Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №140/7798/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/7798/25 пров. № А/857/6730/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в електронній формі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у справі № 140/7798/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Сорокою Ю.Ю. у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) в м. Луцьку, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі також – ГУ ПФУ, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ № 103950006612 від 21.03.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі також – Закон № 796-XII); зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-XII з 18.12.2024 року, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання в Київському вищому інженерному-радіотехнічному училищі ППО ім. Маршала авіації О.І. Покришкіна з 01.08.1987 по 20.06.1992, військової служби з 20.06.1992 по 24.11.1992 в розпорядженні Міністра оборони України, з 24.11.1992 по 29.07.1993 у 1249 військовому представництві Міністерства оборони України помічником провідного інженера, період роботи з 14.07.1998 по 03.07.1999 в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Кумір» (далі – ТОВ «Кумір») начальником складу, з 20.07.1999 по 26.12.2000 у Виробничо-торгівельній компанії «МОЯ» (далі – ВТК «МОЯ») експедитором.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ № 103950006612 від 21.03.2025 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

Зобов`язано відповідача призначити і виплачувати позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII з моменту виникнення права на такий вид пенсії, тобто з 18.12.2024 року, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання в Київському вищому інженерному-радіотехнічному училищі ППО ім. Маршала авіації О.І. Покришкіна з 01.08.1987 по 20.06.1992 та роботи з 14.07.1998 по 03.07.1999 в ТОВ «Кумір» начальником складу, з 20.07.1999 по 26.12.2000 у ВТК «МОЯ» експедитором.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що позивач не надав доказів, що підтверджують період проживання та (або) праці у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років з моменту аварії на Чорнобильській АЕС і до 01 січня 1993 року. До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди навчання в Київському вищому інженерному-радіотехнічному училищі ППО ім. Маршала авіації О.І. Покришкіна з 01.08.1987 по 20.06.1992, оскільки період навчання перетинається з військовою службою, та періоди роботи з 14.07.1998 по 03.07.1999 в ТОВ «Кумір» начальником складу, з 20.07.1999 по 26.12.2000 у ВТК «МОЯ» експедитором, оскільки відсутні записи згідно довідки ОК-5.

У відповідь на подану апеляційну скаргу позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти вимог скарги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням (категорії 4) Серії НОМЕР_1 .

14.03.2025 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

За принципом екстериторіальності рішенням ГУ ПФУ № 103950006612 від 21.03.2025 року відмовлено у призначенні пенсії виходячи з того, що до страхового стажу не зараховано період навчання згідно диплому НОМЕР_2 з 01.09.1987 по 19.06.1992, оскільки період навчання перетинається з військовою службою, а також періоди роботи з 14.07.1998 по 03.07.1999 в ТОВ «Кумір» начальником складу, з 20.07.1999 по 26.12.2000 у ВТК «МОЯ» експедитором, оскільки відсутні записи згідно довідки ОК-5.

Вважаючи відмову у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи документи в їх сукупності дають підстави для висновку, що позивач має право на застосування початкової і додаткової величини зниження пенсійного віку, оскільки як станом на 02.09.1986, так і станом на 1 січня 1993 року і після цього прожив у зоні посиленого радіологічного контролю необхідний проміжок часу, що є підставою для додаткового зменшення пенсійного віку позивачу, передбаченого положеннями статті 55 Закону № 796-ХІІ, на 5 років.

Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вимоги частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 4 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Закон № 1058-IV) встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується, зокрема, на Законі № 796-XII.

Закон № 796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону № 796-ХІІ.

Відповідно до пункту 2 статті 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, (надалі також –Порядок № 22-1) передбачено, що для призначення пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-ХІІ необхідно подати документи, що підтверджують особливий статус особи, зокрема: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідку про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видану органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

Окрім того, при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, а також надає роз`яснення особам з питань призначення та виплати пенсій та допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії, а у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення (пункт 3.3 Порядку № 22-1).

Згідно з пунктом 4.1 Порядку № 22-1 заяви про перерахунок пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1.9 Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис.

Таким чином, у разі виявлення відповідачем відсутності документів, необхідних для призначення позивачу пенсії за віком, потрібно надати роз`яснення про те, які документи потрібно подати та, в разі необхідності, надати також допомогу в одержанні таких документів.

