Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №380/9465/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/9465/25 пров. № А/857/11571/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 380/9465/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов`язання вчинити певні дії (рішення суду першої інстанції ухвалила суддя Потабенко В.А. у м. Львові в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, дата складення повного тексту судового рішення 22 січня 2026 року), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Пенсійного фонду України (далі також - ПФУ, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі також – ГУ ПФУ, відповідач 2), в якому, з урахування заяви про уточнення позовних вимог, просив суд зобов`язати ПФУ, ГУ ПФУ провести щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 , починаючи з 01.11.2024 в розмірі 25 (двадцяти п`яти) відсотків та з 21.11.2024 в розмірі 30 (тридцяти) відсотків втрати працездатності – постійно (довічно).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, оскільки вважає його незаконним, прийнятим з неповним з`ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що неотримання позивачем щомісячних грошових сум відшкодування втрати працездатності порушує його право, передбачене статтею 46 Конституції України.

У відповідь на подану апеляційну скаргу відповідачі подали відзиви, в яких заперечують проти вимог скарги, вважають їх безпідставними та необґрунтованими, просять відмовити у задоволенні вимог апелянта, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ, як пенсіонер, що отримає пенсію у відповідності до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі також – Закон № 1058-IV).

У довідці про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12АА № 028174 зазначено, що ОСОБА_1 отримав захворювання, які «ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини», згідно витягу ВЛК № 1969. Ступінь втрати професійної працездатності у відсотках 25%, дата встановлення страхового випадку 23.05.2024.

Оскільки ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , отримав захворювання, які «ТАК пов`язані із захистом Батьківщини», тому, на думку позивача, йому слід виплачувати страхові виплати за період з 01.11.2024 в розмірі 25% та з 21.11.2024 - в розмірі 30% у зв`язку із втратою працездатності.

Вважаючи порушеним своє право на отримання щомісячних страхових виплат в розмірі відсотків втрати працездатності, позивач звернувся до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що факт виникнення інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час участі у заходах по обороні держави від збройної агресії встановлено відповідними документами, і шкода, завдана позивачу, підлягає відшкодуванню в порядку іншому, ніж передбачено Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі також – Закон № 1105-XIV).

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила наступне.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина перша та друга статті 46 Конституції України).

Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

З 01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21 вересня 2022 року № 2620-IX «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яким Закон № 1105-XIV викладено в новій редакції та водночас внесені зміни та доповнення до Закону № 1058-IV.

Згідно статті 4 Закону № 1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі – уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України. Правовий статус, порядок утворення та діяльності уповноваженого органу управління визначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону № 1105-XIV професійне захворювання - захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлено виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов`язаних з роботою.

Пунктом 1 частини першої статті 29 Закону № 1105-XIV страхуванню від нещасного випадку підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) (крім домашніх працівників, які не беруть добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи – підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню від нещасного випадку на інших підставах.

Згідно частини першої статті 30 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Частиною другою статті 30 Закону № 1105-XIV передбачено, що факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці».

Відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 1105-XIV підставою для оплати потерпілому витрат на проведення професійної реабілітації, оплати соціальних послуг, а також для здійснення страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Водночас, статтею 1 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» визначено поняття «працівник», а саме: працівник – особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 337 затверджено Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, який набув чинності з 01.07.2019 (далі також - Порядок № 337).

Як вбачається, пунктом 1 Порядку № 337 передбачено, що цей Порядок визначає процедуру проведення розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, що сталися з особами, визначеними частиною першою статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 2 Порядку № 337 вимоги цього Порядку поширюються на всіх юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та осіб, зазначених у пункті 1 цього Порядку.

Дія цього Порядку не поширюється на: військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки, Збройних Сил, Управління державної охорони, СБУ, Держспецзв`язку, Держспецтрансслужби; осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейських, військовослужбовців Національної гвардії, курсантів (слухачів) закладів освіти МВС і Національної гвардії; осіб, що утримуються в установах виконання покарань або слідчих ізоляторах, крім випадків, коли зазначені особи залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами; осіб рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби; осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту ДСНС; військовослужбовців Адміністрації Держприкордонслужби та її регіональних управлінь, Морської охорони, органів охорони державного кордону, розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, закладів освіти, науково-дослідних установ та органів забезпечення Держприкордонслужби у період проходження ними військової служби; осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків щодо яких установлюється Директором Державного бюро розслідувань; осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро, порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків щодо яких встановлюється Директором Національного антикорупційного бюро.

