Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №753/13494/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/6709/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2026 року місто Київ

справа № 753/13494/25

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 19 грудня 2025 рокупро закриття провадження у справі, постановлену під головуванням судді Осіпенко Л.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Гаражно-будівельного кооперативу «Надія» Дарницького району міста Києва про зобов`язання надати довідку про членство в кооперативі,-

В С Т А Н О В И В:

В червні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив:

зобов`язати Гаражно-будівельний кооператив «Надія» Дарницького району міста Києва видати йому довідку про членство в кооперативі ГБК з інформацією про наявність або відсутність заборгованості по сплаті членських внесків.

Позов обгрунтовував тим, що 16 червня 2018 року вінпридбав у ОСОБА_3 гараж № НОМЕР_1 , який розташований у ГБК «Надія» за адресою: місто Київ, вул. Бориспільська, 53. Гараж належав продавцю на підставі ордеру від 01 січня 2015 року№726, виданому Головою правління ГБК «Надія» згідно постанови Дарницької районної державної адміністрації в місті Києві від 21 червня 1994 року №1426, про що зазначено у п.2 договору купівлі-продажу.

Вказував, що у зв`язку з набуттям права власності на гараж він звернувся до ГБК «Надія» із заявою про вступ до кооперативу та 14 червня 2018 року сплатив членський внесок у розмірі 1 360,80 грн. Після цього 19 червня 2018 року головою правління ГБК «Надія» на ім`я позивача видано ордер на гараж в ГБК «Надія» за №726/16/06/2018.

Зазначав, що він як сумлінний член кооперативу належним чином виконував обов`язки щодо сплати членських внесків, що підтверджується квитанціями.

Вказував, що в подальшому він вирішив реалізувати своє право на приватизацію належного йому гаражного боксу та почав збирати документи для реалізації цього права.

Посилався на те, що він звернувся до відповідача із заявою про видачу йому довідки про членство у кооперативі, однак відповідач не видав йому документ на підтвердження членства в кооперативі.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 19 грудня 2025 року закрито провадження у справі.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити на новий розгляд.

На обґрунтування вимог посилався на те, що судом першої інстанції проігноровано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 750/319/18 та не враховано, що спір у даній справі не пов'язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності кооперативу, тобто з корпоративними відносинами, а тому має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

13 березня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ГБК«Надія» Дарницького району міста Києва про зобов`язання надати довідку про членство в кооперативі.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції посилався на п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України та виходив з того, що позовна вимога щодо видачі та отримання довідки про членство позивача в кооперативі безпосередньо пов`язана з корпоративними правами члена юридичної особи, предметом спору є корпоративні правовідносин між учасником та юридичною особою щодо реалізації та підтвердження корпоративних прав, що підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та №29465/04).

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Юрисдикційність конкретного спору чи категорії спорів може бути прямо визначена в законі.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Тобто у порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Згідно з п.п.3, 4 ч.1 ст.20 ГПК України справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Критеріями визначення юрисдикції спору (корпоративний це спір або спір про право цивільне) визнаються:

характером спірних правовідносин - корпоративні відносини мають бути пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням юридичної особи корпоративного типу, набуттям, здійсненням та припиненням корпоративних прав як різновиду суб`єктивних цивільних прав; а цивільні - із захистом цивільного права;

суб`єктним складом сторін - сторонами спору є юридична особа корпоративного типу, її учасники (засновники, акціонери, члени), у тому числі учасник, який вибув (носій корпоративних прав), посадова особа; чи особа не має у цій юридичній особі корпоративних прав;

предметом спору - захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, порушеного певними діями (бездіяльністю) у процесі створення, діяльності, управління або припинення юридичної особи корпоративного типу, набуття, здійснення або припинення корпоративних прав та обов`язків учасників (засновників, акціонерів, членів) такої юридичної особи, чи захист цивільних прав і інтересів, що випливають з інших цивільних правовідносин, зокрема правовідносин інвестування або споживчих правовідносин.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі №750/319/18, у якій суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо цивільно-правового характеру спору, який виник у зв`язку з виконанням умов кооперативних договорів про внесення пайових внесків та отримання у власність побудованого кооперативом житла. Зазначено, що з урахуванням дійсного змісту правовідносин між сторонами назва грошових коштів пайовими внесками, а договорів - кооперативними на їх інвестиційну природу не впливає. З огляду на те, що між сторонами виникли цивільні правовідносини щодо відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань за договорами будівництва нерухомості за кошти замовника, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Спори між членом обслуговуючого кооперативу і таким кооперативом щодо сплати пайових внесків, визначених кооперативними договорами, не пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності цього кооперативу, тобто з корпоративними відносинами.

Отже, такі спори слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 травня 2024 року у справі №509/643/22.

Якщо спір стосується не внутрішніх корпоративних питань (управління, виключення членів, оскарження рішень загальних зборів), а, наприклад, повернення пайового внеску при розірванні договору, спору про право власності, земельних відносин чи виконання договірних зобов'язань, то такі відносини не є корпоративними.

Таким чином, оскільки предметом позову у справі єзобов`язанняГБК «Надія» Дарницького району міста Києва видати ОСОБА_1 довідку про членство в кооперативі ГБК, тому відсутні підстави вважати, що позовні вимоги стосуються корпоративних відносин, а тому даний спір має розглядатись за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Отже, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 379, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 19 грудня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 11 травня 2026 року.

Головуючий:

Судді: