Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №296/7141/24 — Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/7141/24

2/296/1540/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2026 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м.Житомира в складі:

головуючого судді Маслак В.П.,

за участю секретаря судового засідання Пшегалінської К.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

третьої особи ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування майна з чужого незаконного володіння, треті особи: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Житомирської міської ради,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 06.08.2024 звернулася до суду з позовом, в якому просить витребувати від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 , квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30.11.2010 ОСОБА_4 відповідно до договору купівлі-продажу було придбано двокімнатну квартиру житловою площею 27,7 кв.м., загальною площею – 43,50 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . В подальшому, позивач хотіла здійснити дарування квартири своєму синові ОСОБА_11 , однак від нотаріуса стало відомо, що позивач вже не є власницею даної квартири за документами. У зв`язку з протизаконним вибуттям квартири з володіння позивача було відкрито кримінальне провадження №12015060020006069 за ч.4 статті 190 Кримінального кодексу України, яке триває до даного часу.

Право власності на квартиру переоформлено на підставі неіснуючого рішення Корольовського районного суду м.Житомира (суддя Галасюк Р.А.) від 27.12.2011 у справі № 20-122/11, відповідно змісту якого вбачається, що за позовом невідомої позивачу особи – ОСОБА_12 до сина позивача - ОСОБА_11 визнано дійсним договір купівлі-продажу на користь ОСОБА_12 належної позивачу квартири, а також за останнім безпідставно визнано право власності на квартиру ОСОБА_4 , чим грубо порушено право власності позивача. Однак, вказана справа не розглядалась та рішення в ній не приймалось.

Також вказано, що ОСОБА_12 майже через чотири роки - 08.09.2015 зареєстрував своє право власності на спірну квартиру та через місяць після реєстрації - 24.10.2015 в особі свого представника ОСОБА_13 за договором купівлі-продажу здійснив відчуження на користь ОСОБА_8 .

ОСОБА_8 03.12.2015 через місяць (саме у дату відкриття кримінального провадження №12015060020006069 за ч.4 ст.190 КК України щодо незаконного заволодіння об`єктом нерухомого майна (квартирою) АДРЕСА_1 ) уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_9 , а та, в свою чергу, менше ніж за рік - 17.11.2016 за договором купівлі-продажу №15915 здійснила відчуження квартири на користь ОСОБА_10 .

ОСОБА_10 через сім місяців - 17.07.2017 оформив договір купівлі-продажу квартири р.№1148 на користь ОСОБА_3 .

У грудні 2020 року адвоката позивача було допущено до ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, після чого позивачу стало відомо про коло осіб до яких може бути пред`явлено позов, у зв`язку з чим ОСОБА_4 змогла реалізувати своє право на звернення до суду.

ОСОБА_4 було подано позов до Корольовського районного суду м. Житомира до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння (справа № 296/6465/21). Однак, не дочекавшись остаточного рішення у справі, ОСОБА_3 протиправно вчинено переоформлення спірної квартири на іншу особу – ОСОБА_5 , у зв`язку з чим в задоволенні позову ОСОБА_4 було відмовлено відповідно до постанови Житомирського апеляційного суду від 30.07.2024 у справі № 296/6465/21 .

На час звернення до суду з позовом спірна квартира зареєстрована в реєстрі за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі договору дарування від 10.06.2023. Від імені ОСОБА_5 діяли законні представники: мати – ОСОБА_6 та батько – ОСОБА_7 .

Враховуючи вищезазначене позивачка з метою захисту права власності звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , від імені якого діяють законні представники - батьки.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 08.08.2024 задоволено заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 87-88).

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 09.08.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (том 1, а.с. 89-90).

16.08.2024 представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви (том 1, а.с. 104-107).

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 20.08.2024 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження (том 1, а.с. 115-116).

12.11.2024 представником відповідача адвокатом Янчук М.О. подано письмові пояснення (заперечення) щодо доводів позовної заяви та зазначено, що є всі підстави вважати відповідача добросовісним набувачем, оскільки відповідно до наявних матеріалів справи неможливо встановити сам факт прийняття/неприйняття вищевказаного рішення суду. Факт відсутності, а тим паче підробки рішення суду, чи факт відсутності/наявності судової справи в архіві чи канцелярії суду, не є належним, допустимим, достатнім та достовірним доказом, в розумінні ЦПК України, що таке рішення не було прийнято судом в принципі.

Також вказано, що зазначені обставини можуть бути встановлені виключно в межах кримінального провадження відповідним вироком суду, оскільки факт підробки – є кримінальним правопорушенням в межах кримінального Закону. На час розгляду справи кримінальна справа знаходиться на стадії досудового розслідування, підозру нікому не пред`явлено.

Представником відповідача зазначається, що є підстави вважати, що позивачкою пропущено строк позовної давності, оскільки позивачка мала всі можливості вирішити даний спір в межах цивільного судочинства у 2016 році (подати заяву про відновлення втраченого провадження/подати апеляційну скаргу/подати аналогічний позов), не допустивши при цьому укладення договорів купівлі-продажу від 17.11.2016 та 17.07.2017 років, що свідчить про повну бездіяльність позивачки, яка призвела до наявної ситуації.

Враховуючи викладене, представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 просив суд відмовити в задоволенні позовної заяви, у зв`язку з безпідставністю позову, а у разі, якщо суд вбачатиме підстави для задоволення позовної заяви, - відмовити в задоволені позову, у зв`язку з пропуском позивачем строків позовної давності (том 1, а.с. 157-163).

Представником позивача 18.01.2025 подано заперечення на клопотання та пояснення відповідача у справі в яких викладено заперечення щодо витребування доказів та допиту свідків. Щодо пояснень зазначено, що ЦПК України не передбачено можливості заперечення проти позовних вимог у вигляді письмових пояснень. Відповідачем пропущено строк для подання відзиву на позовну заяву, тому позицію стосовно позову відповідач в передбачений ЦПК України спосіб не висловив (том 1, а.с. 193-199).

Протокольною ухвалою суду від 22.05.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав викладених в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову, вказав на його необгрунтованість та поданим з порушенням строку позовної давності.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову, підтримав позицію представника відповідача ОСОБА_2 ..

Треті особи ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Представник органу опіки та піклування Житомирської міської ради Трохимчук О.М. в судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, щодо задоволення позову - заперечила.

Дослідивши матеріали справи, ознайомившись з матеріалами кримінального провадження № 12015060020006069, заслухавши сторін, суд встановив наступні обставини.

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 30 листопада 2010 року ОСОБА_4 на праві власності належала двокімнатна квартира АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 17-19).

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 17 грудня 2011 року у справі № 20-122/11 задоволено позов ОСОБА_12 до ОСОБА_11 (сина позивача у цій справі) про визнання угоди дійсною та визнання права власності. Визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 (правонаступником після смерті якої є ОСОБА_11 ) та ОСОБА_12 (том 1 а. с. 32-34).

ОСОБА_12 зареєстрував право власності на вищевказану квартиру 04.09.2015 року, номер запису 11090073.

В подальшому, 24.10.2015 ОСОБА_12 , від імені якого на підставі довіреності від 10.10.2015 діяв ОСОБА_13 , відчужив квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_8 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартири (том 1 а. с. 50-53).

ОСОБА_8 03.12.2015 уклав договір купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_9 , що вбачається з копії договору купівлі-продажу квартири посвідченого приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л., зареєстрований за № 7146 (том 1, а.с. 42-45).

Житомирський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області 03.12.2015 вніс відомості до ЄРДР за № 12015060020006069 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України (шахрайство, вчинене у великих розмірах). Підставою для внесення відповідних відомостей слугувала заява громадянина ОСОБА_14 , який діяв в інтересах ОСОБА_4 , від 02.12.2015 року, в якій повідомлялося про те, що 01.12.2015 близько 16:00 год невідома особа шляхом обману працівників Бюро технічної інвентаризації в місті Житомирі заволоділа майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 , чим завдано матеріального збитку в сумі 700 000,00 грн (том 1 а. с. 57).

Також матеріалами справи встановлено, що 17.11.2016 ОСОБА_9 уклала договір купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_10 , що вбачається з копії договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О., зареєстрований за № 15915 (том 1, а.с. 46-49).

Згодом, ОСОБА_10 17.07.2017 уклав договір купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 , що вбачається з копії договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В.Я., зареєстрований в реєстрі за № 8378 (том 1, а.с. 58-61).

У липні 2021 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про витребування майна з чужого незаконного володіння- квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 08.12.2022 року по справі №296/6465/21 в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено з підстав, що позивачка не довела факту вибуття спірної квартири з власності поза її волею, тоді як відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірного житла, що унеможливлює витребування майна у порядку статті 388 ЦК України (том 1, а.с. 201-204).

В подальшому, 10.06.2023 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування відчужив спірну квартиру неповнолітньому ОСОБА_5 , від імені якого діяли законні представники (батьки) – ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (том 1, а.с. 39-41).