Розслідування та облік нещасних випадків щодо осіб, зазначених в абзацах третьому - восьмому цього пункту, здійснюються у порядку, визначеному міністерствами та іншими державними органами, в управлінні яких перебувають військові частини, установи, організації, заклади освіти та підрозділи, де проходять службу або утримуються такі особи.

Порядок проведення розслідування та обліку нещасних випадків, що сталися з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами, докторантами під час навчально-виховного процесу, визначається МОН за погодженням з відповідним профспілковим органом.

Отже, враховуючи вищенаведене, правовідносини по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок професійного захворювання виникають лише з застрахованими особами, які на час виникнення професійного захворювання працювали на умовах трудового договору (контракту).

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 отримав захворювання, які «ТАК пов`язані із захистом Батьківщини», згідно витягу ВЛК №1969, йому встановлений ступінь втрати професійної працездатності у відсотках 25%, дата встановлення страхового випадку 23.05.2024, що підтверджується довідкою про результати призначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12АА № 028174.

Колегія суддів зазначає, що призначення та виплата щомісячної страхової виплати у зв`язку з професійним захворюванням військовослужбовцям не передбачена ні Законом № 1105-XIV, ні Порядком № 337.

Разом з тим, у Законі України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі також – Закон № 2232-XII) визначено поняття військовослужбовця та військової служби

Абзацом третім частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу, у тому числі за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Питання відшкодування шкоди отриманої під час проходження військової служби врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2016 р. № 336 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2024 р. № 1090) (далі також Постанова № 336), якою затверджено Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності деяких категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Цей Порядок визначає механізм призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час участі в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресію російської федерації проти України, деяких категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Тобто, як вбачається з наведеного вище, відшкодування шкоди отриманої під час проходження військової служби підлягає у порядку визначеному Постановою № 336.

Крім того, згідно частини першої статті 37 Закону № 1105-XIV для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління заяву (у паперовій або електронній формі) про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. Заява в електронній формі подається через Єдиний державний вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України. Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.

Частиною другою статті 37 Закону № 1105-XIV передбачено, що територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі поданої заяви в електронній або паперовій формі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій: акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами; даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності; даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат; наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місяця проживання; даних Єдиної державної електронної баз из питань освіти про навчання; даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів; даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрьошньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи; даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Відповідно до частини третьої статті 37 Закону № 1105-XIV потерпілий або особи, які мають право на страхові виплати, у разі відсутності необхідної інформації в державних реєстрах і базах даних мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат.

Згідно частини першої статті 38 Закону № 1105-XIV територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі поданої в електронній або паперовій формі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів.

Позивач не перебуває на обліку в ГУ ПФУ як отримувач щомісячної страхової виплати за наслідками нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, з заявою за призначенням страхових виплат внаслідок нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання – не звертався.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Рішення суб`єкта владних повноважень у контексті положень КАС України розуміються як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії. Нормативно-правові акти поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і призначено для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.

Правові акти індивідуальної дії - рішення, дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, і які є актом одноразового застосування норм права.

Дії суб`єкта владних повноважень - активна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень - пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи (наприклад, неприйняття рішення за заявою особи, не оприлюднення нормативно-правового акта тощо).

Пенсійний фонд України, а також його органи на місцях, відносяться до центральних органів виконавчої влади, які покликані сприяти міністерствам та Уряду в реалізації їх політики шляхом виконання функцій державного управління функціонального характеру, статус якого прирівнюється до державного комітету. Як суб`єкт владних повноважень при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, Пенсійний фонд та його органи приймають рішення, здійснюють дію чи бездіяльність.

Таким чином, предметом оскарження до адміністративного суду може бути рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень.

Право на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України, а відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

У розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб, за загальним правилом, є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Отже, право на судовий захист, зазвичай, має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 815/219/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 766/12374/17.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Водночас, як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду першої інстанції у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана оцінка.

Інших доводів на підтвердження протиправності дій чи бездіяльності відповідачів позивач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 380/9465/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний

судді І. В. Глушко

Н. М. Судова-Хомюк