Колегія суддів звертає увагу, що документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до статті 15 Закону № 796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України в постанові від 04 вересня 2015 року (№ 690/23/15-а), Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 05 травня 2017 року у справі № К/800/15193/17, від 03 жовтня 2017 року у справі № К/800/31990/17. Верховний Суд також підтримав таку позицію у своїй постановах від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 28.03.2018 у справі № 333/2072/17 (2а/333/122/17) та від 08.05.2018 у справі № 708/1022/17.

Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Колегією суддів встановлено, що таке посвідчення позивачу видане уповноваженим на те державним органом, який при видачі зазначеного посвідчення перевіряв достовірність поданих позивачем документів.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 4).

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявне у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання останнього у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону № 796-ХІІ.

У цій справі спірним є також питання зарахування до страхового стажу позивача періоди навчання в Київському вищому інженерному-радіотехнічному училищі ППО ім. Маршала авіації О.І. Покришкіна з 01.08.1987 по 20.06.1992 та роботи з 14.07.1998 по 03.07.1999 в ТОВ «Кумір» начальником складу, з 20.07.1999 по 26.12.2000 у ВТК «МОЯ» експедитором.

Так, згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону № 1058-IV регулював Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі також - Закон № 1788-ХІІ).

Приписами статті 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12 серпня 1993 р. № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі також – Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а та від 26.04.2021 у справі № 348/2180/16-а.

Наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі також - Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 2.4. Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У пункті 2.6 Інструкції № 58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

До прийняття наведеної вище Інструкції № 58 порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, правилами якої було також передбачено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців, а усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

Таким чином, трудова книжка має містити дані щодо факту перебування особи в трудових відносинах для підтвердження наявності трудового стажу та є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 Серії НОМЕР_3 від 10.04.1997 вбачається, що з 14.07.1998 по 03.07.1999 позивач працював в ТОВ «Кумір» начальником складу, з 20.07.1999 по 26.12.2000 у ВТК «МОЯ» експедитором.

Записи за вищевказані періоди роботи позивача зроблено чітко, не містять виправлень та засвідчено відповідними печатками підприємства.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі № 687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Зазначена правова позиція також узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що незарахування до страхового стажу спірних періодів у зв`язку з відсутністю інформації про сплату страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5, є протиправним, оскільки такі обставини не залежали від дій чи рішень позивача, а тому тягар наслідків щодо невідображення таких даних не може покладатися на позивача.

Відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.

Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання позивача з 01.09.1987 по 19.06.1992, то колегія суддів зазначає наступне.

На підтвердження періоду навчання позивача в Київському вищому інженерному-радіотехнічному училищі ППО ім. Маршала авіації О.І. Покришкіна з 01.08.1987 по 20.06.1992, ним надано диплом НОМЕР_2 та витяг із послужного списку архівної особової справи старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (У-028917).

Однак, згідно з розрахунком страхового стажу ОСОБА_1 його страховий стаж складає 21 рік 00 місяців 04 дні, та цей розрахунок вже включає період військової служби з 01.08.1987 по 29.07.1993, відтак період навчання в Київському вищому інженерному-радіотехнічному училищі ППО ім. Маршала авіації О.І. Покришкіна з 01.08.1987 по 20.06.1992 дійсно перетинається з періодом військової служби позивача та не підлягає повторному зарахуванню до страхового стажу позивача.

З огляду на наведені законодавчі норми та надані докази, колегія суддів доходить висновку щодо правомірності відмови відповідача в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.08.1987 по 20.06.1992.

Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Як встановлено судом вище, позивач має право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону №796-ХІІ, отже для призначення пенсії позивачу необхідно 26 років страхового стажу (31 роки – 5 років).

Згідно наданих до заяви про призначення пенсії документів, відповідач встановив, що страховий стаж позивача складає 21 рік 00 місяців 04 дні.

Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд дійшли висновку про необхідність зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 14.07.1998 по 03.07.1999 в ТОВ «Кумір» начальником складу, з 20.07.1999 по 26.12.2000 у ВТК «МОЯ» експедитором, що сумарно складає 2 роки 04 місяці 27 днів.

Відтак, загальний страховий стаж позивача складає 23 роки та 05 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону № 796-ХІІ.

Отже, доводи апелянта щодо відсутності необхідного страхового стажу (26 років) є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження у ході апеляційного розгляду справи.

Наведене дає підстави вважати, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ № 103950006612 від 21.03.2025 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ та зобов`язання призначити таку пенсію.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Однак, оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У розрізі викладеного, оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд приходить до переконання, що такі є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до задоволення позовних вимог у спосіб, що заявлений позивачем, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області задовольнити.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року у справі № 140/7798/25 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний

судді І. В. Глушко

Н. М. Судова-Хомюк