Постановою Житомирського апеляційного суду від 20.02.2023 рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 08.12.2022 змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови та зазначено, що спірна квартира вибула з власності ОСОБА_4 поза її волею на підставі неіснуючого рішення, яке у встановленому законом порядку судом не ухвалювалося, та в подальшому була відчужена особою, яка не мала права на таке відчуження, то наявні підстави, передбачені пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України, для витребування цього майна у відповідача ОСОБА_3 , який є останнім його набувачем. Водночас, встановивши, що ОСОБА_4 , право власності якої дійсно порушене, дізналася про відчуження належної їй квартири поза її волею у грудні 2015 року, про що свідчить її звернення до правоохоронних органів, однак звернулася до суду з цим позовом лише у липні 2021 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності (том 1, а.с. 219-221).

Постановою Верховного суду від 21.02.2024 по справі №296/6465/21 постанову Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з тих підстав, що суд апеляційної інстанції не визначив правильної дати початку перебігу позовної давності, а саме моменту, коли позивач дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, а отже, не встановив з достатньою повнотою фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову з наведених в оскаржуваній постанові підстав (том 1, а.с. 205-218).

Постановою Житомирського апеляційного суду від 30.07.2024 рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08.12.2022 скасовано і ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено з тих підстав, що власником спірної квартири на момент перегляду справи в апеляційній інстанції є неповнолітній ОСОБА_5 , від імені якого діють його законні представники і відповідно вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння повинна бути пред`явлена до останніх, а ОСОБА_3 набув статусу неналежного відповідача у цивільній справі. Вказане рішення суду залишене без змін Постановою Верховного суду від 19.03.2025.

Таким чином, власником спірної квартири на момент розгляду даної справи в суді є ОСОБА_5 , від імені якого діють законні представники (батьки) – ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

На предмет наявності підстав для задоволення позову суд враховує наступні норми Закону та встановлені обставини справи.

Щодо позовних вимог про витребування квартири із чужого незаконного володіння суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має лише власник майна. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (див. постанову Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Таким чином, особа, яка вважає, що договором відчуження нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після вчинення недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною такого правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц висловлено правовий висновок про те, що права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України. Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (п.3 ч.1 ст.388 ЦК України).

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або чи міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52).

У постанові від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23), Велика Палата Верховного Суду констатувала, що 1) можливість втручання у право кінцевого набувача майна, яке вибуло з володіння власника без відповідної правової підстави, чи не з його волі прямо передбачене ЦК України (статті 387, 388); 2) закон безпосередньо врегулював, що добросовісний набувач не набуває право власності на відчужене йому майно, яке вибуло із володіння власника поза його волею; 3) майнове право добросовісного набувача захищено передбаченим статтею 661 ЦК України механізмом відшкодування завданих йому збитків у зв`язку з витребуванням у нього за рішенням суду майна (товару), тоді як законний володілець позбавлений можливості захистити своє майнове право у інший спосіб, ніж витребування належного йому майна.

При дослідженні матеріалів кримінального провадження № 12015060020006069 від 03.12.2015 року, які були витребувані та досліджені судом, встановлено, що 03.12.2015 року до чергової частини Житомирського ВП ГУНП із письмовою заявою звернувся громадянин України ОСОБА_14 в інтересах ОСОБА_4 про те, що 01.12.2015 року близько 16:00 год. невідомо особа шляхом обману працівників Бюро технічної інвентеризації в м. Житомирі заволоділа майном, а саме квартирою АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_4 , що за адресою: АДРЕСА_5 , чим завдано їй матеріального збитку в сумі 700000,00 грн. та на підставі цієї заяви складено повідомлення про початок досудового розслідування, внесено відомості в ЄРДР за № 12015060020006069 за попередньою кваліфікацією ч. 4 ст. 190 КК України (а.с. 57).

Відповідно до відповідей керівника апарату Корольовського районного суду м. Житомира від 22.03.2017 та від 29.12.2022 вих. № 149/05-05/2022 в автоматизованій системі документообігу КП Д-3 та наданими відомостями в.о. завідувача архівного сектору, після перевірки алфавітних покажчиків в архіві суду відсутня будь-яка інформація про надходження цивільної справи за № 20-122/11 за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_11 про визнання угоди дійсною та визнання права власності та її розгляд (том 1, а.с. 20,21).

З листа Житомирської обласної прокуратури від 19.11.2021 вбачається, що органом досудового розслідування установлено, що Корольовським районним судом м. Житомира цивільна справа № 20-122\11 за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_11 не розглядалась та рішення від 17.12.2011 цим органом не ухвалювалось (том 1, а.с. 22-23).

Отже, на підставі підробленого (неіснуючого) рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 17 грудня 2011 року за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_11 про визнання угоди дійсною та визнання права власності ОСОБА_4 була позбавлена права власності на квартиру АДРЕСА_1 , що також встановлено постановою Верховного суду від 21.02.2024 у справі № 296/6465/21.

Таким чином, на підставі рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 17.12.2011 року у справі №20-122/11, яке не ухвалювалося цим судом, право власності на квартиру перейшло до ОСОБА_12 , поза волею власника квартири ОСОБА_4 . Згодом спірна квартина була неодноразово відчужена із порушенням вимог закону та майнових прав позивача, оскільки первісний договір купівлі-продажу квартири від 24.10.2015 року є недійсним в силу того, що ОСОБА_12 відчужив її на підставі неіснуючого судового рішення.

Допитати ОСОБА_12 в якості свідка або отримати пояснення від нього не вбачається за можливе, оскільки відповідно до актового запису про смерть № 1500 від 08.06.2016 останній помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а.с. 192).

Відповідно до відповіді Житомирської державної нотаріальної контори Житомирської області від 14.03.2025 наданої на ухвалу суду про витребування доказів, спадкова справа щодо майна ОСОБА_12 не заводилась (том 2, а.с. 29).

З урахуванням встановлених судом обставин, враховуючи, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза її волею, позовна вимога про витребування квартири з володіння ОСОБА_5 є законною та обгрунтованою.

Щодо строків звернення до суду з позовом слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. При цьому аргументи відповідача про те, що про порушене право позивач міг дізнатися раніше, ніж він стверджує, мають ґрунтуватись не на можливих, а на конкретних обставинах, що підтверджуються наданими у справі належними доказами, за яких суд може однозначно (достеменно) встановити момент, коли особа могла довідатись про порушення його прав.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала би змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 910/5349/18 та від 10 листопада 2022 року у справі № 916/1294/21.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) наведено правовий висновок про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Верховний суд, переглядаючи рішення у справі №296/6465/21 у постанові від 21.02.2024 зазначив, що початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна саме до іншої особи, а не з моменту, коли вона довідалася/або могла довідатися лише про сам факт вибуття майна із власності.

Аналіз матеріалів справи свідчить на користь того, що на момент звернення у грудні 2015 року до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_4 не було відомо про особу, яка порушила її право власності, що підтверджується Витягом з кримінального провадження № 12015060020006069, розслідування якого було розпочато саме за фактом незаконного заволодіння майном позивача невідомою особою.

Оглянувши матеріали кримінального провадження в судовому засіданні також встановлено, що жодній особі не повідомлено про підозру вчинення кримінального правопорушення за фактом незаконного заволодіння спірною квартирою. Досудове розслідування триває і на момент розгляду даного спору судом.

За вказаних обставин доводи сторони відповідача про зловживання позивачем своїми правами та бездіяльність є неспроможними з огляду на те, що остання мала правомірні очікування на результативність досудового розслідування та встановлення винної особи, до якої мала право пред`явити цивільний позов.

Крім того, судом встановлено, що в липні 2021 року ОСОБА_4 звернулась до Корольовського районного суду м. Житомира з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

ОСОБА_3 10.06.2023 на підставі договору дарування відчужив спірну квартиру неповнолітньому ОСОБА_5 , від імені якого діють законні представники (батьки) – ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , тому у задоволенні позову було відмовлено.

Таким чином, датою початку перебігу позовної давності, а саме моменту, коли позивач дізналася про вибуття свого майна до іншої особи слід рахувати не з моменту, коли ОСОБА_4 довідалася про сам факт відчуження спірної квартири, а з моменту, коли вона дізналася про вибуття свого майна до іншої особи.

Враховуючи, що ОСОБА_5 набув право власності на спірну квартиру 10.06.2023, а ОСОБА_4 звернулася до нього з позовом 06.08.2024, то трирічний строк позовної давності про витребування майна з володіння ОСОБА_5 не пропущено.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги є законними та обгрунтованими, пред`явленими в межах строку позовної давності, а тому підлягають до задоволення.

У відповідності до статті 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням позову, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1816,80 грн.( 1211,20 грн. – сума судового збору, сплачена за подання позовної заяви та 605,60 грн. – судовий збір сплачений за подання заяви про забезпечення позову.

Оскільки ОСОБА_5 є неповнолітнім, судовий збір підлягає стягненню в рівних частках з його законних представників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в сумі 908,40 грн. з кожного.

Керуючись статтями 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 279, 352, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування майна з чужого незаконного володіння, треті особи: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Житомирської міської ради - задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою в АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_4 (паспорт НОМЕР_2 , виданий Жовтневим РВ у м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області 06.08.2013 р., РНОКПП НОМЕР_3 ) квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 720069918101).

Стягнути з ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_4 ), як законного представника ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 (паспорт НОМЕР_2 , виданий Жовтневим РВ у м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області 06.08.2013 р., РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 908,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_5 ), як законного представника ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 (паспорт НОМЕР_2 , виданий Жовтневим РВ у м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області 06.08.2013 р., РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 908,40 грн.

Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 08 серпня 2024 року, а саме: накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя В. П. Маслак