Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №344/12892/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/12892/25

Провадження № 22-ц/4808/577/26

Головуючий у 1 інстанції Скригун В. В.

Суддя-доповідач Василишин Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої (суддя-доповідач): Василишин Л. В.,

суддів: Баркова В. М., Максюти І. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Костіва Івана Ярославовича на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 23 січня 2026 року, ухвалене в складі судді Скригун В. В. в місті Болехові, у справі за позовом Відокремленого структурного підрозділу «Івано-Франківський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025 року представник ВСП «Івано-Франківський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 листопада 2023 року відповідач (замовник) уклав договір з ВСП «Івано-Франківський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування» (виконавець) № 352 «Про надання освітніх послуг». За умовами вказаного договору виконавець взяв на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника здійснити надання одержувачу освітньої послуги, а саме: платне навчання за денною формою строком у три роки за ступенем вищої освіти «Бакалавр», спеціальність «Агрономія». Замовник, в свою чергу зобов`язався своєчасно вносити плату за освітню послугу в розмірах та порядку встановленому договором: 23 400 грн за кожен рік навчання у порядку внесення коштів кожного семестру не пізніше 15 днів до початку навчального семестру.

Однак станом на 02 вересня 2024 року у результаті неналежного виконання замовником своїх зобов`язань у нього утворилася заборгованість у розмірі 11 700 грн, яку він досі не погасив. Заяви про дострокове розірвання договору від відповідача не надходили, про інші поважні підстави несплати за навчання він не повідомляв.

В подальшому, за невиконання навчального плану відповідач був відрахований за неуспішність відповідно до наказу № 42-К від 07 лютого 2025 року.

Позивач повідомляв відповідача про необхідність сплатити заборгованість за навчання шляхом надсилання листа-вимоги-претензії, однак такий був проігнорований відповідачем.

Враховуючи викладене, представник ВСП «Івано-Франківський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування» просив суд стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за навчання у сумі 11700 грн, а також судові витрати.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 23 січня 2026 року задоволено позов ВСП «Івано-Франківський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівського національного університету природокористування заборгованість по оплаті за навчання у розмірі 11 700 грн.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівського національного університету природокористування сплачений судовий збір у розмірі 3028 грн.

Встановивши, що відповідач порушив умови договору щодо оплати освітніх послуг, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка підтверджується матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Представник ОСОБА_1 – адвокат Костів І. Я. на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відкрив провадження у справі, оскільки позовна заява ВСП «Івано-Франківський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування» не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства. Зокрема, у ній зазначено код ЄДРПОУ, який належить ГУ ДПС в Івано-Франківській області, а не позивачу. Крім того, відсутні відомості щодо наявності чи відсутності у позивача електронного кабінету, а зі змісту позовної заяви неможливо встановити особу, яка її підписала, та перевірити її повноваження на звернення до суду, оскільки міститься лише підпис без зазначення ПІБ такої особи.

Також представник апелянта вказує на те, що суд, ухвалюючи оскаржуване рішення зіслався на докази, які подані позивачем з порушенням процедури їх подання, оскільки вони не були надіслані ОСОБА_1 .

Окрім цього, представник апелянта наголошує, що поза увагою суду залишився той факт, що апелянт повідомляв позивача , що не планує продовжувати навчання у коледжі, а тому він не здійснив оплату за таке навчання та не приступив до нього з 1 вересня 2024 року, у зв`язку з чим мав бути відрахований з навчання за несплату на початку неоплачуваного семестру. Водночас відрахування ОСОБА_1 за результатами навчального семестру у зв`язку з неуспішністю, на думку представника апелянта, свідчить про намір закладу освіти отримати оплату за послуги, які фактично не надавалися та не могли бути надані у зв`язку з відсутністю участі здобувача освіти в освітньому процесі.

Враховуючи викладене, представник апелянта просить оскаржуване рішення суду скасувати.

Позиція інших учасників справи

ВСП «Івано-Франківський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування» своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, судове засідання не проводиться.

Враховуючи категорію справи та ціну позову в цій справі, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 20 листопада 2023 року ВСП «Івано-Франківський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування» в особі директора коледжу Костюка Б. А. (замовник) та ОСОБА_1 (здобувач) уклали договір за № 352 про надання освітніх послуг між вищим навчальним закладом та фізичною особою.

За умовами вказаного договору виконавець взяв на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника здійснити надання одержувачу освітньої послуги, а саме: платне навчання за денною формою строком у три роки за ступенем вищої освіти «Бакалавр», спеціальність «Агрономія». Замовник в свою чергу зобов`язався своєчасно вносити плату за освітню послугу в розмірах та порядку встановленому договором: 23 400 грн за кожен рік навчання у порядку внесення коштів кожного семестру не пізніше 15 днів до початку навчального семестру (а.с.8-9).

На підставі наказу № 232 від 17 листопада 2023 року «Про зарахування на навчання», ОСОБА_1 зараховано з 21 листопада 2023 року студентом 1 курсу очної денної форми здобуття освіти за спеціальностями (спеціалізаціями) за кошти фізичних та/або юридичних осіб (а.с.4-5).

З службової записки завідувача відділення бакалаврату ОСОБА_2 від 11 грудня 2024 року, адресованої директору Відокремленого структурного підрозділу «Івано-Франківський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування» встановлено, що у зв`язку з невиконанням навчального плану у 1 півріччі 2024-2025 навчального року, остання просить відрахувати, зокрема, студента групи А-22(б) ОСОБА_1 (а.с.106, зворот).

Наявність академічних заборгованостей студента ОСОБА_1 також підтверджується: копіями залікової книжки, індивідуальним навчальним планом студента, та інформацією у журналі обліку навчальних занять на 2024/2025 навчальний рік з дисципліни Екологія (фах.спрям.) (а.с.98-102).

Наказом директора коледжу від 07 лютого 2025 року за № 42-К ОСОБА_3 у зв`язку з невиконанням навчального плану у 1 семестрі 2024-2025 навчального року, ОСОБА_1 відраховано з числа студентів денної контрактної форми навчання другого курсу спеціальності «Агрономія», освітньо-професійного ступеня бакалавр групи А-22(б) (а.с.6).

Згідно довідки про стан розрахунків по оплаті навчання ОСОБА_1 вбачається, що заборгованість становить станом на 30 грудня 2024 року 11 700.00 грн (а.с.10).

Також, позивачем направлено 18 лютого 2025 року ОСОБА_1 досудову вимогу щодо оплати заборгованості за договором про надання освітніх послуг у розмірі 11 700.00 грн (а.с.11).

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно зі статтею 53 Конституції України кожен має право на освіту.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти врегульовано положеннями Закону України «Про освіту» та Закону України «Про вищу освіту».

У пункті 18 частини першої статті 1 Закону України «Про освіту» зазначено, що освітня послуга – комплекс визначених законодавством, освітньою програмою та/або договором дій суб`єкта освітньої діяльності, що мають визначену вартість та спрямовані на досягнення здобувачем освіти очікуваних результатів навчання.

Відповідно до статті 73 Закону України «Про вищу освіту» заклад вищої освіти відповідно до законодавства та статуту може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги за умови забезпечення надання належного рівня освітніх послуг як основного статутного виду діяльності.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про вищу освіту» особи, які навчаються у закладах вищої освіти, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку закладу вищої освіти; виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки, передбачені відповідними правилами та інструкціями; виконувати вимоги освітньої програми (індивідуального навчального плану), дотримуючись академічної доброчесності, та досягати визначених для відповідного рівня вищої освіти результатів навчання.

Статтею 46 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що підставами для відрахування здобувача вищої освіти є: завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою; власне бажання; переведення до іншого закладу освіти; невиконання індивідуального навчального плану; порушення умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання; інші випадки, передбачені законом.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно частини першої статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з п. 8.1 Розділу VІІІ Положення «Про оплату за навчання студентами ВСП «Івано-Франківський коледж ЛНУП» від 01 вересня 2022 року № 117, оплата при відрахуванні з коледжу студентів денної форми навчання обчислюється з урахуванням кількості днів, протягом яких надавалась освітня послуга. Останнім днем надання освітніх послуг вважається день видання наказу про відрахування студента з коледжу.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, встановивши, що відповідач порушив умови договору щодо оплати освітніх послуг, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка підтверджується належними та допустимими доказами, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується із таким висновком з огляду на таке.

Як правильно встановив суд першої інстанції, відповідач був відрахований з числа студентів у зв`язку з невиконанням навчального плану на підставі наказу ВСП «Івано-Франківський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування» № 42-К від 07 лютого 2025 року, який є чинним, у встановленому законом порядку не скасований та недійсним не визнавався.

При цьому відповідачу була надана можливість здійснювати навчання, будь-яких перешкод у доступі до освітнього процесу з боку позивача не встановлено та про наявність таких обставин відповідач не вказував.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач повідомляв позивача про небажання продовжувати навчання, а тому мав бути відрахований саме за несплату вартості навчання на початку семестру, колегія суддів уважає необґрунтованими.

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Оскільки договір про надання освітніх послуг був укладений у письмовій формі, його припинення або розірвання також мало бути вчинене у відповідній формі. Водночас матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до навчального закладу із заявою про розірвання договору чи припинення навчання. Крім того, умови договору не передбачають такої підстави для його припинення, як несплата вартості навчання здобувачем освіти.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що договірні правовідносини між сторонами продовжували існувати, а тому відповідач зобов`язаний виконати взяті на себе обов`язки щодо оплати освітніх послуг.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відкрив провадження у справі у зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам цивільного процесуального законодавства, не впливають на правильність вирішення спору. Так, зазначення у позовній заяві помилкового коду ЄДРПОУ, відсутність відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету позивача, а також зазначення лише підпису без розшифрування прізвища особи, яка підписала позовну заяву, саме по собі не свідчать про відсутність у позивача процесуальної правоздатності, неможливість встановлення особи, яка звернулася до суду, чи подання позову неуповноваженою особою, оскільки наведені обставини не перешкоджали суду встановити належність поданого позову саме ВСП «Івано-Франківський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування».

Посилання представника апелянта на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зіслався на докази, які не були надіслані відповідачу, також не заслуговують на увагу, оскільки представництво інтересів відповідача у суді першої інстанції здійснював представник, який мав можливість ознайомитися з поданими позивачем документами, надати свої пояснення чи заперечення щодо них, а також реалізувати інші процесуальні права, передбачені цивільним процесуальним законодавством. Окрім цього, відповідні докази, покладені судом першої інстанції в основу рішення, в суді апеляційної інстанції не спростовано.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд уважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовано всебічно та повно, їм надано правильну правову оцінку, рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Костіва Івана Ярославовича залишити без задоволення.

Рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 23 січня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 08 травня 2026 року.

Суддя-доповідач: Л. В. Василишин

Судді: В. М. Барков

І. О. Максюта