Постанова від 10 травня 2026 р. у справі №ЗП/260/29/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 рокуЛьвівСправа № ЗП/260/29/26 пров. № А/857/19790/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Кушнір В.О.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову (суддя – Луцович М.М., час ухвалення – не зазначено, місце ухвалення – м. Ужгород, дата складання повної ухвали – не зазначено),

в адміністративній справі №ЗП/260/29/26,

встановив:

12 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову до подання адміністративного позову, в якій просив: 1) зупинити дію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов за мобілізацією позивача та всіх похідних наказів чи розпоряджень, винесених на підставі цього наказу, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі; 2) заборонити органам державної влади, зокрема, але не виключно, Національній поліції України, Державній прикордонній службі України, територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, Військовій службі правопорядку здійснювати заходи, пов`язані з виконанням оскаржуваного наказу про призов, зокрема, але не виключно, щодо розшуку, затримання та доставлення позивача до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин, навчальних центрів або інших військових формувань чи місць проходження військової служби, а також примусового утримання позивача на території територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин, навчальних центрів або інших військових формувань чи місць проходження військової служби, до моменту винесення судового рішення.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.06.2026 у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову - відмовлено.

З цією ухвалою суду першої інстанції не погодився ОСОБА_1 та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом не достатньо повно враховано очевидні ознаки протиправності рішення відповідача та порушення прав позивача, а також обставини, що свідчать про необхідність забезпечення позову, а тому оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивачу невідомо, чи існують якісь акти щодо позивача, винесені на основі наказу про призов (наприклад, наказ про зарахування до особового складу військової частини). Позивач не був у військовій частині, але, враховуючи, що документальне оформлення мобілізації здійснено ІНФОРМАЦІЯ_2 без участі позивача та без підписання позивачем відповідних документів, винесення таких актів без присутності позивача є цілком імовірним. Скаржник зазначає, що предметом спору є визнання протиправними дій щодо призову, визнання протиправним та скасування наказу про призов. Забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу та всіх похідних актів, а також забороною вчиняти дії, пов`язані з виконанням наказу, не є тотожним скасуванню цього наказу, тобто не є фактичним задоволенням позову. Це лише тимчасове замороження ситуації до моменту винесення судового рішення. На момент подання позивачем заяви про забезпечення позову не було достеменно відомо про існування наказу. Ознаками існування такого наказу були дані з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо позивача. Наказ про призов щодо позивача є очевидно протиправним, оскільки позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, згідно з п.1 ч.3 ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. Забезпечення позову потрібне не лише для можливості ефективного поновлення порушених прав у майбутньому в разі задоволення позову, але й для захисту прав до моменту винесення судового рішення.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену ухвалу суду від 13.03.2026 та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву позивача про забезпечення позову.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті.

Згідно ч. 1, 2 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; - або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (ч.1, 2 ст.151 КАС України).

Колегія суддів враховує, що виходячи з аналізу норм процесуального права, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову; 2) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень; 4) очевидність порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, оспорюваним рішенням, дією або бездіяльністю.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, повинні бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення, повинні забезпечувати співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових та інших наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу про забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову із предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що із матеріалів адміністративної справи видно, що на час звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви заявник вказує про намір звернутися до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу по мобілізації.

Разом з цим, заявник просить забезпечити позов, зокрема, шляхом зупинення дії всіх похідних наказів чи розпоряджень, винесених на підставі наказу про призов, та заборони органам державної влади, здійснювати заходи, пов`язані з виконанням оскаржуваного наказу про призов, до набранням законної сили судовим рішенням у справі.

До апеляційної скарги додано позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , сформовану в системі «Електронний суд» 17.03.2026, у якій заявник просить: 1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову позивача на військову службу; 2) визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Проте, матеріали справи не містять доказів відкриття позовного провадження за відповідною позовною заявою.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що ні заява про забезпечення позову, ні позовна заява, ні апеляційна скарга не містять інформації про те, дію яких саме наказів і розпоряджень просить зупинити заявник (дата, номер, ким виданий) і яким є зміст таких наказів і розпоряджень. Також незрозумілим (неконкретизованим) є зміст і вимоги заяви про забезпечення позову в частині того, який саме наказ має намір оскаржити ОСОБА_1 . До суду першої інстанції не було додано копії спірного наказу.

Апеляційний суд зауважує, що відповідно до вимог пункту 5 частини 3 статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

В такій ситуації, суд апеляційної інстанції констатує висновок про те, що вимоги про забезпечення позову, які сформовані ОСОБА_1 у заяві від 12.03.2026, не є співмірними із майбутніми (можливими) позовними вимогами, не є необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення, не забезпечують співвідношення прав (інтересів) про захист яких просить заявник із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Крім цього, судом першої інстанції вірно враховано, що сама лише незгода позивача із рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Водночас під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

На цьому етапі обмеженими є можливості суду встановити наявність ознак протиправності оскаржених дій та рішення суб`єкта владних повноважень. Крім того, встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є передчасно на цій стадії провадження. На стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не може досліджувати питання обґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки таке є фактично вирішенням адміністративного спору по суті.

Факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду.

Задоволення заяви позивача з підстав наявності ознак протиправності оскаржуваних дій та рішень відповідача може бути кваліфіковано як фактичне ухвалення рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та порушуватиме такі визначальні принципи адміністративного судочинства як змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі (стаття 9 КАС України). Позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

Крім того слід зазначити, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень мають певний вплив на фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Однак відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Твердження заявника, визначені у заяві як обґрунтування необхідності вжиття забезпечувальних заходів, сформульовані як можливість/ймовірність, яка ґрунтується тільки на припущеннях.

Окрім того, слід зазначити, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі воєнний стан був неодноразово продовжений і триває, зокрема, на момент подання та розгляду заяви про забезпечення позову.

Тож у контексті обраного позивачем способу забезпечення позову (заборони територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки та іншим компетентним органам вчиняти дії, пов`язані з призовом на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ) необхідно зауважити, що такий захід забезпечення позову в умовах воєнного стану є не співмірним із заявленими позовними вимогами і не забезпечує збалансованості інтересів сторін.

При цьому, вищевказаний спосіб забезпечення позову не являється необхідним заходом для забезпечення реального виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, а може бути кваліфіковано як втручання у забезпечення процесу проходження особами військової служби в умовах воєнного стану.

Ураховуючи вище викладене, вжиття заходів забезпечення позову у цій справі в обраний заявником спосіб не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову, викладені аргументи не є переконливими в розумінні приписів статті 150 КАС України, а тому така заява задоволенню не підлягає.

При цьому, суд, який постановляє ухвалу щодо вжиття (невжиття) відповідного заходу забезпечення позову, не може одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта (дії чи бездіяльності), а рішення суду стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта (дії чи бездіяльності).

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову і такі висновки суду доводами апеляційної скарги не спростовані.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції дотримано норм матеріального і процесуального законодавства та вірно встановлено обставини, які мають значення для прийняття рішення щодо питання про забезпечення адміністративного позову, а тому немає підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі №ЗП/260/29/26 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і в касаційному порядку не оскаржується.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

В. О. Кушнір