні 2025 року звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №092850026437 від 12.11.2024 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 12.09.2024.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 не відновлює дію Закону №1788-ХІІ і положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII неконституційним не визнає. Вказує, що умови призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників передбачені п.21 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та п.а) ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вважає, що відсутні підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу станом на 11.10.2017.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідно до копії паспорта громадянина України НОМЕР_1 , який міститься у матеріалах справи, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 30-32).

Згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , позивач з 04.08.1987 по 04.06.1988, з 17.03.1992 по 31.01.2001 працював помічником машиніста тепловоза (помічником машиніста локомотиву) в залізничному господарстві (об`єднаному залізничному господарстві) концерну Хлорвініл (на даний час – АТ "Оріана"), з 01.02.2001 по 30.04.2005 – помічником машиніста тепловоза служби рухомого складу (локомотивна служба) залізничного господарства (21.01.2003 залізничне господарство перейменоване в залізничний цех) ЗАТ (ПрАТ) "Лукор", з 01.05.2005 по 31.08.2008 – машиністом тепловоза (помічником) служби рухомого складу (локомотивна) залізничного цеху ТОВ "Карпатнафтохім" (а.с.56-62).

12.09.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з пакетом відповідних документів.

Рішенням ГУПФ України у Вінницькій області №092850026437 від 19.09.2024 відмовлено гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років, в зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи не менше 26 років 6 місяців.

27.09.2024 позивач повторно звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Рішенням ГУ ПФ України в Харківській області від 04.10.2024 призначено пенсію, однак за результатами повторного розгляду заяви позивача, рішенням №092850026437 від 12.11.2024 відмовлено гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років, в зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи не менше 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017.

Позивач, не погоджуючись із вказаною відмовою звернувся з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач мав віддати перевагу у застосуванні найбільш сприятливого закону, а саме норм п. "а" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону від 5 листопада 1991 року № 1788-XII, яку відновлено рішенням Конституційного Суду України від 4 червня 2019 року № 2-р/2019.

Колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) та Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до ст. 51 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Коло осіб, які мають право на пенсію за вислугу років, визначено статтями 54 і 55 Закону № 1788-XII.

Згідно п. 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до п. 2-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону № 1788-XII, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом № 1788-XII.

Отже, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" збережено право на пенсію за вислугу років, зокрема, робітникам, майстрам, безпосередньо зайнятим на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання, які на день набрання чинності цього Закону (11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтею 55 Закону № 1788-XII.

Відповідно до пункту "а" статті 55 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;

для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

Тобто, в період звернення за призначенням пенсії з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - загальний стаж роботи повинен становити не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.

В свою чергу, положення статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-УІІІ, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-УІІІ, визнані неконституційними та втратили свою чинність на підставі Рішення Конституційного Суду України від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 (справа № 1- 13/2018 (1844/16, 3011/16).

У відповідності до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

За змістом рішення Конституційного Суду України положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону № 1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е, ж" статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-УШ щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни, внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911-VIII - неконституційними.

На думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" до оспорюваних положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення". А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст. ст. 54, 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п. "а" ст. 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Вказані норми пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911-VIII, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.

Запровадження такого виду соціального забезпечення як пенсії за вислугу років головним чином пояснюється специфікою відповідної роботи, професії чи посади, які пов`язані з підвищеними фізичними і емоційними навантаженнями і тривале перебування на яких призводить до інтенсивного зношування людського організму, внаслідок чого працівник втрачає свою професійну працездатність до настання віку, необхідного для призначення пенсії за віком.

Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З 04.06.2019 року при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "а" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.

Таким чином, відповідно до пункту "а" ст. 55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають: робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: чоловіки - не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Щодо позивача правила зазначених законів містять розбіжність у величині необхідної тривалості загального стажу роботи, який складає 25 років згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII та 29 років 6 місяців - згідно Закону № 213- VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 та Закону № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015.

Апеляційний суд звертає увагу на висновки Верховного Суду у постанові від 21.04.2021 у справі №360/3611/20, згідно яких відповідач мав віддати перевагу у застосуванні найбільш сприятливого закону, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.

Враховуючи ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли величина необхідного загального стажу має бути встановлена на рівні найменшої величини, тобто 25 років.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування – "баланс вірогідностей".

З огляду на зазначене, обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Апеляційний суд погоджується, що відповідач мав віддати перевагу у застосуванні найбільш сприятливого закону, а саме норм п. "а" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону від 5 листопада 1991 року № 1788-XII, яку відновлено рішенням Конституційного Суду України від 4 червня 2019 року № 2-р/2019.

Таким чином, згідно з матеріалами справи, повний спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 за вислугу років (понад 17 років - значно більше необхідних 12 років 6 місяців) зароблений до 11.10.2017 - до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", а тому щодо нього не може існувати жодних застережень при призначенні пенсії за вислугу років; загальний стаж роботи позивача на 11.10.2017 становив більше 25 років, передбачених пунктом "а" ст. 55 ЗУ "Про пенсійне забезпечення".

Апелянтом не заперечується, що станом на 11.10.2017 страховий стаж позивача становив 25 років 10 місяців 03 дні, стаж за вислугу років - 12 років 10 місяців 5 днів.

Як вірно зауважує суд першої інстанції, наявність повного загального стажу на цю дату не є принциповою, адже п.2-1 Прикінцевих положень ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в редакції ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" не містить жодних застережень щодо необхідності мати на цю дату повний загальний стаж роботи; обчислення як загального, так і спеціального стажу, повинне здійснюватись із врахуванням рішення Конституційного суду України від 04.06.2019, згідно якого не встановлено жодних дат, на які в особи повинен бути в наявності повний загальний стаж роботи та стаж за вислугу років (на відміну, як це встановлено рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020, де КСУ зазначив, що застосуванню воно підлягає для тих осіб, які набули пільговий стаж до 1 квітня 2015 року).

Апеляційний суд резюмує, що станом на 12.09.2024 (дата звернення за призначенням пенсії) ОСОБА_1 досягнув встановленого пунктом "а" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійного віку (55 років), має необхідний загальний стаж роботи тривалістю понад 28 років (необхідний - 25 років) та документально підтверджений стаж за вислугу років тривалістю понад 17 років (необхідний - 12 років 6 місяців), що підтверджується уточнюючими довідками АТ "Оріана" від 28.05.2024 №93 та ТОВ "Карпатнафтохім" від 10.09.2024 №71, та визнається відповідачем, відтак має право на призначення пенсії за вислугу років.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність достатніх підстав для зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 12.09.2024.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду — без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у справі №300/2454/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Т. М. Димарчук

судді О. М. Гінда

О. Б. Заверуха