Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №371/54/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№22-ц/824/8058/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2026 року місто Київ

справа №371/54/26

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючогосуддіБорисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агросвіт»на ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 26 січня 2026 року про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Геліч Т.В., у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агросвіт» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокапітал2023», треті особи: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дошка Людмила Анатоліївна, Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Приватне підприємство «АЛ-МАЗ» про переведення прав та обов`язків покупця земельної ділянки, виплату коштів,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року позивач СТОВ «Агросвіт» звернувся до Миронівського районного суду Київської області з позовом до відповідача, в якому просив:

перевести на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агросвіт» права та обов'язки покупця ТОВ «Агрокапітал2023», який згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 09 жовтня 2025 року та зареєстрованого в реєстрі за №2244 укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрокапітал2023» купив за ціною обумовленою в даному договорі земельну ділянку з кадастровим номером 3222982600:04:202:0069, площею 2,7883 га;

виплатити ТОВ«Агрокапітал2023» грошову суму, яку за договором купівлі-продажуповинен сплатити покупець за купівлю земельної ділянки з кадастровим номером 3222982600:04:202:0069, площею 2,7883 га.

19 січня 2026 року позивачем СТОВ «Агросвіт» було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив вжити заходи забезпечення позову шляхом:

накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222982600:04:202:0069, площею 2,7883 га, що належить на праві приватної власності ТОВ «Агрокапітал2023» на підставі договору купівлі-продажу, номер 2244, виданий 09 жовтня 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дошкою Л.А. до розгляду справи по суті;

заборони органам та суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, які утворені та діють відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчинення реєстраційні дії, щодо реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію права власності та інших речових прав та їх обтяжень, змін до таких записів щодо нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 3222982600:04:202:0069, площею 2,7883 га, що належить на праві приватної власності ТОВ«Агрокапітал2023»на підставі договору купівлі-продажу, номер 2244, виданий 09 жовтня 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дошкою Л.А., до розгляду справи по суті.

Обгрунтовуючи вказану заяву посилався на те, що між СТОС «Агросвіт» та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки №0866-12 від 15 грудня 2012 року, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку №1674, яка знаходиться на території Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області, що належить орендодавцеві на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія Р1 №267757 виданого 30 вересня 2001 року, загальною площею 2,7883 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 3222982600:04:202:0069, строком на 14 років.

Вказував, що згідно з пунктом 8.3 договору №0866-12 орендар земельної ділянки має право на придбання земельної ділянки у власність у разі її продажу, яке може бути реалізоване орендарем з моменту, коли продаж земельної ділянки останньому буде можливим згідно до чинного законодавства.

Зазначав, що з метою перевірки відомостей про зареєстроване право власності та речове право на дану земельну ділянку у Державному земельному кадастрі, юрисконсультом СТОВ «Агросвіт», 13 червня 2025 року було здійснено пошук відомостей в електронному кабінеті Державного земельного кадастру по кадастровому номеру земельної ділянки 3222982600:04:202:0069 та отримано інформацію про зареєстровані права.

Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку було встановлено, що власником даної земельної ділянки є ОСОБА_1 , а орендарем СТОВ «Агросвіт». Також було встановлено інші відомості наявні у Державному земельному кадастрі, зокрема відомості про сертифікованого інженера - землевпорядника відповідальну особу та безпосереднього виконавця - ОСОБА_2 , а також відомості про земельну ділянку.

Вказував, що з метою повторної чергової перевірки відомостей про зареєстроване право власності та речове право на дану земельну ділянку у Державному земельному кадастрі, юрисконсультом СТОВ «Агросвіт» 13 жовтня 2025 року було здійснено пошук відомостей в електронному кабінеті Державного земельного кадастру по кадастровому номеру земельної ділянки 3222982600:04:202:0069 та отримано інформацію про зареєстровані права, відповідно до якої встановлено, що власником даної земельної ділянки є ТОВ «Агрокапітал2023», дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) - 09 жовтня 2025 року; номер запису про право (в державному реєстрі прав) - 61828138; орган, що здійснив державну реєстрацію прав (в державному реєстрі прав) - Обухівський районний нотаріальний округ.

Посилався на те, що вчинені дії відповідачів та укладений ними правочин, порушує права та інтереси землекористувача земельної ділянки і необхідності у їх відновленні в судовому порядку.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 26 січня 2026 року заяву СТОВ «Агросвіт» про забезпечення позову задоволено частково.

Заборонено органам та суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, які утворені та діють відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчинення реєстраційні дії, щодо реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію права власності та інших речових прав та їх обтяжень, змін до таких записів щодо нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 3222982600:04:202:0069, площею 2,7883 га., що належить на праві приватної власності ТОВ«Агрокапітал2023»на підставі договору купівлі-продажу, номер 2244, виданий 09 жовтня 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дошкою Л.А.

