Постанова від 10 травня 2026 р. у справі №359/11179/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 359/11179/25 Головуючий у суді І інстанції Яковлєва Л.В.

Провадження № 22-ц/824/6465/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С. А., суддів: Борисової О. В.,Таргоній Д. О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Київської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Київської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» до ОСОБА_1 про стягнення вартості необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу,

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Газорозподільні мережі України» в особі Київської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення вартості необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2025 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у визначений судом строк не усунуто недоліки позовної заяви, які були встановлені в ухвалі від 19 вересня 2025 року, у зв`язку з чим її слід вважати неподаною та повернути позивачу.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач через представника за довіреністю - адвоката Кислощук Я.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з підстав порушення місцевим судом норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що повертаючи позов ТОВ «Газорозподільні мережі України» до ОСОБА_1 про стягнення вартості необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу, суд першої інстанції фактично дав оцінку доказам, наданим позивачем на обґрунтування своїх позовних вимог, що є неприпустимим. Позовна заява складена з урахуванням положень статті 175 ЦПК України, містить всі визначені цієї статтею обов`язкові реквізити, позовні вимоги викладені в чіткій, ясній і зрозумілій формі. Незгода суду з наведеним у заяві обґрунтуванням позивача щодо надання суду доказів не є підставою для визнання заяви неподаною та її повернення. Оскаржувана ухвала є такою, що порушує норми частини третьої статті 185 ЦПК України, і право позивача на доступ до суду з формальних підстав.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про визнання неподаною та повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки, а саме не надав суду доказів проживання відповідача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , де споживачем природного газу є ОСОБА_2 (померла особа), як і не надано доказів, що відповідач є представником власника особового рахунку ОСОБА_2 (померла особа), зокрема, свідоцтва про право на спадщину, договорів дарування чи купівлі-продажу тощо.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Аналіз зазначених норм права вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Водночас право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

Процесуальні вимоги до форми та змісту позовної заяви визначені у статтях 175, 177 ЦПК України. Відповідно до частини першої вказаної статті у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.

Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних з визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною (ця позиція неодноразово була висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справах № 640/7310/19, 9901/393/19).

Суд першої інстанції в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначив, що позивачем не надано суду доказів проживання відповідача ОСОБА_1 за адресою споживання природного газу, за якою утворилась заборгованість, як і доказів того, що відповідач є представником власника особового рахунку ОСОБА_2 (померла особа).

Згідно із вимогами частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Як роз`яснено в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12 червня 2009 року, подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

Позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови у задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною.

Отже, неподання позивачем доказів на підтвердження своїх вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для залишення позовної заяви без задоволення, а не для повернення позовної заяви позивачеві. Тому висновки суду першої інстанції в цій частині не вказують на недоліки позовної заяви, а фактично містять судження, що стосуються суті питання щодо достатності доказів для ухвалення судом рішення по суті спору.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (статті 12, 13 ЦПК України).

З огляду на принцип диспозитивності у цивільному процесі особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Питання про належність і допустимість доказів, їх оцінку, суд має вирішувати під час ухвалення судового рішення, а не на стадії прийняття позовної заяви до розгляду, оскільки подання доказів стороною у справі на обґрунтування своїх вимог є правом, а не обов`язком особи.

Розглядаючи справу по суті суд оцінює надані докази, на підставі яких приймає судове рішення. Неподання доказів, так само як і не посилання на них у позові не може бути підставою відмови особі у доступі до правосуддя.

Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 06 грудня 2023 року у справі № 337/804/23, від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 та від 25 січня 2021 року у справі № 308/13063/19 також звертав увагу, що на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 25 січня 2024 року в справі № 320/14843/23, неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому.

Виходячи з наведеного, суд при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі не може давати оцінку зазначеним позивачем доказам, їх достатності, вимагати надання доказів, встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги, що відповідно не може слугувати підставою для повернення позовної заяви.

При вирішенні питання про прийняття позовної заяви до розгляду суддя лише перевіряє, чи має заявник відповідно до статті 4 ЦПК України право на порушення справи, чи відповідають форма і зміст заяви вимогам, чи дотримані правила підсудності та чи не має інших, встановлених законом перешкод для порушення справи в суді.

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 зазначено, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, висновки суду, які зазначені в оскаржуваній ухвалі щодо невиконання позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, є формальними та сумнівними з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції, і не можуть бути визнані належною підставою для позбавлення позивача права на звернення в судовому порядку за захистом порушених прав та інтересів, як складової частини права на справедливий суд.

Аналізуючи фактичні обставини справи та вимоги процесуального права, колегія суддів вважає, що в суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав повертати позовну заяву ТОВ «Газорозподільні мережі України» до ОСОБА_1 про стягнення вартості необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу, позивачу належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду про визнання неподаною та повернення позовної заяви позивачує необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Оскільки справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції, відсутні підстави для розподілу судових витрат позивача у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Київської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» задовольнити.

Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2025 року скасувати, справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Київської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» до ОСОБА_1 про стягнення вартості необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 травня 2026 року.

Судді: С.А. Голуб

О.В. Борисова

Д.О. Таргоній