У задоволенні заяви в іншій частині відмовлено.

Частково не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач СТОВ «Агросвіт» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати ухвалу в частині відмови у задоволенні вимоги щодо накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222982600:04:202:0069, площею 2,7887 га, що належить на праві приватної власності ТОВ«Агрокапітал2023»на підставі договору купівлі-продажу, номер 2244, виданий 09 жовтня 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дошкою Л.А. та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заявника щодо накладення арешту у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що у заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту позивачем було обґрунтовано свої вимоги застосовуючи п.1 ч.1 ст.150 ЦПК Українита зазначаючи, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду по справі за цим позовом.

Вказував, що арештоване майно до моменту прийняття відповідного судового рішення залишиться у власності ТОВ «Агрокапітал2023», а тому додаткових обмежень, крім неможливості його відчуження до набрання законної сили відповідного судового рішення для відповідача ТОВ «Агрокапітал2023» не існує, який має можливість володіти та користуватися спірним майном.

Зазначав, що без застосування арешту майна, як способу забезпечення позову наявна імовірність застосування відповідачем ТОВ «Агрокапітал2023» відчуження земельної ділянки третім особам.

Посилався на те, що забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій без застосування арешту майна може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі за цим позовом.

23 березня 2026 року від відповідача ТОВ «Агрокапітал2023» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що судом першої інстанції вже застосовано один спосіб забезпечення позову, який перешкоджає відчуженню земельної ділянки, а тому відсутні будь-які підстави для застосування ще одно аналогічного способу. Вказував, що заявником не надано суду жодного доказу який би свідчив про вчинення відповідачем ТОВ «Агрокапітал2023»дій, спрямованих на відчуження земельної ділянки третім особам.

25 березня 2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача ТОВ «Агрокапітал2023».

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник відповідача ТОВ «Агрокапітал2023»в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Відповідач ОСОБА_3 та треті особи: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дошка Л.А., ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ПП «АЛ-МАЗ» у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи булиповідомлені належним чином.

Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвала Миронівського районного суду Київської області від 26 січня 2026 року в частині задоволених вимог заяви СТОВ «Агросвіт» про забезпечення позову не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Таким чином, апеляційний суд переглядає ухвалу суду у даній справі лише в частині відмови в задоволенні заяви позивача СТОВ«Агросвіт» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку.

Правова природа та загальні принципи щодо забезпечення позову закріплені в Главі 10 ЦПК.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині 1 ст.150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову.

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі №623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі №761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі №361/5905/23 виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимогти, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів.

Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Згідно з п.п.1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову в справі, рішення в якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення в справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення в конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

У справі №910/8298/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з посиланням на правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18, зазначив, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ«Агрокапітал2023», треті особи: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дошка Л.А., Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ПП«АЛ-МАЗ» про переведення прав та обов`язків покупця земельної ділянки, виплатукоштів.

Порушуючи питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, позивач посилався на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі за цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що арешт майна полягає у тимчасовому позбавленні права як на відчуження, так і на розпорядження та користування земельною ділянкою. Вжиття заходів забезпечення позову у виді арешту майна, про які просить позивач, може призвести до порушення прав самого позивача як землекористувача, втручання в його господарську діяльність, яка напряму пов`язана із використанням земельної ділянки.

Однак, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майна не призводить до невиправданого обмеження майнових прав власника, оскільки арештоване майно фактично зберігається у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним. Арешт (або заборона відчуження) фактично блокує лише можливість продати, подарувати, обміняти або заставити це майно.

Разом з цим, оскільки суд першої інстанції, встановивши, що між сторонами виник спір щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222982600:04:202:0069, площею 2,7883 га, вважав, що забезпечення позову шляхом заборони органам та суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, які утворені та діють відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 3222982600:04:202:0069, площею 2,7883 га, що належить на праві приватної власності ТОВ «Агрокапітал2023» на підставі договору купівлі-продажу, номер 2244, виданий 09 жовтня 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дошкою Л.А. є засобом запобігання можливим порушенням охоронюваних законом інтересів позивача, тобто даний вид забезпечення позову є достатнім та співмірним із заявленими позовними вимогами, а відтак немає необхідності у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку.

Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для накладення арешту на спірну земельну ділянку, проте помилився із мотивами для відмови у забезпеченні позову в цій частині, у зв`язку з чим ухвала суду в оскаржуваній частині підлягає зміні, з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агросвіт» - задовольнити частково.

Ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 26 січня 2026 року в оскаржуваній частині змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 11 травня 2026 року.

Головуючий:

Судді: